🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6982)

Нехай не весна

"Прозоре повітря зачароване...

Його стиглим диханням скований ліс...

Береги річки в оправі льоду,

Лише тиша снігу...

У одвічній тій безмовності весь шепіт чутно -

То сни у головах...

Стривай! Нехай не весна...

Я тут... Я поряд... Розбуди мене!"

Уривок з к/ф "Красуня і Чудовисько"...

~•••~•••~•••~~

Зима... Знову у снах зима...

Скована чистою кригою вода... На жаль, права...

Де таємниця мрій таїла трепет вій — крига вікова...

Але в ніжному шепоті річка Любові ожива...

Десь, в снах, зачепившись за мрії весна

Дихання вічних дум й чаклунства сповнена...

Хоч маска біла вже німа й холодна...

А Вічноюна під шаром льоду ще жива!

Посмішкою багаття зорі, розсипавши перли та дива...

Тиша брижить по закутках тих снів... Зима... Ось так краса строга...

Від серця й до серця... небо різнокольорове знов співа...

Торкнувшись подумки... Я поряд... Я в душі... Весна...

~червень•2017~

...

Lexa T. Kuro

Ранкова прогулянка

Виходячи ранком

На прогулянку

Люблячи холод та вітерець

Після дощу,

Повітря неначе

Оживляє.

Хочеться кружляти,

Стрибати, танцювати...

Але зупиняє лиш одне...

Те одне, яке не дає

Дихати і жити спокійно.

Мрія лиш одна!

Щоб дощ змив

Усе те лихо

І тоді можна буде,

І кружляти, і співати,

І стрибати...

...

Хвилина душі

Еротичні прихистки

Коли писатимеш стиглі вірші

Про темні прихистки конкубіни,

Все, те, шо ховають глибокі ніші

Почують вуха, що слухають стіни.

Вони розкажуть про тебе іншим,

Змалюють почуте в розпусних картинах,

«Щоночі він шкрябає, — скажуть, — вірші,

У темних прихистках конкубіни».

І серце у нього стає темнішим,

Тамує спрагу жагучих тіней,

Вона його просить любити глибше,

Відкрившись долі йому на колінах.

«Безумці, нещасні, — заквилять грішники, —

Вони оскверняють і наші стіни,

І все лиш тому, що дописує вірша,

Що геть не потрібен його конкубіні!»

Всього лиш красиві слова, не більше,

Про ночі, про млосні цілунки уклінні,

І серце у нього стає темнішим,

І прихистки ночі усі в руїнах.

08.10.2023

...

Володимир Каразуб

Жива

"Міа, не можна впасти від втоми... для сім'ї Мю це рівносильно смерті... Спіткнувшись прямо в центрі піщаної бурі, серед нескінченних битих посухою земель... знову вставай, знову рухайся вперед... Такий дух сім'ї Мю... Навіть якщо прийде день, коли татко не зможе бути твоїм щитом... обов'язково рухайся без зупинки... Це те, що дозволить тобі жити... Є тільки одне "але", моя прекрасна дівчинка... під цим широким небом тобі зустрітися хтось... обов'язково зупинись і кохай... Це зробить тебе живою!"

~Уривок із графічного роману "Уламок меча"~

~•••~•••~•••~~

Суховеї... Паляче сонце... Випалює до попелу нескінченний бій фраз...

Мікроскоп сотень очей... І гарячий... без життя... солоний пісок...

Вчили: впасти і здатися не можна... Є наказ!

Але знову пульс без рядків... як ритм порожнечі... у скроню... Ще крок, ще крок...

Гіркий присмак хваленого попелу... Кришталь сліз... Мрії струмочок

П'янко солодкий... Але дійсність як ляпас привида в дзеркалах...

Я себе прийняла... Поборола страх... Але чи є в цьому сенс? Це гачок?..

Бо лише на кілька хвилин не своя... я Його... і нехай тільки у снах...

Я бігла... Втрачала... Спалювала... крізь пустелю своєї душі... інших...

Хвилею порваних крил билася до борту корабля-міражу.

Був і буде шлях, яким треба йти... Не зійти! /Не буває вітрів ручних..!/

Але одне знаю точно... тільки з Ним... для Нього... пожвавлюю душу свою...

Вночі погляд на небо... Зірки теж у пустелі не сплять...

Через тисячі зим... пекуче сонце... урагани... грози... пісок...

Я бігла, не обертаючись... не зупиняючись... крізь рай оази та посуху пекла багать...

Не від себе... до Нього... туди, де в багряному світлі схід... Він - мій затишок...

~12•червня•2017~

Відеокліп можна подивитися у вкладці Буктрейлер.

...

Lexa T. Kuro

Till Valhalla!

Написано під враженням від скандинавської міфології, т/с "Вікінги" та комп'ютерної гри "Assassin's Creed Valhalla"...

~•••~•••~•••~

Дай мені пройти там, де я не був, велика мудра Фрея.

Холодні фіорди пестять погляд - вони мій курган та ферг.

У бражому будинку про мене заспівають, ложкою дьогтю п'яніючи.

Драккар мій у дорозі. Усі причали спалив, без черг.

Мій пращур Один, дякую за твої уроки.

Мене хвалькуватим звуть - даремно. Моя сила - моря!

Сестра мені - Хель, батько - багатоликий Локі.

Народжений у сутінках, зникну, коли зійде зоря.

На мене складає гальди Пророчиця-Вельва,

Щоб не дав збудувати Нагльфар, не допустив "загибель богів".

Я - гілка-продовження Великого Світового Древа.

Якщо загину на полі бою, увійду в "суворий рай дев'яти кутів".

Питиму піднесений мед Хейдрун, "прохолоджуватимуся" в битвах з братами,

Насолоджуватимуся дівами, піснями та дичиною-кабаном... Приборкаю грім.

Розпаліть багаття серед холодних фіордів, ще не заплямованими іменами.

Розвіє вітер ваші молитви.

Вальгалла - мій Дім.

~2021~

Відеокліп можна подивитися у вкладці Буктрейлер

...

Lexa T. Kuro

Абсолютна Мявь

- Ти її теж бачиш? - обережно питає Антон

Оголена дівчина по той бік ватри грайливо відкидає пасмо вогненно-рудого волосся

І стає неймовірно схожою на Оленку, антонову колишню

- Не треба нам було їсти тих грибів, - відповідає Петро

Хвилину тому дівчина була схожа на Лізу,

Іншу колишню Антона, анорексичну білявку,

Вона крутиться, ніби танцюючи під лише їй чутну мелодію

І повернувшись стає схожа як дві краплі води на Марічку,

За якою впадав колись Петро

Пишні стегна, четвертий розмір грудей, раз побачиш - забути важко

- Нашо ми взагалі поперлись на цей бісів Шипіт за цими бісовими грибами?

- Та розслабтесь, хлопці, ні до чого тут ваші гриби,

Просто всі баби як баби, а я богиня

Тобто лісниця, інакше кажучи мавка, місцева надприродна істота

Петро хреститься

Лісниця сміється і тицяє пальчиком йому в кінчик носа

- Я десь читав, - невпевнено каже Антон,

Що лісниці ненавидять казки. Ти знаєш якісь казки?

- А оце вже не правда, - заперечує мавка, -

Щось наплутали ті ваші етнографи, казки я люблю

Тож починайте розповідати

А то з’їм!

Не зовсім зрозуміло наскільки вона жартує.

Дівчина продовжує змінюватись, наразі у неї обличчя якоїсь голівудської кінозірки.

Хлопці переглядаються.

Жоден з них в житті жодної казки нікому не розповідав.

Нарешті, Антон поволі починає викладати сюжет

Якоїсь комп’ютерної стрілялки

Потім Петро намагається пригадати все що запам’ятав

З серіалу по Грі Престолів

- Які дивні нині казки, - задумливо каже мавка,

Зовсім не такі, як були колись.

...

Андрій Химерний

Добазікався

День 633 (18.11.23)

Всі пам'ятають початок війни,

Страх перемішаний із дивуванням.

Не відчували своєї вини,

Не розуміли причин цим стражданням.

Кинулись друзям та рідним писать,

Допомогли щоб війну зупинити,

Бо перестали їсти та спать,

Знали, що бомби можуть і вбити.

***

Якось доречно з'явився всім «родич»,

Що заспокоював нас кожний день.

Радник в ОП - Олексій Аристович,

Всеукраїнський центр зціле́нь.

Лагідний голос та впевнена мова,

Тексти прозорі - усе до ладу.

Та почала викривлятись розмова,

Кликати він розпочав нам біду.

Стали промови більше зухвалі,

Про толерантність він позабув.

Навіть відчули прихильність навалі,

На ЗСУ Олексій зазіхнув.

Швидко пішов Аристович з посади,

У президенти зібрався у тім.

Смак, очевидно, з'явився до влади,

Брудом почав обливати свій дім.

Підстрахувався та втік із країни,

Звідти базікати хлопець почав.

Навіть, нахабно від України

Про перемир'я сам попрохав.

Стверджує, Пушкін - частина культури,

Тільки поплутав з культурою де?

Каже, чіпати неможна скульптури,

До деградації це приведе.

Мову російську почав захищати,

Ніби російський справжній агент.

Вчить за убивства фашистів прощати,

Ну розбазікалась, Люся, ти вщент.

Справу відкрили нарешті на нього,

Бо добазікався, справді, «герой».

Наговорив з-за кордону такого,

Був заспокійливим, зараз - ізгой.

...

Галина Студінська

Зоряний скарб

У тихім лісі серед гір,

Блука німа душа.

Туди не ходить навіть звір.

Лиш вітер там ширя.

Про цю місцину чули всі.

Легенди, слухи і байки.

А ще чували, що лежить

Десь скарб у тій горі.

Знаходились серед людей

Сміливці і дурні.

Хто прокладав свій шлях туди

Із звідки не прийти.

З'явився в краї чарівник.

Не добрий, не лихий.

У погляді читався сум.

І був він мовчазний.

Також почав збиратися

У ліс де ходить Мара.

Всі стали сподіватися,

Що він розвіє чари.

Помічників собі не брав.

Лише магічну флейту.

І, рушивши у темну ніч,

Він вітру грав уперто.

