Давид ІІІ - Нова королева (2ч)

Минуло рівно два тижні. Було вже 10-те травня. Минули свята, новоспечені барони виконали всі свої зобов'язання: склали присяги й отримали на руки печатки, розвісили свої герби. Аріф продовжував жити в королівському палаці, змінивши вбрання з арабського на місцевий каптан зі штанами. Проводив експерименти, робив мікстури і лікувальні порошки, розробляв нові ліки, все записував і показував своїм друзям, знайомим, яких різко стало в кілька разів більше. Що один, що інший барон, так наближені до короля, швидко обзавелися власними колами тих, хто хотів стати ближче до монарха. Карл, з усією цією популярністю, жив приспівуючи. Йому завжди було з ким побитися і завжди було кому що доручити. Чи то це буде дрібне прохання принести щось, чи то це буде ціла послуга з виплавки нового облачення або зброї. Він готувався до наближення турніру, якого просто-таки не міг дочекатися. З Давидом вони зустрічалися із завидною періодичністю, ховаючи рівень своєї близькості в королівських покоях або в лісах, поблизу замку Карла.

У перший день турніру, всі натовпом ринули в Оне́ - невелике місто на південному сході від столиці. Слуги вже закінчували облаштування місцевого замку для королівського подружжя, а лицарі все товпилися вулицями, чекаючи, коли ж пролунають фанфари, які сповіщали про приїзд короля. Той приїхав дещо раніше кортежу своєї дружини. В оточенні варти і верхи на коні, Давид вітав усіх, кого тільки бачив. Під ногами бігали діти, кричали городяни, заохочуючи приїжджих купити щось у них. Були розвішані святкові прапорці та герби лицарів, баронів, що зайняли кожен житловий куточок цього міста. Давид чув тільки якісь вигуки, галас натовпу, бачив купи голів і різних шапочок, які їх прикривали. Поруч їхав негласний фаворит, який міг тільки радіти цій швидкій нагоді одягатися в обладунки і вступити з кимось у бій. Карл буквально світився, тремтячи від нетерпіння. Король, спостерігаючи подібне, міг тільки посміхнутися.

Монарх приїхав до свого тимчасового замку і переодягнувся, чекаючи на дружину, що мала приїхати не далі як за пів години. Карл до цього часу вже побіг до своїх зброєносців, щоб встигнути одним із перших схопитися на коня, схопити спис і скинути з сідла першого-ліпшого сеньйора.

Тереза прибула точно так, як Давид і планував. Вийшла з карети, з легкою тривогою озираючись на всі боки, заманила з собою фрейлін, варту, і попрямувала в замок, практично нікого до себе не підпускаючи. Серед народу дівчина ще не встигла стати популярною, тож зустрічали її не так яскраво і радісно, як короля.

Уже о десятій годині, королівське подружжя вирушило точно в поле, на місце проведення того самого турніру. Давид виголосив промову, урочисто підняв свій меч і оголосив про початок боїв за значну суму в 1000 га, почесне місце в лавах королівської варти і за кілька екземплярів невеличких аркебуз, які він з вогнем в очах розхвалював, як тільки міг. Різношерстий натовп тріумфував. Королівське подружжя і наближені зійшли на поміст, зайняли свої місця під навісом. Першим етапом був загальний бій на полегшених мечах. У турнірах цих не використовували бойову зброю, та й обладунки тут були особливо оздоблені. Хоч Карл і любив подібні бійні, він однаково називав усе це - "удавана війна", бо насправді все так і було. Така собі гра або театр, де можна щось зламати або когось понівечити, але аж ніяк не вбити або померти, хоча, траплялися й такі випадки, в боях з певними громилами.

Кожен вбрався в лати, взяв свій полегшений меч, закрив забрало і швидко змішався з натовпом, який бив сам себе на цій арені перед глядачами. Простолюдини стояли на сходах і визирали з-за огорож, шляхетні пані та сеньйори, які не хотіли брати участь, сиділи на лавках, займаючи всю тіньову сторону. Судді стежили, щоб не порушувалися правила, глядачі робили ставки, а деякі жінки вже шукали собі чоловіків. Щоб не заповнювати арену під зав'язку, всіх учасників поділили по графствах і маркізствах, даючи для початку битися зі знайомими людьми. Ближче до вечора, могли битися вже всі, хто хоче. До цього часу двадцять осіб вже виключили зі змагань за порушення правил, 65 забрали зі зламаними руками або ногами, троє померли в тисняві і бійці, а решта просто втомилися. Втім, добряче втомилися і вельможі, так довго спостерігати за цими боями, в яких сам чорт не розбере де яка людина.

Карл, увесь спітнілий і смердючий, уже сидів на сходинці поруч із наближеними короля і втомлено пив вино, тримаючи свій шолом біля ніг. Аміран з неприязню кудись поглядав, сприймаючи той факт, що його брат усе ще живий після бійні. Тереза просто хвилювалася, спостерігаючи за всіма цими сутичками. Щосекунди дівчина боялася, що хтось із учасників може підняти меч проти неї самої. Давид сидів зі звичайною своєю нудьгою, що свідчить про втому. А Аріф уважно спостерігав за бійнею, намагаючись якось запам'ятовувати ці рухи руками і ногами. Карл усе ще мучив його на тренуваннях, тож швидко всьому навчитися і втекти з цих мук було для хіміка в пріоритеті. Крім цього, була певна радість, що найближчими днями його друг буде зайнятий тільки цими битвами, а не тренуваннями.

Увечері король влаштував бенкет у своєму тимчасовому замку. Були запрошені всі маркізи з графами, їхні сім'ї, всі наближені та найкращі за сьогодні бійці. Усі сиділи щільно, займаючи весь урочистий зал цієї будови. Людей тут набилося майже дві сотні. Усі галасували, шуміли, реготали і об'їдалися, запиваючи все літрами вина. Фаворити королівського подружжя сиділи поруч із ними, даючи хоч частинку спокою серед усього цього хаосу.

Ближче до дев'ятої Давид уже клював носом, але вигляду намагався не подавати, хоча Карл уже бачив, як той знову засне в тарілці. Тереза продовжувала надмірно тривожиться і хвилюватися, бігаючи очима по оточуючих. А Аміран... Уже просто нічого не хотів. Цей день втомив усіх, а його так тим більше. Адже, незважаючи на цю невимушеність, зараз, після турніру, він не закопається, а просто потоне в підрахунку податків і витрат на все те, що зараз тут відбувається. Банкет був за рахунок скарбниці...

Усе закінчилося якось несподівано для всіх. Наближалася північ. Наближені, що сиділи за королівським столом, раптом почули тихе хропіння, яке лунало з боку монархів. Усі один за одним притихли, спрямовуючи свій погляд до найясніших осіб. Інші, почувши, що королівський стіл мовчить, також замовкли. Похрапував сам Давид, закинувши голову на спинку і відкривши для всіх свій королівський рот. Тихо, зовсім невимушено, ніби він і не хропе зовсім, а лише голосно сопе, монарх спав, залишивши одну руку на підлокітнику, а іншу спустивши до ніг. Карл потішно посміхнувся цьому видовищу і закрив двома пальцями його щелепу, щоб перестав поширювати подібні звуки. Придворні не знали як реагувати. Тереза, глянувши на чоловіка, тихо посміхнулась, прикривши рот рукою. Король заворочався і відвернувся, спершись на плече. Карл знову усміхнувся і покликав жестом Густава, прошепотів йому, що король явно вже хоче в ліжко. Той кивнув. Обидва підняли найясніше тіло за торс, повантажили на свої плечі й потягли до спальні, тоді як усі за ними уважно спостерігали. Щойно монарха забрали, Тереза по-доброму посміялася з цього:

- Втомився наш король. Не весело йому за вечерею.

Решта посміялися не так легко і впевнено. Усе ж таки, був якийсь страх під час сміху над самим володарем.

Давид же впав у ліжко просто в одязі. Упав, підтягнув до себе подушку і примостився, даючи зрозуміти всім, що його цікавить тільки сон. Оскільки лицар також сьогодні дуже втомився, він уже не повернувся на бенкет, вважаючи за краще просто поспати поруч із цим жайворонком, що підскакує мало не на світанку.

Другий день турніру проходив уже зі звичайними поєдинками один на один, верхи і зі списом у руках. Звісно ж, Карл встиг дати якийсь виклик ще вчора вранці, тож сам вступив у бій не раніше десятої ранку. Уже бадьорий король з цікавістю спостерігав за тим, що було для нього менш виснажливим за вчорашню бійню. Спостерігав, говорив із наближеними і коментував. Дивно, але він був найсвіжішим серед усіх навколо, у кого навіть голова від випивки трохи боліла. Йшов бій за боєм. Перший тур пройшла рівно половина тих, хто вижив учора. Ті, хто програв, звісно, засмучувалися, але що вони могли вдіяти, якщо їхні супротивники були сильнішими і чіткішими? Карл очікувано цей етап пройшов і з нетерпінням чекав наступного. Давид у всьому цьому брати участь не хотів, бо не бачив у цьому об'єктивності. Хто, врешті-решт наважиться перемогти короля, навіть якщо він перший лицар держави? Та й вбрання все це було чужим. Він віддавав перевагу приємним тілу тканинам, а не важкій кольчузі з лицарськими обладунками.

Ближче до полудня, королівський двір пішов на обід, повертаючись з якого, Давид побачив дещо не дуже приємне для його ока. Проходячи повз ряди наметів, у яких тулилися учасники зі своєю свитою, монарх краєм ока помітив свій стяг, що мав майоріти біля помосту, але вчора дивним чином зник. Герб замінили іншим і це не проблема. Проблема лише в тому, що його вкрадений прапор використали зовсім не за призначенням. Зеленою тканиною, з білим птахом, що злітав по центру, витирали взуття! Брудне, в пилу і сирій землі, і не якоюсь ганчіркою, а гербом короля! Давид мало не дав смертний наказ, спостерігаючи за подібним. Подивився на Броніслава, що крокував під боком, вказав на цих слуг і сказав, що не хоче більше їх бачити. Наказ цей був дещо розмитий у формулюванні. Що значить "не бачити їх більше"? Викинути за кордон, запустити до Проклятого лісу чи кинути зі скелі, просто повісити і відрубати голову, позбутися більш мирним способом, чи заточити до в'язниці? Що конкретно? Броніслав зовсім не зрозумів, але спостерігаючи крайнє обурення свого короля, він якось не наважився його перепитати. Для вірності, вирішив позбутися цих слуг найвірнішим способом - убити. А в разі чого, скаже, що ті самі винні і якось спровокували варту на такий крок. Віддалився від подружжя до смертників. Давид роздратовано поспішив до свого місця на помості.

Яким було здивування, коли на лицарі, що повантажив себе на коня в латах, король побачив герб, що височіє над наметом тих, хто насмілився так зухвало вчинили з його власним прапором. Монарх тут же піднявся і оголосив про те, що лицар не битиметься з тим, кому дав виклик. Чоловік, на іншому кінці арени, одразу ж відчинив забрало і дещо спантеличено подивився на сюзерена. Чи його дискваліфікують? Чи він чимось не догодив? Давид же підкликав Густава і шепнув йому на вухо:

- Притягни сюди Карла і скажи, щоб він убив цього утирка у двобої. Я на коліна перед ним стану. Короною клянуся, - розвернув слугу і погнав геть.

Камердинер заблищав п'ятами.

- Ваші слуги зневажили мій герб! - закричав він нарешті на невірного, вчепившись руками в огорожу. - Чистити моїм прапором взуття!

Вельможі охнули. Жінки прикрили руками роти від подиву.

- Хочете викликати на дуель? - недбало крикнув йому той.

Давид розвернувся до Броніслава, що встиг повернутися:

- Якщо його зараз не вб'ють - відрубайте йому голову за цей довгий язик, - повернувся до учасника змагань: - Ви бийтеся з моїм лицарем! І бережіть своє життя, бо честі у вас не залишилося!

- А чи є честь у короля? Боїться навіть на дуель вийти!

- Гарна промова смертника! Не хочу бруднити руки об такого як ви!

- Я такої ж думки про вас! - закрив забрало.

У Давида починав смикатися м'яз під оком. Скоро прибіг Карл зі своїми зброєносцями. Оскільки з його коня вже зняли будь-яку амуніцію, молодик схопився на скакуна лицаря, який стояв на протилежному кінці і зовсім не розумів, що тут відбувається. Схопився, поправив латні рукавички, в той час як зброєносці підтягували під нього стремена і розкладали списи біля стіни. Карл подивився на короля, запитуючи, чи не жартує він зі своєю обіцянкою. Той був надто зайнятий злістю і ненавистю на адресу противника. Лицар поправив шолом, закрив забрало, вмостився в сідлі й простягнув руку під спис. У другу долоню йому дали маленький щит для захисту грудей. Карл струснув рукою, хапаючись за спис зручніше, видихнув, приймаючи новий бій, і опустив затуплений кінець на барона, якого він не знав. Пролунали труби.

Противники рушили один на одного. Ніби дві скелі й дві брили, одягнені в метал і з масивними списами в руках, ближче до центру вони зіткнулися. Зброя Карла затріщала по всій довжині і з хрускотом поламалася, тоді як кінець супротивника майже скинув його з сідла. Обидва добігли до кінців арени. Зброєносці підбігли до них. Забрали зламаний спис, дали інший. Пролунали труби. Противники знову побігли один на одного. Цього разу Карл поранив барона в плече, та так, що в нього між лат залишився стирчати кінець списа. Сам фаворит також постраждав. Йому удар припав у щит і лише дивом Карл не випав із сідла. Зупинився і розвернувся в кінці арени. Віддав спис зброєносцям. Слуги супротивника тим часом так само змінювали спис і щось говорили. Король і підлеглий зустрілися очима:

"Ти збираєшся його вбивати чи ні?!" - обурювався монарх.

"Але я не хочу дискваліфікації..."

"Убий його!"

Карл засмучено видихнув. Кивнув зброєносцям і сказав нести спис зі сталевим наконечником. Ті кивнули, підкорилися, принесли. "Знову порушуватиму правила... І знову отримаю від нього," - невесело думав колишній солдат.

Пролунали труби. Противники рушили один на одного. Наближаючись, опустили списи, однак Карл опустив кінець не так низько, як то було потрібно. Він цілився в голову, щоправда в останню мить опустив кінець на груди й буквально проломив ворожий обладунок тим металевим шипом на верхівці. Проломив, зламав спис і доїхав до кінця, залишивши наконечник зброї стирчати з чужих грудей. Невірний же до кінця так гладко не доїхав. Уже за кілька метрів, чоловік упустив свій спис і звалився на землю, якщо не померши від проламаних грудей, то точно покинувши цей світ через зламану шию, на яку він і звалився.

Судді швидко засудили Карла за порушення правил, а точніше - за використання подібного списа. Дискваліфікація погано відбилася на обличчі воїна. Він знехотя зістрибнув на землю, віддав залишок списа зброєносцям і мовчки вийшов, вважаючи за краще посумувати десь у лікаря, що огляне його забиту руку.

Давид, однак, був задоволений. Свого фаворита він не бачив до самого вечора, аж поки навмисно не викликав його до себе, однак і тоді, Карлу було дуже сумно.

- Де ти пропадав увесь день? Після того бою, я тебе не бачив.

Час наближався до вечері. Король якраз змінив вбрання і тимчасово відпочивав у тиші своїх покоїв.

- Я гуляв, - опустив очі. - Сів на коня і просто гуляв округою, - штовхнув повітря.

- Засмутився через дискваліфікацію? - припав до нього в обіймах.

- Так. Я тільки один раз бився. І все, - відвів погляд. - Я тільки перший тур пройшов, - поклав голову на плече. - Я ж завжди до фіналу доходив...! - жалібно завив, стискаючи його в готовності заплакати. - За що я бився? За що ти позбавив мене радості? - з болем подивився на нього.

- Через свою честь. Мене образили найганебнішим чином. Але я обіцяв тобі дещо. Я це виконаю.

- Ніколи ти не зробиш цього, - відвернувся. - Наче я не знаю тебе, - втягнув соплі й витер вологі очі.

- І все-таки... Я тобі пообіцяв це, - зняв свою корону і надів на нього. - Не сердься, якщо я щось не так зроблю. Я ж перший раз... - повів його до ліжка і посадив на край.

Карл спостерігав із сумною недовірою, зовсім не знаючи чого ж очікувати. Давид і справді спустився перед ним на коліна, винувато подивився в очі, ніби перепрошуючи за його дискваліфікацію, і поклав руки на стегна.

Густав, як зазвичай, постукав у королівські покої не зовсім вчасно. Почувши якусь невиразну відповідь, він відчинив двері і, не заглядаючи всередину, повідомив, що все готово до вечері.

- П-пізніше! - з нестійким тоном трепетно вигукнув Карл, будучи у нестямі від того, що з ним робили.

Камердинер одразу ж кивнув, замкнув двері, перехрестився, всіма силами бажаючи не думати про те, що може відбуватися всередині, і поспішив трохи далі, щоб перечекати цей момент.

Давид, закінчивши догоджати своєму фавориту, підняв очі й побачив щось лякаюче й кумедне водночас. Обличчя коханця було таким враженим і задоволеним, що його потрібно було одразу ж на картину переносити.

- Роби зі мною що хочеш, - схвильовано поклав руку на його голову, - якщо робитимеш зі мною це.

- Ти так виглядав, ніби в тебе це вперше, - потішно посміхнувся і вирівнявся.

- За стільки років... - сховав орган у штани і застібнувся, не зводячи з правителя погляду. - Я давно не пам'ятав як це.

- Але тобі сподобалося?

- О, так. Це було найкраще, за всі останні роки.

- З днем народження, - підморгнув йому і відійшов до глечика на тумбі, налив собі вина.

- Якщо це повториться ще раз...

- А може й не один, - прополоскав рот і проковтнув рідину. - Але мої вимоги ти знаєш, - обернувся. - Помиєшся і тоді...

- Боже мій, я буду скріпіти як тарілка після твоєї посудомийки.

- Хм, - усміхнувся. - У тебе очі зараз такі великі...

- Я готовий на все після цього, - помотав головою.

- Іди до мене, - поманив очима.

- Я вже тут, - підійшов і став поруч.

- Будеш служити мені все моє і твоє життя, - невимушено поцілував його.

- Навіть після смерті, - покрутив головою і різко притиснув його до себе, поглинувши в любовному поцілунку.

За вечерею, обличчя Карла продовжувало бути здивованим і шокованим, чому пояснення ніхто не міг знайти. Лише король казав, ніби його лицар, поки гуляв місцевими полями, побачив щось таке, чому ніхто б не повірив, якби не побачив сам. Що конкретно це було, Давид не говорив. А Карл, чуючи це пояснення, міг тільки кивати, адже він справді побачив і відчув те, чому сам би не повірив, якби це відбувалося не з ним.

Цілий тиждень ще тривав цей самий турнір. Увесь тиждень усі билися, намагаючись дістатися до призу не тільки грошового, а й статусного - місця в королівській гвардії. Тереза за цим спостерігала з несподіваним для всіх спокоєм, періодично впираючись і зовсім не бажаючи виходити зі своєї кімнати. Поведінка її здавалася всім нормальною. Розум навіть повертався, на думку багатьох. Але ось турнір закінчився, король видав нагороду, провів святковий бенкет і знову заохочував кожного до купівлі нового типу зброї, в якому все майбутнє. Подібні веселощі та забава добігли кінця. Лицарі та барони починали поступово роз'їжджатися, залишаючи місцевих мешканців з купами золота в руках. Аміран, розчарований тим, що його брат залишився живим, передав його дружині одну запечатану книгу, яку попросив у Терези. Нібито дуже цікава п'єса і варто її прочитати. Це був "Габріель". З головою занурившись у роботу, чоловік і зовсім перестав виходити зі свого кабінету в столиці.

Королівське подружжя, однак, назад не поспішало. Посилаючись на пророкування про сильний землетрус, Давид вирішив деякий час пожити тут, в Оне. Подалі від столиці і в замку з товстими невисокими вежами, що, на відміну від столичних, руйнуватися будуть не так охоче. Аріф, почувши подібний жах, поспішив облаштувати свій власний замок і переїхати туди з Іриною, від гріха подалі. Маленького принца, на літо, відправили в Хорію, до діда і безлічі тіток, що мали ростити його поруч із кузенами і кузинами. Рада тимчасово перенеслася в Оне. Крім цього, король наказав якось заховати свої улюблені картини і скульптури від наслідків природного катаклізму, а краще і зовсім привезти їх до нього, щоб було спокійніше. Тереза, спостерігаючи подібну метушню, лише задавалася питанням, як в принципі так вийшло, що король з усім його двором, повинен жити прямо поруч з діючим вулканом і місцем постійних землетрусів. У відповідь на це, Давид лише розводив руками. Він сам гадки не мав, чому він має жити по сусідству з цією вогнедишною горою. Традиція така.