Давид ІІІ - Нова королева (2ч)

Барон Грізі повернувся вже наступного вечора. І перше, що він зрозумів, тільки-но зістрибнувши з коня і увійшовши до замку, це те, що тверезість розуму принцеси лежить під великим запитанням.

- Вони тут! - з жахом кричала дівчина, хапаючись за голову і тікаючи від своїх охоронців, періодично обертаючись і перевіряючи, чи наздоганяють її. - Вони тут! Вони вже тут! Тут!

- Ваша високість! - поспішали за нею воїни та фрейліни. - Ваша високість! Нікого немає! Зупиніться!

- Ні! Вони тут! Вони всі тут! - дивилася на всі боки Тереза, ніби бачачи біля стін щось жахливе і кричачи від цього. - Аа! Вони тут! Забирайтеся геть! - скидала зі спідниці щось невидиме і стрімголов бігла далі. - Пустіть! Відчепіться! Вони тут! - вибігла в хол, уже бачачи розгубленого й наляканого велетня. - Вони тут! - застрибнула під його плащ і сховалася, притулившись до його спини. - Вони тут!

- Що сталося, Терезо? - налякався той.

- Вони тут, - узяла краї плаща і зімкнула їх на чоловічому животі, разом із ним ховаючись під цією довгою і брудною чорною тканиною.

- Я вас захищу, - поклав руки на її долоні.

Воїни оперативно оточили міністра з його особистим слугою. Підбігли фрейліни, які разом підхопили свої спідниці.

- Аміране! - здивувалася Вікторія.

- Так, я вже повернувся, - кивнув їм той. - Що відбувається?

- Тереза... - сумнівно протягнула Жанна і покрутила пальцем біля скроні. - Трохи після того разу...

- Вони всі тут... - тривожно видала принцеса.

- Я захищу вас, - переконливо кивнув Аміран. - Не турбуйтеся.

- Ви великий і страшний, - тепло стиснула його дівчина.

- Так, - скептично погодився. - Великий, страшний і некрасивий. Я пам'ятаю, старість своє ще не взяла.

Тереза любляче притулилася до нього щокою.

- Щось ще сталося? – запитав Аміран. -Я хочу побачити його величність.

- Я бачила, як він заходить у каплицю, - кивнула Віолетта, - коли ми з принцесою гуляли поруч.

Чоловік зітхнув:

- Я повинен поговорити з ним.

- Я піду з вами, - прошепотіла дівчина за спиною.

- Добре, - погодився той і жестом покликав фрейлін із собою.

Увесь натовп попрямував до королівської каплиці.

Йдучи внутрішнім двором, повз інших придворних, могло скластися відчуття, що барон одягнув сьогодні спідницю. Тереза йшла точно за ним, ні на мить не відлипаючи від цієї кістлявої і вологої спини, що випускала аромат поту після довгої скачки. Повністю прихована за плащем, її видавала лише спідниця, що визирала просто біля землі.

Давид сидів на дерев'яній лаві абсолютно розбитий і безрадісний. З вітражів падало яскраве світло, яке, ніби проходячи крізь самоцвіти, по-різному забарвлювало його; у хорі співали, репетируючи нові твори; з малим органом розбирався органіст, з'ясовуючи, чому не працює одна з клавіш, а король грався із носовою хустиною в руках, де були вишиті не його ініціали.

Почувши з вулиці якийсь галас, Давид обернувся, проте скоро повернувся в те саме положення. До церкви зайшов цілий натовп.

- Ваша величність, - почав барон, упевнено прямуючи до нього.

- Не зараз, Аміране, - зітхнув той. - Я не хочу обговорювати справи в каплиці, - опустив очі на хустку.

- Я просто хотів повідомити, що я знову тут і знову до всіх ваших послуг, - поклонився, відчуваючи, як його куприк упирається в жіночий корсет.

- Так, я побачив.

- Не часто можна побачити вас тут, - оглянув капелу.

- Просто думаю про жорстокість бога, - стиснув у руці хустку, спрямувавши погляд до вівтаря. - Про те, за що я плачу всім тим, що зараз відбувається зі мною.

- А з вами щось відбувається? – занепокоївся скарбник.

- А ніби ні, - втомлено покосився той на дружину, що ховалася під плащем. - Принцеса втратила розум.

- Ваша величність, чи не коректніше її називати все ж королевою-консортом? Вона ваша дружина все-таки.

- Не думаю, що буду коронувати її, - зітхнув, опустивши очі на клаптик тканини. - Але "королева-дружина" звучить правильніше, ніж "дружина короля". Затвердимо титул завтра на раді.

- Звичайно.

- А тепер, я хотів би побути на самоті, - розправив хустинку у своїх руках. - Подумати про жорстокість і любов, що в мене завжди йдуть пліч-о-пліч, - впустив голову на груди, продовжуючи слухати чоловічий церковний хор.

Придворні поклонилися, розвернулися і пішли геть. Уже підходячи до входу в замок, принцеса почула гавкіт, визирнула з-за плаща і, побачивши рідного песика, що бігав садом, весело помчала до нього, з явним наміром погратися. Фрейліни і варта поспішили за дівчиною, ніби були не її охороною і друзями, а справжнісінькими няньками, що мали охороняти дівчинку від будь-яких негараздів. Аміран провів Терезу з сумом. Вирушив у свою кімнату.

Сьогодні, він вирішив не сідати за справи, тож переодягнувся, трохи перекусив і, щоб не відкладати в довгу шухляду, попрямував до Аріфа. Той очікувано перебував у своїй лабораторії, проводячи якісь нові експерименти.

- Аріфе, радий бачити у вас цю жвавість погляду, - помахав біля носа рукою. - Ну й запах...

- Вибачте, це сірка, - відчинив вікно хімік, щоб провітрити. - Вона завжди так тхне. Дякую, що заступилися за мене перед його величністю, - кивнув йому. - Я дуже вдячний.

- Я просто сказав те, що думав. Кхе-кхе, - відмахнувся від смороду. - Мені потрібна послуга.

- Так, яка? - уважно подивився на нього.

- Потрібна отрута. Але ніхто про цю отруту знати не повинен. А ще мазь для попереку, - болісно потер її. - Квітнева погода щоразу мене в ліжко косить.

- Отрута? - насупився. - Але я не хочу вбивати когось. Я зав'язав із цим.

- Я добре вам заплачу.

- Тут справа не в грошах, - відступив, обурившись такій пропозиції. - Це справа принципу. Кого ви хочете вбити?

- Особистий ворог. Він перебуває поза цим замком і поза столицею. Яку послугу ви хочете взамін на зілля?

- Послугу?

- Я буду у вас у боргу. Мені потрібна непомітна отрута, яку можна підмішати в питво або їжу. Смертельна, але не миттєва. Смерть через кілька годин і бажано тиха. Буде чудово, якщо всі приймуть убивство за серцевий удар. Не хочу кидати тінь на виконавців.

- Ви хочете когось убити... - з жахом відступив.

- Я не ідеальний і священики мене стережуться не просто так. Мені потрібна ваша допомога, Аріфе. Допомога в сімейній справі. Не вважайте мене боягузом, раз я дію отрутою, а не металом. Справа тільки у ворогах, що знають мене як першу загрозу для життя цієї людини. Вони не чекають, що я гратиму за іншими правилами.

- З якою метою ви хочете вбити когось?

- Помста, принципи, честь, передача майна і оголення правди. Я вважаю цей рік вдалим для подібної справи.

- Поясніть. Я не хочу стати співучасником убивства невинної людини.

- Повірте на слово, невинних ви не вб'єте. Ви занадто добрі, друже мій. Знаючи ваше минуле, я можу зрозуміти вас.

- Життя - священне, - упевнено видав Аріф. - Не вам вирішувати в кого його забирати, а кому його давати.

- Хм. "Священне", - саркастично повторив. - Ця людина вбила п'ятьох дорогих моєму серцю людей. Три з яких були малими дітьми. Майже немовлята, Аріфе. Невже ви хочете зберегти життя тому, хто відібрав життя у невинних дітей? Хто в такому разі жорстокий? Я, який бажає позбавити його життя, чи ви, який відмовляється допомогти мені в цьому?

- Це були ваші діти? - співчутливо пом'якшився.

- Так. Мені потрібна допомога.

- Гаразд, я допоможу вам, - опустив погляд.

- Що ви хочете натомість?

- Поки що мені нічого не потрібно. Але коли прийде час - я скажу вам.

Той усміхнувся:

- Час вашого майбутнього.

Аріф підозріло глянув на нього.

- Я прийду до вас за кілька днів, - кивнув йому велетень і попрямував до виходу, наткнувшись за дверима на Ірину.

Вибачившись, вони розійшлися. Дівчина провела його поглядом. Поспішила зайти, поцілувала коханого в щоку і насторожено запитала, поглядаючи на двері:

- Що цей розпусник робив тут?

- Захворів. Каже поперек вечорами ниє. Потрібно зробити для нього розчин на компрес, - пішов до баночок на стелажі.

Після походу сюди, чоловік все ж вирішив уточнити наскільки з Терезою все погано. Прийшовши в сад, він її не знайшов, але дізнався, де вона може бути. Зірвав на зворотному шляху гілку пахучого бузку.

Дівчата якраз сиділи в покоях Вікторії і пили чай, намагаючись про щось говорити. Розмова вже котрий день клеїлася погано, тому що ніхто не знав, через яке слово Тереза підскочить цього разу і почне бігати по кімнаті наче божевільна, зачіпаючи своїми руками і сукнею якісь речі на тумбах. Зараз, говорили про музику. Говорили акуратно, щоразу поглядаючи на принцесу, від якої складно було очікувати чогось передбачуваного.

У кімнату постукали.

- Пані, - широко посміхнувся всім рослий барон, заходячи всередину. - Як я радий знову бачити всі ваші обличчя, особливо ваше Терезо, - вклонився їй. - Ви так змінилися з нашої останньої зустрічі. Ніби стали зовсім іншою людиною, - простягнув їй пахучу гілку. - Це вам.

Та усміхнулася:

- Виноград, - взяла квітки, ніби гроно. - Де ви взяли його в такий час? - подивилася на застиглого від здивування чоловіка. - Ви їздили додому? - стала відривати по одній квіточці і їсти.

Фрейліни округлили очі.

- Так, - ніяково кивнув той. - Я був у Грезе, - сів у крісло. - Там зараз усі люди на виноградниках.

- Хіх, ви добре везли його, - подивилася на суцвіття. - Воно таке свіже.

"А пахне як..."

- Як ви почуваєтеся? - вирішив поцікавитися той.

- Мене охороняють, - показала очима на вартових, що стояли по кімнаті. - У них залізна шкіра. Хаха, я думала один із них мій король.

- Король? Давид?

- Давид дуже злий, - подивилася вона на співрозмовника. - Він переслідує мене, - подивилася навколо, ніби шукаючи щось очима, щось, чого не було.

- Чим же він злий?

- Не знаю. Не пам'ятаю. Пам'ятаю, що злий, а чому - не пам'ятаю.

Фрейліни подивилися на чоловіка: "Врятуйте нас. Вона ненормальна."

- А ваші картини? Ви ще пишете?

- Так. Я хотіла відправити вам один, але ви поїхали, - поклала бузок на стіл.

- Покажете?

- Ні, вона особиста.

Той насупився:

- Наскільки особиста?

- Я намалювала нас із вами, - піднялася і підійшла до нього. - Ви, я, - нагнулася і провела пальцем по його носі, - сад і захід сонця. Ви скажете, що там немає сенсу, - присіла на підлокітник. - Я сама буду милуватися нею. Уу! - повернулася і впала поперек чоловіка і крісла, приземлившись сідницями точно на його ноги. - Ви такий худий... - стурбовано подивилася йому в обличчя. - Чому ви не їсте? Може, ви хворі? - прийняла задумливу позу.

- Терезо, право, ви бентежите мене, - ніяково оглянув Амыран її позу.

- Ми так давно не були разом... - заманливо взяла його борідку і направила обличчя до себе. - Ви такий харизматичний. Так і вабить, - підвелася і бажано поцілувала чоловіка в губи.

- Терезо, що ви робите? - стривожено відсторонився. - Ви заміжня.

- Ми нікому не скажемо, - переконливо прошепотіла і лягла на кістляві груди. - Ніхто не дізнається про нас, - мрійливо дивилася в порожнечу. - Ніхто і ніколи, - потішно посміхнулася і заплющила очі, вмостившись тут для сну.

Аміран подивився на фрейлін. У всіх тут було здивоване обличчя, яке абсолютно не розуміло, що тут відбувається.

Сьогодні, дівчина прийняла чоловіка з більшою прихильністю, ніж учора. Вона сама брала його за руки і танцювала, кружляла, безпідставно сміялася і намагалася якось вести розмову, щоправда, деякі питання вона ставила зовсім недоречно. Наприклад, ближче до кульмінації, дівчина попросилася на раду, думати над якою Давид просто не міг у цьому становищі й цій ситуації, що наближалася до оргазму. Випадково дав згоду, з якою завтра довелося йому миритися.

На самому початку ради, щойно він зайшов, усі міністри зрозуміли, що цей день не піде гладко. У той час як король шанобливо всіх вітав і готувався сісти за стіл, його дружина невимушено обійшла кімнату, заглянувши кожному в папери, і сіла навпроти монарха. Жестом показала, що мовчатиме.

- Вибачте, - сів король, а за ним і міністри. - Просто вона вирвала в мене дозвіл бути присутньою саме тоді, коли я не міг сказати "ні". Які новини? - оглянув раду.

- Даврі та Хорія знову не поділили баронство Кібро, - констатував Нільс.

- Що роблять маркізи?

- Воюють або зализують рани після бою, - зітхнув той.

- Ні, ви не зрозуміли запитання, - поправив його Давид. - Якого хріна вони це роблять? - стримано перепитав.

- Нова смерть барона. У них родичі змінюються кожні п'ять років. Постало давнє питання, кому приносити васальну присягу.

- Ця земля постійно то до одного, то до іншого примикала, - видав Люціус. - Неможливо встановити кому з них вона належить більше.

- А якщо її в обох відібрати? - несподівано видала нетямуща дівчина, яку всі вважали божевільною.

- І що з нею робити? - подивився на неї король. - Відокремлено щоб була? У країні має бути порядок. Кожен барон під заступництвом графа або маркіза, кожен граф і маркіз під опікою короля.

- А герцоги?

- У нас немає герцогів, - зімкнув пальці біля підборіддя й оглянув міністрів. - Що ви пропонуєте?

- Як немає герцогів? - здивувалася принцеса. - Немає вищого дворянства?

- Терезо, ви обіцяли мовчати, - подивився на неї Давид. - Ми зараз не про герцогів, а про спірне баронство говоримо.

Дівчина відвела погляд.

- Залишити все напризволяще, значить віддати землю під військові битви між ними, - видав Люціус.

- Як ви доб'єтеся угоди між двома дворянами, які однаковою мірою вважають, що вони мають рацію? - видав Філіп, склавши руки на животі. - На чий би бік не стала корона - інший буде незадоволений.

- Особливо, якщо я піду проти Холодного, - видав монарх. - Дід майбутнього короля задоволений не буде. А якщо піду проти Даврі - відріжу дорогу до Славії.

- А це баронство далеко від вашого графства? - влізла принцеса.

- До чого ви хилите? - насупився Давид.

- Ні тим, ні іншим, а вам. Так ви зробите неприємно їм обом, але рівною мірою. Краще це, ніж намагатися задобрити одного й отримати невдоволення іншого.

Міністри вислухали все це досить упереджено.

- Ви мало розумієтесь на політиці, - сумнівно видав Нільс, який близько сидів до неї.

- А може це не я кажу, - агресивно грюкнула принцеса долонями по столу, дивлячись на воєначальника. – Може, це говорить мій син моїми вустами. Герцог цих земель, що живе в моєму лоні.

- Ще рано говорити про вагітність, - видав Давид.

- Мій син поставить вас на місце, міністре, - невдоволено видала дівчина, грюкнула по столу і відвернулася, склавши руки на грудях.

- Ми це дізнаємося тільки тоді, коли він народиться, - заспокоїв її король. - А зараз, давайте розберемося з народженими і вже дорослими людьми, - окинув усіх поглядом.

- Можна запросити маркізів у столицю і примусити їх закінчити свої сутички, - видав Люціус. - Це збереже нам сили, людей і дасть трохи часу на обдумування.

- Добре. Так і зробимо, - кивнув Давид. - Які ще є питання?

- Посол Норії просить грошей, - відкинувся на спинку Аміран. - І я б не сказав, що він скромний у своєму проханні.

- Говоріть точніше, - глянув на нього монарх. - Скільки вони просять?

- 50 тисяч га.

Давид поперхнувся:

- 50? Занадто жирно. Хоч вони і мої родичі, але 50 це занадто багато для нас.

Принцеса встала з місця і, обійшовши стіл, нагнулася над королем, припала до вуха:

- Не давайте їм грошей. Скажіть, що ми бідні.

- Терезо, що за дурниці? - глянув на неї чоловік. - Престиж Кромії не потерпить такого.

Дівчина несхвально насупилася і знову припала до його вуха:

- Норія в боргах. Вони спустять ці гроші на розкіш, - вирівнялася і поплескала його по плечу. - Я не хочу, щоб мій син жив у розкоші й бідності одночасно, - відійшла до вікна й цікаво висунулася з нього, поглядаючи на сад і місто.

Монарх задумливо простежив за нею очима, глянув на скарбника:

- Давайте відкладемо це питання на кілька днів. Послу скажіть, щоб розважався і насолоджувався життям деякий час.

Барон кивнув. Король окинув усіх поглядом.

- У Жаннер скаржаться на суддів, - заговорив Люціус.

Давид кивнув, перетворившись на слух. Принцеса ж відволіклася від природи й підійшла до карти Кромії, почала її роздивлятися й чіпати, ніби рахуючи наділи землі. Король періодично поглядав на неї, перевіряючи, в якому стані перебуває її розум. Упродовж ради, Тереза в принципі була доволі тихою, тільки ближче до кінця, вона взяла в когось олівець і почала малювати та прямо на карті. "Чим би дитя не тішилося, - вирішив про себе Давид, - лиш би не шкодило і не заважало."

Закінчивши пораду, монарх урочисто піднявся, разом із ним встали й міністри. Дружина стривожено обернулася, підскочила до нього, схопила за руку і силою повела до карти, ніби бажаючи похвалитися, що ж вона там намалювала. Давид міг тільки насупиться і зітхнути, побачивши зіпсований пергамент. Вони стали перед картою.

- У вас паршиві дороги, - шепнула йому на вухо дружина. - Новими буде швидше їздити, - відпустила його і весело, наче п'ятирічна дитина, підстрибом побігла до коридору, а там і до їдальні, прихопивши з собою тих стражів, що чекали за дверима.

Давид задумливо насупився, побачивши, що промені, які йшли зі столиці до головних міст, лежали точно на дорогах.

- Що ви там казали, Аміране? Уточнити титул потрібно?

- Так, це було б непогано. Багато хто не розуміє, як до Терези варто звертатися.

- Королева-консорт. Регенства вона не отримає через своє божевілля, але титул королеви бути в неї зобов'язаний, - подивився на всіх. - Філіп, складіть наказ. Після обіду, я підпишу його.

Той поклонився. За трапезою, Давид знову спостерігав за своєю дружиною, яку з цього дня можна було називати королевою. Дівчина колупалася в їжі виделкою і майже не їла м'яса, принаймні не великі шматки, які потрібно було розрізати. Ножів вона стала боятися як вогню.

Пообідавши і підписавши наказ, молодий монарх запросив свою дружину на прогулянку в сад. Попереду й позаду йшли по двоє вартових, за кроками слідували фрейліни та кілька придворних чоловіків, під ногами бігала собачка.

- Як ви почуваєтеся? - невимушено почав Давид, повільно крокуючи вперед і тримаючи руки за спиною.

- Добре, - розривала та листочок пальцями, дивлячись на руки. - Сьогодні буде ніч і веселка. Люблю веселку. Вона гарна, - по-дурному усміхнулася і зірвала з огорожі новий листочок.

- Я помітив, іноді ваш розум прояснюється.

Та хіхікнула:

- Я вбила мураху, - подивилася під ноги, - у неї був важливий вантаж.

- Але, мабуть, не зараз, - сумнівно видав король і подивився вбік.

- Сонце за хмарами! - жваво підхопила спідницю і весело побігла вперед. - Давайте зі мною! Поки воно не вийшло! - обернулася на всіх.

- Мабуть, вона й справді божевільна, - невесело видав Давид. - Бідні наші діти, - розвернувся і пішов геть.

- Хаха! А мураха вижила! - потішно видала королева і присіла, дивлячись на комашок, що бігали по землі. - Вони безсмертні...

Король сильно задумався. Сів на якійсь лаві, викликав Аріфа.

- Ваша величність, - вклонився йому слуга.

- Аріфе, наскільки ти уважний? - подивився на нього.

- Ну, достатньо.

- Ти вже знаєш, що моя дружина збожеволіла?

- Я чув про це, - кивнув.

- Я хочу, щоб ти поспостерігав за нею. Іноді, її розум прояснюється. Це досить складно вловити, але це буває. Придумай якісь ліки, що її вилікують або хоча б зроблять не такою божевільною.

Той кивнув.

- Вона зараз десь тут, у саду.

Аріф поклонився, поспішив знайти королеву. Це виявилося не складно. Дівчина підстрибом переміщалася лабіринтом і співала якісь пісні, які складала на ходу. Кивнув Карлу, вітаючи його, і влився в натовп, що слідував за королевою кроками, тут, і там шушукуючись, обговорюючи її стан і майбутнє країни.

Увечері, вже після вечері, король відвідав свою королеву. Та, ніби дитина, бавилася зі своїм розпущеним волоссям і довгою сорочкою, уявляючи її бальною сукнею.

- Терезо, люба моя, - насторожено зайшов до неї чоловік, - що ви робите?

- На балу треба танцювати, - усміхнулася йому і почала кружляти. - Тра-ля-ля, тря-ля-ля, па-па-па-пам.

- Ваш лікар сказав, що я маю ще кілька днів відвідувати вас, - підійшов до неї.

- Навіщо?

- Мені потрібні спадкоємці.

- Але у вас уже є син, - покружляла на місці й зупинилася, дивлячись на нього.

- Я ще хочу. Чим більше дітей - тим краще. Я хочу зміцнити своє місце на троні.

Дівчина взяла його за руки:

- А я? Що зі мною буде?

Камеристки поспішили піти.

- Я ще не знаю. Я наказав одному лікарю придумати ліки від вашої недуги.

- Але ж я нічого небезпечного не роблю, - знову стала кружляти кімнатою.

- Ви непередбачувані, - зупинив її, взявши за передпліччя. - До того ж, ви моя дружина. Мені доведеться замкнути вас у цьому крилі, щоб ніхто не бачив вашого божевілля.

- А що в ньому такого? - забрала долоню. - Не я в ньому винна.

- Я й не кажу, що тут є ваша провина, - тяжко зітхнув. - Але престиж корони... Для мене це важливо. Я хочу, щоб нас поважали. А як можна поважати божевільних?

- А ви думаєте, не можна? - лукаво подивилася на нього. - Я абсолютно безпечна, - весело його обійшла і поклала руки на плечі. - Божевілля - це перевага, - взяла його корону і начепила на себе. - Хаха! Яка у вас голова велика!

- Терезо, ви вочевидь не в собі, - обернувся і подивився на корону, що сповзла їй на чоло.

- Ви так думаєте? - пригорнулася до нього, спокушаючи на близькість. - Ви не розумієте.

- Чого не розумію? Того, що ви втратили розум?

- Ви багато чого не розумієте, - штовхнула його на ліжко й залізла слідом. - У вас ніколи не було блазня, - усміхнулася і звільнила скріплені штори балдахіна, щоб ті закрили їх.

- Це минуле століття, - обурився той.

- Лицарські турніри - це теж минуле, - осідлала його, нависнувши над обличчям, - але ви їх усе одно проводите.

- Не порівнюйте, - насупився. - У цьому турнірі є політичне підґрунтя.

- Мені байдуже, - підняла голову і лягла на нього. - Давиде, - нахилилася до вуха, почавши шепотіти щось, - божевільні як блазні. Їх ніхто не сприймає всерйоз і вони можуть робити все, що їм захочеться. Що взяти з божевільного? Адже він безумець...

- Ваш розум знову прояснився, - насторожено прошепотів їй.

- Я абсолютно безпечна, поки божевільна, - втомлено розслабилася, - а значить і вбивати мене немає сенсу.

- То ви здорові? - припав до її вуха, щоб вартові цього не чули.

- Ні, - засмучено видала. - Іноді, мені стає дуже страшно. Це по-справжньому, - тужливо обійняла його. - Не давайте моїм родичам грошей. Вони їх витратять на сукні та золото.

- А ви? Ви теж любите розкіш.

- Саме так! - вирівнялася. - Це мої гроші! І я ними ділитися не хочу! - вдарила кулаком по перині.

- Ви знаєте, яка ситуація в скарбниці Норії? - підвівся, говорячи зовсім тихо.

Дівчина нахилилася до нього:

- Ми винні понад 100 тисяч ло́ні, - сумно торкнулася його носом, ніби песик.

- Посол бачив ваш стан?

- Не знаю.

- Я зовсім не розумію, що робити з вашим божевіллям. Дехто вважає, що вас прокляли.

- Мені просто страшно, - сумно пригорнулася до нього і вдарилася короною об лоб. - Я не знаю навіщо і чому комусь потрібна моя смерть. Мені просто страшно, - повалила його на ліжко. - Я хочу завагітніти.

- Але це буде небезпечно для дитини. Що якщо ваше божевілля передасться їй? Чи не краще буде почекати наступного періоду для зачаття?

Та насупилася, вирівнялася і склала руки на грудях:

- Ви казали, що вам все одно. Ви самі говорили, що не дивлячись ні на що хочете від мене дітей.

- Це правда. Просто я трохи сумніваюся. Ви все ж хворі...

- У кого корона на голові?

Той потішно посміхнувся:

- У вас. І вона вам велика.

- Доросту. І мій син буде герцогом. Зрозуміло вам?

- Ваш? Він також і мій.

- Для мене він буде першим. І невідомо ще виживу я після пологів чи ні.

- У вашому розпорядженні будуть найкращі акушери країни. Вони не дадуть вам померти.

- Сподіваюся. Давайте почнемо, - опустила очі до його штанів і почала їх розстібати. - Ви до мене не поговорити прийшли.

Цю ніч Давид вирішив провести з дружиною. Їм ще багато про що потрібно було пошепотітися, щоб цього не чули інші.

На ранок, дівчина виявила бажання посидіти сьогодні в покоях, без гостей і в тиші. Вона навіть одягатися не захотіла, ходила кімнатою в одній нічній сорочці, та з косою на спині, щоб волосся не заважало. Розвела фарби, поставила чисте полотно і почала робити якийсь ескіз олівцем. Відкрила вікно, біля якого стояла, щоб впустити свіже повітря.

Фрейліни з полегшенням зітхнули, дізнавшись, що сьогодні королева не чекає на їхню компанію.

- Вона й справді божевільна, - почали вони пліткувати в покоях Вікторії. - Хто його знає, що буде далі. Можливо, з нею щось стане і Давид одружиться знову.

Тереза ж не прогадала. Ближче до полудня, до неї на підвіконня прилетів голуб із посланням на лапці. Дівчина насторожено глянула на птаха, що значно налякав її своєю несподіваною появою. Підійшла й глянула на мініатюрний лист. "Любове моя, я чекатиму на вас біля каплиці цього вечора. Ваш М." Та насупилася. Навіть натяку на Амірана не було. Ще й "М" якийсь. Скрутила лист назад і причепила на птаха, кинула голуба в небо. Той очікувано почав кудись летіти. "Ненадійні птахи, - простежила вона за ним очима, - приб'ються до зграї, і згадуй як звали." Але на зустріч вона вирішила якщо не прийти, то хоча б дізнатися, хто туди збирається. Надто цікаво було хто такий цей "М" і чому він вибрав у посланця голуба, а не людину.

Викликала до себе лікаря, якого Давид призначив їй для лікування божевілля. Коли прийшов Аріф, весь у східному вбранні, дівчина якось злякалася. Прикрила плечима груди і взялася за косу:

- Ви араб? Мені не казали, що мене араб лікуватиме, - поспішила до одягу і накинула халат.

- Ні, я не араб, - заспокоїв її той. - Тільки одяг арабський. Сам я не знаю, звідки я.

- Ви мене лікувати будете? - сіла на край ліжка.

- Так наказали мені його величність.

- А що ви ще знаєте? Мені здається, я бачила вас десь.

- Я приніс вам заспокійливе, коли ви були налякані, - поклонився.

- Угу. А що ще? Я хочу завагітніти. Знаєте, що потрібно робити?

- Ем... Займатися близькістю? Якщо чесно, я не дуже обізнаний у якихось спеціальних знаннях з цієї теми.

- Близькістю я займаюся. Як мені хлопчика зробити?

- Цього я теж не знаю. Можу тільки дізнатися, якої статі дитина буде, але як змінити її стать, - знизав плечима, - не маю жодного поняття.

- Ухти. А як? Розкажіть. Мені це важливо.

- Вам потрібно буде мочитися на два мішечки із зерном. Якщо зійде одна крупа - хлопчик, інша - дівчинка.

- Зробите мені цю крупу?

- Добре, - кивнув.

- А від божевілля ви як мене лікувати думаєте?

- Якщо чесно - не знаю. Можу зробити вам заспокійливе. Кажуть, ви стали дуже полохливою. Воно зможе вас заспокоювати.

- А як сильно воно мене заспокоюватиме? Я прямо спати захочу?

- Можу зробити розчин легший, такий, що не буде хилити вас у сон.

Дівчина кивнула.

- А щодо розуму - я чесно не знаю. Я знаю що зробити, щоб позбавити людину розуму, але що робити, щоб його повернути... - знизав плечима. - Поняття не маю.

- Добре. Зробіть заспокійливе і мішечки.

Аріф поклонився і вийшов. Тереза трохи задумалася.

Давид же вирішив викликати провісницю майбутнього і поговорити з нею віч-на-віч. Сіли в кабінеті.

- Я знала, що ви покличете мене, - з усмішкою вклонилася знайома циганка.

- Я хочу дізнатися, що чекає на мене далі, - склав король руки в замок біля рота.

- Війни поки що не передбачається.

- Це хороша новина.

- Але на вас чекає велике потрясіння.

- Яке? - насупився.

- І в особистому житті, і в столиці.

- Давайте конкретніше.

- Скоро, в літні місяці, буде сильне виверження і землетрус.

- Багато людей постраждає?

- Лаву зупинить річка, але багато будівель буде зруйновано.

Той кивнув:

- Що далі? Ви говорили про особисте. Можете щось сказати про мою дружину? Вона божевільна останнім часом.

- Я бачу як вона тримається за живіт, найімовірніше, вона вже вагітна.

- Уже? - брови швидко підстрибнули. - Можете сказати, хто в нас буде?

- Хлопчик. І він виросте тим, кого зробить із нього ваша дружина.

- Так... А про божевілля? Можете щось сказати?

- Я не бачу в її очах божевілля.

- Угу... Що ви ще можете сказати? У мене кілька останніх днів є проблеми з деякими людьми... - задумливо відкинувся в кріслі. - Я хотів би дізнатися, як складатимуться наші стосунки... Дуже делікатна тема для мене.

- Я не бачу, що ви віддасте іншому королю своє золото, бачу, що заберете землю. І бачу бійку, несподівану для вас, - насупилася.

- Бійку? - зацікавлено випростався. - Сам факт - уже несподіванка. Я поб'юся з одним лицарем? Зі знайомим моїм?

- Навпаки. Ви поб'єтеся з тим, хто не володіє зброєю. І поб'єтеся помилково.

- Як можна побитися помилково? Та й як ми будемо битися, якщо зброєю не володіє?

- На кулаках. Ніколи не подумала б, що ви вплутаєтеся в бійку.

- Я теж здивований. Але я хотів дізнатися про іншу людину. Він дорогий мені... І я образив його. Як мені загладити провину?

- Я нічого не бачу з цього приводу.

- Ми не помиримося? - занепокоївся.

- Я нічого не бачу. Я не можу сказати.

- Як так? Ви завжди все бачите!

- Є передбачення, які я не маю права говорити тим, кого вони стосуються.

- Я - король! Говоріть!

- Якщо я скажу - це вб'є вашого друга. Саме ваше знання про те, що буде - погано вплине на нього.

- Але що мені робити? - стривожено видав.

- Дійте так, як вважаєте за потрібне. Не зволікайте.

- Це вб'є його?

- Ви не знаєте майбутнього.

- Я просто не хочу його втрачати. Він дорогий мені.

- Скажіть йому це і запитайте, що вам робити. Він може сказати, я - ні.

Давид кивнув:

- Гаразд, дякую. Густав, як зазвичай, дасть вам десяток га, - відвів задумливий погляд до вікна.

Циганка піднялася, вклонилася, подякувала і вийшла, залишивши короля сам на сам зі своїми думками. Той думав не дуже довго. Схопив папір, перо і чорнило. Написав маленького листа, скріпив особистою печаткою і віддав посильному, щоб той передав текст Карлу.

Воїн стояв у варті біля стіни в покоях королеви. Та безтурботно щось малювала, будучи в одному халаті й сорочці. Сонце ліниво заповнювало кімнату світлом. Пролунав стукіт. Дівчина стривожено відійшла до кута:

- Увійдіть?

Зайшов лакей:

- Ваша величність, тут лист, - показав його.

- Від кого? - насторожено прикрилася краями халата.

- Від його величності. Але він не вам, воно якомусь Карлу. Мені сказали, що він буде з вами.

- Нові розпорядження? - видав страж і попрямував до гостя.

Узяв лист, розкрив печатку і почав читати. Тереза стривожено спостерігала, боячись якихось небажаних наказів. "Карле, пробач мені, всією душею благаю. Я був дуже неправий. Я сумую за тобою. Я не можу нормально спати і їсти. Як мені загладити свою провину? Скажи, я зроблю все можливе. Як мені вибачитися? Що мені зробити, щоб ти пробачив мене, щоб повернувся?" Той хмикнув.

- Про що пише? - схвилювалася дівчина.

- Про те, щоб стерегли вас надійніше, і уважніше, - зім'яв папір і кинув у камін, повертаючись на колишнє місце. - Жодних нових розпоряджень немає, - став під стінкою.

- Ну добре, добре... - заспокоїлася королева і пригладила халат.

Лакей поклонився, вийшов. Дівчина глянула на полотно.

Надвечір їй уже набридло малювати, тож Тереза одягнулася і пішла в сад. Зрештою потрібно було вигуляти Луїзу. Не забувши цього "М", дівчина постійно проходила повз каплицю, ніби думала, що зустріч увечері - це близько п'ятої-шостої, перед обідом і коли ще світло. Іншим, таке стеження здавалося дивним, та в принципі й уся Тереза їм здавалася не такою нормальною. Ходить, виглядає, чекає, стежить... Вона й справді була занадто підозрілою. У якийсь момент їй набридло: "Пф, ну і нехай зустрічається з кимось. Мені яке діло? Якщо це цікаво, я від інших це дізнаюся." Смикнула носом і пішла до замку.

Після вечері, Давид швидко їй шепнув, що сьогодні не прийде, а дівчина була й рада, вона якраз збиралася на один вечір, про який ненароком почула за столом. Королеву, навіть якщо її не хотіли б там бачити, просто не можуть не пустити.

Підійшовши до покоїв де Жаннер, Терезі довелося розпрощатися з охоронцями і зайти самій. Там і так місця небагато, і воїни будуть тільки заважати. Коли їй відчинили двері, дівчина і справді переконалася, що місць не так вже й багато. Народу тут було як на ярмарку, тільки свійського і без торговців. Зайшовши, Тереза миттю привернула загальну увагу. Переглянулася з усіма - ті їй вклонилися - і вальяжно пішла вглиб, вишукуючи очима містечко, щоб присісти.

- Хто їй сказав? - шепотілися під вухом. - Звідки вона дізналася?

Та підняла очі, ніби знову вишукуючи щось неіснуюче. Проходячи повз якусь пані, королева різко зупинилася. Повернулася до неї. З дурною посмішкою подивилася в очі й несподівано видала:

- Я рибка. Буль-буль, - поцілувала її в щоки.

- Право, Терезо, - стурбовано підійшов до неї Аміран у плащі та з тростиною, - вам потрібно відпочити. Давайте я проведу вас у ваші покої? - поклав руку їй на плече.

Дівчина кокетливо обернулася:

- Яка у вас паличка чарівна, - взяла його тростину обома. - Як часто вона вас рятувала? - грайливо клацнула його по носі й потягнула вглиб натовпу. - Я хочу присісти. Весь день була квіточкою. Я втомилася.

Якісь пані звільнили двомісний диванчик. Королева миттю впала на нього і повалила поруч із собою цього велетня. Підібрала під себе ноги.

- Чірік! - кумедно підібрала спідницю й сперлася на чорне й худе плече. - Чирик-чирик, - подивилася йому в очі. - Ви моє деревце, - обняла його за руку. - Хі-хі. Чірік! - зручно примостилася на ньому й заплющила очі. - Чірік-чірік.

Придворні насторожено переглянулися. Аміран важко зітхнув, відкинувшись на спинку.

- Я почуваюся гувернанткою, - неохоче прошепотів він оточенню.

Тереза трохи порухалася, прочинила рота і ніби заснула. Усі тихо посміхнулися коментарю барона.

- Ви дуже моторошна гувернантка, - пожартував над ним маркіз. - З вами діти бавитися точно не будуть.

- Хах, це точно, - взяв із найближчого столика кубок і трохи відпив.

Усі почали шепотітися, насторожено продовжуючи свої розмови. Королева й справді ніби заснула, зовсім не реагуючи на шепіт навколо. У якийсь момент, придворні осміліли і почали говорити голосніше, але все ж приглушено, щоб не розбудити цю божевільну, що легко могла все зіпсувати. Аміран міг тільки важко зітхати, бачачи, як інші розважаються і шепочуться між собою. Він же весь день працював, стільки годин у цих паперах і обчисленнях, йому, як нікому іншому, потрібні веселощі та флірт із тими, хто не є божевільним. Чоловік хотів розслабитися, а в підсумку мусиа сидіти з тією, з якою нічого не може вдіяти. Сидіти і пити, тільки слухаючи, але ніяк не беручи участі в розмовах інших.

Плітки, чутки і вино, ось чим були зайняті місцеві вуха і роти. Не так сильно їх цікавили гроші, бо прийшли сюди зовсім не за цим, не так цікава була творчість, про яку говорили зовсім небагато. Цікаво було хто з ким спить і хто з ким збирається спати. "І це мене-то розпусною вважали? - думала про себе Тереза. - Я ще й ховатися намагалася, а тут такі, що навіть ховатися не вміють." Інша справа, що про неї тут теж довгий час говорили, коли новина була свіжою.

Минуло близько півгодини. "Чутки, чутки... Вони робити хоч щось збираються? Чи будуть до ночі язиками своїми чесати?" - прочинила Тереза око, щоб подивитися, що відбувається навколо. Придворні й справді тільки хіхікали й говорили, обговорюючи чиїсь погляди, рухи й двозначні торкання, фліртуючи при цьому один з одним. Покосилася на Амірана. Той якщо не здавався нещасним, то принаймні точно виглядав сумним. З опущеними куточками губ, очима, чоловік лише зрідка пив і спостерігав за панянками, яких хотілося помацати під спідницею.

Неочікувано для всіх, королева стрімко піднялася на коліна, взяла свого охоронця за щоку і почала пристрасно цілувати, нахиляючись з ним до кута дивана. Аміран з жахом намагався відхилятися, а дівчина все цілувала, та так пристрасно, ніби вони були в ліжку, близькі до сексу. Навколишні з шоком подивилися на них.

- Терезо, - прибирав її руки з себе велетень, - що ви робите? Зупиніться.

Та прилягла на його груди, облизала губи і явно прикусила нижню, показуючи тому своє невимушене бажання:

- Я думала, тут люди можуть не тільки шепотітися. Не такі сміливі, мабуть, - чмокнула його і сіла на своє місце.

Пані стривожено переглянулися між собою, почали перешіптуватися. Чоловіків зачепило таке припущення про їхнє боягузтво.

- Про що ви говорите? - наполегливо не розумів Аміран. - Ви хочете розбестити двір?

- І це каже мені головний розпусник... - спокусливо покосилася на нього. - Тут і так усі шепочуться про те, хто з ким зустрічається. Чи є сенс приховувати, якщо все очевидно? - оглянула натовп. - Але це й правда, у Норії двір більш розбещений, - піднялася і взяла зі столу кубок із вином. - У нас є таємні клуби, де його учасники можуть спокійно вдаватися до пристрасті один з одним. Це ваш король священник, - усміхнулася, трохи відпивши. - Після восьмої вже в ліжечку спить. Як справжня дитинка, - розчулилася. - У нас, після вечері, стає тільки цікавіше, - поглянула на Амірана, з повною готовністю накинутися на нього.

- У нас інші порядки, - категорично прокоментував велетень.

Та усміхнулася, спустошивши келих. Поставила його на стіл:

- Я думала, у вас веселіше, - впала поруч із чоловіком. - Оргії - це дуже цікаве видовище, - усміхнулася йому. - Спробуйте як-небудь.

- Ви теж у них брали участь? - обурено висловилася Вікторія.

- Ні, - з усмішкою глянула на неї. - Я дивилася. Підглядала за тими, хто мені подобався, - зніяковіло хіхікнула. - Дядько не раз намагався затягнути мене туди, але я якось сумнівалася, - глянула на велетня. - Приватні поцілунки мені якось приємніші. Інтимніші, - нахилилася до нього й лягла на груди. - Так приємно усвідомлювати, що ви вдвох, що ніхто про вас не дізнається... Таємниця особистого життя така приємна... Але, - подивилася на всіх, - навіщо ховатися, якщо всі й так уже знають про нас, якщо всі й так уже нашіпталися вдосталь? Давайте влаштуємо оргію! Хаха! Доведемо справу до кінця! - накинулася на його губи в розпусному поцілунку. - Ну ж бо! - подивилася на всіх. - Ви так любите шепотітися! І так тут усі з усіма сплять і інші знають про це! До чого приховувати очевидне? - покосилася на Амірана, ніби заманюючи у свій план.

- Це все ж таки занадто, - несхвально видав той.

- Ви так говорите тільки тому, що соромитеся. Не соромтеся, - грайливо штовхнула його, - впевнена, що вам нема чого там соромитися, - невимушено вказала на промежину.

- Ви заміжня, Терезо.

- Та коли я встигла? Хаха! А навіть якщо ви так і думаєте, то яка різниця? Іншим це не заважає. Чому має заважати мені? Їх совість не гризе, з чого б мені тоді себе стримувати? - рушила до нього.

- Ні, - відкинув. - Ви маєте подавати зовсім інший приклад. Навіть якщо ви божевільні.

- Хаха! Божевільна! Смішно! Коли ви почали вважати мене такою? Мені здавалося, у нас усе по-іншому, - кокетливо чмокнула його. - Та й про який приклад ви говорите? Я поводжуся так, як тут заведено. Це моя вина чи вина придворних? Хто з нас спокушав іншого? - клацнула його по носі. - Хто мені писав розпусні листи? Не я вас розбещувала, друже мій, - усміхнулася і піднялася. - Не я. Ви мені показали, як тут прийнято. А прийнято у вас не досить сміливо. Так би тут уже оргія давно була! Хаха! - нахилилася до вину і несподівано зомліла.

Велетень миттю підскочив до неї і ледве зловив, не давши голові вдаритися об підлогу. Присутні стривожено дивилися на те, що відбувається. Королева ліниво розплющила очі:

- Де я...? - побачила Амірана і з жахом його відштовхнула: - Ви хто?! - впала на підлогу. - Що відбувається?! - покрутила головою і швидко піднялася. - Хто мене затягнув у гніздо розпусти й похоті?! - підібрала спідницю. - Дядьку, вам не зійде це з рук! - оглянула обличчя, вишукуючи його. - Я поїду від вас у Кромію! Тільки спробуйте й там мене дістати! - розвернулася і похмуро поспішила до дверей, зовсім забувши про свої туфлі біля дивана.

Усі провели її спантеличеними поглядами. Ніхто не смів говорити що-небудь.

За дверима дівчина ще трохи побула божевільною і перелякано-обурюваною, після чого заспокоїлася і зайшла у свою кімнату тільки роздратованою. Не дуже-то приємно гуляти замком в одних панчохах на стопах.

Давид тим часом продовжував чекати від Карла хоч якоїсь відповіді. Він послав йому вже й другого листа, от тільки без толку. Ані лакеї, ані хтось інший не приносили королю жодних звісток від друга.

Воїн прочитав другий лист, сидячи на своєму ліжку, серед тьмяного світла кількох свічок: "Я каюся. Що мені зробити? Тільки скажи. Я зроблю все, що дозволятиме моє становище. Я дам тобі все, що ти хочеш. Тільки вибач мені. Вибач, я був неправий. Я ще й покарав тебе, за що мені вдвічі гірше. Повернися. Вибач мені, будь ласка." Той знову хмикнув і зім'яв лист. "Повернися, - попрямував він до каміна, що бідно обігрівав усю казарму. - І що зміниться? Знову висікатиме, коли я скажу щось не те. І знову вибачатиметься, буде щось обіцяти і нічого не зробить. Йде у дупу цей ваш король, - кинув листок у полум'я. - Шматок лайна, а не людина."

З самого ранку, до королеви прийшли фрейліни, щоб перевірити стан її розуму. Учора ввечері дівчина поводилася надмірно зухвало. Про це ніяково шепотів весь двір. Незручно, тому що Тереза звинуватила у своїй поведінці їх самих, нібито сама вона лише наслідує все те, що бачить у цих людях.

Дівчина ще спала солодким сном, ховаючись за шторами балдахіна, як до неї зазирнула Вікторія.

- Як ви, ваша величність? - неголосно запитала вона знайому, яка ледь прокинулася.

Та, зовсім не розрізнивши цього обличчя з ореолом навколо голови, сприйняла її за янгола або за смерть, що прийшла за її душею. Завищала у нестямі від жаху, метушливо вибралася з-під ковдри і випала з іншої частини ліжка, помчала в коридор, перебираючи босими ногами по холодній підлозі. Помирати вона точно не планувала, тож бігла королева стрімголов і збиваючи всіх на своєму шляху. Ця кричуща фігура, в одній нічній сорочці, в мить поставила на вуха ціле крило. Навіть Давид стрепенувся, коли йому допомагали одягатися.

- Що там відбувається? – кивнув він Густаву. - Іди дізнайся.

Той кивнув, поспішив на крик. Зупинити Терезу вдалося тільки коли та забігла в глухий кут. Наче загнаний звір, дівчина злякано шукала вихід у цій глухій стіні й замкнених на ключ дверях. Припала до гобелена спиною, готуючись якщо не бігти, то оборонятися від її переслідувачів. Перед очима був уже цілий натовп слуг, варти і придворних.

- Спокійно, - намагався втихомирити її камердинер короля. - Усе гаразд. Ви в безпеці.

- Мене хотіли вбити! - поспішно вигукнула королева, притискаючись до стіни.

- Вам це наснилося... Ходімо до його величності, - насторожено наблизився і простягнув руки.

- Це була смерть! Вона хотіла забрати мене! - зі здіймаючимися грудьми дивилася на нього та інших. - Вона хотіла вбити!

- Зараз ви в безпеці, - спритно її обійняв збоку за плече. - Ви живі й ніхто вас не вбив.

- Точно? - недовірливо подивилася на нього.

- Точно, - повів до натовпу.

- Я хочу до Давида.

- Так, ми зараз прийдемо до його величності.

У покої короля вони зайшли, коли той уже був повністю одягнений і зібраний, з короною на голові.

- Давид! - злякано підбігла до нього дружина й обійняла.

- Що сталося? Я чув крики, - стривожено обійняв її.

- Мене хотіла забрати смерть! Я жива? - подивилася в очі. - У неї нічого не вийшло?

- Ні, ні, все добре. Ви живі, - погладив її голову, заспокоюючи. - Ви в безпеці, - приголубив її.

Тремтяче тіло притулилося до нього:

- У неї нічого не вийшло... Як варта могла впустити її..? Я думала вони завжди напоготові...

- Я їх запитаю про це, - поцілував волосся і покосився на Карла, що прийшов сюди без видимого задоволення.

"Я хочу так само заспокоїти тебе, - читалося в королівських очах. - Вибач мені. Я каюся..." Лицар відвів погляд. Давид лише зітхнув. Пригладив золоте волосся і знову поцілував її голову:

- Усе добре. Можете сьогодні залишитися у себе, - глянув на неї. - Вам потрібен спокій. Вам не можна так хвилюватися.

Та наївно подивилася на нього і тихенько прошепотіла:

- Думаєте, я вже вагітна?

- Одна жінка сказала мені, що так. Оточіть себе охороною як вам захочеться. Не хочу викидня. У моєї минулої дружини він п'ять разів траплявся, - чмокнув її в лоб. - Вас забезпечать усім необхідним.

- Можете провести мене? Мені страшно.

- Якщо вам так безпечніше - добре, - обійняв її за плече і повів назад.

Біля кімнати, Тереза сказала воїнам перевірити, чи немає всередині когось зайвого, коли ті виконали наказ і відповіли, що ні, королева насторожено ввійшла, особисто оглянула ліжко, темні кути й димар каміна. Переконалася що й справді, тут досить безпечно. Викликала служниць, щоб ті одягнули її і зробили щось із волоссям. Давид, проконтролювавши, що все гаразд, кивнув і вирушив на сніданок. Терезі подали просто тут.

Придворні знову почали шепотітися.