Мелодія зачарувала,

Приспала пильність гір.

Душа звільнилась, заспівала,

Розкинувши зірки.

Чарівника ніхто не бачив.

І Мара десь пішла.

Лиш зорі залишилися,

Із золота і срібла.

...

L.V.Poli

Моя сила - твоя сповідь

Моя сила - твоя сповідь,

Об'єднаємо ж наш гріх?

Не колиска та все ж вровінь

Їхня кара - сон доріг.

Поки сплять ліси дрімучі -

Доки їм не видно сну.

Не втручатися не гоже,

Втратять пильність - підійду.

Наче Мавка залоскочу,

Наче Вій - поглядом вб'ю.

Як не Лихо, то що ж буде?

На кого скинеш вину?

...

Вогняна

Молитва до Всесвіту

Великий Всесвіт, тканина зірок і мороку,

У твоїй безкрайній тиші я знаходжу своє внутрішнє святилище.

Нехай твоя світність осяває темні куточки моєї душі,

Немов зірки в безкрайньому небесному океані.

Обдаруй мене мудрістю, щоб я міг плавати хвилями часу і розуміти таємниці твої.

Нехай душа моя стане мандрівником у твоїх безкрайніх просторах,

І кожен подих мій буде піснею вихваляння до твоєї безмежної краси.

Великий Всесвіт, я вклоняюся твоїй величній красі та прошу: допоможи мені знайти свій шлях у цьому космосі, сповненому загадок і можливостей.

Нехай світло зірок осяває шлях мого життя,

А темрява вчить мене цінності світла.

Нехай мої вчинки будуть як планети, що рухаються по своїх орбітах у гармонії з твоїм великим задумом.

Обдаруй мене силою, щоб я міг долати труднощі,

І як сузір'я на небесах, нехай моє життя складається з яскравих моментів, що створюють картину великої епопеї.

...

Айлін Руж

Прочитай мені повість в глуху, середземну ніч

Прочитай мені повість в глуху, середземну ніч,

Про людей, що зазвичай вдаються до компромісів,

Про романтиків, що впадають у крайнощі видихаючи вірш,

Про дощі у державі, що змінюється за кулісами.

Про те, як показує мухи чиясь донька,

І про те, що книги в рядах де класична музика,

Що цієї зими не замерзне міська ріка

У тривкий льодохід, і про те, що Різдво відбудеться.

Про те, що існує чистилище, і те, що існує лімб

Для сумління поетів байдужих до власних витворів,

Про те, що тільки стражданню пасує німб,

І про те, що стражденним, він далебі не потрібен.

Про те, що все повертається. Війна – розпочне війну,

Що твоє милосердя прибуде відлунням серця,

Того хто прозрівши, загладить свою вину

Перед богом своїм, що десяток зійде сторицею.

Про тисячі слів з темних вікон, що кинуть комусь

Хто лишає сліди на дорогах глухої провінції,

Про темну журу, що жере Україну-Русь,

У купальськім вінку і повиту тугими косицями.

Про жало джмеля у дитячій долоні твоїй,

Білий сніг за вікном, що до тебе теплом повертається,

І що серце навпроти полюбить, так само, й на мить,

Нарешті усе зрівноважиться.

12.11.2023

...

Володимир Каразуб

Не шкодуючи шкодують

Там , де блакить небесна не доходить.

Де світло зникло із усіх усюд.

Де демон ненависний тільки бродить.

Зібрався там весь грішний люд.

Хоча людьми їх важко вже назвати.

Всього лиш душі. Чи те, що залишилось.

Істоти, тінь. І що тут ще казати.

В страшному сні такого б не наснилось.

Довкола сум і морок там панує.

Руїни, що замками були.

Там плачуть всі. Та хто їх вже почує?

Крізь них проходять буйнії вітри.

Там вже давно не видно горизонту.

Де кілометри стоптаних стежок.

Живуть там воїни невидимого фронту.

Про них почуєш може із книжок.

Хоча життям насправді там не пахне.

Вогонь пекельний тільки й страх.

Енергія жива ще досі чахне.

Блищить бездушність у страшних очах.

Хоча ті очі сліз уже не мають.

Не маючи ні тіла, ні краси.

За вчинки там покуту відбувають.

І не шкодуючи шкодують , що жили.

...

Антоніна Хомик

Надто важка пелена на його плечах

Надто важка пелена на його плечах.

Крізь туман проглядається сонце його століття.

Хтось малює для нього картини розкішних троянд

Де зіпершись на меч він чекає сліпучого світла.

І вагання душі мов на шальках старих терезів

Не зрівняє любов із кривавими слізьми бою,

І серце немов в порубіжжі розквітлих садів,

Що вмить заливає долину гарячою кров’ю.

І слова наче віск. Пересохлого горла вуста

Мов печать на листі, що нікому уже не читати,

Тут пустеля довкруж, і пустельні стоять міста,

І немає троянд, і немає кому саджати.

Наче сонце весни розпалившись – спалило до тла

І каміння небес вітражі потрощило храмів,

І лягає на шальки, мов пір’я лиш чорна зола,

І серце навпроти легке, хоч твердіше за камінь.

05.11.2023

...

Володимир Каразуб

Фанделверські Епоси

Цю пісню про пригоди склав не знамо хто, і звідки,

Та повіствує вона вам про місто наше рідне.

Про Фандалі́н, що тихо спить в Трибо́рському лісництві.

Але це зараз. Бо ж колись цілком він був в бандитстві.

Скляний там Посох панував, тавро червоне ставив

на малодушних розбишак, хто зажадав поваги.

Та не зробивши нічого повагу щоб здобути

вони кошмарили містян - боялись ми їх дуже.

Аж доки в місто не зайшли пригодники, "туристи".

Із Невервінтеру прийшли до нас авантюристи.

Побивши гоблінів, звезли увесь віджатий крам,

Й готові були наштовхать "червоним" пацанам.

В заїжджому дворі "Стоунгі́лл" відбу́лася ця битва,

І чотирьох "червоних" вмить розплата напостигла.

Багато чуток і легенд про це говорять краєм,

Та як все було - лише я, Сідьда́р Голві́нтер, знаю.

Був ранок, сонце обіцяло гарную погоду,

Та то були лиш цяцянки́, про те скажу я згодом.

Сніданок. Ва́лреєл Ластра́ на опохміл розсолу

все вимагала в Толбіна́. Багацько алкоголю

вона припила учора́, коли на сцені кнайпи

всі витвори свого пера декламувала файно.

Пала́дінша Гвен Ла́ніган сиділа поряд з нею.

Вона тверезою була, тож їла мітітею.

Колеги Боді - не було, кудись подівся, клятий.

На його місці Келага́р щось говорив завзято.

Аж от спинили базіка́ння дроу "комуняки",

Коли ввірвались у шинок хаба́ря вимагати.

Усі місцевії втекли, а Сібо - доєднався,

створивши блискавку і дощ, щоб попіл лиш зостався

від ворогів. Та судило́сь отримать лиш побої.

Бо вберегла їх добродійність славніїх героїв.

...

Влад Кайола

Чарівний сон

Чи то приснилося мені, чи ні

Я бачив старого кита

Який по небу плив,

Немов хмаринка біла.

Я бачив старого кота,

Що вмів співати й танцювати,

І навіть грати на бандурі.

Зустрівся там мені кмітливий пан,

Що на двобій дракона кликав.

Хотів принцесу врятувати,

Але йому не пощастило

Принцеса та нікого не хотіла.

Вона лише дракона полюбила.

Одного разу я спіткав коня,

Що мав великі крила.

Він був в неволі, дуже тихим,

Але в його очах я бачив поле дике.

Сподобався мені той кінь,

Та й шкода стало,

Тому купив, щоб відпустить на волю.

Але на нас чекала інша доля

Він став мені найкращим другом.

Чому ти не пішов тоді?

Спитаю я одного разу

Той кінь мовчить, не диво, він просто дикий звір,

Але тепер в його очах я бачу дещо інше.

Не знаю. – Зненацька чую я і тиша.

То чи приснилося мені, чи ні?

...

Фелікс Городько

Бог земних надр — богині зелені

Кементарі, моя Кементарі,

Сивина в золотому волоссі...

Тепер очі твої темно-карі

Не такі, як були навесні.

Кементарі,  зима підступає,

Та зима, що несе сльози й болі,

Та весінній наспів все здолає,

Прожене всі думки навісні.

Все закінчиться й знову почнеться

У прадавньому юному краї,

І скорбота тоді засміється,

І настануть нові світлі дні.

*Кементарі — "Королева плодів" ельфійською мовою квенья, титул Валіе (богині) рослин і родючості Яванни з Легендаріума Толкіна.

...

Ілянка

Жінка, яка пише листи

Жінка, яка пише листи,

Розмовляє з туманом, як з братом.

В сутінках малює мости,

Щоби у снах їх побудувати.

Жінка, яка пише листи,

Задивляється в очі деревам.

З травою, квітами "на ти",

І коти з нею поруч, як леви.

Жінка, яка пише листи

Не лише рукою, власним серцем,

Живе щораз на два світи,

Сходить щоночі на їхнє денце.

Жінка, яка пише листи,

Надсилає їх з вітром і птахом.

І якщо їх отримав і ти,

Не цурайся і не рви їх махом.

Жінка, яка пише листи,

Безборонно радість вихлюпує.

В них твій захист від самоти,

Світу вість, що любов все ж є.

...

Оксана Карпенко

Її хатинка на дереві... Тихо падає сніг...

Її хатинка на дереві... Тихо падає сніг...

В кутку віолончель наспівує вітер.

На сходах сидить вона, трохи стомлена від доріг,

Над горням пара з танцюючих літер.

Пухнастий лис влігся безборонно на підвіконні,

Берези обрамили її хатину.

Хвилинки зимові солодко-тягучі і сонні

Приголублять і твою малу дитину...

Світло-індиговий дах поважно обсіли птахи.

У піддашші ліхтар, гномом підвішений.

Вона усміхається і годує мрії з руки...

З насолодою день гортає... Втішена...

...

