Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4246)

Клопи

День 612 (28.10.23)

Напівтвердокри́лий ряд у науці

В підряді «комахи» включає клопа.

Тримають злочинці все людство у му́ці,

Ордою звичайно на нас виступа.

Клопи - кровоссальні комахи, як блохи,

Кусають людину, здійсняють свербіж,

Почервоніння може буть трохи,

Чи алергія, як більший платіж.

Живуть ці падлюки в сімнадцять морозу,

А в спеку розмножуються аж «за троїх».

Доводять все людство до сказу, неврозу,

Виходять вночі, тільки спати ти ліг.

Париж в цьому році атакували,

Готелі, будинки, музеї, кафе.

Жити місцевим та го́стям не дали,

Як його давиш, сморід іде.

Що це клопів я сьогодні згадала,

Де той Париж, і до чого війна?

Це підсвідомість асо́ціюва́ла

Певну особу, його це ціна.

Вельми відомий у нашій країні

Зрадник Царьов, що в Росію чкурнув,

Трохи підстрелений там на чужині,

Хто ж той сміливець, що зазіхнув?

Сморід стоїть, хоч і не розчавили,

«Переживають» за нього в кремлі.

Та й пропаганда за нього рве жили,

Не відчуває відрив від землі.

Це не найбільший клоп на болотах,

Їх дременуло багато туди.

Ціла навала сидить у окопах,

Думає, як нам додати біди.

Б'ють наші хлопці клопів тисяча́ми,

Злобно кусають, готові вмирать.

Лізуть вони усіми шляхами,

Краще, що вміють, то мирних вбивать.

Засоби є від тих кровососів,

Допомагає нам в цьому весь світ.

Вже повернути ніхто їх не просить,

Чавлять клопів, як велів Заповіт.

...

Галина Студінська

Потяг. Мовчанка.

Якщо тобі потрібне моє слово, то просто скажи.

В цьому тісному потязі почуваєшся, ніби один.

Скажи мені, чи варто було до цього іти?

Чи варто було вперто добиватись самоти?

Звісно ж ні, але послухай

У цьому потязі ніхто не говорить.

У цьому потязі свіча не горить,

А ти питаєш:"Що з людьми сталось?"

                                      Хто його знає.

Вони як і ти самотні й одні.

Але потяг завжди рухається вперед.

Котиться, ніби сонце по обрію дивних скель.

Котиться, скаче, розбивається. Дим.

Ми не підемо у тамбур.

                      Хтось ще місце займе.

Прочиним вікно, запалим сигари.

І хай дим з'єднає думки.

Я знаю, як тобі цього не вистачало.

Я знаю, як довго себе ти гриз.

Бачиш, як дим об'єднує людей?

Огортає тіла. Колись наочно побачиш.

Хитро підморгую і відвертаюсь у заль,

Якщо коридор так можна назвати.

Але в цьому потязі ніхто не говорить.

А ти говори, будь особливим.

Хто його знає, що в них не так,

А ти роби вигляд, здавайся важливим.

Але ж послухай.

...

Вітольд Хмара

Чаклунки (W.I.T.C.H.) opening

Чи знаєш ти хто з нас п'яти

Вогнем чарує?

Королева Вітру хто?

Хто з нас водою вправно так володарює?

Землі сила у кого?

Нуж-бо!

Тікай! Чаклунок сили знов

у ділі.

Тут вже ми, диви: у бій летимо!

Ми врятуєм світ від бід, від лих

Поганців всіх злих

(Знайдемо їх всіх)

Чак-лун-ки ми

Захистимо світ нараз!

Вже час добро зберегти!

Переклад був виконаний на основі опенінгу мультсеріалу W.I.T.C.H.

Всі права належать авторам.

Використання перекладу дозволено лише з узгодженням авторки перекладу (писати в приватні)

...

Вікторія Арчер

Ніч

Свинцеві хмари низько небо вкрили,

Сховали ледь живий палевий блиск,

Що заблукав й на тихій набережній згинув.

Старі й криві будинки похилили

Свої шпилясті брилі. Дощ шумить

В косих провулках, вуличках глухих,

Лишень почувся говір десь -- і вже затих.

А сильний дощ шумить все і шумить.

Вздовж берега, в мигтючім мокрім світлі

Під ліхтарями силует майне,

Насуне капелюх на очі й геть гайне.

Маленькі вогники розкидані горять

У чорноті будинків. Вічний плин

Біжить під мостом в темряву далин.

Георг Гайм

Оригінал Georg Heym -- Nacht

Використання перекладу дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати в приватні). Всі права належать авторам.

...

Вікторія Арчер

Місто

Безкрая ніч. Струмиться з хмар бійниці

Проміння місяця, що вже іде до сну,

А сотні вікон вгледілись в пітьму

І кліпають червоні їх очиці.

Всі вулиці міські, що ті судини --

Безустанно людський розносять ґвалт,

Життя нудне, а ритм на один шталт,

Смутними робляться буденністю хвилини.

Родини, скін -- одноманітний гри цієї лик,

Плач немовля і передсмертний крик

До почерговості яких цей світ вже звик.

Багряне сяйво, смолоскипа жар --

Рука чиясь здійняла той тягар,

Й палахкотить він над стіною хмар.

Георґ Гайм

Оригінал Georg Heym -- Die Stadt

Використання перекладу дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати в приватні). Всі права належать авторам.

...

Вікторія Арчер

«Щирі» вітання

День 611 (27.10.23)

Пожежна охорона у Харківській окрузі

Сьогодні відзначає солідний ювілей.

Вітають ювілярів колеги, звісно, друзі,

Як на вітання кремль отримав привілей.

Вже двісті років служба від полум'я спасає,

Життями ризикують там хлопці кожен день.

Кремль привітати також шляхи свої шукає,

Перетворили службу в святковою мішень.

Ракет не шкодували від «щирого» від серця,

Обрали за атаку Харківській Ізюм.

Немає у бандитів ні розуму, ні серця,

Об'єкт знайшли «військовий», як традиційний глум.

Розбили вщент будівлю пожежної частини,

Тринадцять одиниць технічних - теж нема.

Ізюм запам'ятає «святкові» роковини,

Згадаємо їм все, що знищила війна.

Поранили бандити аж вісім наших хлопців,

Чотири у лікарні: поранення важкі.

Та правда, наш Господь стоять на нашім боці,

Даремно там радіють кремлівські ватажки.

Настане день та час до повної спокути,

Століття хай несуть важкий спокути хрест.

Нікому не вдалось зламати нас, зігнути

На то є Божа воля, веде його нас перст.

...

Галина Студінська

Червоні лінії

День 610 (26.10.23)

Малюють терористи щодня червоні контури,

Що мають зупинити наш захист проти них.

Самі завжди порушують встановлене, як бовдури,

Мета нам не відома, керує ними псих.

Погрожують нам карою та атомною бомбою,

Якщо ми перетнемо той контур «чарівний».

Тож ниють на болотах як зуб гнилий під пломбою,

Не знають, що робити, куди ж подіти гній.

Приховували правду три дні про Севастополь,

Казали, що все збили, і втрат у них нема.

На ранок в Телеграмі роздався перший вопль:

«Влучили по об'єкту, інфо таки сумна».

Попали у секретну спецназівську їх базу,

Зрівняла все навколо ракета там одна.

Мовчали, бо не мали казати без наказу,

Там було тренування. Це ж зовсім не війна.

Підозрюють падлюки, що це невипадково,

Вже вкотре накривають спецназ усіх разом.

Вважають загадковим та безкінечним коло,

Де косить ЗСУ спецназ, як той газон.

Для кого вимальовують ті лінії загрозливі,

Не зрозуміло зовсім ні нам, ні, навіть, їм.

Вже час московським злидням піддати гарно розгами,

Щоб вимітались з нашої країни в власний дім.

...

Галина Студінська

Котики на вербі

Весна біля твого плеча –

Котики ніжні, вербові,

Неокреслені бруньки любові,

Віддзеркалені у очах.

Про що муркотять вони нам,

Життєрадісні і пухнасті,

що сповниться бажане щастя

чи мрії дістануться снам?..

Але ж як вони личать тобі!

Не торкатимусь твого убрання.

Хай розквітне квітневе кохання

Разом з котиками на вербі.

...

Юлія Перегуда

Танго

У вись

злітає емоцій шалений стривожений птах.

Дивись,

як спалює пристрасть і сумнів, і волю, і страх.

Ти хочеш знетямитись знов,

рукою торкнутися зір.

Гадаєш, що це є любов…

А це тільки танго, повір.

Це тільки танго, повір.

Печаль

тебе огортає, ти знову самотній, як є.

На жаль,

від болю таке незахищене серце твоє.

Лякає стрімке майбуття.

На грані надій і зневір

гадаєш, що це є життя…

А це тільки танго, повір.

Це тільки танго, повір.

Де край,

в якому щасливим і вільним ти був?

Чекай,

ти щось найцінніше і найголовніше забув…

Уламки розбитих сердець

все ріжуть без меж і без мір.

Гадаєш, що це вже кінець…

А це тільки танго, повір.

Це тільки танго, повір.

...

Юлія Перегуда

Вона тихо приходить до мене

Вона тихо приходить до мене, каже, втомилася.

Що варила зілля, шила весільне плаття,

Фарбувала усе рудим, з вітром заручилася.

Вмирала, як Жанна Д'арк, прирікаючи себе на багаття.

Говорить, що тепер буде жити зі мною,

Що зрослися ми з нею гіллям/корінням,

Що огорне турботою, як паук павутиною

Та зігріє, осіннього сонця, промінням.

Каже, що з нею перейдемо пекло пекуче,

Що знайдемо, нарешті, свій загублений дім.

Розшифрує Шопена, згадавши про неминуче,

Поживу трохи з нею, а потім тобі розповім.

...

Лукерія

Янголи

А небо мовчить, адже біль дається тільки живим.

Врізаються в пам'ять імена та дати.

Янголам вже не страшно перед чимось новим,

Янголи більше не можуть кричати.

Янголам більше не боляче. Вони заглядають у вир.

Їх крила посічені склом та бетонною крихтою.

Янголи з нами. Вони небо тримають. Вір.

Хочуть, щоб тут, як і в раю, було тихо...

...

Лукерія

Віра в себе

Дівчинко, а нам залишається жити в постійній готовності

До найгіршого і у надії, що все обійдеться,

А час все спливає, час все летить без тіні жалю та совісті,

Десь по судинах та б'є у самісіньке серце.

А ти наповнюй себе важливим, впереміж кавою,

Щоб зустрічати день, будучи для когось світлом,

І навіть, якщо на мить тобі ця стежина стає не цікавою

Знай, не страшно дожити до старості, якщо зі сміхом.

А ти радій, моя дівчинко, кожному дню радій,

Навіть коли видаються вони один на одного схожими.

Усміхайся, люби себе, цінуй та мрій,

Можна все змінити, навіть коли

зірками все наворожено.

А ти не плач, моя дівчинко, тільки не плач,

Попри всі внутрішні катастрофи та чужі світИ

Посміхайся, як завжди, коли мереживом огортає розпач,

Не звертай ні на кого уваги, лети.

#Лукерія

...

Лукерія

Осінь

Бурштиновий віскі розіллється в її волосся.

Вона пахне димом, печивом, кавою в турці.

Любить співати з вітром у співголоссі

Та в дощ, під парасольою, блукати в куртці.

Сяде з тобою та вип'є міцної кави,

Або посмакує з сирАми Піно нуар.

Перепросить, що у тебе вечір куценький украла,

Заграє, щось веселеньке, діставши свій мануал.

Коли дуже сумно, то вмить почитає казку,

Сховається разом з тобою під теплий плед.

Помріє та посумує, на мить знявши маску,

Скуштує чай запашний, теплий хліб та мед.

Вона замалює деревам в золото чуба,

З дощами плаксивими засіє печалі усім.

Гостинно запросить усіх на грушевий пиріг любо

Та закодує в шепоті листя глибоке, щось своє передусім.

...

Лукерія

Напиши мені

Напиши мені, про останні талі сніги,

Про міста, що з туману та попелу встануть,

Про потужні ріки, береги

Яких, ніколи цілими вже не стануть.

Напиши про дерева, котрі ніколи не зацвітуть,

Про дощі, коли хмари наплачуть свої повні чаші.

Напиши, про багнюку по пояс та каламуть,

Про круків, що виколюють очі маленькій пташі.

Не питай мене, як я - запитай щось просте,

Про промінчик, що зранку заглядає в віконце.

Про жасмин, що духмяно в садочку цвіте

І, як в лісі фіалки милуються сонцем.

Не питай ні про що, я з тобою, тут, на нулі.

Я думками й молитвами оберігаю від смерті.

Якщо пекло є, то воно зараз на цій землі,

Де за своїх живих встають, навіть мертві.

...

Лукерія

ЗІРКО МОЯ, ПІДКАЖИ

Моя Зірка на небі живе,

Її бачу в безвітряні ночі –

То замріяним світлом пливе,

То неспокій зажурено врочить…

Зірко моя, знов лечу до тебе,

Звідти – ніби на долоні світ!

Прошу – довше будь на цьому небі:

Хочу пити ще з потоку літ.

Як кохання накриє сповна,

Моя Зірка пірнає в сузір’я;

Як одна – то самотньо й вона

Мерехтить крізь хмаринове пір’я…

Мила Зірко, Безмежжя дитя,

Підкажи – все ж у світі ти знаєш! –

Як прожити найкраще життя?

Що душа моя вічна бажає?

Зірко моя, знов лечу до тебе,

Звідти – ніби на долоні світ!

Прошу – довше будь на цьому небі:

Хочу пити ще з потоку літ!

...

Ольга Ліщук

ЩАСТЯ МОЄ

Світанок хмаринки розвіяв найлегші,

Росою сріблястою вмився…

То щастя моє народилося вперше

В той день, коли ти народився.

Птахів щебетання – рулади і фуги,

Ранкова зоря звеселилась…

То щастя моє народилося вдруге

В той день, коли я народилась.

Зійшлися зірки в чарівнім менуеті,

І ніч почуттям захмеліла…

То щастя моє народилося втретє

В той день, як тебе я зустріла.

...

Ольга Ліщук

ЯК СХОЧУТЬ ЗІРКИ

Коханий, поглянь – знов бузок розцвіта,

Нагадує нам, що минають літа.

Та доки тепло зігріває обох,

Нам сонце всміхається щиро – за двох.

Якщо ж почуття охолонуть твої,

І іншу з тобою зведуть солов’ї,

То хай вона кращою буде, ніж я…

В цім світі у кожного – доля своя!

Минуле лишається з нами навік,

Майбутнє непевно мигтить звіддалік…

Я зичу обом нам щасливі роки,

А разом чи ні – то як схочуть зірки.

...

Ольга Ліщук

Варто думати позитивно?

Чи то літо надто гаряче,

Чи то осінь занадто холодна.

Я вбираюся в куртку,

Шапка не потрібна, бо є шарф.

Наче голкою, поколює щічки мороз

Ранній терпкий смак кави.

Деколи не встигаю поснідати,

Потім весь день ходжу як мрець,

Бліда шкіра, синяки в яких загрузли очі.

Ранок для покійника починається приблизно о четвертій ранку.

Далі йде проста буденна рутина,

Мертвяк звик робити все на автоматі,

Кожен день як за годинником після пар прийшовши додому треба лягати спати.

Потім клятий будильник псує сни про потойбічне життя та цвинтарі і треба сідати за домашнє.

Певно навіть і у мреця поїхав би дах.

День однаковий та і ніч не відрізняється нічим особливим.

Ахх, це якось рятує мене від клятих думок?

Ця клята заклопотаність,

Я відкладаю все і роблю в останні момент.

Аби не було думок про переривання життя, потрібно працювати...

Хіба не логічно?

Мені це не вперше кажуть.

Смішно, але мене не покидає,

Вірна до кінця мені моя туга, мій сором,

Та моє самозвинувачення.

Троє вірних друзів,

Чогось, як пухирі від бубонної чуми,

Лише розтуть, але не болять.

Може це через картанння?

Воно засіло в голові,

Довго мене не хочуть полишати на самоті.

Якби ж то просто не чути..

Навіть коли тиша,

Гомонять "ти винна", "не так зробила",

"помилка і ще раз помилка".

Як стерти зі своєї голови?

Що робити із жорстким диском де знаходяться всі дані?

Я пробувала...

Викидала всі спогади,

Навіть не вибіркового.

Може сміттєзвалище переповнилося,

Ось чому думки не зникають...

...

☾ ִ ࣪. ࣪⭒

ЖИВІТЬ!

Цілувала Доля мої руки,

Добровольцем як ішов на Схід,

Обіцяла переможні звуки,

Обіцяла щастя на сто літ...

Та, мабуть, в бою перелякалась,

Бо втекла... А "гради", бачте – ні:

Блискітками в мозку застрокалось,

Почорніло тіло у вогні...

Там я залишився, серед поля,

Під селом... Немає вже села...

Час минув. Малесенька Тополя

Крізь моє серденько проросла.

Доля повернулася в намисті –

Хоч, лисиця, вкоротила вік! –

Обіцяє шовковисте листя,

Дощ – за розкладом, на цілий рік.

Їй не вірю. Буду виростати

Завдяки чи всупереч дощу!

Спробуйте з′явитись, супостати, –

Разом з Вітром Смерч на вас пущу!

Я вже бачу: з кожного Героя

Тягнеться сплетіння верховіть.

Не припинено служіння боєм:

Ми тепер – кордон, а ви – живіть!

...

Ольга Ліщук

Колискова

Вже сплять тюлені і коали

Вже сплять жирафи і слони

А ти, кохана, іще не спала

Хоч місяць в небі бовванить

Сто п'ять овець повз нас пробігло

Бочан над лісом проліта

Та ти, маленька, заснуть не встигла

А за вікном вже темнота

Співає тато, колише мама

Тихесенько воркоче кіт

Та в тебе очі - горять зірками

Тобі б лиш відкривати світ

...

Oleksii Khmelnytskyi

Час

Ні з тих, ні з сих і встид

І не робити і робить як хочеш

У світлі місяця, літньої ночі

Ти зрозумієш що не встиг

Застиг

Куди воно поділось?

Літа, що їх з надлишком мав,

Свята, коли з ріднею не сиділось

Мета що ти на крам переміняв

Розтанули усі амбітні мрії

Бажання замінив терпець

Дитячі плани - сірі й посивілі

Вже вбрали з терену вінець

Прости…

...

Oleksii Khmelnytskyi

Море туману

Вони стоять над морем туману.

Хвилі...чайки... місяць... вечірній сплін.

І грають картини безодні на фортепіано, -

Чіпляючись фресками ночі до білих стін, -

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

Вони стоять над морем, над морем туману,

Їхні очі лякливі мов рибки в прозорій воді,

У пошуках власних тінеї, і власного часу

Їм далі не видно, як далі за власні сліди.

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

Вони не говорять, над морем, над білим туманом,

Де тишу розгойдує поскрип старої сосни.

І тільки стоять, і вдивляються безнастанно

На клуби привиддя, що тягнуть химерні сни.

Їхні довгі покручені пальці, мов лоза винограду,

І змарнілі обличчя, безкровні і надто сумні.

18.10.2023

...

Володимир Каразуб

ОХ, ОСІНЬ

Ох Осінь, мені так жаль…

Приречена ти на холод.

В твоїм падолисті печаль

Виконує перше соло.

Всі люблять її врожаї,

Всі люблять її злотокосу…

Не люблять журботи її,

Не люблять вітрів суголосся.

Я з нею уже на ти.

І ми однієї крові.

Поміж веремій, суєти

Розбризкує фарби казкові.

В нас з нею нуртує щем

За вічним і безумовним.

Коли вона плаче дощем,

Мій сум проростає сповна.

Посестро, Зима льодяними

Руками сковує сни…

Та вір, все ж проходять зими

Із лагідним співом Весни.

...

Валентина

Пастка для птахів

Ці хмари, що тягнуться над головою,

Говорять з нами про океани,

Про труби котелень, що сходять парою,

Про те, що вони забирають з собою

Душі людей, як осінні тумани.

Про те, що скоро сезон дощів,

Про те, що зима підкрадається Брейгелем,

Про те, що зготована для птахів

Пастка. Про те, що життя ефемерне,

Про те, що для тебе бракує слів...

20.10.2023

...

Володимир Каразуб

А у Львові на вулиці дощ

А у Львові на вулиці Дощ

Ну і що ж

А у Львові на вулиці Ніч

В чому річ

А у Львові на вулиці люди

Як і всюди

Та у Львові колись так було

Хай і буде

А у Львові на вулиці рух

Він не вщух

А у Львові на вулиці пес

Змок увесь

А у Львові на вулиці люди

Не верблюди

Та у Львові ніхто ні про кого

Не забуде

А у Львові останній трамвай

Айайай

А останній трамвай зажди

Не тікай

Бо у Львові дощить

Як з відра

Вже на Сихів ніхто не спішить

Не біда

...

Ярек

Герой ти чи злодій?

Був я героєм і в тратив

Я більше ніж зміг зберегти

І в мить на руїнах

Коли все затихло

Прийшло розуміння нове

Ай справді той злодій що ж він зробив?

Всього лиш хотів зберегти

Ту казку, ту мить

Чи швидше тебе

Кохання минулого

Буття і майбутнього

І лиш твоє тіло

В крові у цю мить

І в серці героя поняття ясне

" Я стану в майбутньому

Тим ким хотів

Та сторону іншу обрати я мушу"

Збережене щастя і місто нове

Та тільки тебе нема є між них

Людей тих далеких, не знаючих ,темних.

Шукати тебе між руїн

Чи ніколи вже більш не знайти

І знову не правильна ця сторона

І знову герой не він а я

І ти вже не бачиш мене уві сні

Живеш десь далеко, де знати й не знаю

Та місто врятоване

І ти про це знаєш

...

Агнія Сахарська

Втрачений замок небес

Не знаю чи правду дідусь говорив.

Про втрачений замок небес

Легенду стару ще прадавніх давен.

Що з початку часів,на вустах незамовкно

Повторює істину лиш тільки одну.

Ще за королів й королев

Коли ще замки стояли не зрушно

А брами відкриті лише для гостей

Одна така пара що крила отримала в дар

Від бога чи демона,хто його зна?

Жила в тому замку вже більше як вік

І крила ті їхні дітям передані в спадок

Спокою не давали громаді

Надвечір зібралися всі з факелами.

Під брамою криком оглушливим стали

" Убити нечистого з родиною всьою

Крилатим не місце ні в замку ні в домі."

Палали стіни,підлога та стеля

Та вмить наче подихом вітру

Що взявся ні звідки у літнюю днину

А небо затягли хмари тягучі

І ніч ніби день,та небо рожеве

І замок в повітрі ніби перо

На хмару одну ту пухнасту посів

Вогонь той що мав замок спалити

На землю невірних в мить перейшов

Й палали тепер не замкові стіни

А будинки всіх тих,хто не вірив

Не вірив у янгола що крила їм дав

Як дар що мав землі ті чорні й страшні

Від зла й не вірності вберегти

Та люди,як люди

Не бачили шансу

Й відвернуті богом погрязли ще більше в пітьмі

А замок і досі можна побачить

У небі рожевім на сході чи заході сонця ясного

Коли хмари відкриють його.

Та не кожен взмозі побачить того

Людина що серцем відкрита і в розумі лиш чисті думки

Лиш тільки вона побачить те зможе .

А може й потрапить туди.

Та скільки часу ще б не пройшло

Не було такої людини

І правду що знали давно,забули до нині.

...

Агнія Сахарська

Мила моя незнайомка

Мила моя незнайомко

Стоїш серед темряви лиць

А очі твої із сяйвом небес

Галактики відблиск ясний

І світлом засвічена ти

Захопленням сяє обличчя

І все таке чарівне навкруги

І наче не темрява зовсім навколо

А монстрів що жити можуть лиш тут

Побачиш вже скоро

Та янголи в стороні,

Ніби сліпі,ніби не бачать того

Як в темряві тонеш все більш...

Даруючи світло в пітьми

Вбирала все більше жахіть

І в мить коли сонце ще спить

Дарувала тепло навкруги

Залишить не могла ти нікого

А всім доброта,

що була найчистіша

Потрібна як сонце

Повітря чи їжа

Любили тебе чи просто були

Не знала ти це ще тоді

Коли ти потрібна всі навкруги

Коли ж потрібні тобі..

І от коли сонце зійшло

І тепло й без тебе гріло всім душу

А темряви не бачених лиць

Стерли з пам'яті людства

Забули про тебе,

Моя незнайомко

Не знаю тебе від тепер вже і я

Чарівна душею, і з світлом очей

Такою я знав тебе до тепер

Навколо все світле

І лиш тільки ти

тінню вкривала світи

Ні блиску очей не бачить тепер

Ні світла що йшло від душі.

...

Агнія Сахарська

Осінь

Осінь стоїть на порозі зими,

У золоті.

Ти сміливо ошатна!

Чекають на тебе крижані обійми.

Зима запропонує засніжений простір,

Річки скує панциром.

Все живе ховається,

Засинає.

Зимові краси на любителя,

Навіть сонце у присутності неї неласкаве.

Осіннього настрою

Не зіпсують нічні заморозки,

У ній живе, і ніколи не покине її,

Надія.

Все навесні оживе!

Весна не танцює, вона прокидається,

Щоб відпочивати треба сильно втомитися.

Зима дивись — карнавал

Запальний!

Вітер гне тонку гілку,

І вгору кидає. Немов у танці,

Листя кружляє по землі,

Циганською спідницею.

Осінь дивиться в очі Зими.

Додає фарб:

Навколо калейдоскоп.

Гарно. Безперечно.

Перед Зимою танцювати наважилася —

Є в Осені бравада циганська.

...

Кім

Діти України

Малюють на асфальті крейдою,

Подивимося, про що мріють:

Небо синє, сонце жовте

Надсилає промені на землю,

Будиночки, з віконцями різного кольору,

На лавці дідусь з тростиною,

Бабуся в'яже шарфик.

Клумба, поряд з нею кішка,

З довгими вусами.

Батько, в окулярах, строгий,

Тримає маму за руку.

Хлопчик на самокаті,

Дівчинка в пишній сукенці

З кісками та яскравими бантиками,

З м'ячиком.

До цих малюнків важко щось додати.

Що ще потрібно…

Неодмінна умова:

Над Україною небо синє,

Сонце сяє жовте.

...

Кім

Потреба в любові

Я все-ще люблю людей,

Так, я все-ще наївна.

Я ще вмію любити,

І навіть вірю в любов.

Я рада у світі цім жити,

І люблю бути поміж людей.

Засмучуюсь - часто, радію - також.

Це баланс, насправді, потрібний

Адже, не можем ми без перемог,

Коли б були усі рівні, я думаю скучно було б,

Будь які коливання - це дивовижний спектр пригод.

Люди цікаві істоти, не можуть самі зрозуміти

Як правильно жити,

А повчають - постійно!

Ти дивишся збоку і думаєш - "Яка ж це все-таки дурість!" - підходиш й поради даєш...

А це вже не дурість?

Я ж до чого веду, ми хочем постійно, всього і побільше,

А ми достойні любити? Бо любити - це жити.

Не любити означає не жити...

Чи ж хочеш ти по-справжньому жити?

16.10.23.

...

Ангеліна Паламар

твоя муза

в твоєї музи туш потекла, чи це чорні сльози?

пишеш їй листи а вона собі погрози,

приймає завдання, і в результаті рветься на шмаття

здається, це призвання називається прокляття.

що з нею, поглянь не це непорозуміння,

ти реально готова називати її своїм спасінням?

ти реально готовий бачити її лице останнім?

вона ж не може своїй голові відповісти на елементарні запитання.

її називають прекрасною дівчиною з мрій, та тільки там вона прекрасна.

можливо хтось і бачить в ній істотне буття,

насправді вона тільки убога діва, що присвоює собі чужі життя.

твоя муза тягла на дно інших,

хто не грав під її мелодію, кидала на призволяще навіть не дивлячись у їхній слід так, ніби безгрішна,

не хотіла бачити що в неї є та рука допомоги,

яка так потрібна ближнім.

в серце твоєї музи в'ївся грим,

ймовірно, що вона і харчується ним,

думаєш що знаєш її вже роки

але,чи задумувався ти,

яка частка правди в її брехні?

а ти продовжуєш писати їй вірші,

продовжуєш присвячувати їй свої думки,

своїй прекрасній музі...

...

вуаль

Гарні новини

(17.10.23)

Гарні маємо новини прямо з спозаранку

Збройні сили москалям дали прочуханку.

Ниють голосного падлюки, знають свої втрати,

Тож наступними у списку всі бояться стати.

Визнають: аеродром в Брянську сильно били,

Дев'ять геліокоптерів в прах перетворили.

Купу знищили бандитів, скільки ще не знають,

Час прийде, всі будуть вбиті. Відповісти мають.

Кажуть ATAСАMs ракети точно в ціль попали,

У Бердянську про них чули, досвіду не мали.

Скавучать пропагандисти: мали б захиститись,

Знов збираються в кремлі Києву помститись.

Крім Бердянська був удар по Луганську влучний,

Пам'ятатиме кацапи день це досить гу́чний.

Кілька пострілів у склад їх боєприпасів,

Вже ніхто не був з них рад від таких запасів.

Це не помста, ні, війна. Будем далі бити.

Вибору у нас нема. Хочем в мирі жити.

...

Галина Студінська

Чинні керівники нашої доби

Чинні керівники нашої доби

Ніч браму навстіж відчинила

і посипались зорі назустріч мені,

ти зірочками натхнула, манила,

як урожай ягідок на кизил дерені.

Тоді зіває світлоокий Ранок,

який не виспався за цілу Ніч,

коли виходить він на ґанок,

гасячи кожну з цих див: свіч.

А потім зітхає дозрілий Полудень

ситий, як пан від смачного обіду

і мружиться від Сонця на новий День,

як артисти на сцені від софіту.

А Вечір темряву для Ночі збирає

і красою палітри неба змагається

з Ранком, який потім часу не гає,

бо так, як і Вечір: росою умивається...

Литва. 2017. 11. 07.                                      Емір Рибак

...

Емір Рибак

Фанатам потрібні ті, хто вірить сліпо

Фанатам потрібні ті, хто вірить сліпо

Лице фаната гнівно-металеве,

Очі злобою до незгідних палають,

Жовч кидають: піднесення хвилеве,

Перспектив не має, тому згасають.

А впертість розлючена все мріє

На землі все мати й небеса подолати.

Очі: чорні щілини, куди в Пекло звіє,

Щоби чортів там добре розпізнати.

Фанати в царство мук штовхають,

Як той цап, на кладці, що перший іде

І нікого не пропускає. То всихають

Надії на іншу точку зору, до краю веде.

Тільки їх точка зору, яка змією в’ється

І, як петля, на шию незгодного з ними,

Обгортає. Скаженіють, хто сміється

Їм у вічі на їх вигадки, і стають злими.

Фанатам потрібні ті, хто їм вірить сліпо.

То ви вже їх скелет, якщо за Смертю

Йдете, крізь холод серця – склепу, під віко,

Розпрощавшись зі совістю і честю.

Емір Рибак.

...

Емір Рибак

Очі аскета надіються на Бога.

Очі аскета надіються на Бога. 

Лице було з сумішшю гонору,

Таке беземоційне і пусте,

А очі, очі блакитного кольору,

І волосся пшеничне, густе.

Дбайливо посаджені два озерця

На синь далеку і пусту подібні

На дуб велетенський: ядро корабля,

Бо гілки його від туману: срібні.

І дуб, як Бог, віти до небес підніс,

А з джерела дзюркотить потічок,

Біля якого він давним-давно зріс,

Для захисту від буревію пташечок.

Очі аскета надіються на Бога,

Бо він і так в його душі живе

І паркан встає стіною в небога

Від хаосу всього. Бог понад усе.

Литва.                  Емір Рибак

...

Емір Рибак

Діти, то як квіточки яскраві

Діти, то як квіточки яскраві

Сіре небо тихо плаче,

Сонце наче хто сховав.

Не бий голову козаче,

ти в боях Свободу відстояв.

Буде Сонце в небі голубому

і тоді наступить золота пора.

Раді Добрій Феї, ельфу, гному

у дитинстві наша весела дітвора.

Діти, то як квіточки яскраві,

для батьків на кожний день,

ми до них прихильні та ласкаві

у розмаю всіх без переліку імен...

Емір Рибак.  Литва.

...

Емір Рибак

Спека в далекій країні Афганістан

Спека в далекій країні Афганістан

Сонце різко піднялося, вгору

У засклену прозору блакить,

У безмірну небесну комору,

Починаючи внизу все палить.

Безшумно закипала спека –

Під панамою співав джиґунець –

Без води чатувала небезпека,

А серце гуділо, як двигунець.

Як хотілось джерельної води

І на зїдок сік спілого граната.

Жаром в бою шкварчали стволи

І ріжки пусті, є лише граната.

Було, дуже пекельно жарко,

І сонце «на коня» налило чарку.

Вбивати ворогів – все ж жаль то,

Що падуть від пострілів шпарко.

Ця спека в далекій країні,

Що опалила в макітрі мозки,

Виходить, як вода по краплині

І вбиває в неї болючі гвіздки.

Литва. 2011. 12. 22.

...

Емір Рибак

Безглузда поема

Вона вірила у те, що павуків не можна вбивати,

Що перш як розкраяти хліб його потрібно перехрестити,

Коли ненароком він падав, вона піднімала скибку

Щоб на неї дмухнути та поцілувати.

Її пальчики пахли ветхістю старих непрочитаних книг,

На стінах висіли натюрморти,

Пейзажі, на яких невпізнавані птахи

Кудись відлітали, летіли у чорних контурах розкритих крил

Та ніколи не покидали її кімнати

І не випурхали з периметру її картин.

Вона любила

Махати рукою на банальщину не розібравшись в ній

Віддаватись поночі у стотисячних застібках цноти,

І цитувати Павла в першому посланні до Коринтян,

Навіть не знаючи, що безтурботно цитує цього замордованого апостола.

Вона любила коли він мудрагельствував про поезію,

Вдавала, що наче розуміє безглузді образи,

Наче його тиради, мозковиті вивихи та сентенції

Були фіміамом, що ширився її квартирою

Вкриваючи птахів ще більш густішим, містичним туманом.

«Твоя поема предивна, казала вона очима,

Але приємна, і цікава звуками, коли читаєш,

І тому, я люблю це прекрасне просте безглуздя,

Яке навряд чи стану колись перечитувати».

Так,

Вона була усім для нього:

Кімнатою, стінами, птахами на тих картинах,

Любов’ю, словами, поемою справедливо безглуздою,

Вона дуже любила його, надихала та часом квилила,

Коли він убивав павуків, і кидався хлібом.

07.02.2023

...

Володимир Каразуб

Серце плаче так, як не плачуть очі

Серце плаче так, як не плачуть очі

І ті теплі ночі не повернути вже ніяк

Пливти далі треба, а не плекати надії,

І ти зруйнував вщент всі мої мрії….

Шукай мене в людях, заходах сонця і містах…

Пам‘ятай мій смак на своїх губах,

Запах моїх парфумів на своїй постелі

І проведені ночі в тому готелі.

Серце плаче так, як не плачуть очі

В думках все ще ті літні ночі…

...

Malena

600-ий день

Шістсотий день війна триває,

Свідомість не сприймає це.

Проклятий ворог нас вбиває,

Є безкінечним це кільце.

На сотий день вже дивувалась,

Як стільки ми пережили.

Вже не питаю: «Звідки взялась?»

Та шашлики не смажили.

Відкрила нам сусідка очі

На справжні наміри свої.

Про допомогу щось «клопоче»,

І в цей же час веде бої.

Вбиває всім чим тільки має,

А брухту ще багато є.

По мирних бомбами кидає,

Ракетами по дітях б'є.

Шістсотий день падлюка марить

Країну знищити дотла.

Цинічно вбивства ці піарить,

Радіє - люди без житла.

ХАМАСу вельми співчувають,

Без світла залишились там.

Бомблять самі та забувають,

Що притаманно це катам.

Війна на Сході геть лякає,

У терористів є гальма?

РФ і в цій війні сприяє,

Це не країна, а чума.

Та на хворобу цю є ліки,

І ЗСУ надасть їх їм.

Зарити в землю геть навіки -

Бажання щирим є моїм.

...

Галина Студінська

Закохана й щаслива

Це кохання, обпалює вуста,

Але в той же час, викликає бурю змішаних емоцій,

Це іноді біль та вибиваюча з колії гіркота,

Це як безліч різноманітних інтонацій.

Всеодно, що розчинятись в алкоголі,

Пʼяніючи та забуваючи про все,

Поринати в світ, де не існує болі,

Де моє палке кохання від себе спасе.

Але іноді я впадаю у відчай,

Відчуваючи, як тіло на шматки рве,

Сльози викликає голос чоловічий,

Що лагідно мене в свої обійми зве.

А я закохана й щаслива поруч з ним,

Забуваю про всі негаразди під сяйвом місячним.

...

Алкеста

Зневолені свободою

Окрилені знають ціну порожнечі...

Свобода рятує від сивого болю,

Збирає каміння рояль-чорноти.

І падають води зі скелі до бою,

Аби вже ніколи себе не знайти.

Тануть омани в багряно-флаконі...

Воля шукає свої береги -

До неї знайду́ться незнані кордони

І зрошені димом сухі вітряки.

Свобода ладнає життя парусами

І знову заходять у ніч кораблі.

Пульсує завзяття з малими вітрами

І чути навпроти,- Не бійся, жени.

І тільки неволя дозволить почути,

Як в тілі стражденно жеврі́є погар...

Сковані крила - і вже не відчути,

Як близько вершина й далеко провал...

10.10.2023

...

Сара Ґоллард

Цугцванг

День 599 (15.10.23)

В шахах є термін доволі цікавий,

Цу́гцванг гравцю віщує біду.

Щоб не робив, все погіршує справу,

Не приведе ця гра до ладу.

Можна вважати, що цу́гцванг - поразка,

Той, хто потрапив у нього, програв.

Краще здаватись, печальна розв'язка,

Сильний гравець слабака покарав.

Нащо я зараз про цу́гцванг згадала?

Влада країни застрягла у нім.

Правда з Америки їх наздогнала,

Вдарила сильно зелених, як грім.

Наш президент отримав перелік

Вимог до влади та дії її.

Викликав цілу хвилю істерик,

Адже сказали: «В ОП шахраї».

Вимога - швидше реформи почати,

І Конституцію ніц не чіпать,

Щоби корупцію геть подолати,

Всіх нагорі́ вже час помінять.

Час вже пройшов, але рухів ніяких

З боку того, хто це мав би зробить.

Висновків, мабуть, шукає двояких,

Шкода найближче коло звільнить.

Банкова з цього хвилюється трохи,

Гроші в бюджет США нам не дасть.

Як не погодяться ті скоморохи,

Їхні бажання країні - не в масть.

В тім і цугцва́нг: що ти не зробиш,

Владу втрачаєш, як не крути.

Не захистиш та не огородиш,

Мають буть звільнені всюди кроти.

Ох, як не хочеться їх відпускати,

Владу загребли, як в царські часи.

До Конституції слушними стати,

Чути народу свого голоси.

Не уявляю невиконання,

Адже суспільство чекає на те.

В тім українське спільне бажання

Жити в добробуті, справді, просте.

...

Галина Студінська

Хмари

Шукай!

Знайди мене у хмарах,

Мій образ легкий.

Я там поміж ними, ти знаєш,

Тому так довго й шукаєш.

Тому так довго я на тебе чекаю,

Тому я так довго собі місця не знаю.

Але ти вгадаєш. Я вірю. Вгадаєш.

Що я ота маленька хмара

В похмурий день.

Шукай мене в сонячну погоду,

Мене, маленьку хмару, ти впізнаєш.

...

Вітольд Хмара

Затишшя День 598 (14.10.23)

Декілька днів ми не чуємо геть

Звуків тривоги в повітрі,

Що оголошують людям про смерть,

Чорний мазок у палітрі.

Та просинаюсь по декілька раз:

Звичну реакцію маю.

Десь гуркотить на подвір'ї КАМАЗ,

То уві сні розмовляю.

Щось шарудить та шкрябе за вікном,

Кіт реагує одразу.

Маю причин цілий вагон

Реагувать без наказу.

Попереджають експерти про те:

Невипадкове затишшя.

Кількість ракет на столицю зросте,

Як до зими буде ближче.

Битиме ворог допоки живий

Всюди, куди він дістане.

Маємо спільний ми дух бойовий,

Тож залікуємо рани.

Допомагаєм на дрони збирать,

Мавіки та турнікети.

Знаємо точно, що будуть кидать

В наші домівки ракети.

На по готові щоденно, щомить

Вистачить сили піднятись.

Хай у кремлі вороже тремтить,

А ми не звикли вклонятись.

...

Галина Студінська
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8448читачів
83538коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: