Розділ ХVI (ч.2)

–        Час Мардоній – кричав Гарпаг трясучи його за плече – Прокидайся!

Мардонію довелось напружитись, аби кількох Гарпагів – один в центрі, інші витають навколо – зібрати в єдиному. Зашарудів рукою під лавкою знайшов амфору з кумисом. Відламав глиняну шийку, припався. Випив до останньої краплі. Відчув, як спраглі нутрощі повертаються до життя. Забулькало в животі, кров жвавіше побігла жилами, навіть посвітліло в шатрі.

Біля шатра на них вже чекали Артабаз та Тимофій. Після смерті Зопіра, Тимофія було призначено головним серед мечоносців у загоні безсмертних.

–        Ловкий, який грек – сказав тоді Артабаз – люди роками здобувають свої звання. Ллють кров, аби стати хоча б десятником. А ти…

–        А я не грек – апелював у відповідь Тимофій, якому ця розмова була не до вподоби

–        Тоді, зрозуміло – гмикнув Артабаз – що й зовсім нічого не зрозуміло

Вже з першого дня Тимофій не виявляв жодного інтересу до несення військової служби. Натомість з усіх сил намагався вдавати з себе «свого». Підтримував розмову на будь-яку тему, виявляв перебільшену цікавість до життя кожного з четвірки, тобто вже з трійки, надто голосно реготав з жартів Артабаза.

–        Ну що? – запитав Тимофій, звертаючись до Мардонія – все нормально?

–        Нормально – буркнув той не дивлячись на калліпіда

Мардоній помічав неприродну поведінку Тимофія. А чи то від хвилювання, через посаду, що неочікувано звалилась тому на голову, чи може через яку іншу причину, незрозуміло. Тож Мардоній намагався триматись на відстані від новоспеченого полководця. Схоже й інші очільники безсмертного загону дотримуватися тієї ж думки.

Коней не брали. Хоч до оборонних споруд відстань була в подвійному польоту стріли, вирішили пройти пішки. Так було зручніше розмовляти, та й аби перевірити окопи доводилось би кожного разу злазити з коня, що тільки додало б метушні.

Лопат та кирок не вистачало. Вірніше їх майже зовсім не було, бо коли армія йде в напад, то перш за все озброюється наступальною зброєю, до якої не відносяться ні лопати, ні інші знаряддя праці. Отже, рили мечами та щитами. Мечі тупились, щити гнулись, списи тріскались ламались. Дехто вигрібав яму шоломом, хто й просто руками.

Хоч роботи тривали вже третій день, та сильно заглибитись не вдавалось. Верхній шар ґрунту – дерн, був настільки щільно сплетений корінням трави, що його доводилось тільки рубати, від чого мечі тупились, щербились, а напівголодні воїни вибивались з останніх сил. Пройшовши перший шар, земля ставала розсипчастою, рити ставало легше,  натомість доводилось підіймати важкий чорнозем високо над головою, аби висипати його на новостворену валку, відтак ще більш сповільнюючи роботу.

Мардоній з товаришами влізали в окопи, примірялись як звідти стріляти з лука, метати списи чи запускати каміння з пращі. Хоч яма ледь сягала поясу людину, проте разом з валкою ґрунту, захисний бар’єр вже був на рівні плечей, тож сама голова стирчала з окопу.

Давши розпорядження, де-не-де підрівняти валку, чи зробити жолоб, для оглядового простору та стрільби полководці повертались в табір.

–        А добрий захист вийшов – сказав Артабаз – з боків яри, попереду підземна пастка для ворога. А якщо не допоможе це все, то завжди можна розвернутись і не чекаючи поки доскочать саки, самому відправитись в бездонне царство Анхра–Майньї.

–        Місцевість для оборони, кращої й не придумаєш – Мардоній вирвав травинку, задумливо пожував – було б зрозуміло, аби саки тут готувались до оборони. Ми ж наче як не оборонятись сюди прийшли, а навпаки.

Якийсь час йшли мовчки, аж поки не обізвався Тимофій:

–        Кажуть скіфи збирають всіх кого можна, аби завдавати нам удару. Тому й готуємось до захисту. Витримаємо першу їх навалу, потім зламаємо хребет цьому грифонові.

Мардоній почувши останнє слово, пригадав свій сон, і вже відкрив рота аби запитати, та Артабаз не дав.

–        Кажуть? – він штовхнув в плече Гарпага – схоже друже, втрачаєш кваліфікацію, не ти нам повідомляєш найцікавіше.

–        Мало хто що каже – огризнувся Гарпаг – тим більш коли це йде від напівсака!

Тим часом вони вже підійшли до табору і Мардоній звернувся до Тимофія, аби той розказав про тих дивних звірів, про грифонів.

–        Дорогою розповім – і не звертаючи уваги на запитальні погляди, показав напрямок руху – Туди.

Скіфи – так на них речуть греки, а персіяни називають саки. Сам себе ж цей степовий люд називає сколоти. Так от воїн – сколот, а вони там всі воїни, бо навчаються їздити верхи та стріляти з лука, перш ніж ходити це таке уособлення лева. Бо немає в степу сильнішого і хоробрішого за сколота. Коли сколот помирає, його хоронять в землі, а над могилою споруджують курган. Чим знатніший був сколот при житті, тим більший, вищий курган споруджують. До могили кладуть все аби на тому світі він ні в чому не знав потреби. Зброю, прикраси, одіж. Навіть рабів та слуг, жон та найсміливіших воїнів душать і вкладають в могилу до володаря, якщо це був вождь чи цар.  Добре, певно йому на тому світі, з цим усім добром. Але ж є лиходії, які відважуються влізти в могилу, щоб поцупити царські золоту зброю чи кінську упряж. От і прилітає покійний з того світу у цей, орлом – наглядає, щоб не поцупили бува у нього чогось, бо меч–акінак він і на тім світі меч–акінак.

–        Ну а грифон це такий собі цільний сколот, де частина з земного життя – лев, а частина з потойбічного орел – закінчив свою розповідь Тимофій коли вони під’їхали до високої гори, що сягала в висоту не менше чотирьох вершників, окопану ровом між протилежними кінцями, якого була щонайменше стадія довжини.

Вершники роздивлялись споруду закинувши голови на спину. Було зрозуміло, що ця споруда зроблена людськими руками, але не зрозуміло скільки часу і людей знадобилось, аби спорудити такого земляного гіганта.

–        Будують її з дерну, аби міцнішою була. Проте знімають привозять цей матеріал здалеку, аби не псувати навколишню красу – пояснив Тимофій помітивши здивованість у персіян і запросив – ходімо на саму верхівку. Звідти краще видно.

–        І що – не поспішаючи зістрибувати з коня запитав Артабаз – там всередині сакський цар, з рабами і жоною зариті?

Тимофій, що розпочав підйом обернувся і побачив, що всі троє навіть не спішились.

–        Тут не має людських тіл, це кенотаф – сміючись відповів він – ходімо поки сонце світить в спину.

Кенотаф, пояснив Тимофій, поки вся четвірка збиралась на гору, це курган в якому немає тіла. Загинув, скажімо сколот десь на чужині, і не зуміли його тіло привезти на батьківщину. Тоді зводять курган над могилою, кладуть все що знадобиться покійнику, таким чином передаючи йому заочно все, що треба.

Коли досягли вершини, Тимофій сказав:

–        Погляньте туди – і показав рукою на північ, потім подивився на Гарпага і додав – ну що я казав?

Всі поглянули у вказаному напрямку. Вдалечині, десь чи не на обрії, де зелене простирадло було заправлене під повітряну подушку хмар, щось рухалось. Мардоній, в якого очі зволожились сльозами від видивляння, спочатку подумав, що ледь помітний рух, то просто парує степ. Але ні. Темний прошарок між землею і небом рухався, він наче якась жива химерна істота то збільшувався, то зменшувався, а то й переміщався, інколи завмирав. Тимофій показав на ще одну темну пляму, яка була також на горизонті, що була значно правіше і рухалась назустріч тій химері.

–        Погано – простягнув Тимофій – Ідарфірс, скіфський цар, оголосив загальну мобілізацію і збирає всіх скіфів в єдиний кулак – показав на химеру – а це величезна сила. Але все ж і у Дарія армія не маленька, тут ще, як то кажуть бабка, на двоє гадала.

Він помовчав якийсь час вдивляючись в пляму, що рухалась на зустріч війську Ідарфірсу, і продовжив на видиху:

–        А це на допомогу скіфам йдуть савромати – він сам собі підтакнув головою – схоже в цих краях перський бог Агура–Мазда безсилий, тут сила на боці скіфського бога Папая. У Дарія жодних шансів.

Мардоній дивився, на орла над головами. Орел не летів, він парив над курганом коло за колом не рухаючись. Чи ліг крилом на вітряний вихор, чи інші сили тримали його над головами прийдешніх?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.