Оксана Карпенко

Рід, що втратив мораль

На сторінках легенд ельфійських,

Що писані за давнини,

Є розмаїття фей та бісів,

Котрі ходили по землі.

У стародавніх книгах гномів

Не менше різних чудасій,

Рясніють згадками про тролів,

Стихійників й домовиків.

Та навіть кращий бестіарій

І найповніші ті книжки

Не містять у собі почвари,

Що перевершила б її.

Та бестія — до зла синонім,

Пекельніша за сатану,

Вогню за нею завжди пломінь,

Боїться Жах її одну.

Не мало крові вже пролито

У спробі знищити її,

Плели закляття майстровито,

Ламали мечі і шаблі

Та все те марно, й досі бродить,

Отруює довкола все.

Там, де вона, земля біль родить,

Його чудовисько й несе.

Між гоблінів в печерах ходить

Цікава версія про те,

Що це чудовисько походить

Від зниклих вже давно людей

Що люди, втративши раптово

Магічний артефакт - мораль,

Злилися в єдину ту потвору

І від тих пір несли лиш жаль.

...

Roku

Легенда Дня і Ночі

Жила колись у темнім лісі, дівиця знаної краси.

Усі її боялись дуже, бо та була неначе зіткана з пітьми.

І звали її Ніччю, що ж, не дивно... та в світі завжди панував був день.

І жителі були щасливі, світлі, не знали горя по сей день.

Ховали дівчину у лісі, й не випускали ту у світло дня.

Була вона самотня, таємнича, і навіть трішки чарівна.

Можливо всі її й боялись через те, що була як загадка вона для них.

А люди здатні прирікати все, що хоч якось відрізняється від них.

Одного разу, цього ж дня, у ліс прийшов хлопчисько.

Пройшов він крізь дерева, і Ніч знайшов той швидко.

Світився ясним променем, і звали його Сонце.

Прийшов він познайомитись з дівчам, бо стало шкода хлопцю.

І цілий день ті провели в розмовах, кружляючи у танці у пітьмі.

Але те світло, що від хлопця, освічувало морок наче в сні.

Аж ось з'явилися селяни, й забрали хлопця звідтіля.

Ніч, не вагаючись, збагнула, що вже закохана була.

Чимдуш гайнула з лісу, розлючена, терпка.

Й, ступивши крок у світло, занеслась чорнота.

Шукала вона Сонце, та й все ж таки знайшла.

Лежав в воді утоплений, бо сталася біда.

Селяни ті безжальні, забрали хлопця геть.

А потім утопили, руйнуючи той вогник, що горів у ньому, вщент.

І серце Ночі раптом, розбилось навпіл геть.

І половинка того, їй вирвалась з грудей.

І вкорінилась та частинка серця в Сонце, який лежав безликий у воді.

І вмить той заіскрив жарючим світлом, взлетів, цілуючи кохану, а тоді...

Він обернувсь на сонце, що засвітило в небі.

Засяяв той яскраво, і обернувсь до неї.

Ніч знала, що робити, і стала вмить зорею.

Злетівши в небо швидко, та стала мов бронею.

З тих пір, у нас є зміна Дня і Ночі, ну і звичайно Сонця та Зорі.

Та все ж, на жаль, їм не судилось бути разом, існуючи в одному небі угорі.

...

Аліна

Маяк

Блукають серед синіх хвиль

Загублені човни.

І скільки пройдуть морських миль,

Піддавшись течії?

Вітрила вітер напува,

Штовхає їх вперед,

Туди де темна глибина,

В'язка неначе мед.

Скільки таких їх, кораблів,

Пішло на синє дно?

Розбитих, зранених бортів,

Що втратили кермо?

Скільки таких, що ще пливуть,

До берегів чужих?

Шукають згублений маршрут,

В портах до них байдужих.

Хтось змінить прапор на кормі,

Знайде новий свій шлях.

Інші блукаючи в пітьмі,

Чекають на маяк.

Чи припливуть вони колись

До рідних берегів?

Чи може з хвилями злились,

І якір їх підвів?

Колись скінчиться сильний шторм,

Розвіється весь мряк.

Хай кожен човен й корабель

Віднайде свій маяк.

...

Валькірія

Привіт, мій янголе...

Привіт, мій янголе... Прощавай...

Що попереду — туманна, як усім, дорога?

Звичний ритм дощів, смуток та жаль?

Скажи, ти все ще віриш у рай та бога?

О, все минуле наперед пройде,

Спалахне восени, розвіється вітрами.

У звичній Книзі новий поворот — «іде вже, як іде»...

Хто вчився по складах — завчив словами.

Розставив ночі, землі та мости,

Десь рідне поле... За надією — петляння...

Весняною вірою скло порожнечі розгубив...

Зібрав... Надалі вік мовчанням?

Порожня висота, нестримна даль...

Що попереду — звична, як завжди, дорога?

Привіт, мій янголе... Прощавай!

Тобі — на Землю, мені ж — повз бога.

~квітень•2021~

...

Lexa T. Kuro

Їде король

Я мушу розповісти. Не хочу, але

я мушу.

Парад-але

до горизонту зрушений.

Чорний вершник в кривавій короні

жене коня –

тріпоче жилка на скроні,

мов безодня.

У давнину могутній король

втомився відпочивати та

виїхав лісом. Така вже роль –

без логіки, зранку, під тра-та-та!

Підкови дзвоном тривожать ліс,

скаче король, глитаючи крик,

принцеса фейрі та рудий лис

його чекають двохсотий рік,

всихають ріки і небо вниз

падає, щоб відштовхнувшись знов

спитати: «Кого вже там чорт приніс

до наших хмарних летких будов?»

Скаче король – наче віра у диво,

що той хлопчисько собі забажав,

він переможе, інак неможливо,

і вже неважливо, куди виїжджав…

Я розповім, бо мушу:

В чорні, сумні часи

ріг засурмить та зневірену душу

сповнить небесних сил.

...

Катерина Терешкевич

Поза часом

Коли на долоню ляже промінь опівночі,

І обірветься мій легкий подих у серці посланням...

Не залишай собі на пам'ять крижинку-уламочок,

Переплавляй у пісню, не у висновок і не у мовчання...

Я зрадію, сповнена сподіванням.

І відчую, що в душі немає сумнівів, немає гіркоти,

Що кроки на повну, безтурботні, впевнені...

Розмалюю небо барвисто, щиро-сонячно...

Тут – минеться, але не зникне довіра.

Ми поза часом... З'єднані.

~07•10•2020~

...

Lexa T. Kuro

Ралі

Життя нас звикло кидати з пекла у вогонь.

Там, де пісками зибучими спекотний тлін -

42 градуси... "Тільки душу не чіпай! Охолонь!"

Бо мені знову, плавлячись під сонцем, вставати з колін.

Нервом натягнутим швидкість кидає у "дикий гін"...

Блеф намалює оази-міражі.

Мені б ковток води... Мертва? Знову брехня, без змін.

Як мені доїхати до краю пустельної землі, скажи?

Ралі, де виграшу нема – там порожній п'єдестал.

Фарами-відблисками зірки висвітлять моє "де-небудь"...

У цій гонці з пісками я нескінченно шукав

Те, що вкрала пустеля... А, не турбуйся... Забудь.

~2017~

Кліп на вірш можна подивитися у вкладці Буктрейлер

...

Lexa T. Kuro

Відчиняються двері

Тихо

Без жодного стуку

Відчиняються двері і

Віхи -

Нові світи.

Не бійся, дай мені руку.

Це тільки початок містерії,

а нам іще треба дійти…

Ми у темряві –

Я і ти

У розпачі, кризі, або

Найгірше – несталої віри

Зарозумілі надміру

Заручники марноти

Невкорінені насінини…

Та нас не залишив Бог

З неосяжної нам причини

Це наш час

І останній строк.

До нестерпності неготові,

Кволі,

І прикро малі,

Со-утворенні словом Любові,

Проявляємося поволі

Світлом світу і сіллю землі

У світі тонких матерій

Понад силу - лиш перший крок.

Полем сліз і долиною смерті

Нам для захисту -

Хресний знак

І хоч написи часто стерті,

Не звернемо,

Бо знаємо як

Відчиняються

Наші

Двері

...

Юлія Перегуда

Walking in the air

Шурнули двері

до ліфту заходить

привітна особа і щедра на сміх,

Вона швидко пестить поверхню де кнопки

сідає навпочіпки

швидесенько мчить.

Шурхіт дверей кабіни і шахти,

виходить

заходить вже інша

привітна особа, що майже як та,

і кнопки спалахують, як плитка спіральна

знімає шолом

сідає мовчить.

І мчить разів десять, аж поки не зникне

і очі розплющиш, а там — темнота.

Подушечки мацають ті кнопочки в ліфті

кабіни немає лише пустота.

Десь збоку земля блакитна, велика,

а зірка вібрує як серце біжить

і не витримує зірка і ребра...

десять секунд,

а п'ятнадцять і ...

очі заплющиш і з'явиться ліфт.

...

Citrus _S_M

Мова про океан

Хто може вмістити, хай вмістить, нещасна рибо,

Нехай проковтне тебе паща старого кита

Не пливи, не тікай, не спізнати тобі глибини

Крім іншої риби у череві хижака.

Коли б не гарпун ти б давно, як простилась, рибо

Із життям, і лякливим хвостом не тікала би геть

Від того корабля китоловів, що крався хижо

Але ненавмисно від смерті тебе врятував.

І ось ти пливеш вигинаючись плавниками

Забравши з собою останнє ревіння кита

І гудок китобійця розноситься океаном

Та ти не боїшся, вмістивши нове життя.

31.12.2022

...

Володимир Каразуб

Кордони страху

Кордони страху розмились повністю,

й пристрасть не може допомогти їй

опанувати несвідоме колективне

сексуальне безчинство,

коли веселка перетворюється на звірів,

що намальовані без повітряної перспективи.

Вони пластичні та розтягуються,

неначе підфарбований фіолетовий спирт

у стані невагомості.

Звірина проникає у гребінь

та розчісує її пасма,

смакуючи кожною волосиною.

«Це говорить адмірал!

Ми перейшли канал горло-серце!» –

чується їй десь у віддалі,

за мрякою тропічного лісу,

й пугач дивиться на неї

одним

кістлявим

оком.

Поодинокий вірш розмазується

у невагомості мізинцем кенгуру,

але його вже не в змозі жоден прочитати.

Втрачається лік.

Розпач у неї змінюється падінням

дорогою з двостороннім рухом,

автострадою жалюгідних єнотів.

Прямо на неї стрибає однонога ступа,

на якій гойдалась лисяча мітла.

Вщент п’яна, вона оговталась

посеред напівтемного кладовища

наївних думок.

...

Vladyslav Pavlov

Осіннє

На сніг чекаючи, влягається земля.

Вщух пташий гомін, оголились віти,

І вітер виє так стурбовано-сердито,

І прислухаються стривожені поля.

А сполохи останнього тепла —

Як руки, що торкаються ласкаво.

І квітка, літа булого забава,

В прийдешню зиму барви понесла.

В магічне міжсезоння перед сном

Розкажуть казку балакучі краплі.

А гарбузи, вогняні дирижаблі,

Чатують за заплаканим вікном.

...

Дар'я Мацелевич

По вулиці Франка (Львів)

Давно по вулиці Франка у Львові не гуляв

Давно по вулиці Франка від долі не тікав

Давно по вулиці Франка і як то було як

Ішов у центр а повертав я знову в Стрийський парк

Давно по вулиці Франка тебе я проводжав

Давно по вулиці Франка я квіти всі зривав

Давно по вулиці Франка й не розумію як

Ішов здається в універ, а втрапив в Стрийський парк

...

Ярек

Це Київ, мала!

Це Київ, мала! Місто великих вікон та яскравих вогнів.

Міріади доль у ньому, не тліють... Горять!

У нескінченних фантазіях вулиць свій подих вітрів.

"Маскаради" і "стрибки по вертикалі" тут ніколи не сплять...

Він - шум боротьби фарб з розірваною тишею снів.

Місцями під сонцем блиск і міраж стертих ночей.

Велике метушливе місто... але накриває хвилею сміх...

І запрошує у прірву простору, часу... і забутих тіней...

Вишуканий трепет облич і лаштунків - радощі днів...

Феєричне повітря... Задушливий стукіт дверей...

Куполи в хмарах... Пагорбів зелений атлас... Вітер мрій...

Місто, в якому тонуть надії, але запалюються серця людей...

Місто гріхів, де свята земля, що вмита у сталь,

Ломкою уявних сходів у захід сонця та сумом війн...

Це Київ, мала! У ньому впереміш на повну щастя та жаль...

...Але саме це місто... було й буде мені найріднішим... своїм!

~9•вересень•2017~

...

Lexa T. Kuro

Нехай у кожного буде...

Нехай у кожного буде причал,

Буде Дім, буде світло у віконці,

Буде місце, де хтось б чекав,

Буде маленьке щастя у долонці...

Нехай у кожного буде прихисток,

Де спокій, віра та вірність,

Де тепло, де турбота, затишок,

Де любов, розуміння, ніжність...

Нехай у кожного буде плече

Справжнього друга, і в житті

Буде яскраво та гаряче

Від радості, щастя та почуттів!

~весна•2016~

...

Lexa T. Kuro

Ти вчив

Ти вчив посилати в небо світлі думки,

Надихатись природою, слухати вітри...

Бути самою собою... Йти з посмішкою, помічати знаки...

З кожним новим зітханням, щоб рости й цвісти...

Ти вчив бути сміливою - вірити кроками у світло,

Насолоджуватися кожною літеркою та штрихом.

Хмеліти знову і знову від квітучого літа,

Споглядаючи щирість, напиваючись сном.

Ти вчив довіряти серцю, бути щасливою,

Пояснив різницю між ЖИТИ чи лише існувати...

Подарував цілий світ... Вчив бути сонячною, бурхливою...

Ти завжди знав/розумів, як і чим мене надихнути зростати...

Ти вчив... попри все... не змирятися волею,

Осяюючи Шляхи та сенси чистим світлом очей...

Підказав, давши зрозуміти, що не з тим ми боролися...

...Саме ТИ знову навчив вірити у людей!

~2016~

...

Lexa T. Kuro

потихеньку

іноді варто сягати вершин,

іноді – не розуміти якихось причин

тобто ти знаєш, що вони десь існують –

бо інакше хочеться битись

й кусатись,

але, заспокоюючи себе, ти

кажеш, що неможливо

одразу

все знати.

а в світі тривають війни

найрозумніші тримають ніс за вітром

диваки встрягають у якісь халепи,

роблячи вигляд, що

все як треба!

(диваки мені подобаються

більше – я й сам трохи дивак,

якщо що, бо кидатись

і кусатись –

то насправді є рухом

навспак).

прокидаючись зранку,

я й сам іноді не знаю, хто я...

тобто різниця між суб'єктивною істиною

та байдою, що оточує

твій досить вразливий

внутрішній світ,

примушує згодом

довго й старанно

оговтуватись...

може це те, що хтось би назвав

хворобою.

але подивіться, хто визначає

тренди?

хто вважає себе експертами

й тренерами?

отож, ліпше вже

вдавати із себе людину

маленьку, що, прокидаючись,

рухається до своєї мети –

до невідомої нікому

зірки –

потихеньку.

3.10.2023

...

vagabond

Осінь. Переклад з естонської Людмили Сільдам

Осінь танцювала і кружлялась,

Підняла все листя із доріг,

Чи вона мені у снах заявлялась,

Чи було таке в минулий рік?

Забуваю зливи всі і втрати,

Баболітнік знов чекаю я,

Тільки небо відчиняє ѓрати,

Мрія вмить туди летить моя.

І ця осінь кане теж у Лету,

Усвідомила я тільки-но от-от,

У природи є свої прикмети,

У життя новий сонцеворот.

Я прокинусь, з променів віночок

Мене потім вкриє з головою,

Знову сон – мені дає квіточок

Осінь і питає, ти ідеш зі мною?

Переклад Олена Шапран

Õhus tantsis sügis, lehed pihus,

Tema ümber mängis, puhus tuul

Minu mõted keegi jälle lõhkus

Et ta oli külas aastat pool.

Unustades pettumused, vihmad,

Sama moodi tuleb sügis taas

Vana naiste suvi keerab kihva,

Aga teda siin ei oota ma.

Sügis nagu niigi läheb mööda

Igaveseks tema küll ei jää.

Olen kindel, tahtmised teen korda,

Elurõõmu jagan teistega.

Ärkan vara, päike aknast paistab,

Võtan tekki, tõmban üle pea...

Näen unes - sügis kutsub –

naine, kaasa tule, palun , ole hea?

Ljudmilla Sildam

...

Олена Шапран

Серце України

Співає світ «Червону руту»,

Бо про кохання вона є.

У свято з нами та у скруту

Ця пісня сили нам дає.

Несе вона безмежну радість,

Що генерується віки.

Ця пісня - гордість та реальність,

Для серця кожного ліки́.

«Червона рута» - гімн коханню,

Що джерелом є для життя.

Натхнення кожному за гранню,

Шалений ритм серцебиття.

Бажання жити для країни

Пишатись нею, захищать.

«Червона рута» України:

За неї воїни стоять.

Безмежну щедрість нам дарує,

Щоб поділитися могли.

Кохання всюди в нас панує,

Як Заповіт - Перемогли.

Велика пісня з серця лине

Тож серцем нашим вона є.

З душею неньки-України

Єдиним подихом стає.

...

Галина Студінська

Бульбашка

Як не крути - імперія існує,

Народжена нещасна в болотах.

Брехня зручна, тому завжди панує,

Основа зграї - рабство, біль та страх.

Обманом відбирала росія у народів,

Свободу, територію, їх волю та життя.

В історії РФ подібних епізодів ...

Та, власне, вся історія - це фейкові злиття.

В Європу вельми їй століттями кортілось,

Не знали як туди у ла́птях пропетлять.

Чи може белени в болоті геть об'їлась,

Почала навкруги вбивать, окупувать.

Європа і тоді за цим спостерігала,

Поблажлива була до прагнень дикунів.

Мінялися царі в болоті у штурвала,

Росія «процвітала» ... у роті брехунів.

Найбільша. Зрозуміло: земель понахватала.

Сильніша за усіх. Та в чому або де?

Культуру в Україні безграмотна украла,

І досі звідусіль крамольная краде.

Роздули вони фейк до розміру держави,

Могутності нема, багатство у царя.

Останній, як той змій, пихатий та трьохглавий,

Не відірвать його від клятого руля.

Та бульбашку таку потрібно проколоти,

Перетворити щоб її в суцільних прах.

Звільнити цілий світ одразу від гидоти,

Лікує безнадійних тотальний повний крах.

...

Галина Студінська

Біля штурвалу

Літати й не падати — не існує, на жаль, такого дива.

На жаль, ми не боги, хоч стоїмо біля штурвала корабля.

Кожний у чомусь дитина, негідник, мудрець,

Який воскрес через біль, але від інших топив своєї душі якоря.

Хоч на шахівниці, хоч на дошці долі

Не підсумками сенс, а у рішеннях прийнятих собою...

Скільки ігор богів коштують ці миті боротьби,

Якщо кожен по зустрічній за своєю «віщою метою»?

Курс до екватора життя, або ж у трюм, до богів,

Де земного вже ні на йоту, продано за пістоль...

Проводжаючи з причалу, сяяла душа на заздрість чортам,

Відпускаючи корабель у «політ», на губах застигла сіль сумом доль...

І візерунком вузлів заплітає шлях у рівень вод...

Де на палубі місце перпендикулярно яскравій зорі?

Боги прощають один невдалий у пекло похід,

Але не вміють прощати, якщо ти довго пануєш на хвилі.

І коли ляже на обрії паралеллю земля,

Переможець не зможе направити назад додому корабель свій...

Вибачиться, проститься, потопить душі якоря

Та з усієї сили з відпливом у світанок, адже там новий бій...

~20•11•2017~

...

Lexa T. Kuro
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
І знову — про електронні видання.Roman Mtt
18.07.2024
Доброго дня усім. У фензіні Підвал ми оцифрували і виклали у продаж електронні версії наших збірок з ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144459коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: