Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Поезія (6201)

Дух свободи

У партері спинився час

В цейтноті фази сподівання,

І всі потуги душать нас

Під маскою страждання.

За партером пильнує звір

Він всіх у відчаї тримає

Та грішних нас, у смертний час,

Брехнею сповідає.

Вже й демони мечі схрестили

У темнім царстві задзеркалля,

Щоб непокору повести

На лобне місце, на заклання.

О, смертний час!

Брехні немає виправдання…

Ось-ось впаде завіса тиші

І партер зойкне.

Розплати час настав!

І демони впадуть,

І дух свободи зійде на слави п’єдестал.

...

Анатолій

Втрачена честь

Мов камінь на сонці, палало у грудях

розпечене серце від доторків губ.

Вона шаленіла, горіла у грудні

і воском стікала від пристрасті рук.

Топилася крига від ковзання пальців

по шкірі, що голками вкрилася вщент.

Нутро аж горіло, бо досі незнані

спокуси вривались нестримним вогнем.

Ніколи й нікого ще так не кохала,

вбачала у ньому свій сенс у житті.

Під ребрами серце вогнем обпікало

і сяйвом пробилось крізь сірості днів.

Вже декілька місяців стримно чекала,

невинність роками тримала в замку,

та очі смарагдом шляхи прокладали,

де образи грішні ховались в пітьму.

Хотіла пізнати засмаглого тіла,

що вабило погляд, палило нутро,

бо саме за ним її серденько мліло,

ночами чекало одного його.

Нарешті зустрілася з ним - дочекалась,

у пестощах моря скупалась сповна.

В пітьмі розчинялась, на мить забувалась,

губилась в блаженстві і вирах вона.

Шалені цілунки і плями на шиї,

впліталось у шкіру проміння зі слів.

Солодкі зітхання здіймались у вирій,

тонули на мить, розчинялись у ній.

Сп'янілі тіла, розпашілі від втоми

лежали в обіймах, розкуті за ніч.

Фіранка впускала ножі світанкові,

що плавно й поволі розрізали хіть.

Вона після бурі на грудях заснула,

всю честь увібрав заплямований шовк.

Так солодко спала... На жаль, не почула

як хлопець зібравсь і назавжди пішов.

(Травень 2023 р.)

...

Роман Фещак
18+

Грішне та святе

П'янкі сліди на бездоганнім тілі,

чіпке волосся у моїх долонях.

Палюча пристрасть... Ми ж цього хотіли?

Бездумна плоть давно до втіх готова.

Не просто секс - голодна спрага хтиви,

що роз'їдає нутрощі до крику...

Якби ми зараз цього не зробили,

вона б до ранку не дала дожити.

Я божеволію від губ нестримних,

коли ти випромінюєш спокусу.

Гарячим спалахом зірниць у димі

від сигарет твоїх напитись мушу.

Ти кажеш, що це я тебе розбестив,

сама ж не вийшла із-за хмар блакиті.

Позбулась серед срібних іскор честі,

лише удень вдягаєш шкури чисті.

Не ми одні палаєм зараз в пеклі -

за шторами у всіх свої принади.

У жовтні, грудні, березні чи серпні

природа закликає нас кохати.

Закривши пристрасть за шістьма замками,

віддались на поталу темній свиті.

Прийшла та мить, яку весь день чекали,

вже розігріті - лиш шаленством вкриті.

Дістану іграшки з-під тіні ліжка,

кайдани зніме з плоті засторога.

Безшлюбні тигри максимально тісно

вп'ялися кігтями де тільки можна.

Тепер ти зверху. Пестиш поцілунком

обличчя, шию, руки... Нижче... Нижче...

Втрачаю стриманість - заходжу влучно...

Стає довкола солодко гучніше.

Сукуби заздрять у кутку кімнати,

інкуби жадібно пускають слину.

Нікому зараз нас не роз'єднати,

лиш місяць відраховує години.

Розв'яжу пута на останнім акті.

Дозволь надихатись до сонцесходу -

вдихну, мов зілля, втому двох коханців...

Візьму ще раз: розкуту і готову.

Пекучим лезом вдарив жовтий месник,

окреслив сяйвом все на видноколі.

Весь жар в кімнаті льодом миттю скреснув,

погасли за туманом тихі зорі.

Примарний ранок, розітнувши хмари

ввірвався понеділком до столиці.

Я на роботу йду, а ти до храму -

вдягати чисту шкуру демониці.

Травень 2023 р.

...

Роман Фещак

Кобра

Торкаюся подушечками пальців

шершавості, що оксамитом вкрита.

Сліди отруйні на моїм зап'ясті,

холодна шкіра. В грудях лезо вбивці.

Смертельно ніжна, небезпечна кобра,

спокуслива, нестримна, дика німфа.

Ти янгол, хоч на демоницю схожа,

удень зміїна сутність не помітна.

Як мертвий промінь срібного світила

окреслить постать у віконній рамі,

святе та грішне з надр твого тіла

зійде на мене вперше і востаннє.

На ранок доторки блискучих лусок,

прудкий язик на венах біля шиї...

Мов мильна куля, світ навколо луснув,

залишились цілунки темно-сині.

Розплющив очі - тиша біля ребер,

у скроні спалахом ударив спогад...

Пекучий холод, що ішов від тебе

на кригу в грудях аж ніяк не схожий.

Пішла від мене, впорснувши отруту,

єдина ніч залишила відбиток,

та все одно чекаю грішну згубу,

бо ти є кобра, що не можу не любити.

(Травень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Сезонами життя

Багряним листям вкритий ранок,

жоржини за вікном цвітуть

і я за руку з листопадом

стежками жовтими іду.

Шляхи встелило білим пухом,

мороз схопився за рукав,

а Ковзанець за кожним рухом

слідкує, щоб скоріше впав.

Та я іду. В руках тростина,

зелене диво повстає

і тепла зірка щохвилини

наснаги жити додає.

Весняна мить за видноколом.

Зоря палюча стала в бій.

Незримим, та барвистим зором

вдивляюся у світ-глибінь.

Іду крізь зіткані тумани,

повз демонів в нічній пітьмі.

Холодні зорі замовкали,

запалюючи дні нові.

Невпинний маятник гойдає

літа, неначе в сповитку.

Вони повз мене пробігають,

я лиш краплинки див ловлю.

(Травень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Болісне кохання (присвячується підліткам)

- Ти говорила, що мене кохала,

що казку я тобі подарував,

що лиш зі мною ти у вись літала,

та це обман, якби ж я тільки знав.

Якби ж я знав, що ти мене покинеш,

залишиш спільну мрію двох сердець

і більш ніколи птахом не прилинеш,

що буде в нас такий сумний кінець.

Говориш ти, що так нам буде краще,

що будем спілкуватись все одно,

що друзями залишимось назавжди,

та все, що було вже, на жаль, пройшло.

- Казала й не шкодую я про все це,

бо ти важливий у моїм житті.

З тобою небо яскравіше й сонце,

допоки не закрив ти їх мені.

І поки душі тріпотіли разом,

то й серця наші бились в унісон,

та потім розірвав ти їх й одразу

зайшов у мій недоторканний сон.

Спочатку було добре і приємно,

та згодом обпеклась моя душа...

І сталося так холодно і темно

і біль пронизав риму у віршах.

- А я читав і болем наповнявся,

та тільки він не був один на двох.

У грудях рана. Ззовні я сміявся,

бо краще лиш хотів для нас обох.

А подумки плекав свою образу,

бо розумів, що скоро ти підеш.

І чом я не сказав тоді одразу,

чому не захистив я наших меж!

Тепер ти з іншим... В серці гнів і розпач,

бо навіть шансу не дала мені!

Кохана, не вберіг тебе, Тож вибач,

Десь шепчу подумки у глибині.

- Так, душі порізно у нас боліли,

хоч бачив біль, але не помічав,

що мало того, що тіла хотіли,

моє ти серце й душу розтоптав.

Що мало слів: як справи? Добре. Ясно,

підтримки мало і тепла душі.

Спочатку все було так круто й класно

і лиш тобі співала я пісні.

Та потім згасло... Ти собі сміявся,

для тебе було все як і завжди.

Душа боліла, як мене торкався,

та це запізно зауважив ти.

- Чому мовчала й слова не сказала?

Скажи чому довірилась йому?

Це ти кохання наше убивала

і дала згоду статися цьому!

Болить. Ти знаєш як болить від втрати?

Ти стільки болю завдала мені!

І ні, не хочу я тобі відплати,

хоч через тебе стали сірі дні.

Як думаю про тебе - чорний колір,

зламалося тепер моє життя.

Не зможу я пробачити ніколи,

та що тут скажеш, ти мале дівча.

- Ось так завжди: капризна і маленька,

тому і маю слухатись тебе.

Скажи ти прямо: дівчинка дурненька,

яка ще досі в пошуках себе.

І так, це правда - досі я дитина,

але й не поспішаю ще рости.

Насамперед, для себе я - людина,

яка бажає іншим помогти.

Яка уміє жити й помилятись,

бо розуміє, що таке життя.

За біль готова щиро вибачатись,

бо не хотіла скривдити ніяк.

- Усе ти вмієш, тільки не кохати,

та й звідки тобі знати про любов,

однак і я готовий пробачати

і щиро вибачатись знов і знов.

- І хоч не знаю як воно - кохати,

але без гордості кажу? пробач,

однак назад не хочу повертатись,

та вже й не можу чути знов твій плач.

- Не бійся, не заплачу я вже більше,

не тільки ти із досвідом ростеш.

Минуле вже позаду і між іншим

твій милий образ і кохання теж.

- Тоді давай забудем всі образи,

все розпочнемо з чистого листка.

Відкинемо усі болючі фрази,

хай їх несе у забуття ріка.

- Ти хочеш повернути все як було,

чи знову я не так щось зрозумів?

Скажи ти прямо, серце лиш забуло,

надію більше не даруй мені.

- Давай домовимось, що про стосунки

ні слова, щоб не розкривати ран.

Я вдячна за любов і подарунки,

але пора звільнитись від кайдан.

Я вдячна, милий, за твоє кохання,

за все, що у минулому було.

За ті розмови з ночі аж до рання,

та зрозумій, це все тепер пройшло.

Вже пізно біля згарища нам грітись,

не дала шансу, бо його нема.

Нема кохання, де тепер подітись,

коли пропало літо й лиш зима.

Та поруч полум'я весни горіло

і там тоді побачила його.

Тепло і душу й тіло обігріло

й торкнулася кохання я свого.

Тож зрозумій, що пізно щось вертати,

бо в моїм серці вже нова любов.

Помилки вже не треба виправляти,

хіба що душу обпечу я знов.

Прошу тебе: щоб другом залишався,

щоб без образ, без ревнощів і зла,

щоб у коханні більш не помилявся

і віднайшов щасливих два крила.

- Гаразд. Я спробую. Як скажеш, мила,

лише і ти мені пообіцяй:

якщо зламаєш свої диво-крила,

тоді до мене хутко прилітай.

Я спробую знайти своє кохання,

при цьому не утративши себе,

та поки що від ночі до світання

дозволь я буду згадувать тебе.

Я дякую за все, що ти зробила,

за миті щастя, що були разом,

та прошу, щоб до мене приходила,

якщо не в дійсність, то хочаби сном.

Я згоден залишити все позаду

і стати вірним другом назавжди.

Спочатку буде важко й не одразу,

та я зроблю, якщо це просиш ти.

Тобі бажаю щастя і кохання,

якщо не я, то він хай пригорне.

Живи без сумніву і без страждання,

як знадоблюся, то поклич мене.

Червень 2022 р.

...

Роман Фещак

На відстані...

Розметала нас по світах

Буря люта вітрами сильними.

Ми стрічаємось лиш у снах,

Злу пітьму прориваєм мріями.

Я для тебе пишу вірші,

В візерунки думки сплітаю.

Сподівання та біль душі

У мереживі слів ховаю.

Б’юся мов би у клітці птах,

Не скоряюсь жорстокій істині —

Ми у різних живем світах,

нездоланні між нами відстані.

Та, блукаючи між людей,

Сподіваюсь — колись зустріну я

Ясний погляд твоїх очей,

Птахом в небо у них полину я.

Нескінченний Чумацький шлях

Ту жаданую мить не стримає.

Душі наші сплелись у снах,

Ми навік поєднались мріями.

Але доки ще йдуть дощі,

Небо крається громовицями

Я про тебе пишу вірші,

Я кохаю тебе на відстані.

...

Роман Тихий

Пробач, Тарасе...

Пробач, Тарасе, вибач, що не чули

як крізь століття ти казав до нас,

що відкидали, нищили й забули

усе, що заповів своїм синам.

І донькам говорив. Просив же, батьку:

Вкраїну-неньку бережіть, як скарб.

Ми не зуміли зберегти в серденьку,

тепер прийшов до нас московський кат.

За те, що мову рідну плюндрували

і язиками ми верзли "язик".

Самі себе поволі убивали,

але не вбили. Ось наш гнівний крик!

За Вкраїну славну, любу неньку

нове козацтво стало в лютий бій.

Нащадки ще живі твої, Шевченку,

бо ми не вмерли і не вмрем повік.

Пробач, Тарасе, вибач, що не гідні,

повернем честь, умиємо в крові.

Були завжди, і є, і будем вільні,

і вистоїм незламно в цій війні.

"Борітеся - поборете" - ми вірим

і боремось, і помагає Бог.

І злою кров'ю ворогів скропили

до волі тисячі земних стежок.

Ми зневажали, але й будували

своє майбутнє, що горить вогнем.

Минуле не забули: передали,

а разом з ним - свободу із мечем.

Послання твоє пам'ятаєм, батьку:

"І мертвим, і живим, і ненародженим"

синам і донькам України-неньки

і збережем нащадкам не підкорених.

(березень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Прихід весни

До когось приходить весна на світанку,

чарує прекрасним співом пташиним.

Комусь уночі нашіптує казку,

лягає на вії снами легкими.

Для когось вона - тендітна голубка,

що хоче крильми весь світ огорнути.

На гілці цвіте незаймана брунька,

крізь неї до серця прагне торкнутись.

Для когось трава, підсніжники білі,

цілунки п'янкі - краплинки любові,

кохання безмежне, пахощі свіжі,

світанки магічні та пурпурові.

Для мене весна - це дотики щастя,

надії, тепла, любові та миру.

Лелеки несуть промінчики сяйва

І в краще майбутнє крихточки віри.

Березень 2023 р.

...

Роман Фещак

Хочу в ліс

Мені б граблі, або хоча б сокиру,

Підперезатися шнурком, і в ліс!

Щоб мухомор в траві всміхався щиро,

А я йому граблями шапку зніс.

Мені б косу - порозчищати хащі,

І пилку-дружбу - назбирать грибів...

Чого смієшся - думаєш, пропащий?

Нормальний я - лиш трохи зголоднів.

От вип`ю кисляку спітнілий глечик,

Окраєць хліба з`їм (а може й два),

Сальця, цибулі, борщику із печі -

Й нехай без мене ліс відпочива.

Якщо ж колись прокинеться бажання

Пройтись по ньому, сам не зна чому,

Наб`ю свій шлунок із самого рання

І потім знов подушку обійму.

Так, я сто років не ходив до гаю.

Там, кажуть, гарно, там душа літа...

Коли поїм - сну тіло вимагає,

Голодним бо прогулянка не та.

То ж сидимо ми вдвох - я й телевізор.

Шумлять дерева, чути пташок спів,

Хтось на галявину крізь хащі лізе,

Й так натурально, що мій лоб спітнів...

Мені б граблі, сокиру, або косу...

Стій! Не продовжуй. Зрозуміло всім -

Знов шлунок-ненажера їсти просить...

От як, скажіть, до лісу йти з таким?..

07.09.2017

...

Олександр Шепітко

Постріл у небо

Осіннє небо палко дихало свободою,

Із сумом відлітали журавлі,

Жовтіло листя, недоглянуте природою

І падало тихенько до землі.

А там, укрита синьо-жовтою надією,

Виднілась затуманена труна

І світ застиг на мить покрившись інеєм.

І прокотилась цвинтарем луна.

Під плач сурми, що віддавала шану долі,

І під суворих барабанів бій

Стояли рідні, мов зажурені тополі

І побратими, що тримали стрій.

Відсалютуй! Залиш останній постріл небу!

Захиснику, який віддав життя.

Відсалютуй! Убивць і в пеклі жде ганеба —

Одвічне зло не має каяття.

Відсалютуй! За тих, хто вже закрив повіки,

Стріляй за всіх полеглих на війні,

Хай пам'ять закарбується навіки —

В серцях нащадків і на пам’ятній стіні.

13.10.22.

...

Євгенія Петрікова

Українські супергерої

Всі ми знаєм Супермена

і прекрасну Суперґьорл,

що літають вище неба

і торкаються зірок.

Знаємо ми Спайдермена,

повзає, немов павук,

для суперників проблема

павутиння з його рук.

Бетмен, Сокіл, жінка кішка,

вся команда x-людей,

фантастична є четвірка,

все це радість для дітей.

Аквамена знають люди,

халка й месників усіх,

імена лунають всюди,

вся планета знає їх.

А чи знають наші діти

про героїв на землі,

завдяки яким радіти

можуть зранку й до зорі.

Про Бандеру і Шевченка,

гетьманів і козаків,

Довбуша і Дорошенка,

про незрячих кобзарів.

Про Хмельницького Богдана

і засновників Русі,

Ольгу, Анну, Роксолану,

Українських діячів.

Про Шухевича, Довженка,

нашу Лесю і Франка,

Квітку Цісик і Костенко,

про всіх воєнів УПА.

Про Грушевського Михайла,

дисидентів-земляків,

про Кузьму і Чорновола,

наших прадідів й дідів.

Всіх героїв не згадати,

бо багато їх у нас.

Хочу я лише сказати,

що вони є і в наш час.

Ось новий герой з'явився -

Привид Києва з-під хмар,

дух козацький воплотився

й ворогам завдав удар!

Супермени Українські

нищать танки й кораблі,

щоб загарбники кремлівські

зникли з нашої землі.

Українці, мій народе,

ми герої повсякчас,

як ідеться про свободу -

не спинить нікому нас.

Пам'ятаймо все минуле,

щоб тепер творить життя.

Україно, в нас все буде,

разом йдемо до кінця.

(лютий 2022 р.)

...

Роман Фещак

Осіння краса

Весна пройшла і літо вже на схилі.

На горизонт являється вона:

несе нам яблука та груші спілі,

дарує келих виноградного вина.

В руках тримає барви кольорові,

довкола водить пензлями чудними.

Картини ті настільки загадкові,

що неможливо не замилуватись ними.

Одягне ліс у золоту одежу

і помаранчевим сповна оздобить край.

Хоч цю красу я оком не відстежу,

зате душа моя сприйме осінній рай.

Дарує золота красуня спокій

і впевненість, що дочекаємо весни.

Її дари воістину високі,

лиш це збагни душею, друже, ти.

(Серпень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Душі своєї не відкрию

Душі своєї не відкрию,

Не зрозуміють все одно.

Про що пишу, про що я мрію,

Про що кричу й мовчу давно.

Кому цікаві чиїсь грози?

У кожного свої жалі.

Тож граю роль, то у морози,

А часом і в тепліші дні.

Ось тут я любляча дружина,

А тут - наставниця і друг.

Для когось я надійна спина

Чи навіть співчутливий слух.

«Усіх почуй, не плач, зберися,

Тримай удар, сховай свій гнів.

Якщо радієш, то дивися,

Щоб зрозуміли твій порив…»

А що ж душа? – закрита книга…

Її відкрити не дано.

І навіть я ще не зуміла

Знайти у ній верхівку й дно.

...

Марина Герелюк

Пам'ять

Перегортаючи листочки вишиті

Малої книжечки свого життя,

Назад вертаюся, де хмари стишені

Цукрово кришаться, за край летять...

Де забуваюся, де рани гояться

Від подорожника обік стежок...

Пізнання таїнством, невипадковості

Блискоче сонечко поміж гілок.

Цей біль лиш мариться під крик народжених

Чи замордованих за рідний стяг.

Я повертаюся з останнім подихом

На вступ до повісти, до вишиття.

Ще будуть мальвами цвісти під хатами

Яскраві мріяння. Візьме маля

Книжчину пам'яті. А час читатиме

Про жар розвіяний і янголят.

...

tz

Наші (не) наші імена

Що то робиться навколо? Що то за країна?

Імена тут такі дивні в мами і в дитини.

Соня, Лєра, Паша, Ваня

Тьома і Наташа.

Я, немов, би, в Україні, а ймена не наші.

Кольою Микола став, а за ним Сєрьожа.

Українці, так робити зовсім нам негоже.

Хай Іванко у дворі чекає Маринку.

А Софійка усім скаже: «Так я українка!».

Ясь нехай пісні співає, що пише Катруся.

Хай живуть у нас Даринка, Павлик і Маруся.

А російські тії форми час нам залишати.

Бо свою країну, врешті треба будувати.

...

Яворинка Дана

валить сніг пінопластом...

валить сніг пінопластом, але ним не впакують двохсоті

ненави... ненапа... не на часі, а що йому зробиш?

що вже є — загуде, загубить в переповненій соті

як наріжеш салат не забудь додати укропу

зріжу квіти, мо' в полі знайдеться ще щось під ніж —

перший сніг не збудує будинки, та вкриє багато

головне — коли треба, спи, коли треба, їж

перший блін, як то кажуть, завжди вийде матом

08032022

...

Ліза Маслова

Анотація

Для чого анотація у творі?

Щоби ми бігом дізнались зміст.

Щоб в поїзді, маршрутці чи на морі,

Автор зразу ж показав нам хист.

Бо читач буває різний,

Заклопотаний й не дуже.

Хоче щоб герой був грізний.

Хоче екшену й напруги.

Хоче зберегти свій час.

Дізнатись швидко чи читати.

Хто герой, горить чи згас.

З опису стає картину малювати.

Автор теж не зволікає.

Пише, пише й піт стирає.

День і ніч, не спить, моргає.

Сон горнятком кави проганяє.

Анотацію все він складає.

Армію фанатів впевнено збирає.

І нових читачів все привертає.

Бо змістовну анотацію він має.

...

Тамара Рудик
16+

Якби ж то мені сказати...

Якби ж то мені сказати:

Втомилася не кохати!

Життєво потрібно просто

В очах його поринать!

Його про любов канцони,

Поради мудрі при цьому,

Сміливі сильнії руки

Й бажання «не відступать»!

Якщо я в його обіймах,

Хіба щось ще необхідно?

Життя своє до хвилини

Йому готова віддать!

Однак красою бутону

Навряд чи сяю навколо,

Любов у серці тримаю –

Сумління ж дає змовчать.

Якби ж то мені сказати:

Втомилася не кохати…

...

Мавка (Ганна Заворотна)

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ * ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений

І все спочиває.

Тільки я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І господа зневажають, —

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають.;:

А що вродить? Побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродивії

Подивіться на рай тихий,

На свою країну!

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну!

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра;

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилилисьі

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв;

І сонця правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тоді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чула б у бога вашої хули.

І сонце не гріло б смердячого гною

На чистій, широкій, на вольній землі.

І люди б не знали, що ви за орли,

І не покивали б на вас головою.

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде!

Розкуються незабаром

Заковані люди.

Настане суд, заговорять

І Дніпро і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших... І не буде

Кому помагати:

Одцурається брат брата

І дитини мати.

І дим хмарою заступить

Сонце перед вами,

І навіки прокленетесь

Своїми синами!

Умийтеся! Образ божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тільки, щоб панувать...

Бо невчене око

Загляне їм в саму душу

Глибоко! глибоко!

Дознаються небожата,

Чия на вас шкура,

Та й засудять, — і премудрих

Немудрі одурять!

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

— І ми — не ми, і я — не я!

І все те бачив, і все знаю:

Нема ні пекла, ані раю,

Немає й бога, тільки я!

Та куций німець узлуватий,

А більш нікого!.. — Добре, брате,

Що ж ти такеє?

— Нехай скаже

Німець. Ми не знаєм. —

Отак-то ви навчаєтесь

У чужому краю!

Німець скаже: — Ви моголи. —

— Моголи! моголи! —

Золотого Тамерлана

Онучата голі.

Німець скаже: — Ви слав'яни.

— Слав'яни! слав'яни!

Славних прадідів великих

Правнуки погані!

І Коллара читаєте

З усієї сили,

І Шафарика, і Ганка,

І в слав'янофіли

Так і претесь... І всі мови

Слав'янського люду —

Всі знаєте. А своєї

Дастьбі... Колись будем

І по-своєму глаголать,

Як німець покаже

Та до того й історію

Нашу нам розкаже.

Отоді ми заходимось!

Добре заходились

По німецькому показу

І заговорили

Так, що й німець не второпа,

Учитель великий,

А не те, щоб прості люди,

А гвалту! а крику!

— І гармонія, і сила:

Музика та й годі!

А історія!.. Поема

Вольного народа!

Що ті римляни убогі!

Чорт зна що — не Брутиі

У нас Брути! і Коклеси!

Плавні, незабуті!

( У нас воля виростала,

Дніпром умивалась,

У голови гори слала,

Степом укривалась! —

Кров'ю вона умивалась,

А спала на купах,

На козацьких вольних трупах,

Окрадених трупах!

Подивіться лишень добре,

Прочитайте знову

Тую славу. Та читайте

Од слова до слова,

Не минайте ані титли,

Ніже тії коми —

Все розберіть... Та й спитайте

Тоді себе: що ми?..

Чиї сини? Яких батьків?

Ким? За що закуті?..

То й побачите, що ось що

Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття — ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної Украйни!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучче, як батьки ходили?!

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Може, чванитесь, що братство

Віру заступило?

Що Синопом, Трапезонтом

Галушки варило?

Правда!.. Правда, наїдались,

А вам тепер вадить.

І па Січі мудрий німець

Картопельку садить,

А ви її купуєте,

Їсте на здоров'я

Та славите Запорожжя.

А чиєю кров'ю

Ота земля напоєна,

Що картопля родить?

Вам байдуже. Аби добра

Була для городу!

А чванитесь, що ми Польщу

Колись завалили!..

Правда ваша: Польща впала,

Та й вас роздавила!

Так от як кров свою лили

Батьки за Москву і Варшаву,

І вам, синам, передали

Свої кайдани, свою славу!

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

Замість пива праведную

Кров із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Современними огнями.

Повести за віком,

За німцями, недоріку,

Сліпую каліку.

Добре! Ведіть, показуйте!

Нехай стара мати

Навчається, як дітей тих

Нових доглядати.

Показуйте!.. За науку

Не турбуйтесь! Буде

Материна добра плата:

Розпадеться луда

На очах ваших неситих;

Побачите славу,

Живу славу дідів своїх

І батьків лукавих.

Не дуріте самі себе!

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Я ридаю, як згадаю

Діла незабуті

Дідів наших. Тяжкі діла!

Якби їх забути,

Я оддав би веселого

Віку половину.

Отака-то наша слава,

Слава України.

Отак і ви прочитайте,

Щоб не сонним снились

Всі неправди, щоб розкрились

Високі могили

Перед вашими очима.

Щоб ви розпитали

Мучеників: кого, коли,

За що розпинали?

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотна

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечерній

Тихо засіяє. ....

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

14 грудня 1845 В'юнища

...

Тарас Шевченко

Знайомство з автором

Чого Сорока? Дивно, чи не так?

Такий простий і звичний псевдонім.

Я міг би розказати щось про Знак,

Але не надто петраю у тім.

Допитливий? Не дуже, аби щоб.

Хоч таємниці схожі до тенет.

Аби страшних уникнути хвороб,

Чужий не витягатиму скелет.

Кидаюся на всяке, що блищить?

Чи може, маю розум неземний?

Мене цяцьки приваблюють - на мить.

А знаю я, хіба що, що дурний.

То в чім секрет, нарешті, чи то пак,

Яким буде сьогоднішній урок?

Сорока я тому що - просто так!

А ще тому, що я люблю сорок.

...

Сергій Сорока

Оборона

Ми стояли плечем до плеча,

Зазирали у вічі безодні,

Заганяли у кут відчуття,

Що востаннє живемо сьогодні.

На щиті намальований знак

Зігріває потоками сили.

А повітря прогіркле на смак,

Мовби в рота полин натрусили.

Пащі, ікла і крила, - навпроти

Легіони химерних потвор,

Що прийшли нас усіх побороти,

Підкорити, пустити на корм.

Вже сурма закликає до бою

Та кіннотники клином летять,

Вже проносяться над головою

Хмари стріл і магічних заклять

По кривавих річках, мов по суші,

В антрацитово-чорнім вбранні

Ходить Хель і підхоплює душі

Між розідраних тіл на землі.

Крізь віки у книжках і сувоях

Може, кожен побачить своє:

Честь, відвагу, загибель героїв...

Доки нас пам'ятають - ми є!

...

Ян Браз

Поштівка

Я знайшла в секонді поштівку

Нову, у плівці, великобританську

Ваза із синього скла

Колекція Вікторія енд Альберт мьюзіум

Товстий папір науковий вид тиснення

Я не встояла, вона коштувала сім гривень

(день завозу на Привокзальній)

Я відкрила її вже в кав'ярні навпроти

(якщо скляний кіоск плюс кавовий апарат плюс неонова вивіска дорівнює кав'ярня)

А там написано моїм почерком

Будь-який інший я б не впізнала

(чи залишається зараз в людей почерк)

ТАНЮ ЯКЩО ТИ ЦЕ БАЧИШ ТІКАЙ

І ваза на поштівці розбилась

Раніше ніж я почула

доволі

знайомій

звук

...

Тетяна Жучок

Золота латка

Посеред міста в натовпі безликих

зі зраненими крилами стоїть,

в крові та в бруді білі черевики,

єство на друзки, в грудях все болить.

По білих плечах б'ють безжальні краплі,

Танцюють з кров'ю, по спині стікають,

йому не допоможуть, оминають,

страждання в цьому світі ніц не варті.

Пусті обгортки з крихтами душі

не можуть навіть в очі подивитись.

Вуста мовчать, лиш поглядом кричить,

благаючи хоча б когось спинитись...

Його не стане, скоро все скінчиться...

Безгрішний янгол з сірими крильми,

на самоті, оточений людьми,

в обіймах холоду навіки розчиниться.

Під ноги впало зламане перо,

Заплющив очі у прощанні янгол,

Його торкнувсь хтось знизу за крило

І світ навколо затопили барва.

Під парасолькою із листям конюшини

стоїть дівча з очима наче небо

"Це з ваших крил? Тримайте, ви впустили!

І ось хустинка, вам, напевне, треба!"

Перо в руці завмерло лиш на мить

і в білосніжні крила повернулось,

бо в грудях серце знов життям горить,

через турботу, що його торкнулась.

...

Yana

"Дорослий"

Щось твій погляд не надто оптимістичний.

Втягни живіт! Посміхайся.

(Але не сильно, бо схожий на ідіота)

Сядь рівно, — наче в спину вставили спиці.

А, як зайдеш, одразу привітайся,

Пам'ятай, треба гарно себе подати, інакше не знайдеш роботу.

Боже, звідки на лиці такий гидкий вираз?

От бідося...

Наче у тебе хтось вкрав сенс життя.

Вчися вдягати маску, бути сумним і веселим водночас.

Не плач. Заспокойся.

Так, зі стану "дорослий" нема вороття.

Отак, вставай рано, висушуй сльози.

Терпи. Терпи!

Кліпай лише, коли повз пролітатимуть дні.

Всеодно нічого змінити не можна.

Я досі чую твої схлипи.

Годі! Всі якось існують у самоті.

Ну все, здається. Скінчилися настанови.

Вдихни, видихни.

Все-таки у кожного минає власне літо.

Нарешті, заспокоївся. Що, готовий?

Іди, іди...

Вперед — з великого копняка до реального світу.

...

Євгенія Петрікова

Я

Я рахую світанки,

Продовжуючи життя

І від ранку до ранку

Вимітаю з душі сміття.

Час летить безупинно,

Я живу у своїй тюрмі:

Океанська рибина,

Що малює круги на склі.

Але, слово за словом,

У пошуках почуттів

Я завжди випадково

Уникаю прямих кутів.

Та я все ще чекаю

Не в силах спинити рух,

Не дійшовши до краю

У обіймах холодних рук.

20.01.2023

...

Євгенія Петрікова

Про Муз та їхніх Майстрів

Присвячено подружці...

Заспокойся та розкажи вітрам

Про свої біль та відблиски долі...

Поверни рядки чужим «майстрам»,

Усвідом, де «я», а де «ми».

На тарілці часів кожен німий жалем.

Кожен бог у чомусь вічний гравець.

Адже немає в цьому житті проблем —

Самі малюємо свій хрест та кінець.

Не спалюй думки, тіло до «дна»...

«Все проходить, і це пройде»!

...Я теж сторінки спалювала щодня...

Але від себе не втекти — знайде!

Розкажи вірою про що твій шлях...

Задихнутись? Тліти? Згоріти?

...Твій Майстер писав не лише про жах,

Там є й про кохання... Час зрозуміти!

Не губися у світі тиші безодень,

Порожнечі темряви та задухи стін...

Музи потроху будують мости щодень,

Навіть якщо Майстер німий, а рукопис — тлін.

~17•11•18~

...

Lexa T. Kuro
16+

Обірване

Гучно розпочався ранок,

Під ракетний дощ сніданок.

Шкода, що і не субота -

Ще попереду робота.

Вчора все було чудово -

Підкорявся світ навколо.

Засинав щасливим знов -

Наші виграли в футбол!

А сьогодні сів в тролейбус,

Через греблю звичний рейс.

Все по графіку, є плани:

Діти вдома, сестри, мами.

Стихло наче, друг, знайома -

Всі вже тут, ніхто не вдома.

Та раптово спалах світла

Обірвав вертання в житла.

...

Легрей

Я тільки хочу...

Я тільки хочу спитати, як ти?

Чи сяють іще твої стомлені очі?

Чи відчувають тепло задубілі руки?

Чи ще надії твої не зблякли?

Чи ті слова, що казав пророчі?

А я не звикну ніяк до розлуки...

Шукаю розуміння в чужих обличчях,

Рахую хвилини щастя кожного дня;

Загалом, продовжую жити як можу,

Та в серце, здається, щоразу вбивають цвях,

І тоді я мовчки зриваюсь на перехожих,

Коли випадково чую твоє ім'я.

Я тільки хочу спитати, як ти?

Давно не чула твій хриплий голос

Розумію, що помиляюсь,

Шукаючи серцебиття інтонацій,

Хапаючи, наче останній подих

Спогади, яким я все ще довіряю.

Я тільки хочу спитати, де ти?

Більше не витримаю цього незнання,

Нехай чорна діра затягує усередину,

Руйнуючи невизначені мости.

Що зміниться від вимушеного мовчання,

Коли всі думки упередженні?..

Я знаю, що скоро усе скінчиться.

Надіюсь, боючись промовляти вголос

Слова, що блукають околицями думок.

І старому горю в запалих очницях

Засміється, в майбутньому зрощений колос,

Що туманними днями кликав до перемог.

Я тільки хочу знати, що ти вижив,

Що вдихаєш повітря, сповнене почуттів.

Зустрічаєш світанок,

У долі випросивши мережив,

І, дивлячись, як у пеклі карають катів,

Скинеш нарешті важкий обладунок.

...

Євгенія Петрікова

Негода

Кружляла негода, кружляла.

Жбурляла світлом, жбурляла.

Дощу моя земле чекала —

Чистої сили з небес...

Верба сльози ховала,

До долу гілки схиляла,

Листям вітри зазивала...

Чекала земля чудес...

Лякала негода, лякала,

Ревіла, жбурляла, ковтала...

Громом думки гартувала...

Дух міццю землі воскрес...

Блищало на небі, блищало.

Кричало вороже, кричало.

А потім воно задрімало,

Неначе втомився Арес...

Верба шепотіла, співала,

Вітрами дощі зазивала,

Мою землю плекала...

В неї був побратим верес...

Кружляла негода, кружляла.

Жбурляла світлом, жбурляла,

А потім водою співала —

Чистою душею небес...

~квітень•2023~

...

Lexa T. Kuro

МАЛЮНКИ

Аня, шість років. Солдат з автоматом.

Прапор. Голубка у небі летить.

В Колі - два танки, бійці із комбатом.

Поруч будинок палає-горить.

З третьго класу Світланка калину

Пишну малює й дівчину сумну.

Пише красиво "Люблю Україну"

Дякує воїнам із ЗСУ.

Вася малює у небі ракети,

Вибухи й полум'я, танк з прапорцем...

Катя малює - солдати уходять.

В дівчини сльози стікають лицем...

Дякуєм, діти. Та іншого разу

Хай на малюнках біліє село,

Квітнуть красиві букети у вазах,

Сяє у вікнах начищене скло.

Коля із татом рибалить на вудку, 

Катя гуляє з батьками в саду.

Васі дідусь із верби робить дудку,

Кіцьку Світланочка гладить руду.

Тато у Ані вернувся додому,

Викинув піксель брудний у сміття,

Вийшов у місто в костюмі новому,

В тата попереду - довге життя.

Аня і тата, і маму за руки

Міцно тримає в кіно ідучи.

Фільм на екрані - де не вибухає.

Плачуть від сміху лише глядачі.

Хай на малюнках веселки ясніють,

Хай на малюнках буяє весна.

Хай на малюнках всі діти радіють.

Хай на малюнках... скінчиться війна...

...

Максим Сальва

Навесні

Тумани, зливи — осінь полонила. Навкруги

У сутінках дерева. Тіні сплять.

Десь листопад у травні. Думки шарудять.

Багато таємниць. Себе б перемогти.

Та десь молитва лине через край. Нехай!

Вітер поміж високих гір. У хащах мрій.

Осінь з весною бавляться. Душі двобій.

Додому кличе повінь п'яти букв «кохай»..

Туман доріг. Блукають чиїсь дні. Малі.

Відвертий подих. Пам'ять. Небокрай.

Лелеки рідні поряд. Зазвичай...

Я повернуся вітром. Зранку. Навесні.

~2018~

...

Lexa T. Kuro

Зустрічай мене гомін юрби

Те, що надихає....

Переглянула фільм "Джіа" з моєю улюбленою актрисою Анжеліною Джолі в головній ролі, а в голові рядки нового вірша

*****

Зустрічай мене гомін юрби.

Зустрічай у латах з шовку й пір' я!

Як тобі мій новий вид?

Я вибух! Феєрверк! Я вічне свято . ..

Я там де всі і кожен!

Я вже будую власний п' єдестал

...

Альона Сохацька

Розкажи мені

Більш ніж півтора роки як двадцять друге.

Розкажи мені: якою я була до війни?

Чи бачила сни? Які я бачила сни?

Що було – якщо було – підставою задля туги?

Більш ніж півтора роки тягнеться двадцять друге.

В мене день народження навесні, –

Як дожити до тої весни?

Розкажи мені, якими ми всі були –

Мабуть, наївними, бо що знали про любов?

А що про ненависть? Я не пам’ятаю розмов,

Не пам’ятаю облич, що колись, до тої імли,

Що впала на землю, були важливі... Якими ми всі були?

Вибухи й темрява, гордість й надія, жага перемоги –

Чи все це було вже тоді? Чи боліло, як зараз болить?

Я шукаю дорогу назад, до себе, шукаю шляхів вперед...

Я заблукала і водночас йду вірно, як раніше ніколи не йшла.

Чи все, що було раніше, реально? Чи все це попіл й зола?

Знову осінь. Бджоли зібрали мед, шумить очерет,

Відбій тривоги, кіт заповзає під теплий плед...

Розкажи мені, яким буде двадцять третє,

Коли на годиннику стрілка

Врешті-решт перескочить вперед?

...

Валерія Малахова
16+

Шабаш

Смарагди лісу прикривають

пекельні танці демониць.

Довкруж багаття ті гуляють,

вогонь ще більш між них горить.

Іскряться постаті відьомські,

вітри шугають поміж крон.

Висить над ними невідомість,

світило срібне хоче кров.

Шалений регіт, хрускіт плоті,

і поміж сміху зойки жертв.

Звиваються чортиці голі,

свою сестрицю кличуть - смерть.

А полум'я смакує стопи,

здіймається по стегнах вверх.

І лиже, лиже: руки, скроні -

радіє щиро з тих пожертв.

Відьомство закричало гучно,

почуло пекло той їх клич,

прийняло жертву і замкнуло

ворота на вогненний ключ.

Жінки зітхнули: час вертатись,

їх зрадники пішли униз.

Навчились відьми шануватись

і свідок цьому - срібний диск.

(Жовтень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Бринить натхнення у повітрі

Бринить натхнення у повітрі,

Тріпочуть крильцями думки.

Солодкі мари закрутились в вихрі,

Заполонивши всі чаші.

Долоні міцно марева тримають,

Чарівні кошики плетуть,

А очі сни перебирають,

Із них примарні соки п'ють.

У думці ж загубилась нитка -

Така тоненька та в'юнка.

Я йду цією стежкою повільно,

Шукаючи краєчок у гілках.

"Ти де? Ти де?" - луна гукає,

А вітер листям шелестить.

Усе живе та неживе шукає,

А вона заховалася та спить.

Криваві сльози, біль та піт,

Ти збожеволів, сил нема.

І тут вона приходить...

Ні, почекайте, це не та нитка!

І знову відчай хвилею находить.

Ці кришталеві кульки котяться і котяться,

Злітають легко, а ти стоїш в крові.

І кошики стоять уже заповнені,

Тому від кульок залишаються друзки.

І ти береш ту нитку, що зосталась,

Нанизуєш на неї цей кришталь.

А воно гарно на сонці грає,

І зник той смуток вже і жаль.

...

Дарія Гульвіс(Денисенко)

Ти козачка-я козак

Ти козачка-я козак,

Ми з тобою рідня,

Подивися:от це з рушницею то є я.

Росте цією весною буйно трава,

А ми з тобою на війну йдемо,

Чи ми те що шукаємо знайдемо,

Але точно знаю-шлях не легкий пройдемо.

Ти козачка - я козак,

Ми з тобою рідня,

Нехай в світі відбувається фігня,

А ми разом проти всіх,

На зло всім лунає з уст сміх.

Прилинь пригорни наче востаннє,

То може ще поживемо та ніхто не знає,

Нас лише любов в сіті цьому тримає.

Ми боремося за країну нашу,

Поклич сусідку Наташу,

Ми разом вип’ємо за довгі літа,

Ворога покладе дужа рука твоя.

...

Діана Гобой

в кав"ярні...

в кав'ярні

загублені містом

в самотності я та осінь...

спливає захмарена днина

у сутінках мжею у млості.

і пісня бурхливого вітру

у кроні старого клена

як сповідь безмежна в зажурі

відлуннями в сьогоденні,

в якому мелодія тиха

вплелася у віти крони

задумливим сумом

наче

хтось грає на саксофоні.

і зустрічі тут як прощання,

і могоголосий гомін,

і за філіжанкою кави

раптовий

та щемний спомин.

авта у дощу віддзеркальні

в калюжах,

вітринах мокрих.

на хідниках малолюдних

обпалого листя охра.

в асфальті

неначе у часі

минулого дивні миті

веселого теплого літа,

у квітах ніжного вітру.

виходжу з кав'ярні у вечір,

в холодне забуте місто,

в обійми похмурих вулиць

під дощ цей,

що шепіт пісні.

ховаюся під парасолю...

цілує обличчя осінь

байдужа

немов самотність,

у волі що змерзла зовсім.........

...

Ем Скитаній

Діти виростають за двадцять чотири години

Діти виростають за двадцять чотири години,

Вигодовуючи мужність іти вперед,

Прокидається з середини, наче з домовини,

Глибоко зарите коріння старих дерев.

Кажуть, у сміливих завжди є щастя,

Та скільки треба часу щоби його знайти?

В'яжучи силу волі мотузками на зап'ястях,

Чи треба сміливість, щоб падати на щити?

А якби мати шанс просто чекати дива?..

І не думати про важливе від миті до миті;

Може б жили собі спокійно і неважливо

В якомусь ідеально-утопічному світі?..

Ні! «Якби» тільки забивають голову мотлохом,

Вигодовуючи під серцем кубла отруйних змій.

Стирають різницю між правдою і непотребом,

Будують із нього фортеці незримих мрій.

А війна ніколи не постукає в двері,

Не спитає дозволу, не чекатиме, щоб зайти,

Дика королева божевільних імперій,

Гниллю отрути стікає кордонами до мети.

Двадцять чотири години і ти вже дорослий,

Іншим не вистачає і сотні літ.

Вдих, видих, крок — і вже сиве волосся,

Кілька ударів серця з надгробних плит.

Кілька хвилин позичених у мінливого завтра,

Кілька маленьких сонць схованих у кишені,

І ти вже біжиш, біжиш вперед з високого старту,

Надриваючи криком легені.

...

Євгенія Петрікова

ЗАХИСНИКАМ

Стою на захисті. Вночі.

Немов той звір шалений.

В моїх очах горять вогні

І кров бурлить у венах.

Моя сім'я, мій край, мій дім —

Це все мені важливе.

І не впустити дикунів —

Завдання особливе.

Забув уже про сон і біль,

Волаю від знемоги.

Та у думках одна лиш ціль —

Ми всі ждем ПЕРЕМОГИ!!!

***

Славетний Воїне, Боєць,

Твій подвиг героїчний

Живе хай в пам'яті сердець

Від нині і довічно!!! ❤️❤️❤️

...

Amara

Absurdum

Буває сидиш одна,

А поряд нікого нема.

Й ніхто не скаже "Кохаю!",

Не зробить у ліжко чаю.

В обійми не огорне

І в сні не згадає тебе.

Не візьме за руку у мить,

Коли твоє серце болить.

І всіх нас таких не злічить,

Хто вдома самотній сидить.

Чому ж при такому числі

Нема половинки мені?

...

Amara
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Є два стільці з критикоюКіт у зграї
20.05.2024
1 - ти сприймаєш всю критику та враховуєш її. Можливо де що береш близько до серця, сумуєш і падаєш ... Детальніше
Моя ініциатива. Як одержати багато коментарів та підняти активність на Аркушіstas
19.05.2024
Поважне товариство. Хочу звернутися до вас з цікавою ініціативою. Про що я? А, от, чи хотіли б ви де ... Детальніше
Привіт, Аркуш і талановита спільното!Аліса Корж
20.05.2024
Всім привіт! Раз вже вирішила вести тут блог, то треба, мабуть, представитись) Мене звуть Аліса і я ... Детальніше
Квантове вгадуняткоЯрина Мартин
23.12.2023
Текстів на Квантовій Україні щось мало, сподіваюся це зміниться, а поки решта авторів дописують, щоб ... Детальніше
Пательня. Знайомтесь, авторstas
20.05.2024
Вітаю авторів Аркуша. Сьогодні у нас перший випуск Пательні. Спочатку коротко про правила. В кожному ... Детальніше
Марафончик взаємного читання.Крапка
07.05.2024
Бачу на Аркуші різні конкурси та цікавинки. От і собі вирішила спробувати. Хочу перенести досвід з ... Детальніше
На Аркуші вже:
10944читачів
125157коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: