частина 6

Після повернення до фортеці, Рьохар сам наполіг на збільшенні навантажень на тренуваннях і задумався про дворучний бій. Одним мечем без належної сили з орками справлятися вельми проблематично, але в їхній роті, так само як і у Псів, ніхто не володів майстерністю дворучного бою.

Минуло трохи понад рок після першого бою Рьохара та Айлата, хлопці змужніли, стали більш впевненими в бою, але в перервах, коли найманці йшли у відпустку з грошима, поводилися стримано і не наважувалися скуштувати продажного кохання, яке їм нав'язливо скрізь пропонували, вони відчули збудження від сутички, від справжнього кривавого бою, а жінки... ще не здавалися настільки привабливими.

- Усьому свій час! - розважливо заявив Діккер, після їхньої відмови черговій дівчині, сам Малюк від таких розваг рідко відмовлявся.

Щоразу роти вирушали в різні замки вздовж кордону, і цього разу це виявилася фортеця, що стоїть на півдні, майже на кордоні з Манкерою. Її більш південне розташування збільшувало кількість сутичок з орками. Більшість великих і багатих кланів вважали за краще триматися півдня: тепліший клімат і більш родюча земля давали змогу вирощувати більше худоби, не ганяючи її на сотні кілометрів у пошуках прожитку. Крім одоків, яких орки використовували замість коней, вони розводили великі стада копитних, чимось віддалено схожих на буйволів. Орки називали їх - birinek, а люди прозвали вірками. Всупереч схожості з буйволами, вони все ж таки від них відрізнялися - більш масивні туші, дуже маленькі, але сильно загострені роги, такі ж гострі копита, великі очі з поволокою. Але вірками їх прозвали за звуки, які вони видають і які так не поєднуються із зовнішнім виглядом тварин. У них були неприродно високі голоси, і люди, які вперше почули їхні крики, не могли повірити, що така велика і масивна тварина в змозі видавати такі звуки: - Вірк, вірк, - кричали вони, повільно пересуваючись степом.

У степ виїхали, як завжди, на світанку. Віддалившись від замку на пристойну відстань, вислали три пари розвідників у різні боки, самі ж продовжували рух уздовж кордону на південь. Загін орків налетів абсолютно раптово, із заходу, всі люди вихопили мечі, готуючись до бійки. Але ті не збиралися вступати в бій, витягнувши з-за спини луки, вони дружно вистрілили, а потім, не даючи отямитися, кинулися вперед. Не всі їхні стріли влучили в ціль, але все ж кількох людей вони вивели з ладу, причому двох - назавжди. Пришпоривши коня і піднявши меч, Діккер з гучним криком кинувся в атаку. Орки не стали його чекати, один з них кинув ласо, петля обвилася навколо тулуба Малюка, міцно притиснувши руки. Різким рухом орк зірвав Діккера з сідла і, розвернувши одока, кинувся геть. Люди на кілька миттєвостей розгубилися - така поведінка абсолютно нетипова для зеленошкірих. І поки всі перебували в невеликій розгубленості та посилено вирішували, що ж робити, Рьохар пришпорив Сайю і з криком:

- Я його поверну! - кинувся в погоню.

Він вдало ухилився від орочої стріли, вона лише свиснула біля вуха, навіть не зачепивши його. З-за спини також пішов залп, дозорні взялися за луки. Айлат намагався не відставати від Рьохара, але куди там! Закусивши вудила, Сайя мчала подібно до вітру, стрімко скорочуючи відстань. Рудий не збирався вступати в бійку з натовпом орків, тим більше, що вони вирішили розділитися. Той, що тягнув за собою Діккера, різко звернув ліворуч, решта ж притримали одоків, оголюючи ятагани. Рьохар обернувся на повному скаку і, показавши жестом, щоб його прикривали, розпластався на крупі коня, продовжуючи переслідування. Сайя була чудовим скакуном, не дарма Лассе, а потім і Рьохар довго шукали до неї підхід. Вона збилася з ритму всього на кілька ударів серця, потім різко звернула і понеслася слідом за Діккером, який безпомічно телепався на кінці мотузки.

Одок - худоба велика, важка, з лапами, і бігає він повільніше за коня, а цього ще сильно гальмувала людина, яка бовталася на аркані. За кілька хвилин Рьохар порівнявся з Діккером і, звісившись із сідла, різко, з усієї сили рубанув по мотузці. Одок миттєво прискорив біг, орк щось вигукнув, напівобернувшись, а Малюк покотився стрімголов, мнучи ковилу. Рудий зупинив збуджену погонею кобилу, зістрибнув на землю і поплескав ії по холці.

- Розумниця! Спасибі тобі.

Сайя заіржала, киваючи головою. Рьохар з оголеним мечем підійшов до Діккера, який активно намагався позбутися пут, але мотузка так сильно затягнулася, що без сторонньої допомоги не впоратися.

- Де мій кінь? - насамперед запитав він, вставши на ноги.

- Не знаю, - Рьохар розвів руками, - напевно з усіма побіг, сідай на мою.

Забравшись удвох на коня, вони поскакали до загону дозорних. Втім, поспішали даремно. Орки не побажали вступати в бій, випустили кілька стріл і повернули в степ, переслідувати їх ніхто не став. Найманці радісно вітали свого командира, і навперебій хвалили вчинок Рьохара.

Після цього випадку Діккер змінив навчання Рьохара, став навчати його всього, що знав і вмів сам. "З хлопчини вийде чудовий командир, встигнути б навчити", - розмірковував Дік, займаючись лагодженням кольчуги та скоса поглядаючи на рудого, який з люттю рубав опудала, набиті піском. Після зухвалої та абсолютно несподіваної спроби викрадення він відчував, що його час добігає кінця. Ще ніхто не зрозумів з цього поодинокого випадку, що орки змінюють тактику, просто якимось шостим чуттям Малюк розумів, що в нього залишилося зовсім небагато часу. Ці уроки Рьохар згадував усе своє життя з вдячністю, якщо він не знав, як слід вчинити, то завжди себе подумки запитував: "А що зробив би Дік?"

Стосунки Діккера з магами не склалися, в дозори вони з ним не ходили. Молодих він не сприймав по-справжньому, а досвідчені вимагали до себе якої-не-якої поваги, і не терпіли панібратства. Малюк же вважав, що повагу потрібно заслужити, і не бажав її проявляти просто так. Тому бойові маги йшли в дозори з іншими загонами найманців, на всіх магів все одно не вистачало, і вони мали право вибору.

Після випадку з невдалим викраденням Діккер задумався - якби з ними був маг, орки б не підійшли так близько, та й відбити викраденого з магом простіше. Але налагоджувати стосунки було вже пізно, по всій лінії кордону Панкора з Пусткою в Діка не склалися стосунки з жодним магом, і зараз іти на уклін вже не мало сенсу.

Ще через рік їхня рота опинилася далеко на півночі, недалеко від кордону з Варастією. Місцевість тут була зовсім інша - степ поступався місцем густим лісам; багато озер, які трохи далі на схід переходили в болота. Взимку лежав сніг, влітку здолала мошкара, але зате не було степової посушливої спеки. Тактика патрулювання змінилася, в лісах зеленошкірим оркам набагато простіше влаштувати засідку або сховатися від дозору. Рьохара вчили розпізнавати сліди лісової звірини, її теж водилося тут багато, і більшість їй не знайома. Зате Малюк повеселішав, ліси - місця для нього майже рідні. Його батько був мисливцем і багато чому встиг навчити сина, поки не зустрів у лісі взимку свого фатального ведмедя.

До снігу і холоду Рьохар швидко звик і в дозори взимку ходити абсолютно безпечно. Орки не люблять сніг і йдуть на південь, відганяючи свої стада. Попри це, король не ризикує оголювати кордон на зиму. Почувши про зняття дозорів, можуть з'явитися мисливці за рабами, заради цього можна змиритися і з холодом, і зі снігом. Зате навесні, щойно земля прокинеться від зимової сплячки та вкриється першим ніжним яскраво-зеленим покривалом, орки поверталися й одразу випробовували надійність прикордонних дозорів: раптом за зиму люди розслабилися, й вдасться проскочити та повернутися зі здобиччю? Таке іноді траплялося і тому навесні кількість дозорів збільшували.

Стежка бігла рівно за кілька метрів від прикордонних віх. Дерева на відстані з пів кілометра вирубувалися, натомість далі погляд впирався в суцільну стіну лісу, що милував око свіжою зеленню. Дозорні мовчали, рухаючись нерівним розтягнутим строєм, очі уважно оглядали навколишнє, вуха напружено вслухалися, вишукуючи сторонні звуки. Але крім весняного співу птахів, побрязкування збруї та кроків коней нічого не порушувало тишу. У середині дня повернулися розвідники, Діккер оголосив невеличкий привал і відправив у розвідку ще дві пари, в одній із них опинилися Рьохар з Айлатом.

- Особливу увагу звертайте на сліди, на поламані гілки та спів птахів. Особливо на поведінку лонгів, вони бурхливо реагують на орків, завжди попереджають, - наставляв Дік молодих розвідників.

Обидва посилено кивали головами, Малюк з роками ставав дедалі зануднішим, повторюючи по сто разів одне й те саме. Звичним жестом перевіривши зброю, хвацько вскочили на коней і швидко заглибилися у весняний ліс. Через якийсь час перевели коней на крок.

- Чого Дік так нервує? - запитав Айлат, зриваючи з дерева свіжу гілочку і сунучи її до рота: її кислий соковитий смак дуже освіжав і бадьорив. - Ще занадто рано для орків, трава тільки-тільки вилізла, для годівлі вірків недостатньо. Тижня за два, не раніше, вони з'являться. Старіє? Перестраховується?

Рьохар невизначено хитнув головою.

- Після загибелі Лассе він сильно змінився, більше став схожим на турботливу матінку, ніж на командира. А вже коли Ріккі звалив з роти, так він зовсім став трястися над нами. Мені здається, скоро в загоні буде новий командир. Не вірю, що Ройд цього не помічає.

Вони почали будувати здогадки - кого можуть поставити на місце Діккера? Розмова часом змовкала, густо розташовані дерева не завжди давали змогу їхати пліч-о-пліч, часто доводилося пригинатися під гілками, які низько висять, у лісі гуляв зовсім невеликий вітерець, сонце то з'являлося з-за хмар, то ховалося.

- Невже й сьогодні дощ піде? - поцікавився Айлат, намагаючись розгледіти небо крізь густі гілки.

- Навіть якщо й піде, - байдуже відгукнувся Рьохар, - ми все одно нічого не можемо з цим зробити.

- Це так, - погодився з ним Айлат.

Вони продовжували не поспішаючи рухатися лісом, і жоден з них не помітив загін орків, що причаївся зовсім неподалік. Ті ще не встигли перетнути шлях розвідників і залишити сліди, а птахів у цьому районі лісу не виявилося. У зарості розвідники не вдивлялися, повністю впевнені, що там нікого бути не може. Уважно стежачи за людьми, що проїжджали повз, орки не стали на них нападати, не вважали серйозною здобиччю або вирішили залишити на потім. Орки змінювали тактику захоплення рабів: якщо вже в тил до поселень так складно пробратися, то чи не простіше захоплювати самих дозорних? Дочекавшись, поки розвідники сховаються в лісі, орки рушили по їхніх слідах, безшумно, наскільки могли. Вирішивши захоплювати дозори орки збиралися у великі загони. Цього разу два загони вирушили за здобиччю, залишивши наймолодшого на краю лісу наглядати за одоками.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.