частина 12

Випускні показові бої розділили на кілька етапів: спочатку бої випускників один з одним, потім з викладачами, і в самому фіналі - з майстром Лайзером, і зрозуміло, що захід розтягнувся на пару днів. Спаринги з товаришами Рьохар пройшов майже граючи. Легкі тренувальні мечі так і пурхали в руках учнів, але оскільки сторонніх тут не було, то й захоплених криків не спостерігалося. З викладачами бої теж проводилися на тренувальних мечах, і тут попотіти вже довелося всім, а ось останнє випробування далося непросто випускникам. Спаринги з майстром відбувалися на бойовій зброї, яку кували спеціально для кожного, і після успішного складання іспитів залишалася в нагороду. Новенькі, вони грали відблисками на сонці, і сипали іскрами при зіткненні.

Клинки в руках Рьохара заблищали, наче маленькі, короткі блискавки, наче в нього не дві руки, а ціла дюжина. Без жодних знижок, він атакував справжньою віяловою атакою, крутячи свої мечі так, що злите їхнє сяйво, здавалося, заповнило все біле світло. Майстер крутнувся, йдучи вправо-вбік, виставляючи перед собою один із клинків і атакував сам. Короткі мечі так і замайоріли навколо рудого, йому довелося крутитися дзиґою, відбиваючи удари - тільки відбиваючи! Переможця в цьому бою не виявилося, з пів години вони обмінювалися ударами, атакували, блокували, а потім майстер коротко кивнув, зупиняючи бій. Бійці вклонилися один одному, і на поле вийшов наступний випускник. Цей останній іспит витримали всі, і ввечері, в присутності всієї школи, відбулася урочиста посвята в майстри дворучного бою.

- Коли їдеш? - сумно зітхнувши, запитала Нора.

Вона єдина з усіх не раділа закінченню навчання. Минулі два роки здалися їй казкою, з кожним днем вона дедалі сильніше закохувалася в цього рудого хлопчиська, який був молодший за її синів.

- Через два тижні закінчується контракт у гвардії, продовжувати його не будемо. Спокійне, розмірене життя не для мене.

- Розумію, - неголосно відповіла вона, - і куди попрямуєте?

- Не знаю. Найімовірніше, на кордон з орками, може, до Манкери подамося, а може, повернемося до своїх.

- А ти не думав про Баронства?

- Ні, - щиро здивувався Рьохар, - з чого це?

- Через три тижні туди йде купецький караван, і їм потрібні хороші охоронці. А в Баронствах більше можливостей, ніж у ваших найманих ротах, та й грошей можна заробити більше.

- Охороняти караван? - Рьохар замислився. - Треба порадитися з хлопцями, ідея непогана!

Він задоволено посміхнувся, і не дав їй більше сказати ні слова, закривши рот пристрасним поцілунком.

- Мені буде тебе не вистачати, - чесно сказав він, збираючись піти.

- Мені теж.

Хлопці над пропозицією довго не розмірковували, можливість дістатися до кордону, та ще й при цьому ще й заробити, сподобалася всім, а Пет був узагалі згоден на все, що обіцяло непоганий дохід, адже він ще мав розплачуватися за навчання. Щоб таким, як він, не спадало на думку просто втекти, не розплатившись, у школі завели правило - якщо учень не надсилає грошей упродовж року, то на його пошуки вирушають наймані вбивці, і наймав майстер найкращих - вони могли знайти будь-кого й будь-де, тікати від них не мало сенсу, та й вбивали вони аж ніяк не в чесному бою, а тихо, підло, з-за рогу. Тому, як не хотілося Лису залишити майстра з носом, вибору в нього особливо не було.

Домовлятися з купцями вирушив Рьохар, Нора рекомендувала саме його, а те, що він не один, він і сам у змозі розповісти. Купець зрадів приходу Рьохара, а дізнавшись, що таких, як він, четверо, зовсім розплився в задоволеній усмішці. З такими молодцями можна не наймати багато охорони, щоправда, цим платити потрібно більше, але все одно - економія у наявності.

Прощаючись із Рьохаром, Нора ледве стримувала сльози, її передчуття стверджувало, що вони більше не побачаться, та й розумом вона це чудово розуміла, але на серці від цього було не легше. Для прощальної вечері вона виставила на стіл найкращі страви та найдорожче вино, яке змогла роздобути. Звичний до простішого вина, Рьохар не зміг гідно оцінити його якість. Прощальну ніч запам'ятали обидва: він - надовго, вона - назавжди. Проводжаючи Рьохара на світанку, Нора молила Богів, просячи в них для нього удачі та щастя, такого ж, як він приніс у її життя.

Купецький караван виявився великим, до купця Свена з синами приєднався ще один торговець з помічниками, його вози з високими бортами склали третину каравану. В охорону найняли місцевих, для яких це було постійною роботою. Вони скоса поглядали на четвірку з двома мечами за спиною, але ті удавали, що не помічають. Найманці часто недовірливо ставляться до новачків, але це до першого бою, де одразу зрозуміло, хто що з себе представляє.

Стояла рання осінь, трава пожухла і дерева починали жовтіти, але сонце ще давало багато тепла, лише ночами ставало холодно, і всі тулилися ближче до вогнищ. Начальником охорони поставили запеклого, бородатого чоловіка, схожого на ведмедя: його глибоко посаджені очі помічали всіх і вся навколо. І голос у нього відповідав його зовнішньому вигляду - грубий, низький, схожий на ведмежий рик. Звали його Неш. На хлопців із двома мечами він поглядав із повагою, але на ділі їх ніяк не виділяв. До володінь барона Астікса караван дістався без пригод, і там же, на ринку, всю охорону найняв інший купець, який везе товар у саму Азанію, столицю Лурдії. Азанія вразила всіх багатством, теплим морським кліматом, великою кількістю магів і порядком на дорогах по всій країні. Але затримуватися тут не було жодного бажання, і вони, не гаючи часу, найнялися до купця, який прямував до Баронства Філарс, що на кордоні з Варастією. Осінь непомітно перейшла в зиму, у повітрі закружляли сніжинки, і купець поспішав, поки дороги зовсім не замело. За час цієї подорожі найманцям так і не довелося до пуття оголити зброю, лише одного разу якісь обшарпанці зробили спробу напасти, але їх швидко відігнали й охолодили запал. До головного міста Баронства Філарс, Кранк, під'їжджали під снігом, що густо падав, дорога ледь вгадувалася, коні, вибиваючись із сил, тягли по снігу важко навантажені вози. Рьохар з Айлатом їхали позаду, рудий давно віддав Сайю другові, єдиному, кого вона визнавала, а сам їздив і продовжував виховувати Демона. Айлат же своєю чергою віддав свого коня Пету, у того взагалі не виявилося коня, і на купівлю грошей не було. Але за ці поїздки в охороні караванів він зміг заробити достатньо, і виплатив Айлату вартість його коня.

- Доведеться нам зимувати в цьому Баронстві, - зауважив Рьохар, намагаючись глибше натягнути капюшон теплого плаща.

- Ну і що? - хмикнув Айлат. - Грошей у нас достатньо, голодувати не будемо, а навесні рушимо на кордон, якщо не придумаємо чогось іншого.

- Я схильний податися на кордон, - відгукнувся рудий, - дуже хочеться випробувати себе в бою з орками, на чиєму боці тепер буде перевага?

Але доля, а може його величність випадок, розпорядилися інакше.

Поки що вони вчотирьох бродили ринком, придивляючись до товарів і вирішуючи, де краще селитися: чи то зняти кімнати в готелі, чи то орендувати невеликий будиночок. За спинами всіх стирчали держак парних, коротких мечів - колоритна четвірка. Заможно вбраний чоловік, що йшов назустріч, зацікавлено оглянув їх з голови до ніг, і рішуче наблизився.

- Не вважайте за нахабство, але ви вперше в нашому місті? - поцікавився він і, помітивши невдоволення на обличчях, поспішив представитися. - Мене звуть Жулан, я один із радників барона Ерталя, правителя цих земель.

- Ну вперше, - відповів Гірк, своєю чергою розглядаючи радника.

Плащ, накинутий на його плечі, коштував нечувано дорого, підбитий горностаєм і облямований хутром снігових котів, які мешкають у горах. Високий, досить огрядний, на скронях і бороді сріблилася сивина. Ефес його меча виблискував дорогоцінним камінням.

- А вам, бува, не потрібна робота? - з надією запитав Жулан. - Ви ж знаєте, яке в нас тут життя, хороші бійці завжди в ціні.

- Що, вампіри турбують? - вирішив пожартувати Рьохар.

- Вампіри? - здивувався Жулан, жарту він не зрозумів. - До чого тут вампіри? Вони нас не чіпають, а ми їх, у нас із ними мир, торгуємо. Народ туди-сюди шастає. Ні, воюємо ми не з вампірами, а з сусідніми баронами. Грошей платимо багато, погоджуйтеся!

Хлопці переглянулися, заманливо! І майже одночасно кивнули - згодні!

- Чудово! - зрадів радник. - Йдіть за мною, введу вас у курс справи, познайомлю з нашими бійцями, і представлю барону, ось він зрадіє!

Барон справді зрадів такому поповненню. Кожен барон у Вільних Баронствах вважав себе не менш ніж королем, і в кожного в замку була своя тронна зала, у якій барон і вирішував усі справи, сидячи у високому різьбленому кріслі, вкритому шкурою рідкісного снігового кота.

- Сусіди в мене неспокійні, - поскаржився він, - добре хоч тільки з двох боків, а є ж баронства, з усіх боків оточені ворогами. Ми ж внаслідок кордону з Панкором воюємо менше, тож і військо можемо собі дозволити зібрати трохи краще й більше, - він усміхнувся, дивлячись на хлопців, - сподіваюся, вам у нас сподобається, і ви залишитеся.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.