Давид ІІІ - Нова королева (2ч)

Було 25-те травня, коли всі зайві люди нарешті покинули Оне, а король добре в ньому облаштувався. День народження Антона ще встигли відзначити в столиці, але вже як кілька днів він жив у Хронбурзі.

Ранок, кімната королеви. Двоє грають у шахи за невеликим мармуровим столом.

- Ви виглядаєте дуже втомленим, - підмітила Тереза, переставляючи білу туру.

- Три ночі не спав, - витер очі Аміран. - Але нарешті все зробив, - подивився на дошку. - Пару днів перепочинку і знову доведеться податки рахувати. А якщо король вирішить ще й будуватися почати - я, напевно, помру, - простягнув схрещені ноги й відкинувся на спинку.

Чоловік уже давно зняв свій плащ, тож нічого йому не заважало розвалитися як йому було зручно.

- Мені буде дуже шкода, якщо ви покинете це життя.

- Мені буде шкода подвійно. Стану привидом і дошкулятиму своєму племіннику, - знову протер очі. - Боже мій, я занадто втомився. Я не можу грати. Вибачте, - склав руки в замок.

- Нічого. Відпочиньте, поспите. Я піду з Луїзою погуляю, - поплескала по стегнах і покликала песика, що спав на ліжку. - Потрібно показати, що я досі не в собі. А то бачу дивляться на мене знову як на нормальну.

- Чи варте воно того, Терезо?

- Я вважатиму за краще перестрахуватися, - взяла песика на руки і піднялася. - Не забувайте, що тут немає друзів. Є тільки вигідні знайомства і зв'язки. Я все життя провела при дворі. Чи мені цього не знати.

- Не можуть усі бути такими злими, як ви думаєте.

Тереза розчулилася йому:

- Аміране, ви так втомилися, що самі стаєте наївним, - підійшла і лагідно потріпала його за ніс.

- Але не варто говорити, що дружби тут немає.

- Хах, а де ж ті подруги, що кинули мене, щойно я перестала бути передбачуваною? Річ навіть не в божевіллі, а в тому, що я поводилася не так, як від мене чекали. Ви думали, що я дурепа, яка нічого не розуміє в житті, всі вважали мене такою собі наївною красунею, для якої важливі лише сукні, а тим часом, я знаю, що відбувається в скарбниці та армії, які думки в короля і придворних. Я знаю все, а багато хто думає, що - нічого. Абсолютно кожна людина думає, що вона вінець творіння. Вважає себе найрозумнішою, найвидатнішою, найунікальнішою. А на ділі, всі люди - дурні, які не дуже-то хочуть дивитися на інших і щось розуміти. Кожен тут - брехун. Різниця лише в ступені брехливості й роздутості зарозумілості, - лагідно клацнула його по носі. - Відпочивайте. А я піду і поприкидаюся божевільною, - попрямувала до дверей і вийшла назовні.

Аміран важко видихнув, поклавши руку на очі:

- Хто вона така, чорт забирай?

Дівчина ж вийшла з вартою і придворними просто за стіни замку, на узлісся, де її собачка могла вдосталь набігатися і зробити всі необхідні для себе справи. Королева знову стала рухатися підстрибом, розгубивши по дорозі взуття. Стрибати, сміятися і діяти ніби дитина. Фрейліни могли тільки зітхати.

- Така гарна була, - із сумом коментувала Жанна. - І весь розум свій розгубила.

- Він був не таким уже й світлим, - коментувала Вікторія. - Шкода тільки, що наш король одружився. Діти будуть хворими.

- Ви ж не хочете щось зробити їй? - занепокоїлася Віолетта.

- Ні, що ти, - заспокоїла її подруга, тримаючи під руку. - Просто шкода її.

- А також шкода нас, - зітхнула старша. - Ми ніби няньки завжди мусимо стежити за нею.

Тереза стала махати руками, ніби метелик намагаючись кудись злетіти. Стрибаючи з місця на місце, дівчина поводилася максимально несерйозно. Так, щоб обличчя її стало таким дурним і нетямущим, ніби обдурити її може навіть мураха.

- Ну подивіться на це, - знехотя вказала на королеву Вікторія. - Це дружина нашого короля.

Та реготала.

- А хіба вона погана? - не розуміла Віолетта. - Вона божевільна по-доброму. Згадайте інших божевільних королев.

- Так, - піддакнула Жанна, - проливали стільки крові... А Тереза мирна хоч, - спостерігала за нею. - Стрибає, сміється, ніби дитина. І зла ніякого не робить.

- Але фрейліни - не няньки, - опустила плечі старша. - А ми зараз якраз няньки. Маємо дивитися за нею і стежити, аби чого не сталося.

- Чай пролився повз чашку! - вигукнула королева, піднявши руки до неба.

Фрейліни завмерли, думаючи, щоб це означало.

- Хаха! - обернулася вона і повернулася повністю. - Чай! Чай! Чай! Ми змінимо його на вино! Пити гарячу воду із закордонною травою так само нерозумно, як ловити повітря! Хаха! - змахнула руками і полетіла далі по полю.

Дівчата переглянулися. Вікторія виразно змінилася в обличчі. Думка про дурість чаю її безумовно зачепила.

Повернувшись до обіду в замок, королева одразу попрямувала до чоловіка. Особисто відчинила двері й увійшла. Очі її розширилися так само швидко, як уперше. Давид був зайнятий пристрасними і глибокими поцілунками в обіймах його фаворита, що притискав монарха до стіни. Дівчина відкашлялася, привертаючи увагу. Густав, від гріха подалі, швидко злиняв, не забувши щільно зачинити за собою двері.

- Що сталося? - визирнув король з-за голови коханого.

Карл обернувся.

- Ви хоч намагаєтеся приховувати ваш зв'язок? - обурилася та.

- Так, - усміхнувся воїн. - Але в нас погано виходить.

- Воно й видно.

- Навіщо ви прийшли? - поклав підборіддя на дружнє плече Давид.

- Я хочу провести один маскарадний вечір. Хочу повідомити вас про це.

- Повідомити? А як щодо запрошення? Я - король, зрештою.

- Це буде вечір без правил і титулів. Дозволено буде все. Я не думаю, що вам сподобається. Ви все ж таки... Любите порядок і досить честолюбні.

- А що там таке буде? - розвернувся корпусом Карл.

- Маскарадний вечір, на якому ніхто не повинен знати, хто ховається під маскою. Усі надягають схоже вбрання і прості маски, що закривають обличчя. Дозволяється говорити на будь-які теми і робити те, що хочеться.

- А наскільки будь-які теми можна обговорювати? - насупився король.

- Будь-які. Усе, що таїться в голові.

- Там можуть обговорювати щось, що підірве мою владу?

- Може бути. Залежить від учасників. Якщо хочете щось таке дізнатися - приходьте, закривайте маскою все обличчя і трохи змініть голос, після чого запитуйте гостей про що захочете.

- А навіщо такий вечір вам? - кивнув на неї.

- Не можу без ласки жити. Сховаю своє волосся в перуку і буду фліртувати.

- Але ви ж знаєте, яку межу не повинні переходити?

- Боже мій, не вважайте мене такою розпусною. Не збираюся я займатися подружньою близькістю у всіх на очах. Так, лише поцілунки та флірт.

- А що там ще можна буде? - поцікавився Карл.

- Усе.

- Прямо все? - сумніваючись перепитав.

- Усе, на що у вас вистачить сміливості. Я вам повідомила, - кивнула королю. - Запрошення прийде до вас із поштою, - розвернулася і пішла.

У своїх покоях, королева швидко написала два листи-образа для чоловіків і жінок, передала їх переписувачеві й сказала розмножити, запечатати в конверти й підписати цілому списку людей, імена яких надала. Відправника при цьому не вказувати. Чоловік одразу запросив своїх помічників і в шість рук взявся копіювати послання:

"Вас запрошують відвідати вечір-маскарад, учасникам якого невідомі правила пристойності й таємниці, обітниці чи обіцянки. Тут, ви можете говорити те, що спаде на думку і робити те, що самі захочете. Ніхто не має права засуджувати, ображати чи викликати на дуель, доки ви будете на цьому святі тотальної свободи від титулів і правил благопристойності.

Ви маєте бути одягнені (для чоловіків) у білу сорочку і чорні/сірі кюлоти, білі панчохи, темні туфлі; (для жінок) у сукню-сюрко простих кольорів: бордо, чорний, синій, зелений. Біла довга сорочка, прості туфлі. Зачіска за вибором, але не помітна. Без впізнаваних прикрас і каменів.

(Усім) Крім цього, на вас має бути проста біла або чорна маска з пап'є-маше. Модель обирайте по собі, але головна ваша мета - не бути впізнаним. У разі, якщо ці правила виконані не будуть - вас не впустять." Далі приписка про час і місце, а також P.S. про те, що потрібно надати запрошення.

Писарі закінчили свою роботу вже цього вечора. Тереза наказала служницям віднести листи прямо до камергера, що вже сам визначить де хто перебуває і як кому це запрошення надати. Вечір було призначено за чотири дні, за які білошвейки вже встигнуть пошити своїм дамам застарілі сукні, а служниці та деякі майстри встигнуть надати своїм замовникам необхідні їм маски. Терезу втім більше цікавили перуки.

І ось настало 29-те травня. Вечір. Дев'ята година. Двері чиїхось просторих покоїв відчинилися, впускаючи всередину всіх, хто зволив прийти, не забувши при цьому про правила і запрошення. Слуги перевіряли гостей швидко, тож черга скоро розсмокталася, створивши всередині кімнати якусь атмосферу незручності. Усі були одягнені за правилами і в масках, але все одно ще сумнівалися в тому, що їхня свобода буде безкарною. Усередині стояли дивани, крісла, горіли люстри і часто проходили слуги з вином на тацях, подаючи його тим, хто неголосно перемовлявся між собою. Обговорювали загалом ці запрошення і цей вечір.

Аміран так само пив вино, розмовляючи в компанії з маркізом де Жаннер, з яким прийшов сюди, і відверто не розумів навіщо маска йому.

- Все одно всі знають, що я - це я. До чого цей маскарад?

- Не всі ж такі унікальні, як ти, друже мій, - усміхнувся приятель.

- Якби ця унікальність ще підсобила сьогодні...

- Хах, - штовхнув плечем і кивнув у бік панянки, що пробиралася в їхній бік: - А подивися на цю. Думаю, її заманити нескладно.

- Зараз і побачимо.

Чоловік радо посміхнувся, щойно дівчина наблизилася досить близько:

- Перлина моя, що ж ви пробираєтеся крізь натовп так, ніби ніхто не бачить вашої краси?

- Ох, - покрилася рум'янцем та. - А ви так само щедрі на компліменти.

Дівчина ця була в чорній сукні з білою сорочкою, що виглядала з-під шнурівки з боків. З пишним чорним волоссям, зібраним на потилиці, світлим тоном обличчя і з невеликою чорною маскою навколо очей.

- А хіба це погано? - доволі вирівнявся.

- Хах, у жодному разі, - схопила його за руку і потягла до крісла.

Штовхнула на сидіння, від чого чоловік ривком осушив кубок, застрибнула до нього на коліна й одразу ж пригорнулася до губ у глибокому поцілунку, буквально поглинаючи цього шокованого велетня, який міг лише дивуватися з того, як вправно його заманили у свої тенета. Олександр, спостерігаючи таку даму, міг лише дивуватися удачливості друга. "Молода, красива, пристрасна і сама валить його мало не в ліжко. А він-то не красивіший за мене, - озирнувся. - Так. А де моя красуня, що застрибне в ці руки?" Жваво пішов когось спокушати, застосовуючи всі свої природні чари.

Аміран тим часом намагався не те що б врятуватися, але вирвати собі хоча б секунду на вдих, такі пристрасні були ці губи, що накинулися на нього так раптово, як він навіть припустити не міг.

- Перлина моя, - обійнявши дівчину, відсторонив її. - Перлина, перепочиньте, а то всі губи собі зітрете в пил.

- З вами, мені від цього не страшно, - усміхнулася, поклавши руки на його груди.

- Ох, яка пристрасна, - усміхнувся.

- Звичайно, - багатозначно кивнула. - Я так сумувала за вашою бородою, - заманливо наблизилася рукою, різко схопила її та підтягнула всю голову до себе, знову поглинувши її в поцілунках.

Карл і Давид прийшли разом, по-різному приховавши свої обличчя. Король вважав за краще бути абсолютно інкогніто, повністю закривши свій лик білою маскою. Воїн же прикрив тільки очі та ніс. Колір його був чорним. Окинувши всіх поглядом, барон попрямував у гущу подій. Правитель же деякий час невпевнено стояв біля входу. Без свого титулу, він почувався трохи голим, що точно не додавало комфорту. Лише за кілька хвилин, Давид наважився підійти до когось і почати розмову. Як незабаром з'ясувалося, людина-то він не дуже везуча у спілкуванні. Тактика запитувати про необхідне безпосередньо, відверто не робила йому користі, тільки співрозмовники швидше покидали його. Від подібної печалі, король скоро сів на диван і зажурився, спостерігаючи за рештою. Через маску, він навіть випити не міг, що засмучувало тільки сильніше. Карл тим часом вивчав і спілкувався.

Уже за годину гості й справді осміліли, почавши робити все, що вони хочуть. По кутах уже дехто цілувався і відкрито чіплявся один до одного, інші на весь голос обговорювали політику чи війну, те, що не дуже довіряють деяким міністрам, а араби й мусульмани на півдні так узагалі найгірше, що тільки може бути на світі. Давид уважно до цих думок прислухався, однак сам залишався на дивані, не бажаючи переривати цей потік інформації своєю персоною.

Несподівано, до нього підсіли і простягнули кубок із вином:

- Ти вже цілу годину сидиш-нудьгуєш. Не хочеш поспілкуватися?

Король покосився на незнайомця в масці Баута.

- Я не можу пити вино в цьому вигляді, - показав на свій рот.

- Ох, ну, без вина посидимо, - віддав келихи слузі й закинув ногу на ногу, кинув руку на спинку. - Це не так страшно, коли є хороша компанія.

- Прислухатися до людей навколо, то моя компанія не така вже й хороша, - оглянув кімнату. - Цікаво. Без маски, зі мною говорять охочіше, - опустив очі під ноги.

- Ну ж бо, - підбадьорив, потріпавши за плече. - У твоїй масці є і плюс. Тебе ніхто не впізнає, якщо ти щось зробиш.

- А ти знаєш, хто я? - повернувся до нього.

- Ні. Але й ти не знаєш, хто я, - усміхнувся і з зацікавленим виглядом посунувся.

- Ем... Не думаю, що це гарна ідея, - трохи відсів, якось побоюючись його очей і манер.

- Та облиш ти. Ніхто ж не дізнається. Зустрінемося якось ввечері, щоб ніхто не бачив, і отримаємо задоволення. Знаєш, як я вмію робити? - наблизився і почав шепотіти на вухо.

Давид тільки відсів після такого:

- Ні, дякую. Мені приємно, що ти звернув на мене увагу, проте ні. Я не хочу брати участь у подібному.

- Це приємніше, ніж ти думаєш. Тільки звучить не дуже.

- Ем ні, дякую, - відвернувся і подивився на людей. - Он мій знайомий. Я піду до нього, - підвівся, проте новий приятель силоміць посадив назад і міцно обійняв, не випускаючи з дивана.

- Ну для чого тобі той знайомий? Ходімо зі мною. Я обіцяю, ти не пошкодуєш. Такого задоволення тобі жодна жінка не подарує.

Без свого титулу, який ховався під маскою, Давид почувався абсолютно безпорадним і беззахисним. Ніби голим і беззбройним. Особливо перед цією людиною, яка навіть встати йому не давала.

- Я тобі вірю, - говорив король. - Але я все ж таки не хочу. Мені подобається те, що в мене вже є, - подивився на нього і спробував відштовхнути.

- Та ти не розумієш. Ходімо. Я тобі зуб даю, що не пошкодуєш.

- Та якщо я зніму маску, пошкодуєш уже ти. Відпусти мене.

- Та заспокойся, я тебе не вбивати кличу.

Подібні розмови помітив Карл, який спілкувався неподалік. Вибачився перед компанією, віддав слузі келих і зовсім недобрим кроком підійшов до цих двох.

- Що тут відбувається, матір вашу? - стиснув кулаки, приготувавшись до бійки.

Давид продовжував упиратися:

- Відпусти ти врешті-решт. Знайди собі іншого.

- Тобі не раді тут! - загримів барон, схопив гостя за комір і просто віддер від короля, відкинув убік.

- Ну слава богу, - видихнув приятель, пригладжуючи сорочку.

- Що він хотів? - сів поруч, спостерігаючи, як недруг підіймається з підлоги й боязко йде в інший кінець зали.

- Збочення пропонував, - наблизився до його вуха і прошепотів.

Карл скривився:

- Ну й гидота.

- У будь-якому разі, він уже відстав, - проводив того поглядом.

- Чому ти тут на самоті сидиш? - подивився на нього. - Поговорив би з ким.

З його компанії вже лунало хіхікання. Обидва подивилися туди.

- А ти, я дивлюся, популярний у дам, - невесело прокоментував Давид.

- Тут нема до чого ревнувати. Тільки розмови. Хочеш, приєднуйся до нас, - кивнув до них.

- Ну, давай спробую. Може хоч вони не вважатимуть мене поганим співрозмовником, - уперся в коліна і насилу піднявся.

Молоді люди підійшли до компанії з двох чоловіків і трьох дам.

- Ви такий сильний і хоробрий, - одразу почала розхвалювати Карла одна з дівчат.

- Так грізно накричали на нього, - продовжувала друга.

- І з такою легкістю відкинули його, - підійшла третя й обійняла молодого чоловіка за руку, вказуючи на його сильні плечі.

- Звісно я сильний, - хвалився той. - Один із найкращих, що брали участь у турнірі, - гордо вирівнявся. - Будь-яка з вас - пушинка для мене.

- Ой, який непереможний, - мрійливо говорила перша.

- І який звабливий, - спокушала друга.

- Не будемо говорити зворотного, - відгукнувся один із чоловіків, з усмішкою кажучи за себе і за друга.

Давид опустив очі. Карл за допомогою серця відчув, що щось не те. Поглянув на друга і підбадьорливо обійняв його за плече:

- Похваліть і його. Він на це заслуговує значно більше.

Правитель із вдячністю покосився на друга.

- А що ваш друг робить? - зацікавилася перша дівчина. - Чим займається?

- Ох, чим займається, - важливо почав Карл. - Він - найближча до верхівки людина, - показав угору. - Такий важливий, що ой-ой-ой-ой!

Ті розсміялися.

- Мало не король, - усміхнулася та, що тримала його руку.

- А дивіться, який він королівський, - показав їм Давида, взявши приятеля за плечі. - Чим вам не король?

Ті знову посміялися.

- Не ображайся, - видав один із чоловіків, прямо на Давида, - але на короля ти не тягнеш.

- Навіть цікаво що саме ви бачите в мені, - невесело видав той.

Карл уже занепокоївся:

- Це просто жарти, не ображайся.

- Ні. Нехай скажуть, - дивився в очі одному з них.

- Мені не страшно, - знизав плечима той. - Ти максимум барон. До короля тобі ще рости й рости, - з усмішкою відпив вина.

- Я запам'ятаю, - кивнув йому Давид.

- Хах, не ображайся, - поплескав його по плечу цей чоловік. - А хто ти взагалі?

- Краще не говорити людям, які бачать у мені барона. Я піду, не хочу обтяжувати таких людей своєю присутністю, - розвернувся і пішов.

Дівчата і чоловіки відзначили про себе те, що він навіть не вклонився на прощання. Карл тут же поспішив за ним. Схопив за плечі за кілька метрів:

- Це просто жарти. Не ображайся ти. Вони просто не знають тебе.

Той повернувся і взяв коханця за підборіддя:

- Просто запам'ятай: не я опустився до твого рівня, щоб ми стали рівними, це тебе було піднято до мого. Можеш їм не казати хто я. Але компанія мені ця не подобається. Я не хочу, щоб ти спілкувався з ними занадто тісно і довго. Особливо мені не подобається цей флірт, - роздратовано відпустив його. - Хто твій король?

- Тільки ти.

- І не забувай про це, - розвернувся і пішов далі.

Карл невесело провів його очима. Повернувся до компанії.

- Його образили ваші слова, - відпив вина, взятого у слуги, що проходив повз.

- Ми не зі зла, - вибачався один із чоловіків.

- Його це все одно зачепило.

Давид же з легкістю знайшов Амірана, який однією рукою вже робив щось під спідницею у пані, яка сиділа на ньому. Дівчина ж натурально пестила і гладила його під одягом. Король підійшов зі спини і на секунду відірвав парочку один від одного:

- Аміран.

Той стрепенувся, почувши знайомий голос, який може з легкістю розділити його голову від тіла.

- Так, ваша величність? - стривожено обернувся, не в силах говорити голосніше за шепіт.

- Ви не бачили мою дружину? Я думав, вона буде з вами.

- Мене займає тільки ця перлина, - показав чорняву дівчину. - Як я прийшов, так і досі. Її величності я не бачив.

- Гаразд, - вирівнявся й озирнувся. - Імовірно, вона в іншому місці.

- А ви щось хотіли? - тонким голоском защебетала дівчина.

- Нічого особливого. Просто знати, що з нею все гаразд.

- Вона в хорошій компанії, - кивнула та. - Вам нема про що турбуватися.

- Н-да? - уважно подивився на неї. - Ну добре. Розважайтеся далі, - поплескав міністра по плечу і пішов далі.

Знову сів на якийсь диван і почав слухати, що говорять оточуючі.

Вечір закінчився після опівночі, незважаючи на те, що багато хто не хотів залишати цього маленького свята абсолютної свободи.

Зранку до Терези прийшов несподіваний для неї гість. Аміран уже з порога глибоко вклонився і дуже акуратно привітався, на що дівчина лише посміялася:

- До чого ви прийшли так рано?

Дівчина була ще в халаті, не встигнувши вдягнути навіть корсета.

- Я прийшов порозумітися, вибачитися, загладити гострі кути, в яких я винен не сильніше за кульбабу.

- Хах! Що ж ви таке накоїли?

- Від його величності, я почув учора, що ви мали бути на одному вечорі і він припускав, що ви будете зі мною, однак панянка, що відібрала мою свободу...

Королева придушилася сміхом і тут же закрила рот рукою. Трохи заспокоївшись, кивнула йому:

- Ну? Продовжуйте.

- Так от. Я не винен у цьому. Панянка налетіла на мене щойно я прийшов і не хотіла відпускати до самого кінця. Не моя вина в тому, що ви могли побачити мене в її компанії.

- Ви багато випили вчора?

- Я б не сказав.

- Як же ви тоді не розпізнали знайомий голос? - підійшла й обійняла його, дивлячись далеко вгору.

- Ви говорили зі мною? - трохи спантеличився.

- Аміране, ви старієте, - потішно посміхнулася. - Не впізнати мене під макіяжем і перукою міг тільки той, хто мене погано знає. А ви мене повинні знати добре, - погладила його борідку. - Хаха! Весь вечір перлиною називали і слину пускали! Ви такий смішний! - поплескала його по щоці і відсторонилася, довірила себе в руки камеристок.

- Це були ви? - витріщив очі.

- Хаха! А ви зовсім і не впізнали! - зняла халат і вдягла корсет, схопилася за край столу, даючи служницям затягувати шнурки.

- Мабуть, я й справді дуже втомився, - упав у крісло за шаховим столом і прикрив очі рукою. - Не впізнати вас за макіяжем і перукою...

- На ваше виправдання - я була в масці.

- Мені це не дуже допомагає...

Давид же з самого ранку був не в найкращому настрої. На раді він не те щоб втомив міністрів, але завалив їх такою кількістю інформації, яку дізнався ввечері, що у тих волосся дибки стало.

- Та як же ми позбудемося їх? - спантеличено розводив руками Філіп.

- Цих мусульман не люблять, - категорично видав Давид. - А те, що моя сестра вийшла за одного з них заміж, честі мені явно не робить.

- Розірвати союз неможливо, - видав Аміран.

- Їм узагалі не місце тут, - подивився на того. - Звідки вони тільки взялися?

- Із-за моря припливли... - зітхнув Люціус.

- Потрібно позбутися їх. Хрестовий похід організувати або ще чого. Платоне, вирішіть це питання. На ґрунті віри, легко об'єднатися з сусідами і позбутися цих кошлатих. Не люди, а ведмеді якісь.

Крім цього, Давид міркував про військову реформу, якраз для війни, що наближається, про знать і про дворян, що періодично буянили. Крім цього, король дізнався про безліч лицарських зграй, що повставали проти своїх сеньйорів і розграбовували їхнє добро. Проблем виявилося неоране поле і король, парадоксально, нічого про це не знав. Увесь день, Давид вжив на вигадування різних систем і реформ, що одночасно працюватимуть і не заважатимуть одна одній. Також, йшов рахунок на гроші, які доведеться на все це вжити. Крім королівського мозку, були забиті й уми міністрів, що до кінця ради вже не пам'ятали своїх імен від втоми. Обід подали просто тут.

- Яка муха його вкусила? - впав у крісло Філіп, щойно король пішов.

Була вже четверта година вечора.

- Молодий і енергійний. Занадто енергійний для всіх нас, - складав папери Аміран, уже не розрізняючи, де його писанина, а де сусідська.

- Гей, це моє, - забрав у скарбника кілька листків Люціус, що також збирався.

- І звідки в нього думка піти війною на Імрі? - підперши голову думав Нільс. - Їх більше рази в два-три. Країна величезна. Що він зібрався робити?

- Можливо, він охолоне з цією ідеєю, - втомлено видав Філіп. - Поміркує, зважить і переключиться на щось інше. Аміране, знайдіть йому когось, щоб відволік його.

- На що ви натякаєте? - подивився на нього.

- Усі чули про вашу неприборкану пристрасть. Притягніть із борделю когось, хто вгамує запал короля. Якщо він знову закриється у своїй спальні з кимось - нам тільки краще буде, - протер очі пальцями. - Встигнемо перепочити й розібратися з усім тим, що він нам дав.

- Боюся, я сам зі свого кабінету ще тижнів зо два виходити не буду, - склав папери в папку. - Пошліть когось іншого. Дам адресу хорошого борделю і беріть із нього хоч усіх. Сам я давно вже нікуди не виходив. Із цією роботою я відразу років на десять постарів. Ходжу вже ледве-ледве. Як старий. Скоро сивина з'явиться.

- Давид вважає вас другом. Займіть його чимось не таким грандіозним, як позбавлення півострова від мусульман. Нехай у країні порпається.

- Самі його ніби не знаєте. Краще вже вам його переконати в тому, що це погана ідея. Гроші в скарбниці є, тож я його відмовити ніяк не зможу. Вікторе!

Прибіг його юний слуга - племінник де Жаннера.

- Збери все це і віднеси в кабінет, - показав на свої речі. - Дайте хоч на небо подивитись, - підійшов до вікна і виглянув назовні. - А раніше, я в такий час тільки розважався...

- Зате зараз ви причетні до долі держави, - втомлено зауважив Нільс.

- Хм. Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Я ж був призначений тимчасово...

Йдучи після ради до себе, Давид прихопив по дорозі Карла, що сновигав замком ніби без діла. Приволок до себе, посадив на ліжко і почав роздягатися.

- Давид, - злякався той. - Я не готовий зараз.

- Я втомився. Розслаб мене, - зняв каптан і кинув його на покривало.

- Звісно, - тут же кивнув, помінявся з ним місцями і став на коліна.

Густав зазирнув до свого пана не зовсім вчасно і зрозумів він це лише за розташуванням Карла. Швидко закрив і пішов займатися чимось іще. Давид і справді так втомився, що після пестощів впав на спину і миттєво заснув. Воїн поспішив застебнути на своєму государеві штани, покласти його вздовж ліжка, головою на подушку, поцілувати в щоку і піти, щоб не заважати цьому міцному сну.

Аріф уже чекав на свого приятеля в невеликому залі, розмахуючи в повітрі дерев'яним мечем. Але, як би він не готувався і не був пильним, суперник з'явився за спиною занадто несподівано. Від переляку, хімік тут же впустив свою зброю. Поспішно її підняв і спрямував вістрям на Карла, уважно чекаючи від нього якогось випаду.

- Бачив короля сьогодні? - той попрямував до підвіконня, біля якого стояв інший подібний меч.

- Ні. А що? Щось сталося? - уважно стежив за воїном.

- Та ні, - зняв клинок із пояса і поклав на підлогу. - Втомлений донезмоги, - взяв деревинку і рушив до Аріфа. - Тільки покликав мене й одразу заснув.

- Можливо, міністри його втомили дуже.

- Може. Ти був учора на маскараді?

- М? - насупився. - Якому маскараді?

- Як? Тебе не запросили?

- Я думав це жарт. Та й кому це потрібно? Тотальна свобода від правил.

- А ти не хотів би? Я думав ти ніби... Ну, хочеш свободу.

- Частково, я вже вільний. Його величність багато всього мені дали. Мені цього вистачає. Я вільна людина. Що мені ще потрібно?

- Ну...

- От і я не знаю, - знизав плечима. - Давай тренуватись. Що швидше почнемо - то швидше я втечу від тебе, - став у бойову позу.

Карл усміхнувся на це.

Давид прокинувся тільки опівночі, коли вже повністю виспався. Темрява за вікном була для нього настільки незвичною, що король на секунду злякався кінця світу, який він благородно проспав. Протер обличчя, підхопився до вікна й подивився на місяць, зірки й далекі тьмяні вогні шинок у невеликому місті. Усе ж таки, це була проста ніч. Покликав Густава. Той прибіг, схопившись із ліжка. Сонно вклонився, поставивши палаючий свічник на край каміна.

- Чого бажаєте, ваша величність?

- Нехай принесуть їжі. І я б хотів помитися. Котра година?

Той кивнув:

- Опівніч.

- Як опівніч? - здивувався. - Не ранній ранок?

- Ні. Ви спали весь вечір і ось зараз тільки опівніч.

- Як це? Я повністю виспався. У мене були якісь справи на вечір, які я не зробив?

Той знизав плечима:

- Ви мені про таке не говорили.

- Гаразд. Нехай принесуть їжі і воду нагріють, - жестом відпустив його.

Слуга вклонився і скоро вийшов, не забувши зачинити за собою. "Так, - почав розмірковувати король, стоячи на місці, - у мене вся ніч попереду. Ех, добре б це звучало, з кимось на ліжку і в цих руках. Але ні, - підійшов до свічки. - Мені потрібно обміркувати війну з Імрі, - взяв свічку і почав запалювати інші свічки поблизу. - Одну за одною. Ці мусульмани... Гори, гори. Вирізати й вигнати їх. Тільки як? На словах, усі вони прихильники нашої віри, а насправді... Вирізати і вигнати їх потрібно. Розширю свої кордони, - зупинився. - І буду правити всім півостровом. Моя країна стане найбагатшою і найшанованішою у світі! Особисто Ісаака заріжу!" - гнівно поставив свічник на стіл.

На ранок, він скликав раду раніше, ніж зазвичай, розклав перед міністрами карту і став показувати слабкі місця в кордоні Імрі. Вказував на сильні фортеці, які будуть даватися важко, акцентував свою увагу на складі їхньої армії і на тактиці ведення бою, які в імріанців є недоліки та переваги. Міністри з побоюванням переглянулися.

- Ваша величносте, - зважився нарешті Філіп, якому той нічого не зробить, - ви впевнені, що варто йти проти вашої сестри, її чоловіка, братів і особливо проти тестя?

- Цей хрін волохатий сміявся наді мною! - розлютився той. - Тільки згадайте! Минулого літа насміхався над тим, що я з драконами мир уклав!

- Але як ви дивитеся на їхню чисельну перевагу? - вирішив уточнити Нільс. - Навіть якщо ми попросимо допомоги в Норії - сили будуть нерівні.

- Я розумію це, - із серйозним виглядом упав руками на карту, почавши її розглядати.

- У них перевага на морі. У будь-який момент, жителі півдня можуть сісти на кораблі й оточити нас.

- Хто сказав, що ми дамо їм це зробити? - подивився на того. - Те, над чим Ісаак насміхався, буде його першою проблемою. Ми використовуємо драконів, - показав на якесь місце карти. - Морські будуть нам якраз до речі.

- Наана не дасть вам цього зробити, - помітив Люціус.

- Якщо дати їй те, що вона хоче - погодиться. Потрібно знайти цей важіль, і вона робитиме все, що я їй скажу. Нехай нас менше, але ми зайняли значну частину суші, - показав на завойовану Славію. - Якщо відрізати шлях до моря - вони опиняться в пастці, де ми з легкістю їх переб'ємо.

- Це як тигр, загнаний у кут, - видав Нільс. - Нам може стати тільки гірше.

- У них є аркебузи? - подивився на нього.

- Але не варто орієнтуватися на нову зброю, - насупився Філіп. - У ній багато недоліків.

- Довго заряджати і цілитися, - додав Броніслав.

- Але тільки воно може з одного удару пробити будь-які лати. Тим паче, - глянув на землі, - згадайте їхні обладунки. Їх перебити не складніше, ніж новобранців. На нашому боці буде весь півострів, якщо ми представимо це як позбавлення від чужорідної віри. Священики підтримають навіть грошима.

- Але з якою метою, насправді, ви збираєтеся йти на Імрі? - дивувався Аміран.

- Згадайте торгові шляхи, золоті копальні та родючі землі. Змести з лиця землі будь-які згадки про Імрі та звести нові будівлі кромійців. Це буде мій півострів. І ніхто не посміє його в мене забрати, - суворо подивився на кожного з ради.

Тоді-то міністри і зрозуміли, що відволікти або переключити Давида вже не вийде.

- І коли ж ви збираєтеся йти війною? - зацікавився Філіп.

- Не зараз, не зараз, - відштовхнувся від столу король і невимушено оглянув карту. - Перед цим потрібно встигнути багато чого зробити. Я хочу зміцнити армію, поліпшити зброю і лати. Потрібно облаштувати всю Кромію і прокласти дороги до цієї Імрі, щоб армія більше не місила бруд під ногами. Стабілізувати економіку. Змусити людей вважати мене найкращим королем, щоб вони з легкістю віддавали за мене свої життя.

- На це можуть знадобитися роки, - задумався Аміран.

- Не більше п'яти років. А крім Імрі, я знайду на кого напасти, щоб спробувати оновлену армію в справі. Нехай у мене будуть кілька міцних спадкоємців чоловічої статі і тоді я вийду до цього Ісаака з мечем у руці. Сміє він насміхатися над Кромією. Подивимося, чиє слово буде останнім. Про війну, - оглянув усіх, - прошу не поширюватися. Не хочу, щоб на нас напали нишком.

Після ради, яка закінчилася вже опівдні, король покликав до себе істориків і сказав розповідати йому все, що ті знають про цей півострів у більш-менш хронологічному порядку. Розповідь ця затягнулася на п'ять годин, під час яких кожен встиг вставити своє слово поперек чужого, намагаючись вирвати собі трохи уваги самого короля. Давид їв, пив, пригощав учених і слухав. Після розповіді, він тільки більше переконався в тому, що мусульманам тут не місце. Мало того, дізнався про те, що ці люди навіть на захід пішли і там їх ледве намагаються вигнати вже двадцять з гаком років. Подумав про те, що потрібно запросити цих "остров'ян" і розпитати їх, як імріанці ведуть бій, які загалом сили і всяке інше. Вирішив винести це питання на завтрашній раді. Міністрів такий перебіг справ влаштував, хоч вони потай і сподівалися, що фагри - мешканці країни, що лежала на островах посеред моря - переконають Давида все ж таки не зв'язуватися з мусульманами і прожити життя без війни з ними.