частина 11

Дні потягнулися за днями, нанизуючись один за одним, як намистинки на нитку. Левову частку часу забирала служба - несення варти, супровід короля або членів його сім'ї в поїздках (добре, що хоч далеко не їздили), і підготовка до парадів. Король дуже любив паради та пишався своєю гвардією, тому на кожне хоч якесь свято влаштовував огляд своїм військам. Хлопці швидко звикли до такого життя: навіть таке насичене, воно виявилося не позбавленим приємностей. Грошей катастрофічно не вистачало, практично вся платня йшла на оплату навчання - брав майстер дорого, але Рьохар швидко оцінив рівень майстерності, до якого їх готуватимуть. Тож шкодувати про гроші не мало сенсу.

На дорогих повій, а в місті було кілька розкішних будинків розпусти, не вистачало, і Айлат із Гірком навідувалися на околиці, там дівки хоч і гірші, але й ціна нижча. Рьохар кілька місяців теж із ними ходив, але випадкова зустріч змінила його звички.

Одного дивного дня наприкінці літа, покінчивши з, здавалося б, нескінченною муштрою, троє друзів вирушили на околицю міста до дешевих повій, а дорогою зазирнули в невелику таверну, в якій до цього не бували. Багата частина міста залишилася позаду, по обидва боки вулиці тягнулися двоповерхові й одноповерхові будиночки з невеликими палісадниками, серед них прилаштувалася будівля таверни з дерев'яним другим поверхом, з невеликим акуратним ґанком, заґратованими вікнами, та з вивіскою над дверима. На вивісці красувалася пишногруда брюнетка, а вгорі півколом ішов напис - Благочестива Нора.Місто вони ще знали погано, і в цьому районі опинилися вперше, а вже пройти повз і не зайти в таверну - ну ніяк не змогли! Усередині виявилося дуже затишно, тутешні господарі відмовилися від класичного величезного залу з довгими дерев'яними столами та лавками. Приміщення розділили на три невеликі зали з квадратними столиками та стільцями з високими спинками. Барна стійка була в середньому, найбільшому залі. Вечір ще докладно не почався, і відвідувачів було зовсім небагато. Біля стійки бару нудьгував величезний, амбалістого вигляду чолов'яга, мабуть, місцевий викидайло. А за самою стійкою стояв, невдоволено заперечуючи жінці, яка повчала його, розповнілий, чорнявий чоловік. При пильнішій увазі спостерігач міг помітити, що це син і мати, дуже вже схожі в обох риси обличчя. Але хлопці не звернули на них жодної уваги, їх цікавило інше - наскільки дешево коштує тут вино, і чи можна його взагалі пити. А ось Нора, господиня таверни, помітила трійцю гвардійців, що увійшла. Ковзнувши поглядом по обличчях усіх трьох, вона зупинилася на одному, з блакитними очима і вогненно-рудим волоссям. Високий, широкоплечий, тримається впевнено, але ніжна шкіра обличчя свідчила про те, що він ще дуже молодий, хоча й служить вже в королівській гвардії, а туди кого попало не беруть. Поправивши блузку, пройшовшись руками по волоссю, вона полишила сина в спокої та, схопивши фартух, що лежав на стійці, поспішила до гостей, випередивши служницю, що прямувала до них.

- Займися іншими відвідувачами, Орлетта, - кинула вона їй на ходу.

Пов'язавши фартух, Нора підійшла до столика, за який уже сіли гвардійці.

- Чого бажають дорогі гості? - запитала вона привітно. - Королівські гвардійці - рідкість у нашому закладі.

- Вина, - відповів рудий, і її серце тьохнуло.

Очі в нього виявилися не просто блакитні, а кольору неба в яскравий сонячний день. А волосся! Він зняв берет і поклав його на стіл. Волосся на самих кінчиках завивалося кільцями, надаючи його шевелюрі додаткового шарму.

- Для вас - найкраще! Зараз принесу.

Йдучи, вона, ніби випадково, зачепила стегном Рьохара.

- А ти сподобався господині, - зауважив Айлат, дивлячись їй услід, - років п'ятнадцять тому вона була красунею!

- Вона і зараз гарна, - задумливо відповів Рьохар.

Нора, яка швидко повернулася, поставила на стіл запітнілий глечик, три склянки та тарілку тушкованої зайчатини в сметані.

- Але ми..., - почав Рьохар.

Вона ласкаво посміхнулася, поплескавши його по плечу, і сказала:

- Це за кошт закладу, пригощайтеся!

І не поспішаючи пішла геть.

- Вона на тебе точно запала, - заявив Айлат.

- На мене? - здивувався рудий. - З чого взяв?

У відповідь Айлат знизав плечима і загадково посміхнувся. Якби не його потворний шрам, увага панянок діставалася б більше йому, а так, на його тлі, Рьохар виглядав більш привабливо. Хоча їхня трійця виділялася завжди та скрізь: один рудий, інший майже блондин - настільки світле волосся було в Айлата, і чорнявий Гірк, який встиг до цього часу придбати пишні вуса. Випивши вина, яке виявилося вельми непоганим, вони зібралися йти, вночі заступати на варту. Графік для них склали так, що зайняті та вільні вони опинялися в один час, що вельми недешево їм обійшлося. Виходячи із залу, Рьохар відчув пильний погляд і мимоволі обернувся. З напівтемного коридору його манила до себе пальчиком господиня таверни, Нора. Рудий не став довго роздумувати та пішов на поклик. Схопивши його за руку жінка потягнула Рьохара вглиб коридору і вже там, трохи далі від цікавих поглядів, пригорнулася до його губ жарким, пристрасним поцілунком. Він злегка сторопів від такого натиску, але тут же в голові з'явилася думка: "А чому б і ні?". І він відповів на пристрасний поцілунок Нори.

Покинувши таверну, Айлат з Гірком якийсь час чекали рудого, але він не з'являвся, і з розумінням посміхнувшись один одному, вони попрямували на околицю, куди, власне, і збиралися.

Зрадівши, що рудий хлопчисько, а для неї він був саме хлопчиськом, не тільки не проти, а ще й проявляє ініціативу до продовження, Нора повела його нагору, у житлову частину будівлі, туди, де жила вона сама та її старший син із дружиною і дітьми. Другий поверх поділявся на 2 крила, і праве Нора займала одноосібно. Не встигнувши зачинити за собою двері, вони накинулися одне на одного, як дикі звірі - гарчачи й кусаючись. Пристрасть накрила обох, і вони, не замислюючись, пірнули в цей вир з головою.

Рьохар припинив ходити з друзями на околицю - зникла потреба. Вони лише посміювалися над ним, але глибоко в душі навіть заздрили. Їхні зустрічі з Норою стали регулярними, і щоразу повторювалася одна й та сама картина, пристрасть охоплювала обох, і вони кидалися в обійми одне одного, як уперше.

Через пів року всіх трьох перевели у внутрішні покої замку, і тут на Рьохара стали задивлятися не тільки служниці та фрейліни, а й сама королева поглядала на молодого стражника з ретельно прихованим інтересом. Айлат, який трохи заздрив успіху рудого у дам, захвилювався.

- Тримай себе в руках, а свого дружка в штанцях, - порадив він, - а то наживеш собі купу неприємностей, не вистачало ще, щоб тебе зловили в спальні королеви.

Рьохар лише поблажливо посміхався і заспокоював товариша, у нього перед очима постійно виникав образ Нори, затьмарюючи всіх придворних красунь. Весь вільний час від служби та тренувань він проводив з Норою, не звертаючи уваги на кепкування друзів. Але часу на ці зустрічі залишалося вкрай мало: якщо королівська служба не надто напружувала, то навчання у майстра потребувало багато сил, уваги та старань. На кожному з тренувань їх ганяли до сьомого поту, майстер не щадив ні себе, ні учнів.

- Коли берете в руки меч, ви завжди маєте бути готовими, що зустрінете супротивника такого самого, як ви, а може, й більш умілого. І ви повинні вміти добре володіти своїм мечем, інакше не варто й чіпляти на себе перев'язь зі зброєю, - наставляв їх майстер Лайзер.

Кожен рух відпрацьовувався незліченну кількість разів, доводячись до автоматизму.

- У бою ніколи роздумувати, яким заходом коли скористатися, тіло має працювати саме.

Вони не сперечалися, майстер має рацію, кому, як не найманцям, про це знати!

Довго, дуже довго відпрацьовували один з основних прийомів: вісімку-ножиці, ще звану віяловою атакою, виробляли реакцію. Майстер учив вихоплювати стріли з повітря, відбивати ножі й арбалетні болти.

За наступні два роки не сталося нічого суттєвого, якщо не брати до уваги успіхів у навчанні. Майстер Лайзер, зазвичай скупий на похвалу, іноді навіть хвалив Рьохара за реакцію і кмітливість. Сам же рудий дуже прив'язався до Нори, хоча обидва чудово розуміли, що розлучитися все ж доведеться, не може він залишатися все життя біля її спідниці. А ще Сайя ожеребилася, і в Рьохара з'явився молодий жеребець, якого він виховував від самого народження. Характер у Демона виявився весь у матусю, та й імені своєму він повністю відповідав, зате обіцяв вирости у справжнього бойового коня. Жодних сутичок, нападів, навіть непорозумінь із ними не траплялося, у скільки б часу і в якому б стані хлопці не йшли містом - форма королівських гвардійців гарантувала повагу і недоторканність. Усі знали, що до гвардії звичайних селян не беруть, тільки досвідчених бійців, бажано найманців, і бажано не місцевих, за будь-яких обставин вони просто відпрацьовували свою платню.

Після закінчення навчання всім учням влаштовувалися показові іспити: спаринги з викладачами, на яких були присутні всі учні школи. Цього разу випускників виявилося семеро: четверо молодих хлопців, двоє з яких сини лицарів, а двоє просто талановиті й цілеспрямовані простолюдини. Майстер Лайзер брав таких у навчання в борг, він вірив, що після його підготовки учні проживуть довго і зуміють виплатити борг. Один із них, Пет, стрункий, невисокий юнак, на два роки молодший за Рьохара, завжди мріяв про кар'єру найманця, і, коли до школи прийшли професійні найманці, він поставив собі за мету не тільки з ними потоваришувати, а й приєднатися до їхньої компанії. Хитрий, цілеспрямований він швидко отримав у школі прізвисько Лис. І цілей своїх він звик домагатися. З'ясувавши розклад тренувань хлопців, він перший рік завжди намагався потрапляти їм на очі, а потім потрапив із ними в одну групу, і справа пішла швидше. Характер у нього був веселий, і швидко привертав усіх до себе, і не дивно, що до закінчення навчання він став добрим приятелем трьох найманців.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.