Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

1. Балада про чекання. 2. Сон.

1. Балада про чекання.

Ти уміла чекати.

Росла, мов лоза,

біля тихих озер-озеречок,

ставків...

Говорила сама

і хотіла тобі щоб казав

хтось

слова чарівні...

Ти чекала

дощу, і вітрів, і снігів -

і міцніла лоза.

Пам'ятала, як дід різав десь краснотал,

Щоб міцних наплести кошикІв.

І чекала, коли прийде той,

хто вплете тебе

в долю свою

плавно й туго,

щоб міцно-преміцно,

щоб так,

як ніхто досі міцно не плів

(щоб любов як кристал!).

Ти уміла чекати.

Ловила південні вітри,

твої віти узимку

закутував іній густий.

І чекала,

а раптом примостить тобі до тонкої кори

Хтось гніздечко -

ремез чи дзвінкий соловій…

Ти була як весна,

Ти була як верба,

Ти була як вода...

Ти б змогла

змити греблю важку,

аби тільки в обійми до нього міцні!

І тоді б, як у Вербну неділю,

Зеленіла і квітла лоза -

Він кохати умів.

2. Сон.

дивиться

у дзеркальце

джерельце

у тому скельці

синіє ген озерце

а в нім

із мрій човенце

і я стою

на бе́резі

а в небі передгроззя

і ніби вже не човен

більш схоже на

ковчег

а в тім озерці

повінь

так синьо й срібно

і пахне вже дощем

крап-крап! ото і злива!!!

а біля мене близько

у бризках виблискує

фламінго

в намисті

з хризоліту

ми втішені

як діти

отой рожевий птах

і

я

на березі озерця

яке синіє в скельці...

...а що ж іще хотіти

до вранішньої кави

аби лиш

сни

цікаві

!

...

Лідія

Андрію-Андрію

у ніч на Андрія

вона довго не спала

дякувала й плакала

плакала й дякувала

бо ніби й мала

усе що є у людей

чого достатньо

щоб жити

але просила любові

тієї про яку

нікому

лише йому

і небу

— Боже чи ж вимолю я колись

для себе любов

і чи достойна її буду?

тільки ти про це знаєш

тільки ти

в Андрія Первозваного

дозволь запитаю сьогодні

звідки прийде

любов моя

як її зватимуть

та чи скоро це станеться?

п’ять цибулин я поставила Боже

в стакан із водою

кожній дала ім’я

яка найпершою зазеленіє

з тим іменем чоловік

мене й сподобить

той і полюбить

Андрію-Андрію

не ставлю миску з водою під ліжко

не прошу мене нікого

через місток переводити

а лиш прошу у тій воді в таку ніч

змий з мене страхи й сумніви

провину й сором за те

що не достойна любові

мила моя мамочко

так хочу обіймів

теплих і ніжних

довгих приємних розмов

та історій

аби він тримав мої руки

обіймав ззаду

цілував шию та щоки

так

щоб аж сироти

на тілі вставали

чи й не торкався зовсім

а просто поруч був

дихав легко й протяжно

усміхався

й пестив поглядом

зцілював

і наповнював

своїм океаном очей

моє море

щоб аж у грудях пекло

від його присутності поруч

Святий Андрію

маю на тебе надію

прошу долі кращої

любові чистої та годящої

радості світлої

ночей особливих

очей глибоких і теплих

рук гарячих

звабливих

щоб любив і пестив

ніжив голубив

цілував мене в очі

у шию та губи

щоб його діти любили

коти і бродячі пси

Андрію

такого у Господа

попроси!

...

Олександр Козинець

Колискова. Хазяїну? Мешканцю? Другу.

Я і сам би до ранку заснув, але то - дар людський.

Тож дивлюся на тебе з розетки, ти слухай і спи.

Я складу колискову з дощу, сяйва Місяця й мрій:

Я читав твої. Гарні. Взяли аж до самих цеглин…

Мій хазяїне, мешканцю, дяка тобі за ремонт,

(Під новими шпалерами стінка ще трохи свербить),

Та коли ж ти за свій, за свій внутрішній візьмешся фронт?

Серця тріщини також потрібно шпаклівкой змастить.

Я - суцільно-надійний, прощаючий, тихий, старий.

А ти - гострий, пихатий, скандальний, гіркий мов полин.

Через тебе від мене на зйомну пішов домовий.

В тебе з мене поїхали геть кудись жінка і син.

Нас з тобою з”єднала одна пуповина життя:

Я без тебе - захованка злиднів, відьом та примар,

Ти без мене під лавкою знайдеш швидке забуття.

Засинай, відпочинь, на світанку вручу тобі дар:

Мене Духи смартфонів навчили, як фокус робить,

Там замкне щось в контактах, і “трубка” сама подзвонить:

“То це ти мені? Я тобі?! Дивно… Вертайтесь! Пробач!

Я ніколи так більше!”- і скинеш, ховаючи плач.

… Далі буде, упевнений, жар - як уперше - обійм,

Сонце знову світитиме в вмите дощами вікно,

Мій хазяїне, мешканцю, друже, цінуй же свій дім,

Щоб здобуте й омріяне не розчинилося сном…

...

Олеся Остапенко

Неназваному, страшному, ненародженому

Ходять дворами близнючки - Недоля й Негода,

Врочать дороги на ями та мор на худобу,

Сни сповивають у лячно-зойкливу оздобу,

Небо вмовляють на сльотну і вогку погоду.

Втаптують зморшки у злегка примружені очі,

З пам"яті цуплять річниці, борги та паролі.

Квапляться: скоро в сестричок Негоди й Недолі

Родиться брат у плаценті закляклої ночі.

Стане на ноги - неназваний ще, вже стоокий,

Пустить напругу у кров, а в ефір - стаю фейків,

Землю помередіанно поріже на стейки,

В розумах в дні зархівує макуху від років.

Чи то до Вибуху був він, чи з нового взятий -

З неба дзвонили, казали, що ліпше тікати.

...

Олеся Остапенко

Калиновий міст

Пройтися калиновим мостом

Босоніж по лезу ножа,

Йти слідом за втомленим Сонцем,

Відчути, де світу межа...

Ти, випивши зварене зілля,

У лісі уже бозна-де

Шепочеш, що це божевілля...

