частина 18

- Вибачте за таку довгу неувагу, - перепросив він, - був зайнятий. А ви визначилися зі своїм статусом у нашому суспільстві?

- Чесно кажучи, я досі в роздумах. Куховарити я особливо не вмію; з мечем я справляюся набагато краще, не настільки добре, як ви, але все ж. Але ось грабувати купців із вами, якось...

- І що ви пропонуєте? Вибір у нас невеликий, але вибрати доведеться.

- У такому разі вибору в мене немає, доведеться грабувати купців разом з усіма, - зітхнувши, відповіла вона.

- От і добре, - він ледве стримав усмішку, - тренування у нас майже щодня, приходьте.

Перший тиждень на Елву поглядали всі: і чоловіки (жінка на тренуванні - небачено!), і жінки (вона поводиться не так, як заведено), але потім звикли, а після першого для Елви пограбування каравану й зовсім прийняли за свою і сприймали як належне. Рьохару вона подобалася, перша жінка в його житті, коли ініціативу довелося проявляти йому, і він підійшов до цього з ентузіазмом і винахідливістю. Елва ж намагалася триматися з усіма рівно і нікому не віддавати переваги: знаки уваги їй надавав не тільки Рьохар, Айлат був готовий на будь-які безумства, аби заробити її прихильність. У ньому прокинулися дикі ревнощі, Рьохар став помічати косі погляди, особливо якщо йому вдавалося викликати в Елви посмішку, але порозумітися або якось з'ясувати стосунки він не поспішав.

Через кілька місяців перебралися на нове місце і влаштувалися поблизу іншого тракту, теж досить жвавого. Пройшла чутка, що на їх затримання відправили загін королівських військ.

Рік минув вдало, прийшли нові люди, тих, що дістали поранення, залишали жити в поселеннях, виплачуючи пристойне забезпечення. Деякі розбійники завели дружин. Банда зростала, доходи теж. На зимівлю влаштувалися на хуторі поблизу кордону з Сартаном. У стосунках з Елвою нічого особливо не змінювалося, вона дружньо ставилася і до Рьохара, і до Айлата.

З настанням весни Рьохар повів усіх до тракту, що веде до столиці найзахіднішої провінції Сартана. Ліси в цій місцевості були здебільшого листяними, але траплялися і ялини, іноді кедри та модрини. Місце для табору вибрали в березняку, ріденький підлісок швидко вирубали, натаскали колод і спорудили землянки. Для кухні та прачок побудували навіси й склали велике вогнище. Високі кущі терну, зарості молодої акації робили цю частину лісу практично непрохідною: проїхати возом до табору абсолютно неможливо, лише пробираючись низкою вузькою стежкою, що сильно петляє. Крім звичайних розвідників, яких, як і раніше, відправляли в довколишні міста, спробували підкуповувати власників таверн і заїжджих дворів, і справи пішли ще краще, ніж раніше. Рьохар вирішив, що не особливо великі каравани можна не чіпати, особливого прибутку з них не матимеш, а для справи це вигідно: і уваги менше, і на одному місці можна довше затриматися. Залишок весни та все літо минуло зі змінним успіхом і без пригод. Елві дедалі важче стало тримати нейтралітет і вона, сама не помічаючи того, почала надавати Рьохару знаки уваги. Зате Айлат усе чудово помічав.

На початку першого місяця осені Гірк, захопивши з десяток людей, вирушив на схід до тракту, що веде до столиці, з наміром перехоплювати багатих мандрівників і невеликі купецькі каравани. Вони давно хотіли розділити велику банду на більш дрібні загони, що діють у різних місцях. Хенк, за наполяганням Рьохара, поїхав із ними. Через місяць Хенк повернувся в супроводі трьох людей. Мовчки в'їхав у табір, спішився біля землянки Рьохара та увійшов без стуку, штовхнувши двері. Отаман валявся на лежанці й розмірковував про життя. На звук відчинених дверей він підняв голову, хотів обуритися, але побачивши Хенка, мовчки сів. Хенк, не кажучи жодного слова, дістав із-за пазухи пристойних розмірів мішечок із монетами та повільно опустив на стіл.

- Цього ти хотів?

Рьохар не став доторкатися до грошей, окинувши поглядом Хенка, похмуро запитав:

- Що сталося?

- Попри довгі вуса, Гірк так і не навчився бути обережним. Кілька вдалих пограбувань так запаморочили йому голову, що він втратив будь-який розум. Вирішив, що він невразливий, щасливий і безсмертний засранець, - в серцях видав Хенк, важко опускаючись на лавку.

- А можна ближче до справи? - відчувши недобре, поцікавився Рьохар.

- Можна, - буркнув Хенк, поклавши руки на стіл, - усе досить банально. Багата карета, знатний вельможа, в охороні всього шестеро. Ласа здобич?

- Ще б пак!

- Ми теж так подумали, - Хенк прикро поморщився, - хто ж знав, що основна охорона відстала з якихось причин? Ми вже сховали зброю в піхви, витягли з карети вельможу, всього в мереживах і коштовностях, як із лісу на нас накинулася ще дюжина людей. Ми знову вихопили клинки та кинулися в бійку. Цього разу нам протистояли справжні бійці: досвідчені, безстрашні й, судячи з усього, ті, що не бояться смерті. Їхнього командира Гірк уклав, важко йому це далося, але уклав і кинувся рятувати наших. Чотирьох зарубали одразу, бійка вийшла жорстокою, але все ж ми їх здолали. А коли ми вже зібралися святкувати перемогу, недобитий вельможа, що стікав кров'ю, кинув ножа, кинув не зовсім вправно, але все ж таки влучив Гірку в спину. Усе б нічого, ніж встромився неглибоко, але він точно був відправлений. Не може здоровий мужик померти так швидко від дріб'язкової рани. Ми продали все і повернулися. Мені здається, це погана ідея розбивати банду на дрібні загони. Зрозуміло, що всім покомандувати хочеться, але результат, як то кажуть, у наявності.

Рьохар зітхнув і, піднявши очі на Хенка, запитав:

- Ти його поховав?

- А як же?! - обурився той. - За кого ти мене приймаєш? Зробив усе як годиться. У лісі на галявині влаштували похоронне багаття.

- Дякую, - глухо відгукнувся Рьохар, - клич Айлата, пом'янемо.

Хоча стосунки з Айлатом останнім часом і залишали бажати кращого, але він прийшов, не зволікаючи. З комори дістали кілька глечиків із вином. Кілька місяців тому їм на дорозі трапився купець, який віз вино: з десяток здоровенних діжок, кожна займала цілий віз, і кілька возів з високими бортами, в яких, акуратно укладені, їхали амфори з рідкісним мускатним вином, виробленим на одному з островів далекої Фукарції. Витягнувши зубами пробку, Рьохар розлив густу рідину, що пахне сонцем і спекотним літом, у підставлені кухлі. Вони випили.

- Розкажи, як це сталося, - повернувся Айлат до Хенка.

Той повторив свою розповідь слово в слово, і Рьохар, і Айлат слухали, не перебиваючи.

- Так, - протягнув рудий, коли Хенк закінчив розповідати, - не для цього я його рятував від орків.

- Не скажи, - не погодився з ним Айлат, - усі ми отримуємо те, що заслуговуємо, тільки не розуміємо цього.

Більше спроб розділити сили не приймали. Айлат частенько викликався в розвідку або водив на продаж каравани з награбованим. Зі своїх поїздок він завжди привозив подарунки для Елви. Вона їх приймала, ввічливо дякувала, але не більше.

Наприкінці осені вона відмовилася прийняти черговий презент Айлата, а за кілька днів він побачив їх удвох, що гуляють лісом і тримаються за руки. Ревнощі затьмарили розум, Айлат забув про дружбу, про минулі битви, взагалі про все, що їх пов'язувало. Він хотів цю жінку, а на шляху стояв Рьохар! Той, якому дами самі кидалися на шию, через якого йому довелося втекти з Баронства Філарс і кинути Серету, з якою вже зав'язалися романтичні стосунки, він уже обмірковував зробити їй пропозицію. Це було дуже несправедливо!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.