Давид ІІІ - Нова королева (2ч)

Прокинувся король від стуку в спальню. Сон його був таким солодким, що Давид перевернувся на бік і накрився ковдрою.

- Ваша величносте, - потормошив його Густав і почав відчиняти вікна, - прокидайтеся.

Всередину вже заходили слуги.

- У мене такий сон був смачний... Такий бажаний... - неохоче відкинув той ковдру і заплив першими променями сонця. - Я хочу назад, - ліниво глянув на камердинера, що вже підбігав до нього.

- І хто ж вам снився? - брови його швидко підстрибнули при погляді на мокрий слід полюції на сорочці.

- Краще тобі не знати... Але я так хочу назад... - сонно сів. - Ми не закінчили, - обернувся на ліжко і зітхнув. - Коли я одружуся вже? Близькості хочеться, - вмочив руки в холодну воду і швидко вмився, розтер обличчя рушником.

- Скоро, ваша величність. Через кілька днів.

- Ех... - з його допомогою змінив сорочку і сів до цирульника. - Скоріше б...

Для герцога Фронського, цей ранок не був таким добрим. Тільки-но розплющивши очі, він піднявся і почав думати, розмірковуючи в компанії свого лакея, що заправляв ліжко:

- Як мені отримати корону?

- Якщо ви позбавите Терезу невинності, Філіп не порадіє за вас.

- Підвести короля не дуже хочеться, принаймні поки що. Розірвати цей договір дріб'язкова справа. Давид одружиться з Беатрисою. Проблема тільки у Терезі. До неї дістатися неможливо. Постійно з купою слуг і охоронців ходить.

- Чому б вам просто не одружитися з самою Беатрісою?

- Думай, що говориш! Вона третя в черзі! Щоб я став королем при ній, мені перших двох позбутися доведеться! Тим більше, це потрібно робити до їхнього весілля і до народження дитини.

- Про це можете не турбуватися, - став допомагати одягатися йому. - Перша дитина у Давида з'явилася тільки після п'яти років подружнього життя.

- Хаха! Малий не знає куди пхати! На мужиках вчився, так із жінками тепер не знає що робити! Ти ж розумієш, що після їхнього одруження, до неї неможливо буде дістатися?

- Ви завжди знайдете вихід.

- Але вбивати її не хочеться. Підберися сьогодні до неї і замани кудись, де ми будемо самі. Кількох хвилин цілком вистачить, щоб позбавити її права одружитися з королем.

Тереза тим часом гуляла зі своєю болонкою і фрейлінами околицями. Позаду йшли два лицарі, покликані захистити панночок у разі небезпеки.

Для Давида день йшов так само як і зазвичай. Послухавши міщан, він почав слухати міністрів, після чого обід і заслужений відпочинок. Оскільки погода сьогодні була більш ніж гарною, молодий чоловік вирішив піти в ліс. Прихопивши з собою пару слуг і охоронців, король застрибнув на коня і весело поскакав за ворота.

Сонце, що зрідка ховалося за хмарами, нагрівало його обличчя, одяг і коня. Воно тішило монарха так, ніби він був простим хлопчиськом, якому зовсім уже набридла ця зима. Дерева розпускали маленькі листочки з набряклих бруньок, росла трава, співали і пурхали птахи, разом з ожилими комахами. Тут і там можна було помітити жука, мураху або бджолу, що всюди шукала пахучі квіти. Ходили вулицями люди, бігали й пустували малі діти, а продавці з кожної крамнички зазивали покупців так, ніби сьогодні був ярмарок.

Проходячи повз один з таких магазинів, Давид пригальмував, глянув на нечисленну свиту. Городяни впізнавали свого повелителя з великими труднощами. Хоч і був він одягнений досить гарно, але без корони, королівська голова мало чим відрізнялася від тих, що працювали в якійсь із майстерень. Звичайний городянин, хіба що заможний.

- Карле, купи мені вафлю.

- Ваша величність, ви впевнені, що варто щось купувати тут? - спантеличився Густав.

- А тут усіх труять направо і наліво? – зістрибнув той із коня.

- Але ж... Ваша величносте, - рішуче зістрибнув на землю камердинер, - краще, якщо ви харчуватиметеся тільки в замку, - підійшов до нього. - Там Агапій може все спробувати перед тим, як будете їсти ви.

- Мене не люблять? - насупився той. - З чого б мене труїти тоді?

- Гей! - крикнув якийсь мужик з-за свити. - Це дорога, а не заїжджий двір! Дайте проїхати!

- Розійдіться, - махнув їм король.

Усі послухали наказу і дали мужику проїхати. Очевидно, у нього було погано з очима, бо короля він не те що не впізнав, а навіть не побачив, вважаючи за краще їхати на своєму возі тільки прямо. Давид провів його з насупленим поглядом.

- То що поганого у вафлях? - подивився він на слугу.

- Вони можуть вам не сподобатися. Це все ж таки не королівський кухар.

- Якщо не сподобаються, хтось інший з'їсть, - вручив йому повод коня і рішуче зайшов у крамницю.

Та здалася йому такою невеликою, що король машинально пригнувся, хоч цього й не було потрібно. Одразу ж, слідом за ним, всередину зайшов і Густав. Маючи більш виразне обличчя, ніж сам правитель, він привернув до себе більше уваги. Сам Давид виглядав справжньою загубленкою, що з цікавістю розглядала це побілене приміщення. З печі якраз діставали свіжоспечені вафлі. Цей запах був готовий звести короля з розуму, тож Давид одразу попросив одну штуку, показавши господареві руку, засіяну двома перснями. Такі гості так вразили продавця, що він без зволікання загорнув правителю найідеальнішу вафлю і простягнув її покупцеві. Товар прийняв у свої руки Густав і мало не обпікся.

- Ваша удача, - крізь зуби видав він на кондитера, - що до вас не простягнув руки сам король, - невдоволено поклав на прилавок дві донікі й вийшов слідом за правителем, залишивши господаря в цілковитому шоці.

Давид швидко застрибнув на Мармура, взяв у руки солодощі й пішов далі, попутно гризучи вафлю. Кожен зі слуг відзначив якісь дивні зміни у своєму королі. "Не погребував їсти з рук простолюдина... - сумнівно думав Густав. - Його ніби підмінили." Карл думав про інше, про те, що для монарха він усе ще посильний, якого можна просити навіть про таку дрібницю, як купівля солодощів.

Прийшовши до лісу, всі зупинилися на невеликій галявині біля річки, закритій деревами від сонця. Трава тут була ще квола, але дуже амбітна, готова покрити кожен сантиметр відкритої землі, коли прийде її час. Прив'язавши коней, усі взялися за свою роботу. Охоронці оглянули місцевість, пара слуг встановили столик і стілець, дістали вино, якийсь перекус. А Давид просто дивився на сонце, що проходило крізь гілки. Таке яскраве й тепле, воно теж йому щось нагадувало. Щось приємне, яскраве і хвилююче, що змушувало шкіру вкриватися мурашками. Щось дуже важливе й необхідне. Щось таке, чого в нього зараз немає. Швидко відігнав ці думки.

Вони приїхали сюди фехтувати. Обравши одного з охоронців собі в пару, Давид вдягнув піддоспешник із рукавичками, взяв меч і взявся до бою. Бився він мало не на смерть, що теж дивувало знайомих. "Він його вбити хоче чи сам померти готовий? - думав про себе Густав, спостерігаючи за подібним. - Цікаво, чим цей бідолаха завинив." Карл стояв осторонь, спершись на дерево і скептично спостерігаючи за всім, що відбувається. Сідниці його все ще боліли, тож постояти було найвірнішим із доступного.

Закінчили опоненти з тим, що король ледь не відрубав нещасному голову, рубанувши біля його шиї надто сильно. Після такого, воїн уже побоювався битися з противником без шолома, тож визнав свою поразку і швидко вислизнув до товаришів. Давид з ненавистю поглянув на Карла, стискаючи рукоять меча в спітнілій долоні. "Слабак? - з викликом читалося в його погляді. - Реально вважаєш мене слабаком?" - харкнув убік і підійшов до Густава. Той налив вина, яке правитель залпом випив.

- Що відбувається? - озвучив загальне нерозуміння Карл.

- Я п'ю вино, - зло обернувся на нього король. - Мабуть, у тебе проблема з очима, якщо не бачиш, - повернувся до слуги і попросив ще.

- Давид, ти сам не свій, - попрямував до нього.

- Тебе мало пороли вчора? - спостерігав як його кубок наповнюється.

- Досить. Ти на себе не схожий.

- Яке тобі діло схожий чи ні? - залпом спустошив тару і поставив келих на столик, повернувся до Карла.

- Та є справа, знаєш. Не чужа людина.

- Хм, "не чужа", - відійшов убік. - Викликався, щоб битися? - переклав меч у ліву і струснув правою. - Ну що ж, - став у бойову позу, повернувши клинок на своє місце, - давай почнемо.

- Тобі потрібно відпочити.

- Я сьогодні достатньо відпочив.

- Давиде...

- Досить називати мене на ім'я! Ти мені не брат!

- Не брат, а побратим, - дістав меч. - Клятву на крові не так просто порушити, тож просто змирися, - став у бойову позу.

- Тільки смерть розлучить нас! - замахнувся.

Той різко відкинув клинок убік, голосно обурившись цій фразі:

- Наче я їй дозволю!

Зав'язався новий бій, у якому очікувано переміг лицар, та з такою легкістю, що Давид вважав це образою власної гідності. Противник повалив втомленого суперника на лопатки і придавив його ступнею в живіт, спрямувавши кінець клинка прямо на обличчя правителя. Давид роздратовано здався і піднявся, відкинувши від себе його руку, готову допомогти.

- Пофехтуйте без мене, - грубо віддав він супротивникові меч, розвернувся і пішов до річки.

Карл віддав королівський клинок його зброєносцю, а свій сховав у піхви, пішов за Давидом.

Інші охоронці переглянулися і вирішили теж побитися, не втрачаючи такої гарної нагоди. Король сів на повалене дерево у світлі сонця і втупився на водний потік.

- Що відбувається? - підійшов до нього приятель.

- Тебе це не стосується.

- А мені здається зовсім навпаки, - сів поруч. - Я бачу, що щось не так.

- Тебе не питали, що ти бачиш.

- Я тебе сильно образив учора?

За спиною дзвеніли мечі, вдаряючись один об одного.

- Ти назвав мене слабаком, - жорстоко подивився на нього Давид. - Як думаєш, сильно? - відвернувся, подивившись на річку.

- Я в серцях... - вибачаючись почав. - Вибач, - поклав руку на його плече.

Той відкинув долоню.

- Це правда? - незадоволено почав. - Я й справді слабак?

- Звісно, ні. Ти ж король.

- Король, якого ти не слухаєш, - подивився в очі.

- Вибач, - опустив погляд.

- Постійно робиш усе так, як тобі самому захочеться. Хто з нас вищий за ієрархією? Де твоє підпорядкування?

Карл лише дивився собі під ноги.

- Єдиний, кого я маю вмовляти служити мені. Єдиний, кому я дозволяю звертатися до мене на ім'я, і єдиний до такої міри нахабний.

Лицарю нічого було сказати.

- Забирайся з очей моїх. Не хочу тебе бачити, - відвернувся.

- Я не піду.

- Знову за своє? - обурено подивився на нього.

- Ти сам знаєш, що я потрібен тобі, - підняв на нього погляд.

- Пф! - відвернувся.

- Тобі самотньо. Думаєш, я не бачу цього?

Давид закотив очі.

- Шмагай мене хоч щодня, але правду ти від мене не приховаєш. Я потрібен тобі.

- "Потрібен", - повернувся. - Це я тобі потрібен. А ось ти мені - ні.

- Це неправда, - втомлено видав Карл.

- Ти з'ясував щось про цього Генріха?

- Так. Це дядько Терези, герцог Фронський. Він сам хоче одружитися з нею. Ти для нього як перешкода.

- Ще один такий випад і я відрубаю йому голову.

- Давиде, тебе ж не цей самодур турбує. Скажи по правді, чому ти зараз злий.

- Тому що ти мене дістаєш, - відвернувся.

- По правді.

- Це правда.

Карл важко зітхнув і повернувся до Рукти:

- Знаєш, лицарі часто люблять давати якісь обітниці.

- І що?

- Минулого літа, я дав одну таку, - глянув на нього.

- А мені яке діло?

Воїн опустив очі собі під ноги і зітхнув:

- Я дав клятву, що не доторкнуся більше ні до кого, крім мого короля. Крім тебе...

Давид покосився на нього:

- Дурень.

- Так, можливо. Але знаєш, це виявилося не так складно. Набагато складніше було чути про те, як ти ходиш до свого раба, як ти цілуєш його і як...

- Цього більше не буде. Він відкинув мене, - опустив король очі на ступні. - І я не хочу говорити про це, - штовхнув камінь у річку.

- Я б так ніколи не зробив, - акуратно глянув на нього лицар. - Я можу тільки мріяти про твоє тіло... Твої губи ваблять мене щоразу, як я їх бачу...

- Навіщо ти спокусив мене? - опустив плечі. - Я міг би бути нормальним.

- Я був зачарований. Ти був таким гарним у свої 15, що я не міг впоратися з цим.

- Ти зробив це зі мною, - закрив обличчя руками.

- Давиде, - одразу ж обійняв його за плече. - Вибач, - поцілував у вилицю. - Я не знаю, як це сталося, я не розумію, я просто не пам'ятаю.

Той глянув на нього:

- Ти спокусив мене. Як нетямущу дитину взяв і спокусив.

- Ти шкодуєш про те, що було?

- Ні, - відвів погляд. - Мені це подобалося. Я отримував від цього задоволення, і хто знає, яким би я став, якби не ти, - втомлено покосився на нього.

- Я кохаю тебе, - торкнувся губами його щоки.

- Карле, я не знаю, що відбувається, - втомлено сперся на нього і перевів погляд на землю.

- А що відбувається?

- У мене відчуття, ніби я нічого не вирішую, ніби я слабак, ніби земля йде кудись із-під ніг і я скоро впаду в прірву, - ніжно пригорнувся до нього.

- Ну ж бо, - притиснув лицар його до себе. - Ніхто не дасть тобі впасти. Біля тебе завжди буду я. Я не дозволю трапитися чомусь поганому, - поцілував його в лоб.

- Я слабак, - заплющив очі, даючи себе обійняти.

- Не слабак. Просто ти втомився, - обійняв його.

- Дуже втомився.

Терезу тим часом планували ґвалтувати. Оскільки у прислужника не вийшло якимось чином дістатися до дівчини або застати її наодинці, герцог спланував нічне рандеву, про яке принцесу, звісно ж, не попередили.

- Підкупи її служниць, - простягнув лакею гаманець із монетами. - Нехай не зачиняють вікна і йдуть після опівночі в коридор.

- Але як ви доберетеся до неї? - задумався той. - Стіна прямовисна.

- У мене є план... І ти мені в ньому допоможеш.

- Чому ви ще півроку тому не запропонували їй стати вашою дружиною? Зараз би мучитися не довелося.

- Та тільки через Давида цього. Філіп хотів поріднитися з ним за допомогою її краси. Це обіцяє великі проблеми, якщо вони одружаться і народять синів. З ким ділити Норію? З ними чи що, після смерті Людовіка? Ну вже ні. Корона має залишитися всередині країни. Тому йди і грамотно все підлаштуй.

Лакей поклонився, вийшов.

Аріф тим часом уже міг говорити і завалював своїх доглядальниць-ченців такими запитаннями, на які ті ну просто не знали що відповідати. Немов п'ятирічній дитині, хворому було цікаво все і вся. Він запитував про церкву, про життя, про науки і філософію, про магію нарешті, за допомогою якої його лікували. "Чарівне зілля" він пив двічі на день, і з кожним разом тіло його починало дедалі більше його слухатися. Так, хворий ще не міг писати чи ходити, навіть перевернутися йому було неможливо, але він говорив, крутив головою і реагував мімікою, не ходив під себе врешті-решт. Заради таких процедур, ченці саджали його на спеціальний стільчик із діркою в сидінні та відром під нею. Нехай навіть так, але він радів життю, радів тим дрібницям, що поступово повертають його до життя.

Наана приходила до нього в образі простої жінки-служниці, приносячи з собою звичайний чай з трав, з додаванням якогось білого порошку, який, якби його робили люди, міг би тільки вбивати, коли його приймали всередину. Це були алмази, а точніше - мікроскопічні кульки, що для інших були не більшими за частинки солі. Виходили з тіла вони природним чином і жодного дискомфорту хворому не приносили. За винятком, звісно ж, болю в зубах, якщо йому не пощастить вкусити таку жорстку крупинку, яка, втім, легко зникала з їжею або питтям.

Опівночі, коли на небі зійшли зірки і худий серп Місяця, Генріх Фронський визирнув з вікна, що було прямо над покоями принцеси, і оцінив обстановку. На ньому залишалися лише сорочка та штани, до пояса прив'язали мотузку, а ноги і зовсім роззули, щоб легше було втриматися на стіні. Інший кінець мотузки прив'язали до масивного ліжка, а проміжок вручили двом кремезним слугам, що потроху мали опускати свого пана до покоїв його "коханої". Той вийшов у вікно. Акуратно повернувся на підвіконні і почав повільно сповзати вниз, тоді як лакеї лише підтримували мотузку, що повільно ковзала по їхніх руках.

Досить скоро, герцог дістався до потрібного вікна. Поставив ноги на зовнішнє підвіконня і легким рухом відкрив раму. Заліз, відв'язав себе, попередньо давши своїм людям сигнал про те, що він усередині. Слуги полегшено видихнули, тут же підтягнули весь канат назад.

Гість оглянув кімнату. Тереза тут була одна, хіба що з песиком, що спав біля її ніг і тихо сопів, лежачи на боці. Усередині панував морок, порушуваний тільки вогнем у каміні. Використовуючи свої босі ноги, чоловік тихо й акуратно підкрався до принцеси, глянув на миле личко і швидко продумав свої найближчі дії. Діяти потрібно було не тільки моторно, а й беззвучно, щоб вартові з коридору прибігли не одразу, а хоча б за кілька хвилин. Собака почне гавкати, а Тереза кричати. Значить, першу потрібно по можливості знешкодити, а другій одразу ж закрити рота, адже, хоч як би гавкав собака, жінка кричить голосніше і пронизливіше. Вирішив діяти негайно.

Відкинув ковдру, заліз на дівчину, задер її сорочку і розставив жіночі ноги. Тереза ще не прокинулася й узагалі не зрозуміла, що відбувається, як її стегна взяли й розвели відверто чоловічі й незнайомі їй руки. Тут же скрикнула, почавши чинити опір.

- Хто ви? Що ви робите? - із силою намагалася зімкнути вона коліна.

Їй закрили рот. Прокинувся собака. Почувся гавкіт. До її тіла притулилася чиясь нахабна плоть. Принцеса закричала, руками і ногами намагаючись відштовхнути того невідомого, що зазіхнув на її сонне і абсолютно беззахисне тіло. Герцог почав її душити, бажаючи не тільки заткнути, а й переключити всю її увагу на шию, відволіктися від ніг. Дівчина тут же впилася в його руку пальцями, з усіма силами намагаючись розтиснути її. Дядько вже готовий був зробити ключове, як у кімнату увірвалися двоє і грубо схопили гостя за плечі, стягнули з ліжка і відтягнули за двері. Тереза одразу ж підібрала до себе ковдру й обійняла неспокійну собачку. Незабаром до неї прибігли служки, що в один момент обступили дівчину і почали її заспокоювати, обіймати і погладжувати тіло, що тремтіло від усіх цих подій.

На герцога чекала не найприємніша розмова з його королем. Доводячи свою щиру любов і бажання одружитися, Генріх не зміг домогтися зовсім нічого. Лайка цієї ночі так і сипалася з вуст Філіпа, його старого камердинера, що цю Терезу мало не няньчив у дитинстві. Розійшлися всі зовсім не мирно. Король навіть готовий був позбавити цього герцога його герцогства, після такого кричущого випадку, але родичу вдалося його переконати, що робити цього не варто.

На ранок, Тереза ігнорувала слова свого дядька так, ніби зовсім його не помічала. Якби не правила й етикет, вона б дала йому сильного ляпаса у відповідь на нічний візит, однак було не можна, заборонено. Тож доводилося дівчині лише миритися з цією людиною, яку вона щиро почала ненавидіти й боятися.

Настав день весілля. Наречений і наречена вбралися, розпорядники все облаштували, а гості - зібралися. Церква, яку обрали для вінчання, не була дуже великою чи розкішною, тож особливо "позолочені" норійські гості вирішили, ніби Давид економить на них. Монархові ж було трохи все одно. Для нього вся ця метушня була просто якимось ритуалом, який потрібно провести як факт, не особливо заморочуючись як, де і коли. Він міг би одружитися навіть у передпокої, процедура-то не складна, але високе становище в суспільстві зобов'язувало робити це щонайменше в церкві.

Гостей розсадили за лавки, нареченого поставили біля священика, хору наказали співати, а батько повів наречену до вівтаря. Офіційна частина пройшла без проблем. Наречені сказали необхідні слова, дали одне одному клятви, обмінялися каблучками і поцілувалися, на секунду торкнувшись губ одне одного.

Спостерігаючи за байдужим обличчям свого вже чоловіка, Тереза помітила, що йому взагалі все одно на все те, що тут зараз відбувається. На неї, на священика, на гостей. Він просто робить те, що повинен, що йому кажуть. Почасти, нареченій стало від усього цього не по собі, вона відчула себе якоюсь зайвою на цьому святі, але з іншого боку, вона тут перебувала з таким самим настроєм. Те полегшення, на яке вона чекала одразу після церемонії, досі не настало і Тереза навіть не розуміла чому. Вона - дружина і її дядько більше не буде її діставати, більше не буде набридати їй її мати, більше нічого цього не буде. Хотілося б і видихнути, але якось не було можливості, щось продовжувало її гнітити.

Після церкви, всі вирушили на святковий банкет до замку, де жили гості. Там уже розставили столи, засервували кожне місце і заповнили скатертини стравами. Кожного посадили на місце, заздалегідь призначене для нього. Молодята сиділи окремо і на узвишші, щоб їх усім було видно. Дівчина одягла сьогодні ту зелену сукню з розкішним намистом, у колір стягу Кромії. Давид сидів у зеленому костюмі, чий камзол щедро був прикрашений золотою вишивкою. На головах обох виднілися блискучі корони.

Почався бенкет. Усі їли, сміялися, потішалися над артистами й блазнями з жонглерами, що виступали перед публікою, і просто веселилися, інколи вигукуючи тости та швидко заїдаючи випите. Чого на столах тільки не було, але щойно воно з'їдалося, пажі приносили нове. Товстуни не знали, куди вже об'їдатися, ті, хто танцював, не знали, де ще потанцювати, а ті, хто пив, вже не могли розрізнити деяких людей перед собою. Молоде королівське подружжя їло небагато. Тереза лише куштувала щось смачне і незвичне, що було їй цікаво, а Давид задовольнявся нехай і незвичним для себе обідом, але втім не таким уже й великим. Вино його цікавило мало, та загалом і дружину він просив сильно на бенкет не налягати, нагадуючи їй про постільну церемонію, що з кожною новою хвилиною ставала дедалі ближче.

Подарунків, які приносили гості під час зміни страв, виявилося багато, але не катастрофічно. Давид дивився на цю купу без особливого ентузіазму. Його цікавив лише один незвичайний меч, та замок недалеко від столиці. Терезі більше подобалися прикраси і різного роду матерії, які дарували найнесподіваніші люди.

Молодий король спостерігав за цим галасом навколо них, з якоюсь тугою і нудьгою, бажаючи скоріше чи то піти звідси, чи то просто закінчити все. Він не сперечався з тим, що весілля - це важливо і весело, проте Давид надавав перевагу менш численним святам, та й більш тихим. Тереза дивилася на всіх з цікавістю, періодично регочучи і часто бавлячись, вигукуючи щось блазням. Хоч тут, хоч зараз, вона могла знову зітхнути на повні груди, і, не дивлячись на батьків, що сиділи неподалік, від душі посміятися і покричати, тож наприкінці бенкету дівчина вже ледве стояла на ногах, бажаючи скоріше лягти в ліжко і заснути.

Ближче до восьмої години, коли більшість гостей ще веселилася і продовжувала пити, Давид покликав до себе Карла і щось прошепотів йому на вухо. Уважно вислухавши пана, воїн сам нахилився до нього і став щось тихо говорити, прикривши свої губи долонею. Король слухав невимушено, зосереджено дивлячись в одну точку на столі і попутно розмірковуючи над чимось. Тереза, помітивши ці тривалі розмови на вухо, одразу ж зацікавилася їхньою інтригуючою бесідою. Потішно взяла чоловіка за руку, ніби гукаючи:

- Хах! Про що шепочетесь?

Давид різко і сильно схопив її долоню, чим чимало налякав наречену. Подивився в очі й дав їй на секунду побачити губи Карла, що з особливою пристрастю щось продовжували шепотіти.

- Що сталося? - стривожилася та.

- Ми зараз підемо в ліжко, - міцно поцілував її долоню Давид і обернувся. - Спасибі, твій голос, все ще збуджує.

Воїн задоволено посміхнувся і вирушив на своє місце, поблизу від їхнього столу.

- Збуджує? - здивовано спантеличилася принцеса.

- Давайте поквапимося, - хитро глянув на неї чоловік. - Зараз саме час, - піднявся, змусивши встати з собою і наречену. - Гості! - вигукнув над залом, що всі замовкли й піднялися. - Уже темний вечір, а значить, пора б нам уже в ліжко! - глянув на дівчину.

Тут же запанував схвальний гул. Молодих, у супроводі деяких гостей, повели в приготовану спальню.

Тереза роздягалася вельми боязко й неохоче. Їй було відверто страшно, що зараз усе буде так само, як і кілька днів тому, коли до неї увірвалися і зовсім без її бажання хотіли зробити з нею щось, зовсім їй не зрозуміле, але абсолютно точно страшне. Давида роздягали весело, з хтивими жартами та іншими коментарями, яким той мав підігравати. Коли молоді знову зустрілися, будучи в нічних сорочках, наречений виявив, що його ерекція безслідно зникла, чим зіпсувала йому весь настрій.

Підійшовши до схвильованої дівчини, він поцілував її в щоку, обійняв і жестом вигнав усіх чоловіків, непотрібних жінок, що примушували соромитися не лише наречену, а й його самого. Кілька панн сховалися за різьблену ширму, крізь отвори якої можна було спостерігати за кожною дрібницею цього процесу. Двері зачинилися.

- Мені страшно, - злякано прошепотіла Тереза, притискаючись до чоловічого тіла і поглядаючи на ширму, за якою складно було не розрізнити кількох суконь.

- Не бійтеся, - погладив її спину наречений. - Пам'ятаєте, як ми домовлялися?

- Все буде так? - наївно подивилася на нього.

- Так, - важко зітхнув. - Тільки давайте більше ніколи цього не згадувати. Мені просто соромно буде.

Та швидко кивнула. Наречений знову зітхнув, поцілував її в лоб і запросив на ліжко. Обоє залізли під ковдру. Невпевнено переглянулися. Давид нешвидко заліз на неї і трохи розставив жіночі ноги, підняв її сорочку до живота.

- Мені страшно, - мало не плачучи, намагалася Тереза зупинити його руками.

- Тихіше... - задер свій одяг і ліг на неї. - Усе буде добре... Не бійтеся... - ласкаво пригладив її волосся. - Пам'ятаєте, я вам розповідав, як усе буде?

Та злякано кивнула.

- Було страшно? - накрив їх ковдрою.

Швидко помотала головою.

- Не переживайте... - поцілував у лоб. - Усе буде добре, - занурив руку до їхніх стегон.

Дівчина плавно обняла його руками і тут же скрикнула, пустивши сльози.

- Терезо... - дбайливо обійняв її молодий чоловік і почав штовхати стегнами, щільно притискаючись до тіла.

Наречена просто розплакалася, почавши здригатися при вдихах.

- Боже мій... - пригорнувся до неї наречений, продовжуючи гойдати її. - Не турбуйтеся. Все буде добре, - торкнувся губами її скроні, що потопала в золотистому волоссі.

- Мені страшно! - крізь плач притиснулася до нього.

- Страшне позаду, - трохи піднявся і витер її сльози, не припиняючи рухів. - Спокійно... Ми вже все зробили. Уже не страшно.

- Уже все? Кінець? - наївно подивилася на нього.

- Ні, не кінець. Але найголовніше ми зробили.

- Правда? - пролепетала, втягуючи соплі.

- Звісно. Не плачте... Усе добре... - став на рівні руки, продовжуючи дивитися на неї і рухати стегнами.

Дівчина поступово заспокоювалася. Витерла сльози, соплі. Поклала руки на його груди, вразливо поглядаючи наверх, і практично повністю прийшла до тями, як вирішила поцікавитися. Підняла край його вільної сорочки і притиснула його до чоловічого живота.

- Що ви робите? - поцікавився Давид.

- Мені просто цікаво... - простягнула руку до їхніх промежин. - Й-я п-просто...

- Не хвилюйтеся, - поцілував її, трохи нагнувшись. - Я не кусаюся. Ух, - усміхнувся веселіше, відчуваючи, як її холодні пальці торкнулися збудженого пеніса. - Тільки акуратніше. Я дуже чутливий у цьому місці.

- Ц-це в-ви? - лякливо глянула на нього.

- Так. Це я, - розслаблено посміхнувся, нахилився до неї і поцілував.

- Ви... - дістала руку й подивилася на пальці. - Ви червоний... - насторожено підняла погляд.

- Червоний? - насупився. - Рум'яний у сенсі? Це нормально.

- Н-ні, - підняла руку і показала йому закривавлені кінчики пальців.

Давид одразу ж зупинився і насторожено застиг, повільно опустив очі і нервовими, загальмованими рухами заглянув під ковдру. Менше секунди він приходив до тями, як несамовито закричав і метушливими рухами відповз назад, розкидаючи кінцівками всі ковдри й простирадла. З гуркотом упав на підлогу і відповз до каміна, ледь не влучивши просто в нього.

- Що це?! - несамовито заволав король. - Цього не повинно бути!

Тереза перелякалася не менше. Відповзла до подушок, тут же притулившись до них боком.

- Що це?! - кричав чоловік, у нестямі від страху і жаху.

Груди його здіймалися при кожному зітханні так, ніби він щойно тікав від тигра, очі в нього були великими настільки, що в них могли поміститися великі монети. Весь Давид не зблід, але з жахом почервонів, зовсім не розуміючи, що це за калюжа крові, звідки вона взялася і хто в цьому винен.

- Що це?! - несамовито закричав він на велику червону пляму.

Жінки миттю повискакували зі свого укриття, оглянули пляму і швидко почали заспокоювати молодого короля, кажучи йому, що все нормально і що це не страшно. Але той їм не вірив. Для нього, менструація була відкриттям надто шокуючим. Тереза, дивлячись на це криваве роздолля, могла лише полегшено видихнути, розуміючи, що якщо вона хоч і не незаймана, після тієї ночі з Аміраном, то хоча б точно не вагітна від нього.

Давида заспокоїли далеко не одразу, тож ще довгий час правитель залишався в шоку і жаху після цієї події. Дівчину швидко забрали, щоб слуги могли прибратися, а молодом чоловіку змінили сорочку, дали змити з себе вже засохлу кров і дали побільше міцного вина, щоб той заспокоївся. Але незважаючи на це, Давид цієї ночі так і не зміг заснути.