Та серце до мене веде!

Ти йтимеш за мною по кладці

Над прірвою жахів і сліз,

Де відьми свої дикі танці

Заводять, злітаючи вниз!

Навколо палають червоні

І чорні пекельні вогні,

У битві звелися дракони,

Втомившись від світу брехні!

Я це вже пройшла - не боюся!

Вже стала на свіжу траву,

Роси вранці спрагло нап'юся

І яблуко з гілки зірву.

Чекатиму... Де ти, коханий?

Чи звіра страшного здолав?

Ти ставив на нього капкани,

А сам туди ледь не попав!

Тебе закликатиму, милий!

Прийди ти до мене, прийди!

Любов моя дасть тобі сили

І захист від світу біди!

...

Тетяна Leontieva

Щедрий вечір

Аромат щедрівки ще не зник –

Як дівки взялися ворожити.

І з-під печі виліз Домовик,

А Чаклун полює «нечуй-вітер».

Під подушку кину гребінець,

Заговір на долю мовлю вголос:

«Хай покличе заміж той мене.

Хто розчеше – Йванко чи Микола…»

Глянь, Дідух палає зі снопів,

До зірок летить жаринок зграя.

Той, хто одружитись не зумів,

Знов сватів до кралі засилає.

Під казковим маревом – хати,

Сніг блищить, як Місяць зір посіяв!

Доньку бога Лада богатир

Вирвав з лап бридких страшного Змія.

В парі йдуть Маланка з Василем

На веселі ігри молодечі.

Зникне в чарах світлих скверне й зле –

Бо у хату зайде Щедрий вечір.

«Добре Домовик Ваш зголоднів», –

Усміхнеться Місяць блідолиций.

Хатній дух дванадцяти вершків

В теплій хаті ласує гостинцем…

...

Леля

Грiм i Блискавка

Так, все живе i дихає навколо:

Кохає, грає, часом, навiть, б'є.

Повiр, це не припинеться нiколи,

Той, хто iде, додолу не впаде.

Ти знав, що Грiм i Блискавка — це друзi,

Що мрiють про кохання день у день?

Коли вони у полi чи у лузi,

То чують серцем разом: Дзень-дзелень.

Ой, нi, не так... бо Блискавка це бачить,

А Грiм лиш ладен чути... От i все.

Здається  всiм, що разом вони, наче.

Насправдi ж, спiльне щастя свiт трясе.

Коли ти грiм, не варто говорити,

Якщо ти блискавка, прикрий руками цно;

Не треба на весь свiт кричати i любити,

Тихенько мрiй, щоб щастя не пiшло.

Вiдомо: Грiм i Блискавка єдинi!

Знаменно: вони рухають наш час!

Розумнi, сильнi, лагiднi i милi,

Нехай гроза обходить боком вас!

...

Iрина

Кохання iз тiста

Коли крокую вулицями мiста

Посеред ночi в пошуку поживи,

Завжди пригадую ляльки iз тiста — 

Тi, що з тобою разом ми лiпили.

Я мрiяв про весiлля i родину,

Машину,  грошi i тебе з собою.

Лишити б тi думки в лиху годину...

Ти поряд, та насправдi — за стiною

Все в тебе ладно, лялька ти iз тiста!

Вiд твого смiху гидко й каламутно,

Душi моїй немає в тiлi мiсця, 

Менi з собою холодно i смутно.

Лише ляльки-потвори iз дитинства

До мене тягнуть перебитi ручки.

Скалiченi тiла — це мить безчинства.

Найбiльший злочин ти, яскрава сучко!

Коли доб'ю свою останню жертву,

Iз щелеп вирву зубки-намистинки,

Подякую за все красунi мертвiй.

Намисто ж подарую половинцi

Тiй, у якої бездоганне тiло,

Блискучi вчинки, надлюдська поряднiсть.

Кохатиму тебе в намистi бiлiм,

Хоча, навряд, побачу твою вдячнiсть.

У сукнi з рiзнобарвного волосся

Дiвчат невинних, що менi корились,

По вулицi гулятимеш ти боса,

Вважаючи, що все тобi наснилось.

...

Iрина

Мама

Мама, мені обпекли шкіру,

Спалили все до кісток,

Та я маю надію,

Прорости тисьочами квіток.

Не буду проростати трояндою,

Й лілеєй не буду я,

Проросту польовою ромашкою,

Такая ось доля моя.

Мама, співатиму тобі,

Голосами мільйонів пташок,

І трелі весняні мої,

Прогонять свинцевість думок.

Мамо, не плач, не журися,

Цілую у скроні твої,

Я буду тихеньким васильком,

Шептати про руки твої.

Мамо, нема в мене шкіри,

Немає майже мене,

Тримає тут лиш та сила,

Що колись я побачу тебе.

...

dreamhope

Фенікс

Кожного вечора в темній пітьмі

Вогняний фенікс шумить при стіні.

Важко він диха, крила здійма,

Птахи гордої більше нема.

Червоне пір’я в сінях і на столі,

А вогню син фенікс зрахує дні земні.

Подивиться, як старець, тужно заспіва

Сумну ту дивну пісню, яких тепер нема.

І зітхне він полегко, до стелі підлетить,

Спокійний, безпристрасний крилами шумить.

Не знає більше смутку, не може і страждать,

Та й добрими словами його вже не пройнять.

І стомлений, стражденний ніжно закричить,

Погляне він на мене, і вниз, як спис, помчить.

Займеться він востаннє серед паперу зграй,

Зажевріють слова, злетять у сонця край.

Стихне все в кімнаті, потемніє дім,

Попіл засіріє, де вогонь був й дим.

Цього сумного вечора чую, у тіні

Вогняний фенікс родився в мені.

...

Ярослав Зимовий

Ліс тисячі тіней

Хто показав тобі сюди дорогу?

Хіба не знаєш ти, що ліс цей згубний?

Веде у морок стежка ненадійна,

У ті місця, де владарює страх.

Старі дерева, сиві й незворушні,

Гіллям задушать сонячне проміння,

Вода холодна зі струмків грайливих

Сп’янить дурманом твою душу враз.

Краса навкруг манитиме ще далі,

У тиші ти відчуєш часу подих,

А схаменешся – буде надто пізно,

Бо жодна стежка не веде назад.

