Всі вірші

Я починаю життя з нуля

Як пофігіст

і як коханець

Я починаю життя з нуля

щоб забути

і бути забутим

я починаю життя з нуля

щоб не бути ніким

і стати хоч кимось

я починаю життя з нуля

і чую крик із-за вікна

"Зупинися, прошу, ну досить"

"Я починаю життя з нуля"

відповім я

і ти стоїш переді мною

і сльози капають "кап-кап"

Я підійду і обійму тебе

і почую такі слова

"Я люблю тебе"

і почує від мене вона

" Я починаю життя

з того кого я полюбив

з того кого я вважав другом

з того хто змінив мене

і майбутнє змінив без поворотне

я скажу цієї миті я

"Ти вийдеш за мене?"

Засмучена пані

Очиська сумні

На плечах печаль

А в серці тривога

І знала вона

Що там на війні

Спіткає біда

Смерть весь час на порозі

От і прийшла

Постукала навіть

І з мороком попелу

В кімнату зайшла

Торкнулась рукою

Холодної сталі

Не дала й сказати

Прощання слова

Забрала і зникла

Позбавила щастя

Спалила надію

Й кохання ущент

І так от буває

Кінець режисури

Хоч ніколи й не чекали

Вони хепіенд

29.07.22

Перед Смертю, я не шкодую про всі прийняті мною рішення. Я бачу в них правду і сподівання. Все було зроблено заради чогось. Заради майбутнього.

Я знаю, що буде момент, коли я побачу щось більше за мене, за нас всіх і... Я радий що це буде останнім в моєму "житті".

***

Як добре те, що смерті не боюсь я,

як добре те, що бачу в ній подію,

екстаз що випливає в кульмінацію життя

і забирає всі мої прийдешні сподівання.

Все горе й біль що мав відчути я

і вбити все це вмісті в ґрунт.

Я вірю в те, що я не буду мертвим,

лиш поки сподівання при мені.

Я знаю те, що я не буду мертвим...

Що я не буду вічно у пітьмі.

Я не боюсь її,

Смерть я не вперше бачу.

Приходь сама і особисто забирай.

Зривай і йди.

Йди далі нас косити.

А я піддамсь

Піддамсь, тому настрою,

що нас окутує.

Збирай усіх разом і залишай.

***

— Ти розумієш, що нас підтримує не Бог, а віра в нього, віра в те, що ми не вмремо, а зможемо жити десь далі. Ні, не так, віра в те, що ми зможемо побачити людей, яких любимо. Наше життя нічого не значить без цього.

— Ти нівелюєш зараз власні досягнення.

— Я кажу правду.

У чорнім чокері простує ніч.

Дере шкарпетки хмиз,

У скроні - пульс.

Повільно визріває гнівний спіч

До клятого дослідника спокус.

Його любов морозивом текла

Немало любих літ,

Удосталь зим.

Ворожка-щука зілля продала -

Тепер не буде жодної сльози!

Навшпиньки йде до берега ріки,

В обіймах тисне

Жовті кавуни.

Обличчя - крейда. Очі - світляки.

Коханий, це для тебе! Пий, засни.

У ЧОМУ СИЛА?

Мурашеня кричить з порогу:

- Послухайте, заради Бога,

я найсильніший на землі!

Таємна сила є в мені:

загуглив і дізнався враз,

що в цілих 50 аж раз

більшу, ніж важить рідний тато,

вагу спроможний я підняти!

Тим часом інші працювали,

новий будинок будували,

просторий, затишний, зручний.

- Гей, чоловіче молодий,

ти б, може, краще допоміг?

Мурашеня ж не чує їх:

- Як можу стільки сили мати,

собі збудую сам «палати»!

Палац-мурашник до небес

створю. Я – справжній Геркулес !

Сивий Мураха-бородань

сміявсь з дитячих поривань.

Мурашеня ж бо із листочків

вклада фундамент на горбочку:

два… десять… тридцять… сорок сім...

Сердега впав - немає сил…

А бородань сивоголовий

підліз поближче і говорить:

- Візьми гіллячку і зламай.

Малий підвівся:

- Зачекай!

За мить гіллячка навпіл «трісь»…

- Тепер за віника візьмись, -

продовжує навчать старий, -

Чого ж бо дивишся? Бери!

Тут гілочок - десятків три,

ану ж бо, спробуй, хоч зігни.

Аж червоніє – так ламає:

- Та що ж воно все означає?

Одна ламається і гнеться,

а купа – щось не піддається…

Хе-хе-кнув дід Мураха сивий:

- Ти ж хизувався тим, що сильний?

Так і в житті, юначе-друже:

де легко, там здаєшся дужим,

а до великої мети

потрібно разом всім іти!

З дитинства мусиш знати, сину:

у єдності вся наша сила!

Це був Всесвіту початок,

Коли ангели стояли на чатах.

Бог з дияволом зіграв у преферанс і вигравши отримав свій аванс.

А сатана отримавши зеро, вирвав з чорних крил своїх перо.

Він затаївся в казематах на горі Горбатій.

Чаша часу опустіла.

На сьомий день настав фінал,

Бог для людства справив карнавал.

💙💛Матінка Вкраїна🇺🇦

Така прекрасна і така стражденна.

Війні ніяк не буде поклоненна.

Лиш миру прагне для дітей рідненьких,

Для них бо ж вона сама краща ненька.

Набралась сили і змужніла швидко,

Бо ж ненароком підікралось лихо.

Ввібрала шати захисно-військові.

Своїх дітей же не віддасть нікому.

Хоч як її не дурять злії орки,

Дітей вивозять у свої коморки.

Хоч діти розбрелися за світами,

Але душа чекає вдома мами.

Красива і змужніла Україна.

Не хоче втратити і дочку, й сина.

Повернуться до матінки-земельки.

Вона ж бо рідна, краща в світі ненька.

21.07.2022

Війна

🍁Не летіть, лелеки🍂

В народі кажуть, відлетять лелеки

В краї тепліші, ніж у нас, далеко,

Як серпня буде більше половини.

Летіти будуть через полонини.

Ой, не летіть, не відлітайте, птАхи,

Бо землю треба нашу визволяти.

Ви ж обіцяли принести на крилах

Весною мир, щоб краще жИли.

Ми ще не встигли все упорать, милі,

Піднатягли свої змужнілі жили.

Тож рано ще вам, друзі, на порозі

Ще рано вашій слідкувать дорозі.

Вже скоро-скоро, і ми все владнаєм.

І ворога не буде, точно знаєм.

Ще рано, підростіть іще маляток,

Не забирайте наших янголяток.

Нехай боронять, не беріть з собою

У путь далеку після того бою,

Де їх убито, бо ще хочуть жити.

Залиште їх живими. В них же діти

І мама, й тато, й сестри є і браття,

Їм притаманні сила і завзяття.

Ще трохи-трохи, й вернуться додому.

А ви- у вирій. Не беріть нікого.

21.07.2022

Війна

😢Присвячується невинно загиблим українським діткам ...😢

Небесна сотня милих янголяток.

Та вже і більше. Та чому ж так мало

Було відведено часу оцим маляткам?

Чому війна їх не пожалкувала???

Хтось спав у ліжечку, а хтось - в колисці мирно.

Хтось грався у манежі, хтось їв кашку.

Для них настав раптово так спочинок,

Коли ступила на земельку рідну рашка.

А трішки старші - з мамою в обіймах,

Щоб не так страшно, як летять ракети.

Вони із меншенькими в небеса полинули,

Коли стріляли гради і жахливі кулемети.

Ой горе-горечко, злетіли в небо душі

Невинних янголяток, менших й більших.

Історії ніколи українській не забути,

Нам не забути горя, що цим діткам причинили...

18.03.2022

Війни 23 день😢

🕯️Невинні дУші...🕯️

(В пам'ять про закатовану Бучу)

Вже сорок день, як нас катує плем'я,

Яке не знає ні жалю, ні милосердя.

Нам вивертає нутрощі до злого болю.

Мабуть, вродилося скажене не з любові.

Убило Бучу. Що ж ви наробили!?

За що ж людей ви сотні погубили?

За те, що були вашими братами?

За те, що завжди в гості до нас звали?

Закатували, погубили, повбивали

І в братськії могили покидАли.

З дівчат-красунь і жІнок поглумились.

Нащо такі на світ ви народились?

А діток скільки! Горе величезне!

Ви думали, народ вкраїнський щезне?

Замордувати вирішили вдоста?

Невинні душі...та чи вам не вдосталь?

Вас прокляли і на землі, й на небі.

А бученців нам пам'ятати завжди треба.

Невинні душі в небо онде відлетіли.

За що? За те, що волі-воленьки лише хотіли...

4.04.2022

Війни 40 день🕯️

😢Присвячується мамі і сину, похованим у дворі будинку...😢

Ой, мамо, мамочко...Мені уже не страшно.

Я не боюся ані ночі, ні ракет.

Ще вчора нам було так дуже лячно

І холодно в підвалі. А тепер...

Ти ж поряд, мамо, і тому я не боюся.

Ти поряд навікИ і назавжди.

Отам, на небі, знов я пригорнуся,

Не треба нам кудись іти.

А пам'ятаєш, ми гуляли в двОрі разом,

І купа діток, гАласно було.

В війну не грали з хлопцями, вона напала раптом!!!

Навкруг заклекотіло, загуло!!!

А зараз тихо...ой, як тихо, ненька,

Так хОроше. А люди? Як вони???

В них б'ється, та не в нас, оте серденько,

Яке бажає миру...не війни!!!

15.03.2022. Двадцятий день війни

Я мав учора...

Я мав учора на коліно стати-бути.

Я мав коханій дарувать букетик квітів.

А чОмусь на колінах стоять Онде люди,

А я не бачу свою любу і кохану Риту.

Я мав тримать обручку, гордо посміхатись.

Тремтіти мали мої руки у томУ чеканні.

Я мав би завтра одружитись, поєднатись

Із Ритою моєю у безмежному коханні.

Але чомусь не Я дарую море-море квітів.

Чомусь МЕНІ принЕсли їх. Чому, не знаю.

А я не на коліно прихиливсь до моєй Рити,

А чОмусь на колінах місто все мене стрічає.

Не треба б мЕні ані слави, ані цьОго моря.

Не треба сліз, жалю, голів, що так схилились.

Я ж тільки захистить хотів усіх від горя-горя.

Я жить хотів, а ви ж усі за мене так молились!!!

01.04.2022

Війни 37 день...

📳Дзвінок синів до матерів📳

🇷🇺Привет, мам! У меня всё в порядке.

Только, мам, я не дома, увы.

Мам, не знаю, как это случилось, и врятли

Скоро дома смогу быть, пойми:

Нас послали не с доброй задачей,

Нас послали людей убивать.

Мирных, мама, пойми, я не мальчик,

Но мне это увы не понять.

Мам, я встретил здесь брата и дядю,

А они мне кричали "уйди".

Думал я, с караваем и чаем,

А они мне кричали "Враги!".

Мам, я тут, я не голоден, мама.

Ты прости, что не смог сразу я

Разобрать, что отправили, мама,

Наших родственников убивать.

Я не дома, и скоро не буду.

Мам, прошу, нашим там расскажи,

Что здесь мирные, добрые люди,

И не нужно сюда им идти.

Передай, как прошу, слышишь, мама?

И не плачь, мама, мне повезло,

Ведь приеду к тебе я когда-то.

Быть ведь всё по-другому могло.

Я приеду, а друг мой и братик

Здесь останутся. Кто заберёт?

Не нужны они там, они рядом.

Неживые. Пока, мам, ну всё...

🇺🇦Мам, привіт. В мене добре все, мамо.

Заспокойся. Не холодно мні.

Не голодний я, адже вже ранок.

Каву випив, тут І хлопці мої.

Бережи там сестричку, тримайтесь.

Буде добре все, і не сумуй.

Переможемо ми супостата.

Скоро-скоро додому верну.

Мамо, ми ж тут, на рідній Вкраїні.

З нами Бог, з нами воля і честь.

Скоро ворога ми переборем,

І зіграєм весілля моє!!!

Мамо-мамо. Лелеки вже онде.

Значить, мир буде скоро у нас.

Переможем, відкинемо орків.

Йти мені вже, мамуленько, час ...

01.03.2022р.

Війни 6 день

🌸🥀🌼Квітковий рай 🌸🥀🌼

Квітковий рай. Квітковий луг чи поле ...

Квіткова клумба. Влітку ціле море

Квіткових композицій та відтінків.

І кожному- своя в подобі квітка.

І кожна - символ, характерний тій людині,

Яка її обожнює іздавна і донині.

А вам яка є до вподоби, пані?

У ній- характер жіночки постане.

Фіалка- ностальгічна й романтична,

Сентиментальна, стримана й домашня.

Ромашка- гармонійна й прагматична,

Надійна в дружбі і в любові гарна.

Бузок- проста, стійка і щира,

В ній легка ніжність, витривалість.

Ірис та гладіолус- енергійна, сильна,

Їй самостійність також притаманна.

Тюльпан не здасться, труднощів не знає,

Проста у спілкуванні, загадкова.

Гербера ж добра і відкрита, і яскрава,

Проста і ввічлива. І трішки прохолодна.

У лілії є впевненість і сила,

Їй гордість та чарівність притаманні.

А орхідея- вишукана й креативна,

До себе часто вимага уваги.

Троянда...не колюча зовсім-зовсім.

Уважна і турботлива, яскрава.

І реалістка, і м'яка напроти.

У темі завжди і усім цікава.

Практична, сильна, мужня хризантема.

Хоч стримана доволі у усьому.

Гвоздикі імпонує незалежність,

Прямолінійність, прямота до всього.

Півонія - сором'язлива, ніжна,

І пристрасна, і волелюбна й чесна.

Конвалія- прямолінійно-свіжа,

Занадто благородна і чудесна.

В нарцисі- витонченість, ніжність, норов.

Та всі ми знаємо цю сильну постать,

Яка полюбуватись любить, хоча скоро

І компліментів ссипе вам удосталь.

Такі ми, квітки, на вкраїнській клумбі, полі.

Красиві і по-своєму яскраві.

Так, є у нас інакші, негативні віти,

Яких не треба знати іншим...не цікаво...

17.07.2022

☕💙💛Мирна кава...☕💛💙

Горнятко кави так п'янить ізранку.

Я вип'ю його рано на світанку,

Коли ще літній день десь у дорозі,

А сонечко ще там десь, на порозі.

Присяду до віконечка тихенько,

А плед огорне, щоб було тепленько.

Помрію рано-вранці тихо-тихо,

Щоб відвернулося від нас нарешті лихо.

Щоб хмари розійшлися чорно-сірі,

І щоб прокинулися дітки наші в мирі.

Помрію із горнятком кави вдосталь,

І точно мир вже прийде напогості.

Я подумки ще сильно побажаю,

Щоб нашим хлопчикам оце горнятко мати

Уранці, хай ніхто не заважає

Їм найсмачнішу каву скуштувати.

Щоб вдома, щоб отак, на ріднім ганку

Вони спокійно кави випили горнятко.

Забули щоб оті страшні світанки.

Щоб мир. Щоб кава. Й кожного так ранку..

18.07.2022

Війни 142 день

♥️☔Візьми парасольку...☔♥️

"Візьми, моя доню,

З собою у путь парасольку.

Нехай захищає в дорозі

Від крапель дощу".

"Не треба",- ти скажеш, -

"Мене літній дощ не намочить".

А я без вкриття тебе

Та й за поріг не пущу.

"Хай вкриє від сонця,

Хай дощ не намочить, дитино.

Хай вітер мине,

Бо ж тебе більше долі люблю".

"Не треба, матусю".

І вдома її ти покинеш,

Щоб не заважала в дорозі.

А я принесу.

"Не кидай", - скажу,-

"І тримай, хай хистить від негоди.

Вона неважка,

Але буде тобі укриттям".

"Спасибі, матуся",-

Подумаєш ти через рОки,

Коли вже життя моє піде

В минуле буття...

10.07.2022

Моїй любій донечці♥️♥️♥️

Її нема

Сьогодні взнала, що її нема вже...

Тієї доброї, усміхненої пані.

Хоча я добре так її не знала.

Але щоранку погляд зустрічала.

Чарівна жінка, молода, щаслива.

А поряд- завжди люблячий коханий.

І поряд - хлопчик, бажана дитина.

Була. А зараз вже її немає ...

І серце в грудку скомкалось відразу.

А сльози - на кілочку підзависли.

Чому? За що? І як так, що так рано?

Вона була, і раптом швидко зникла!

Життя скінчилось для цієї пані,

Та не скінчилось для її мужчинок.

Вони в жалю, бо сильно так кохали,

Любили жіночку і мамочку єдину.

Минає все, і невідомо, скільки

Нам залишається прожити, прокохати.

Тож треба нам прожити так зуміти,

Щоби сказали потім: "гарна жінка й мати".

Дозвольте защедрувати

Ой, щедрий же ж вечір у вашії хати !

Хай буде, доречі, рік щедро-багатий !

Багатий на долі, на добре здоров'я!

А щедрий на вдачу, не буде іначе!

Нехай закорми не пустіють ніколи,

А холод не прийде до вашого дому.

Бажаю натхнення на добрії справи,

А рік новий гарно здоров'я поправить.

І миру у хаті, та й на Україні.

Нехай будуть поряд і дочки, і сини.

Онукам здоров'ячка ще побажаю.

А лихо нехай за сто кроків минає.

Так будьте щасливі, та і не сумуйте.

Творіть і радійте, добро лиш даруйте!!!

Так холодно...

Стояти тут, під одиноким ліхтарем

Він одним оком роздає тепло,

та не зігріє —

Під пальто одягнута сорочка

давно забутих вже проблем.

Страхи ховаються у тіні.

А що зігріє?

Спроба затягнути під ліхтар,

чи до себе під пальто,

таке ж холодне тіло?

Де шукати те тепло,

щоб вмить пітьму цю всю

довкола розтопило?

Ліхтар не вічний —

він загасне. І самі дикі звірі

заволодіють тілом.

Навіщо тут тоді стояти,

дивитися на те,

як він втрачає світло?

Та він не винен – просто світить,

без сенсу, без надії когось гріти

І хто тобі сказав, що зараз ніч?

Що зараз осінь, а не літо?

Ти тулишся в пальто

по самі вуха, щоб не чути

страху у власних тінях,

не помічаєш як під ним

щось власне мерехтить і тліє

Так що зігріє?

А гріє тільки те,

що ти у себе є!

Недаремно палав схід:

Починався новий час,

Починався новий зліт

Із побитих вузьких трас.

Всі пустелі гірких лих

Перетне караван літ.

Неможливо в пісках тих

Відшукати чужий слід.

Заволаєш на весь рот -

Не почує ніхто крик.

Це рівнина сухих вод.

Це дорога в один бік.

Хай ти дещо один міг,

Ця дорога для вас двох.

По відбитках твоїх ніг

За тобою іде Бог.

Печиво

Жирне, з цукатами та шоколадом.

Ледве солодке, сухе, підгоріле.

Начинка - це безумовна принада.

Начинку треба робити уміло.

Що додаси до звичайного тіста?

Понавигадуй, подбай якомога,

Щоби воно виділялось за змістом,

Щоби такого - ніколи ні в кого!

Печиво можна красиво продати,

На етикетку насипавши шрифту:

"Не забувати. Ох, не забувати!

Печиво легко розбити на крихти".

До чого схиляються кошені трави?

Всихати ущент або гнити в калюжі?

Чого не зробили за мить нетривалу,

Хіба що за сотню життів надолужить.

Коли анестетика зменшено дозу,

Коли сподівання навідліг відтяті,

Є вибір від люті не втратити розум,

Є вибір не вибрати стогін прокляття.

Не варто блукати у пошуках сенсу:

Він чітко позначений вибухом міни.

Гостра антитеза розрізала серце:

Людина - це янгол у тілі тварини.

Біля стіни примостилися квіти.

Біле на білому - геть невиразно.

Їм доведеться щосили біліти,

Аби на смак не пізнати поразку.

На видноколі готується злива,

Буде гульбасити в сірому платті.

Бути таким, як усі, некрасиво.

Бути інакшим - замало завзяття.

В тої ромашки навиворіт серце,

Кольору першого літнього меду.

Будемо клеїти вази до скельця

Та становити розлогі букети.

Гнеться білявка, заламує руки,

Струшує грудочку граду з волосся.

Знімемо маску, костюм і перуку.

Зробимо те, що квіткам не вдалося.

...де шпакові співи

линуть дивним співом,

олені і лані

у ланах гуляють,

пурхає метелик,

легіт миром плинний,

райдуги вплелися

в першім павутинні... -

в ранні на світанні

в день ясний квітучий

сяють в дланях лонних

роси в землях тучних.

над які незрячі

тіні хмар похмурих

в кольорах гарячих

оранжовобурих...

там пісковим пилом

часом передзвонним

осувались крильми

на родові крони

вибухи і дзвони,

біль високострунний... -

тануть у туманах,

в міражах відлунних...

Дощик.

...

Дощик капає до

долу.

Асфальт весь мокрий, щоб

його.

Вдягаю, білі кросси

знову.

Та крізь калюжі

понесло.

Літо зараз, є на

дворі.

С погодою у нас давно

бардак.

Думки сумні, бува

прозорі.

Хтось підсадив мене на

мак.

Тому навколо, все

чудово.

То треба правильно

зловити!

На вулицях, тихо та

просторо.

Пора на місяць, починати

вити.

...

А. А.

22

...

білий крихітний слон

йде по білому полю.

в небі білий кулон

сонця над видноколом.

в синіх водах ріки -

дивно! зовсім не білих -

в схові у хвилях роки

з давності вже застарілі.

шелест дерев сумний -

хитані вітром сильним

листям вітають вони

жовтим червоним і білим.

прощаються з білим слоном

з карликовим, крізь поле

йде що в задумі шляхом,

замкнутого на коло.

знаний лише вітрам,

йде він під небом білим -

що йому той небокрай!

краю йому не треба.

з крокам все меншає він,

тане, слабшає, никне.

...з лунами білених стін

стеля білена зникла.

довжелезно безмежним змієм

вповзає підлогою протяг.

розсовує стіни, допоки

вони не звіються штипом

у темряву темних матерій.

і жалом -

три гострих леза -

болю, жалю і печалі...

тим жалом він трощить стелю!

і дах вибухає у простір -

у космос летять уламки

...і там,

у Всесвіті тому

створіння хвостаті гасають

на конях смолистих пекла

вершниками у кульбаках.

зривають пугами зорі

і скидують вниз зі свистом.

де їх підбирають,

складають у кошики верболозні

мелюзини,

лісниці,

мамуни,

одміни,

капуші

і морок, що манії дух зловорожий.

до млину ті кошики зносять,

жертовним дарунком

у шані

до ніг Млинаря висипають

злодійські вкрадені зорі.

простромлює їх він списом -

над огнищем з чорним димом

з зірок випарює мрію,

доки золою не стануть.

на жорна кидає камінні,

в смолу перемелює.

потім у пекло,

створінням хвостатим на радість

дощем висипає, смолою

з гігантського смолоскипу.

в ебенове небо вереск

і захват кувіканням, виском

до Млинаря лунають.

...нечисті темної вереск

аж до шпарин досягає

і люто холодом віє!

і довжелезним змієм

вповзає підлогою протяг

в нещільно причинені двері,

зі скрипом що хитані вільно......