частина 10

Відступивши вбік, він пропустив гостей у хвіртку. У будь-якому замку відвідувач насамперед потрапляв у довгий, вузький, кам'яний коридор. Тут же його не виявилося, за хвірткою простягався значних розмірів двір, брукований бруківкою та абсолютно порожній, за винятком високої вузької вежі, що височіла в самій його середині. Зробивши кілька кроків, Рьохар зупинився і, озирнувшись на хлопчину біля хвіртки, запитав:

- А куди йти-то?

- Там за вежею є дорога, вам треба повернути ліворуч, у першого зустрічного спитайте, де шукати майстра - у цей час дня він може бути де завгодно.

Кивнувши у відповідь, усі троє бадьоро покрокували у вказаному напрямку. Пройшовши вежу і звернувши ліворуч, вони вийшли до тренувального майданчика, на якому йшли заняття. Хлопчаки різного віку відпрацьовували удари під наглядом кількох чоловіків із серйозними обличчями. Помітивши сторонніх, один із них неквапливо підійшов до краю майданчика.

- Ви прийшли до майстра Лайзера? - напівствердно запитав він, оцінюючи хлопців.

- Так, до нього.

- Ходімо, я вас проведу.

Майстра вони виявили на одному з далеких майданчиків, він проводив тренувальний бій з одним зі старших учнів. Він не став перериватися заради новоприбулих, і його помічник, який привів їх сюди, пішов геть, пробурмотівши вибачення. Їм залишалося тільки чекати, з цікавістю оглядаючись. Дорога, на якій вони стояли, була посипана щебенем, більша частина тренувальних майданчиків - піском, а деякі заросли травою. Майданчик, на якому проводив заняття Лайзер, був саме таким: вкритий високою травою, в якій можна легко заплутатися і впасти. Позаду нього височіли стіни основної будівлі школи, де жили учні. Трійця встигла занудьгувати - об'єкти для розглядання швидко закінчилися, а нескінченно дивитися на відпрацювання пари ударів їм уже встигло набриднути. Нарешті тренування закінчилося, неабияк спітнілий учень поклонився і швидким кроком пішов геть. Майстер акуратно поклав тренувальні мечі на лавку і підійшов до краю доріжки. Був він невисокого зросту, міцно збитий, з жилавими руками та густим чорним, як смола, волоссям. Рухався плавно, рухи перетікали з одного в інше. Невеликі, злегка розкосі очі, що чіпко дивляться на співрозмовника. На ногах легкі півчобітки, прості порти. Полотняна сорочка підперезана звичайним, нічим не примітним ременем. Рьохар першим привітався з ним з усією пошаною, інші наслідували його приклад.

- Дайте здогадаюся, - злегка усміхаючись, вимовив майстер, - колишні найманці?

- Так, - погодилися з ним усі троє одночасно.

- І навіщо вам знадобився дворучний бій? У королівській гвардії це особливо ні до чого.

- Ми хочемо повернутися на кордон з орками, для сутичок з ними нашого вміння недостатньо.

- Шкода, що мало хто з вас доживає до цього розуміння, - сумно зітхнув Лайзер, - а як це ви дійшли до такої думки? - поцікавився він.

Хлопці у відповідь сумно зітхнули.

- Проморгали засідку, майже весь загін загинув, з командиром на чолі, він був нашим наставником.

- Зрозуміло, - зі співчуттям у голосі сказав майстер, - але не думайте, що це якось допоможе потрапити до мене на навчання. Все одно кожного перевірю, раптом не підійдете?

- Вибачте, - не втримався Гірк, - як це ми можемо не підійти? - щиро здивувався він.

- Дуже просто, - хмикнув у відповідь майстер, - є бійці, які вже досягли свого максимуму, і скільки часу не витрати на їхнє навчання, користі від цього буде небагато. Це дітей я беру всіх підряд, якщо батьки готові платити, але їх відсіюю в міру навчання. А ви ..., вас потрібно кожного перевірити, чи є потенціал. Хто перший?

Він усміхнувся, обвівши поглядом усіх трьох.

- Ну я, - пробурчав Рьохар, потягнувши меч із піхов.

Зброї за спиною у майстра не було, вся лежала на лавці, поруч із тренувальною. Озброївшись бойовими мечами, Лайзер зробив запрошувальний жест - нападай!

Через якийсь час Рьохар сильно пошкодував, що не зняв камзол. Яскраве полуденне сонце висіло майже над головою, заливаючи своїми променями тренувальний майданчик. По спині, а потім і по обличчю потекли цівки поту. Рьохар був обережним, боявся нападати на повну силу, все ж зброя бойова.

- Покажи мені максимум, на що ти здатен, - процідив крізь зуби майстер, переходячи в атаку.

Своїми словами та діями він примудрився розлютити рудого, аж надто недбало він відбивав удари, дивно при цьому посміхаючись. "Ну, добре! - вирішив Рьохар. - Зараз я покажу тобі, на що здатні найманці!"

Вкорочені клинки Лайзера схрестилися, зіткнулися з міцним, звичайним мечем рудого, намагаючись захопити сталевий клинок у кліщі й вирвати з рук Рьохара. Зіткнення мечів відгукнулося різким болем у кістках і суглобах, проте простий меч не здригнувся. Відчуваючи, що зв'язки та м'язи от-от почнуть тріщати й лопатися від напруження, рудий розштовхнув короткі клинки й рвонув уперед, просто між застиглих миттєвостей, перехоплюючи зброю лівою рукою, а правою повертаючи клинок так, що вістря краєм злегка чиркнуло по сорочці майстра.

Так. А ще зачепило ремінь, майже розрізавши його навпіл. Рьохара винесло за спину супротивника, він уже примірявся для останнього, приголомшливого удару, однак і майстер не такий простий, як здавався. Він крутнувся на місці настільки швидко, що ніхто не встиг встежити за стрімким, якимось розмазаним по миттєвостях рухом, і останнього удару не вийшло.

Бій закінчився геть несподівано: щойно Рьохару здавалося, що ще удар, і він переміг, але минали хвилини, і удару не виходило, а потім один із мечів майстра, оминувши його клинок, зупинився в міліметрі від його шиї. Рудий завмер.

- Добре, - сказав Лайзер, відводячи меч убік. Наступний.

Наступним зголосився Айлат, дивлячись на мокрого від поту Рьохара, він завбачливо зняв камзол і сунув його в руки Гірку. Билися вони мовчки, зберігаючи на обличчях зосереджений вираз. Айлат протримався на кілька хвилин довше за Рьохара. Їхній бій закінчився так само раптово для всіх, крім майстра. Меч Айлата полетів майже на край майданчика, перекидаючись і граючи відблисками в польоті, схожий на срібну рибку.

- Наступний, - коротко кинув майстер, відходячи назад і перехоплюючи мечі.

Гірк з місця кинувся в атаку, він уважно слідкував за попередніми двобоями та вирішив врахувати помилки товаришів. Але вміння здолати майстра в нього теж забракло, той дуже скоро з оборони перейшов в атаку, мечі виблискували, висікаючи снопи іскор при зіткненні зі зброєю Гірка, і той крок за кроком відступав назад. Нарешті Лайзеру набридла ця гра, швидким, майже невиразним рухом він вибив меч із руки Гірка. Той з полегшенням перевів дух і змахнув піт, підібравши зброю, приєднався до друзів. Вони стояли на краю дороги та не зводили поглядів з майстра, чекаючи його рішення, але майстер не поспішав задовольняти їхню цікавість. Він неквапливо зібрав усю зброю і, проходячи повз хлопців, зупинився і сказав:

- Беру всіх трьох на два роки, плату вноситимете поступово, усі подробиці уточнюйте в мого помічника - Акера, ви з ним уже знайомі. Графік тренувань теж із ним складете, ви ж усе-таки на службі.

Акера довелося довго шукати, тренування встигло закінчитися, і кілька учнів послали на його пошуки.

- Невже майстер вас узяв? - перше, що він запитав, підійшовши. - Це така рідкість, щоб відразу всіх, хто прийшов. Мабуть ви, хлопці, хороші бійці.

- А то! - розпливлися в усмішці хлопці.

Він повів їх у будівлю, що стоїть осторонь від інших: в один поверх, з високими широкими вікнами. Будова була нещодавно побудованою, і це впадало в очі.

- Тут живуть помічники майстра, - пояснив їм дорогою Акер, - школа зростає, учнів багато, одному вже не впоратися.

У невеликій кімнатці з одним вікном і кам'яними стінами він сів за стіл, що стояв у кутку біля вікна, а гостям запропонував стільці - дерев'яні, виготовлені добротно, але без витонченості. У школі заохочувався аскетизм. Вони довго складали графік тренувань, визначалися з оплатою. У Рьохара, та й у решти, відлегло від серця: якщо жити скромно, то платні королівського гвардійця вистачало на все. У результаті домовилися про заняття тричі на тиждень, більше часу в хлопців не залишалося - все займала служба. Домовившись і обговоривши деталі, вони покинули замок-школу, на воротах нудьгував уже інший хлопчина, але теж із двома мечами за плечима. Дивлячись на нього, Рьохар усміхнувся:

- Усього якихось два роки, і в нас теж будуть красуватися такі красені.

- Цілих два роки! - вигукнув Айлат, не поділяючи оптимізму друга. - Це довго!

- Зовсім ні, - заперечили йому друзі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.