Тут кожен корінь пнеться вгору хижо,

Травою котиться чаклунський шепіт,

Лунає музика, журлива, щира,

Із потаємних лісових глибин.

Пронизує до серця гілки дотик,

У власних кроках чуєш голос смерті,

І божеволієш, бо раптом розумієш,

Що шепіт той складається в слова.

Тут на галявинах танцюють нявки,

Немов зірки, що щойно впали з неба,

І досі сяють, а чорти сміються

І грають на сопілках кістяних.

Як підійти наважишся до нявок,

То спів і танці – все одразу вщухне,

А ти потрапиш до чортів у лапи,

Ховайся, не ховайся – все дарма.

На світі білім десь настане ранок,

Розвіє морок і страхи притлумить,

Тебе, мій друже, вже ніхто не знайде,

Та стежка знову приведе когось.

...

Shinnor

Це сталося о п'ятій ранку

Це сталося о п'ятій ранку

Вибухи чули на світанку

Ворог в руках ніс нам війну

Як смерть несе свою косу.

Ви прийшли нашу землю топтати

Матерів і дітей убивати

Кров невинних людей проливати

І міста наші в порох стирати

Ви прийшли розділити країну

Та з'єднали в єдину родину

Ви погрожуєте вбити нас

А ми лиш сміємося з вас

Вороги хотіли волю забрати

Та нас не так просто зламати

Нам на руки кайдани вдягти

Не вийшло й не вийде завжди!

Бо ми українці,ми не раби

Й рабами ніколи ми не були

А ви у рабстві всі живете

Й заткнувши рота свого сидите

Ви не люди, ви просто багно

Ваша Росія це дно

Росіянином бути-клеймо

На все життя залишиться воно

Ви гнити й горіти будете всі

В болоті нікчемної своєї Русі

Ви будете всі потопати

I в Бога лиш смерті благати

А я благаю лиш одного

Щоб з світу зникло все це багно!

...

Вікторія

Україна

Чорні хмари небо покрили

Згоріли жовті лани

Землі та наші ріки

Ввібрали колір крові

Тихо в полі дівчина йшла

В сукні білій,легкій ніби хмара

На плечі , звисала коса

В кали’новий цвіт, пишно вбрана

На обличчі бриніла сльоза

І та крапля додолу впала

Оросивши мертві поля

Україною себе назвала

Вона йшла бліда мов смерть

Всередині кровоточила рана

Україна на мить зупинилась

І слова свої гучно сказала:

"Поки б’ються серця українців

Я буду теж жива

Поки б’ються серця ординців

Життя для мене нема

Я не хочу щоб діти вмирали

Залишались без рук і без ніг

Я не хочу щоб всюди стріляли

У батьків і не винних сиріт

Мій народ нещадно терзають

Скільки ще потрібно смертей?

Скільки ще, синів повмирають

За кращю долю дітей?!

Вирвати іроди хочуть

Київ- серце моє

Та українці все зможуть

Не віддадуть своє.

Я ніколи вам не пробачу

Знищених сотні ланів

Я ніколи вам не пробачу

Тисячі невинних життів

Я на коліна не стала

Герої мої не дали

Їм в першу чергу слава

На довгі й довгі віки!"

Й Злетіла до неба птаха

Голубкою стала вона.

Розправивши свої груди

Летіла в нове життя

І навіть підступний ворон

Не зміг її зупинить

Вона розправивши крила

Всеодно зуміла взлетіть!

...

Вікторія

Дощ, цигарки, ножиці

Сіре марево ранку —

Світлих дощів діаманти

Грають небес забаганку,

Летять вниз під бій курантів,

Розсипаються в прах,

Щезають в тумані…

Чи то цигарок запах

Вводить в оману.

Два недопалки на асфальті

Мочить нещадний дощ.

Крові багряної вартість

Змита водою з площ.

Смерть на балконі засіла…

Більш не скидатимуть

Цигарок недопалки сірі

Тонкі пальці просто в бруд.

Де ще вчора життям

Скляні очі блищали,

Смарагда волосся

Руки палко зрізали,

Лезо шкіру смугувало…

Вже сьогодні його немає.

Срібні ножиці одіялом

Висохла кров укриває.

Надії більше немає —

Та є пурпурові світанки.

Життя людей нещадно ламає,

Смерть же ховає останки.

...

diastrofa

Подушка

Чорне небо, місяць лищить діамантом.

Їй не тяжко — їй сильно, їй просто занадто.

Схопило серце горем, болем.

Скрутило плечі, тягне додолу.

Летить вниз, збиває коліна.

Кров тече, брудна, наче сіра глина.

Земля глевка, вона тоне в болоті,

А її далі топлять, глибше в скорботу.

Тягне руку вгору, бідна, ще трішки…

Затримала подих, секунда — досягла ліжка.

Жорсткий матрац пилить, здирає шкіру.

Ще зачекай, все буде добре! Вона не вірить.

Слухає пісню, старий білий навушник.

Промокла наскрізь від сліз подушка.

Печуть, горять, сверблять удари,

Перехопило подих, кисень забрало.

Нічого плакати, живеш, не вбило!

Хіба що взяло серце, витягло і розчавило.

Як ті землетруси ходить колом земля.

Чи то погляд пливе, бо тріщить голова…

Трусить тіло, агонії, хрипи, крики.

Душі більше немає, вона душо-каліка.

Пусткою віє, завірюха, смерч, ураган.

Не витримає, насипте нещасній курган.

Ніч підходить, гладить щоку, цілує в ніс.

— Поспи, — шепоче, — вже досить сліз.

Вона всміхається, дивиться в темінь, глузує.

Досить? Не досить, серце надривно горює.

— Стільки крові не тече венами в тілі,

— хрипить вона мовчки ночі на вушко,

— Скільки страху, сліз, крику й болі

Терпить щоночі моя подушка.

...

diastrofa

Часом живіше живих

Дощ у вікно. Тихенько кап-кап.

То не сльози його — біль, страх.

То гірка перчинка в оці. Пік-пік.

Розрослася, згнила, схилилася в бік.

То останній трамвай мчить додому. Бр-бр.

А ти куди? Постій, подивись, як пустіє двір.

Плигни з розбігу в калюжу. Плеск-плеск.

Бач, багряне марево неба. Справжній бурлеск.

На небі? В моїй розбитій душі. Дзинь-дзинь.

Це так блиск розбитого скла відлітає у синь.

А ти хто? Як мене бачиш? Очима блим-блим.

Я ж привид, вкритий простирадлом цвілим.

Чого так прискіпливо? В саму душу зир-зир.

А там же нічого, крім перця чилі та дір.

Ти то все бачиш. Поглядом палиш. Пш-пш.

Мені щастить, бо вогонь не чіпа мертвих душ.

Мертивих. По нас вже й не плачуть. Хник-хник.

Тих мертвих, що часом живіше живих.

Я з подихом смерть видихаю на тебе. Ху-ху.

Так близько не стій. Покинь чорну невдаху.

Краще тікай від мене, як сіра мишка. Киш-киш.

Йди, біжи що є сил, а про мене забудь, залиш.

А ти відмовляєшся, мотаєш головою. Ні-ні.

Та ж ти пливеш, а мій корабель затух на дні.

Де твій страх? Як же ні, коли так й тільки так!

Чому? Ти ж вільний, а я закритий у клітці птах.

Ти відкриваєш рота і тягнеш повітря. Дих-дих.

Що відповіси мені? Цікаво й дощу, теж затих.

А ти закрив очі. Не дивишся та мовчиш…

Більше ніяких «зир-зир», «ні-ні» та «пш-пш».

Вже зненавидів? Прагнеш й не знати? Ха-ха.

Що ж, ми таки схожі. І я привид й ти, бідолаха.

Два привида разом — хвороба, чума. Кха-кха.

Я не вмиратиму за цей світ, ти — не труї келиха.

Хоча й ненавидиш, не вбивай. Благаю. Ну-ну.

Хіба ж ти послухаєш… Підготую собі труну.

А я теж ненавиджу! Тишу. Дощ знов накрапа.

Я більше не хочу мокнути. Тож бувай. Па-па.

...

diastrofa

очі незрячих

замість слів я напишу вірші

і залишу їх самих по собі.

заховаю туди всі почуття,

й не покажу нічого тобі.

достатньо лише прийняти той факт,

що я тобі не потрібен

й забути тебе назавжди.

але я пам’ятаю.

не погляд, не вигляд,

не те що змінити ти можеш завжди.

пам’ятаю натомість запах тебе

запах осіннього листя, дощу

й тої дивної, дурної кави.

пам’ятаю й ту ніч коли ти не прийшов.

я знаю, що це я зіпсував.

я знав це давно, й досі, справді знаю

але не вибачусь, не скажу

проковтну почуття разом із страхом

і втоплю далеко в собі.

це звично, й це вже нормально.

але замість слів я пишу вірші

про того, кого вже не знаю

про того, хто так і не бачив

давно забутих, прикритих очей моїх.

...

віоленл

Великодній подарунок

“Христос воскрес” летить з-під неба

У великодньому вбранні.

Від тих дарів ховатись треба,

Та не сьогодні.

Не мені.

На вулиці сьогодні свято

Сирени й дзвони в унісон.

А в церкві моляться завзято:

Тропар, Воскресє

І прокльон.

Тримає кошика поважно

Якесь тремтливе дитинча.

А на хорах стоять як завжди,

Та не співають,

А мовчать.

Погаснуть зорі, бо завіса

Христос воскресне і в пітьмі.

Хай світло котиться до біса

Хоч і помрем,

То не самі.

Христос щороку помирає,

Висить самотньо на хресті.

Він теж таких шляхів до раю

Не сподівався,

Не хотів.

Синіє небо понад краєм

З-під хмари наплива досвіт.

А подарунки все літають,

У кожен кошик.

Як під звіт.

Настане ранок дня нового,

Відʼїде камінь по стіні

І знов, як кожен рік до того,

Христос воскресне.

Я - вже ні.

©s_shtorm

...

Слава Шторм

Lord of Croun

Минає ніч в Оливному саду

Він молиться а піт стікає кров’ю

«Небесний Отче я тебе прошу

За тих людей що віддаюся з любов’ю»

То не чужинці зрадили Христа

Власний народ дав Богові померти

Не цвяхи, але наслідки гріха

Не знайшли місця Творцеві у серці

І кожен гріх що криком із юрби

Вигукує – розіпни його, розіпни

Пилат змовчав і велів розіп’ясти

Ось трон твій на Голгофі Хресний

Якою ж провина має бути

Щоб віддався на муки Син Небесний

Минає ніч в Оливному саду

Там молиться любов безмірна

Крок що змінює історію цілу

Трон – Хрест і кров стікає невинна

Корона із колючок на голові Його

«Це цар Юдейський! – пише над Ним

Люди розп’яли на хресті Бога свого

Бога, котрий так люд ввесь полюбив.

ілюстрація з інтернету

...

Ruslan Barkalov

Просто вірш

Цей вірш як ознака життя.

Поет я.  Кат буття розтяв.

Звичайні речі, я вже скучив.

Але не всім вже стане лучче.

Цей вірш як прояв не хвороби.

Агресії до нас худоби.

Смак вбивства нам не довподоби

Але цей звір... Він сам приходить.

Цей вірш в думках читаю криком.

Я не мовчу, не без'язикий.

Звичайні дні! Ми вас повернем.

В нас в ЗСУ, всі мов Говерли.

...

Роман Коцький

2022. Слайди. Україна.

Кріпкий знавіснілий вітрище

здійнявся над країною:

видуває залишки русні,

десь на північ, білорусам.

Украй здичавілі собаки –

обстріли, голод, самота –

обгризли рештки росіянства,

щоби з них користь хоч якась.

А сбушник вправно, філігранно

в'яже фото й фільмотеку,

геолокацію, адреси,

паролі, явки, імена.

Сконкретизована щоб помста

раптово ціль свою знайшла

і гидомир'я стало менше,

баланс вертаючи добра.

...

Євген Сонях

Про ковід.

Шию душить хіба КОВІДок?

Тисне смог з крихт

попалених мрій.

Дев'ять метрів на три як гніздо.

Трясся-шлях,

що фальстартом звав "мій".

                      

Маски з марлі

- лише дискомфорт?

Далі й ближче

вигулюють смерть.

Сіє знаки їм в шлях Автодор.

Поза волею тиском вже жме.

Виручайте,

ввімкніть спів пташок!

Квітень, муркіт,

пиво і диво -

Кину за обрій аж

той гвіздок, що

дряпав в душі.

Страшусь рецидивів.

...

Роман Коцький

Я лиш живу і говорю

Я лиш живу і говорю

Не маючи ніякий намір

Не хочу я і не гоню

Та за увагою тих камер

Говорю може дивно, так

А може тихо, несміливо

То хай кричать, я дам їм знак

Мої слова - не ворога, дитини

Якщо нема дороги в рай

Ми власноруч збудуєм сходи

В серцях ти страху не шукай

Ми не чекаємо погоди

Пройдемо темінь, грім і зливи

Не буде в світі раю - навіть пекло

Та що би там не говорили

Свободі в серці нашому не вмерти

Ми не дамо, ми станемо стіною

Якщо зруйнують цеглу всіх мурів

Уже достатньо на планеті гною

Як не дослухаються наших слів

Не вбачать крики, може й ріки сліз

Але почують шепіт сили й волі

Від нього не сховаєшся, він скрізь

Він з нами, він з тобою, він - зі мною

Бо кожен з нас борець, козак, сміливець

Бо кожен в своїй суті захисник

Бо кожен з нас, де б не був - Українець

А ворог чорнокрилий майже зник

І зникне, знаю, на колінах буде

Стояти перед кожним він із нас

І вірю я, ніколи не забуде

Той шепіт, що зламав його нараз

...

Надійка щось пише

Моє життя

Моє життя - потік думок,

Це світ книжок, поезій

Це світло, це подій танок,

І на вірші рецензій.

Картина на стіні висить,

Відображає дійсність

Мою, вогонь в мені горить,

Горіти буде вічність.

Моє життя - це сад пісень,

Це мої батько й мати,

Іскри щастя, що день в день

Дають мені співати.

...

Sanita_V

***

Чомусь душа воняє часником

В мерзенного злодюги.

Напевно є якийсь синдром,

Який пояснить ті недуги.

Бридкий й огидний нелюд той,

Що для свого же блага,

Людей шматує "не впєрвой".

Й бридка його ватага.

«Війна і мир» лунає скрізь.

Та миру не буває!

Там, де війна зробила крок

Про мир всі забувають.

Тюльпанів пахощі п’янкі

Придушить смрад війни.

Уста червоні говіркі

Замовкнуть навіки.

І сотні тисяч посіпак

Поляжуть за царя.

Та винен сам вже той дурак,

Що плив через моря.

Душа його воняє часником

І лине запах на усі-усюди.

Проклятий був би нелюд той,

Що вибрав собі шлях Іуди.

Чи може то вже й зовсім не душа,

Бо в ката ж і душі не буде.

Та чим би не смерділа гниль чорта,

Його свої ж шакали і погублять.

...

annadayway

В пустелі...

В пустелі сорок днів давно минуло

В молитві й пості день і ніч

І вже коли втрачав Він силу

Диявол сміло приступив тоді

«Чи син ти Божий? – злобно спокушає –

Візьми і їж! Хіба ж у тому зло?

Невже не хочеш? А чи не голодний?

А може сили сотворити чудо не стає?

А ось гляди, моє все царство…

(І враз перед очима всі царі і сильні світу

Що правлять в ньому, із його вини

І війнами народи травлять,

Бо слугами вони є сатани)

Скажи ж мені одне лиш слово –

Рогатий далі не вгавав – що я тут бог

Признай! Признай за мною право

І правити тут на землі ти будеш ними

Бо все моє! Мені воно все передане

І маю право я на всю і свя

Тож тільки скажеш і перейде

До тебе в руки влада ця!»

«Геть сатано, брехливий блазню –

Ісус відказує йому – Твоє ніщо!

Бо ти лиш раб і сотворіння

Що збунтувало і відійшло!

Тобі тут не належиться нічого

Бо тільки Богові возносити хвалу

Творцеві й батькові усього

Молитву слави й вічну похвалу!

Не спокушай ти більше свого Бога

Бо Я прийшов спасти рід цей

А тобі в пекло лиш одна дорога

І зникни назавжди з перед очей!

Я в жертву йду себе за світ принести

Щоб кожен, хто повірує спасіння мав

Щоби навічно зло із сердець стерти

Щоб кожен вірив, мав надію і любив!»

...

Ruslan Barkalov

Прийшла війна

Прийшла війна

не скажу, що не жданно

Іх московії, проклята, вона

Не із книжок і нами знанна.

Прийшла війна

принесла гул гармат

Із московії, проклята, вона

до зброї стали син і брат

Прийшла війна

по суші і воді кремлівська навала

В Україну наче голодна саранча

на мирні села і міста напала

Прийшла війна

Та Україна цього вже чекала

Донбасом була навчена вона,

як бити москалів вже знала.

Прийшла війна

в оселі і серця людей

Летять ракети в мирнії дома

Це сльози матерів і плач дітей.

Прийшла війна

густо дороги біженцями вкриті

Домівки залишить заставила вона

шукати долі кращої у світі.

Прийшла війна

горять театри, дитсадки і школи

І знову смерть несе кримлівська сатана

таке не забувається ніколи

Прийшла війна

це брязкіт зброї, фронтові дороги

Та в Україну ще прийде весна

відчуєм друзі радість Перемоги!

Прийде весна

я вірю Україна переможе

Ми в поле жменю вкинемо зерна

і відбудуємо будинки і дороги.

А ви запам'ятайте злії московіти

прийдеться вам, за злочини відповідать

І з Україною сьогодні люди всього світу

готові правду суду гаагському сказать

Був Нюрберг в сорок п'ятім, гітлера судили

Не зникнуть з пам'яті ці терміни і дати

Та путлера, ці злочини, нічого не навчили

Ну що ж мусить за все відповідати.

...

Сергій Деркач

Незламні оборонці

Б’ються останні спина до спини,

Встояли люди, не встояли стіни,

Іспанський дрифт філіппінського Рорка

Страшніше фантазій п’яного орка.

Вже підкотили під стіни гармати,

Та не здаються іспанські солдати.

Балер борониться, скільки є змога,

Знаючи, що не підійде підмога.

Горді нащадки Ернана Кортеса,

Честь і свобода – конфлікт інтересів.

Останній шанс білий прапор підняти,

Та б’ються іспанці попри їх втрати.

Їх покидають останнії сили,

Їм на чужині готові могили,

Балер борониться, скільки є змога,

З вірою в себе під захистом Бога.

...

Георг Аджаріані

Кожен день

Можеш зробити алюзію на життя будь ласка?

Я не хочу прокидатись.

Відкривати очі.

Бачити безмежну пустелю вночі.

Кожен день закінчення маленького життя.

Та мені досить.

Я напиваюсь цією росою до ночі.

Вистачає.

Триває.

Безмежним потоком життя вбиває.

Каструє всі емоційні вибухи.

Та я знаю, що кожен день вмираю, а не засинаю.

Прощай.

...

PrettyFungus

Життя

Життя летить, не зупиняючись,

Віддаючи усе своє тепло.

Ніжно, лагідно торкаючись

Дитинства, що його життя змело.

Життя летить, лишаючи моменти,

Запікши в серці спогад тих часів,

Коли тобі робили компліменти,

Коли не шкодували добрих слів.

Як в дитсадку тобі давали кашу,

Як піднімали, коли ти впав на землю.

Час залишає спогади - відверті, теплі, наші,

Добрі, ніжні, щасливі і веселі

...

Sanita_V

БЕZДУШНА БРЕХНЯ

Екрани, екрани, безліч екранів,

Для них слово правди – фігня…

Медійні дурмани провладних шаманів –

Беzмежна Беzкарна брехня…

А вуха забиті ватою…

Безумство за віру сліпу є платою…

А очі закриті крилами –

Медіахолдінг нечистої сили.

В байти і біти кров і біль

Тарансформує брехливий кисіль.

Увага, знято!

Картинка зарплати...

Іллюзія правди…

Священний обман…

І медіафейків клубиться туман,

Стискаючи інформаційний аркан.

29.03.22

...

Георг Аджаріані

БЕZДУШНИЙ ШОУБІС

Не здатен хто людей любить

Та про любов співає,

Хай знає: лиць двох не носить,

Дві правди не буває.

Не можна мати дві душі

В одному смертнім тілі,

Коли одне кричать вірші,

А інше каже діло.

Не тим мир нести у пітьмі,

Хто війни вихваляє,

Не тим кричать «Будьте людьми!»,

Хто співчуття не має.

Не в того золота душа,

Хто ритм світу чує,

А хворим сиротам гроша

Іржавого шкодує.

Лишає вогняна борня

Розплавленії берці,

А голос золотий – дурня

Без золотого серця.

26.03.22

...

Георг Аджаріані

В молитві прибігаєм

В молитві прибігаєм – Отче наш!

До тебе, молимось, благаєм:

Спаси, помилуй, збережи нас –

Ми твої діти, іншого не знаєм

Благаєм Боже – миру нам подай,

Прости гріхи, якими Тебе ображали,

Молитву нашу просимо почуй,

Охорони народ наш і державу.

Дай сили вистояти в боротьбі,

Скріпи серця у вірі і бажанні

Служити Боже наш лише Тобі

І славити ім’я Твоє як мир настане.

...

Ruslan Barkalov

Янголи всі тут

Немає в Небі янголів,

Вони давно всі тут.

Стріляють там із пагорбів,

Звільняють нас від пут.

Порожньо теж у Пеклі,

Спустили всіх чортів.

І грішникам сказали:

"Ім нужен руській мір!"

І янгол матюкається,

Стріляє знов і знов.

А що йому лишається,

Бо ворог хоче кров.

Злетить на вільних крилах,

Спитає щось Христа,

І знов у нас на схилах

Рушницю заряджа.

Тримайся же, мій Янголе!

Покладем всіх чортів!

Скуєм себе зі сталі ще,

Нас Бог так попросив.

...

Олег Карачевський

Весна закльопана свинцем

Весна закльопана свинцем.

Рожеві догорають ранки,

кроваві настають світанки...

Країна зморена вогнем.

Розносить гомін небо сіре

І вдосталь начебто землі,

та чиясь душа з якогось тіла

шука березонькі свої.

Шукає, ходить... Степ широкий:

лише трава, лише яри,

лиш вітер вічно одинокий,

лиш вірні Лісові Вовки.

Тобі нема, душа вмеруща,

ані берез, ані дубів.

Спитай чому ізнов у Пущі,

де твій каратель знов сидів.

Весна закльопана свинцем.

Кроваві ріки – всі молочні.

Палають хати вуглецем...

І їхні душі, мертві і порочні,

розвештавши себе і все,

і все живе, і все, що дише,

отримали одвіт на те –

і не здіймуться більше.

...

А.Нахімовський

ОСТАННЄ ЛИСТОПАДА

Колись давно, п’ять років тому,

Вечірнім Києвом я йшов

І, повертаючись додому,

Магічне я люстро знайшов.

Чарівний спів із нього чувся

Про осінь, весну і зиму,

Про все на світі я забувся,

Крім тої, що в люстрі тому.

Отої, що пісні співала.

П’ять років слухав я люстро,

Та якось дзеркальце упало

Й потрапив я в його нутро.

В магічнім замку опинився,

Його володарку узрів

І до землі їй поклонився,

Як кодекс лицарський велів.

Вона сказала: «Як почути

Ти зміг магічний голос мій,

То можеш чари ти відчути

І буде з тебе чародій.

Як ми навчишся ти літати,

Варити зілля будеш вміть,

І дим на квіти обертати,

І мову звірів розуміть.

Ми голосом своїм керуєм

Світами, скільки зір сягне,

Піснями атоми шикуєм,

Та все ж закляття головне –

«Начхатус» - робить невразливим

До куль, мечів і заклинань,

До сліз, що ллють неначе злива,

До бід чужих, чужих страждань».

І я сказав: «Якщо ми можем

Ці дивовижі витворяти,

Давайте ж людству допоможем

Усі хвороби подолати,

Позбавимо людей від раку

І СНІД ми зможем злікувать»

Вона сказала: «Неборако,

Не розумієш – нам начхать!

Бо нам тварини всі дорожчі

За неотесаних людей,

Ми не марнуєм час і гроші

На порятунок їх дітей.

Та ми рятуємо природу,

Скорочуючи їх число,

І в тому наша є свобода

Щоб іншим не робить добро».

Я мов під кригу провалився:

«Без співчуття як можна жить?»

Вона сказала: «Ти втомився,

Іди в покої відпочить».

В покоях я прилинув вухом

До криводрітної стіни,

І диво дивне, я підслухав

Як говорили кажани:

« Володарка нам наказала

Чар-зілля зготувать мерщій

І щоб у вуха заливали

Ми гостю чортів той напій,

Щоб за сиріт не турбувався,

До хворих співчуття не мав,

А тільки магії навчався

І господині слугував».

Мені аж трохи лячно стало…

З собою це не дам зробить!

І вже біжу я до порталу.

Кричить володарка: «Спинить!»

І заклинанням «Депутатус!»

Стріляє в мене метр Вакар,

Та протичарами «Начхатус»

Я відбиваю цей удар.

Вакар могутнім хоч здавався,

Та посередньо чаклував,

А метром він тому лиш звався,

Що тільки метр у зрості мав.

Та Велк Лячко мій шлях блокує

В руках з сокирою війни,

Чотири з двох його холуїв

Мене обходять зі спини.

Тут дон Риттулла роз’явився,

Кричить, аж вітром гне траву:

«Як в цю секунду оселився,

То значить я вже тут живу!»

І він Лячка нокаутує,

Шахідський пояс з нього зняв,

А поки все навкруг нуртує,

Коалу Хутлер обійняв.

Та враз і він перелякався,

До пацюка подібним став

І в бункер пліснявий сховався,

Де незабаром дуба дав.

А поки всі на те дивились,

Я до порталу враз чкурнув,

Поки не бачить її милість,

До свого світу застрибнув.

Мені у спину полетіли

Десь двісті тисяч кріс-ножів,

Але кольчугу із мітрилу

Лише один клинок пробив.

Навіщо ця могутність, статус,

Я це ніколи не жадав,

Я чарами: «Контрначхатус»

Магічний купол з себе зняв.

Чарівне дзеркало розбито,

Магічний голос з нього стих,

А я на користь Охмадиту

Кидаю сотню золотих.

Бо чарівник не той, хто знає,

Як всякі зілля готувать,

А той, хто іншим помагає,

Хто диво здатен дарувать.

04.01.22

...

Георг Аджаріані

БИТВА НА ФЕРМОПІЛЬЩИНІ

Прийшли москалі всі такі на понтах,

Що довго ішли по тернистих стежках,

Їм Крим подавай та третину Донбасу,

Бо хочуть землі і води п***раси.

Та ми – українці – хоробрі орли

Відразу москалику відповіли:

"Бачиш криницю, туди і іди,

Там набери і землі, і води.

Хочеш – напийся, а хочеш – втопись,

Тільки від нас ти скоріш відчепись."

На танках вернулися ті москалі,

До нашої ласі кацапи землі.

Та в нас, українців, козацькая сила,

Ми їх порішали всіх при Фермопілах.

А як московіти прислали посла,

То Рада москалику відповіла:

"Бачиш криницю, туди і іди,

Там набери і землі, і води.

Хочеш – напийся, а хочеш – втопись,

Тільки від нас ти скоріш відчепись"

2021

...

Георг Аджаріані

РОЗВИДНЕНЬ

МИ – ДІТИ ПРИРОДИ ☼

Ми – діти Природи, та вже не природні, не ті.

Що иноді в п’ятах, не завше буває відвертим.

Вміщанююсь до невпізнанности в цій суєті!

Залежна від неї, повторює думка уперто.

Я видерусь, виберусь в поле, на волю, в ліси!

І буде мені терапевтом оце різнотрав’я.

І будуть найкращим оркестром пташок голоси.

І незвідь-куди хай розчиниться духу потрава.

Хай виплетуть квіти очілля мені без гріха.

І сяду вечеряти з Велесом, сури налиєм.

Вчувається в тиші луна од Русалій-зітхань.

І теплиться в серці розмай од прадавніх мрій-віянь.

Нам стануть найвищим суддею плеяди небес,

Де просто під зорями – легко й почесно померти.

Суть лиш у Природі шукаймо – й знайдемо себе.

Бо тільки Природа – як ненька: і вірна, й відверта.

(Любов СЕРДУНИЧ)

...

Любов Сердунич. Письменниця

Ви і лише Ви

А ти була така спокійна як океан

Прекрасна і чарівна

Твої очі як Байкал

І в них не я один втопився

Ти прекрасна мов сон

Який сниться мені дуже рідко

І я люблю твій милий голосок

Тільки б чув його я більше

Знати я б хотів

Про твої мрії та думки

А ти думаєш, що ти чужа мені

І я тебе не хочу зрозуміти

Думки ти ці зарий в землі

І більше не кажи такого

Я люблю все, що є ти

І що є зв'язано з тобою

...

Робін

ваша величносте

сміюся невлад

ваша величносте

висипаю в долоні

вчорашній сніг

в ньому щось схоже на лавр

те червоне н

е кров зовсім ні

нехай ваше чуття на цей раз помилиться

вода стікає на ці

від морозів пошерхлі вилиці

щоб лишитися клеймом для наступних мерців

кривавим ластовинням

кати прийдуть по мою голову

і ви

робите вигляд

що не бачили мене голою

доки я роблю вигляд що ви живий

...

Rothaarig

Кирим

Там, високо в небі, сонце стоїть у зеніті.

М’якими солоними хвилями обрій розмитий,

Цей танець небес і швидкої води – хайтарма.

Кирим повернувся, тож все було недарма.

Йому майже сто – і він увесь час бачить сни.

Хороші. Погані. І ті, де приходять вони.

Тоді він плаче, і сльози, мов бризки морські,

Стікають по борознах-зморшках в сипучі піски.

У снах він бачить пустельних гір міражі,

Старі кораблі під грубим шаром іржі,

Застиглих чайок у мертвій тиші небес

Над вічним, мов сонце, полісом Херсонес.

Розпечений камінь зігріє піну морську

І шерехом знов заколише старого мурзу,

Щоб той побачив, як плаче Кирим Ґерай

Фонтаном сліз, що прославив Бахчисарай.

В’язь слів переходить з книжок на старий ятаган.

Ох, скільки ж іще попереду буде змагань?

Тепер вітер виє серед похилених трав,

Але раніше він трави ці лоскотав.

Все піде: гірське каміння зітреться у пил,

Підніметься бурею в цей страшний небосхил,

І воду живу у печерах Чуфут-Кале

Отруїть щось малопомітне, але гниле.

Він знає цю землю, як знають тіло жінок,

Як знає імам давню мудрість святих сторінок.

І, пам’ять замкнувши, мов скриню від зграї бродяг,

Він стане горою – як став колись Аюдаг.

Кирим прокидається. Квітне у зелені сад.

І в’ється над його скронями виноград.

...

Олександра Совська

Ім'ям її назвали Полліанна

Ім'ям її назвали Полліанна

Красива і жива душа землі

Навколо неї радість і, -

Бажання жити:

Вічні.

дні.

Їй магія кориться без упину

І "словом" зветься та краса

Лиха ця відьма у лиху годину

Хоча й не творить людям зла

В часи страждань у неї очі сяють:

Щасливим блиском, наче золото!

Ніхто не зможе вбити її радість.

Бо Полліанна нею убиває зло...

І щиро робить свою помсту діва

Без жалю свою знищуючи злість

Бо знає, що та помста є священна

А люди не святі - на них не злись

Дні.

Вічні.

Полліанна рада.

Завжди буває так у тих,

Кому вже не страшна і зрада:

Людей цих радісних і чарівних.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Зоряний скарб

У тихім лісі серед гір,

Блука німа душа.

Туди не ходить навіть звір.

Лиш вітер там ширя.

Про цю місцину чули всі.

Легенди, слухи і байки.

А ще чували, що лежить

Десь скарб у тій горі.

Знаходились серед людей

Сміливці і дурні.

Хто прокладав свій шлях туди

Із звідки не прийти.

З'явився в краї чарівник.

Не добрий, не лихий.

У погляді читався сум.

І був він мовчазний.

Також почав збиратися

У ліс де ходить Мара.

Всі стали сподіватися,

Що він розвіє чари.

Помічників собі не брав.

Лише магічну флейту.

І, рушивши у темну ніч,

Він вітру грав уперто.

Мелодія зачарувала,

Приспала пильність гір.

Душа звільнилась, заспівала,

Розкинувши зірки.

Чарівника ніхто не бачив.

І Мара десь пішла.

Лиш зорі залишилися,

Із золота і срібла.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Моя сила - твоя сповідь

Моя сила - твоя сповідь,

Об'єднаємо ж наш гріх?

Не колиска та все ж вровінь

Їхня кара - сон доріг.

Поки сплять ліси дрімучі -

Доки їм не видно сну.

Не втручатися не гоже,

Втратять пильність - підійду.

Наче Мавка залоскочу,

Наче Вій - поглядом вб'ю.

Як не Лихо, то що ж буде?

На кого скинеш вину?

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

А люди - завжди люди

Якщо б перейти кільце гір і злетіти високо в далечінь,

То побачили б сіре місто, високо серед хмар, над прірвою, що глибше, аніж Тартар,

Воно сповнено диких, вільних створінь.

Сяє навколо міста золотий шар, там живуть люди,

Драконові крила розрізують небо поруч, відблискують іскри полум’я серед круч,

Ніхто не знає хиткий мир назавтра, чи буде?

А за грядою до віку ходять в походи, бажають влади,

Місто у хмарах навпроти - воліє в космос, а час потребує активно вголос,

Визнати не лише принади планети, а й вади.

Силою просякнутий кожен камінь навколо острова-міста,

Міцно тримає планета мандрівників світу, не дає змоги вернутися на орбіту,

Наче божественна п’ята на них натисла.

Швидко спливає час, за роками - роки ллються,

Навідь мікроб адаптується, люди тим паче можуть, любити і мріяти, жити, не просто - бути,

Тож і крокують уперед щосили - не озираються.

Хтось приручив дракона, а що так можна? Літає високо,

Над океанами, над континентами. Інший - рибалить, а другий чаклує над пацієнтами,

Щастя знаходять прив’язані мешканці серденьком.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Не шкодуючи шкодують

Там , де блакить небесна не доходить.

Де світло зникло із усіх усюд.

Де демон ненависний тільки бродить.

Зібрався там весь грішний люд.

Хоча людьми їх важко вже назвати.

Всього лиш душі. Чи те, що залишилось.

Істоти, тінь. І що тут ще казати.

В страшному сні такого б не наснилось.

Довкола сум і морок там панує.

Руїни, що замками були.

Там плачуть всі. Та хто їх вже почує?

Крізь них проходять буйнії вітри.

Там вже давно не видно горизонту.

Де кілометри стоптаних стежок.

Живуть там воїни невидимого фронту.

Про них почуєш може із книжок.

Хоча життям насправді там не пахне.

Вогонь пекельний тільки й страх.

Енергія жива ще досі чахне.

Блищить бездушність у страшних очах.

Хоча ті очі сліз уже не мають.

Не маючи ні тіла, ні краси.

За вчинки там покуту відбувають.

І не шкодуючи шкодують , що жили.

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"

Чарівний сон

Чи то приснилося мені, чи ні

Я бачив старого кита

Який по небу плив,

Немов хмаринка біла.

Я бачив старого кота,

Що вмів співати й танцювати,

І навіть грати на бандурі.

Зустрівся там мені кмітливий пан,

Що на двобій дракона кликав.

Хотів принцесу врятувати,

Але йому не пощастило

Принцеса та нікого не хотіла.

Вона лише дракона полюбила.

Одного разу я спіткав коня,

Що мав великі крила.

Він був в неволі, дуже тихим,

Але в його очах я бачив поле дике.

Сподобався мені той кінь,

Та й шкода стало,

Тому купив, щоб відпустить на волю.

Але на нас чекала інша доля

Він став мені найкращим другом.

Чому ти не пішов тоді?

Спитаю я одного разу

Той кінь мовчить, не диво, він просто дикий звір,

Але тепер в його очах я бачу дещо інше.

Не знаю. – Зненацька чую я і тиша.

То чи приснилося мені, чи ні?

...

Конкурс "Фентезі поезія" від проєкту "Аль Мор"
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83524коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: