частина 15

- Дивіться! - Лис вказав рукою на дорогу.

- Та це ж наш міський цілитель, Мірфолк із помічником! - вигукнув здивовано Рьохар, вдивившись у постаті, що наближаються. - Як вони тут опинилися? Мабуть, люблять тебе Боги! - він повернувся до Хенка. - Рано тобі ще помирати.

Помітивши живих на полі, цілитель прискорив біг коня і за кілька хвилин уже спішувався поруч.

- Як ви тут опинилися? - майже одночасно запитали найманці.

- Невже вас послали Боги? - додав Айлат.

- Ні, - посміхнувся в густі вуса маг, - мене послала баронеса Рагдая. Ваш-то, замковий цілитель, Ніліц, пішов із бароном, ось баронеса і відправила мене вам на допомогу, дуже переживала.

- Ну, ви якраз вчасно!

- Хто перший на черзі? - цілитель обвів поглядом кожного.

І хоча всі були в крові та ранах, вони дружно кивнули на Хенка.

- Звісно його, якби не ваша раптова поява так доречно, він не дожив би до вечора.

- Цілком можливо, - погодився маг, роблячи знак помічникові.

Кілька днів вони залишалися біля поля, на якому відбулася битва. На лікування Хенка потрібен був час. Кидати його ніхто не збирався, і поки цілитель опікувався Хенком, решта, підлатані й бадьорі, розгрібали трупи загиблих і знаходили підтвердження словам Хенка. На багатьох воїнах барона Хелерса не було смертельних ран, а на деяких не спостерігалося й кількох подряпин, а ось ненормальна навіть для мертвих блідість була чітко помітна. Загиблим віддали останні почесті та спалили всіх на похоронному багатті, тим самим приховавши причини загибелі. За негласним договором про допомогу вампірів вирішили нікому не казати, хіба мало що, не дарма ж їм стерли пам'ять?

Через чотири дні цілитель поїхав - його допомога більше не була потрібна, а п'ятеро вцілілих найманців вирушили у зворотний шлях пішки. Після повернення в місто відразу попрямували до барона, який запивав вином невдалу військову кампанію. Барон Хелерс із союзниками розбив його загін вщент, і Ерталю довелося з ганьбою забратися геть, втративши при цьому два поселення.

Поки брудні, в засохлій крові та рваному одязі найманці йшли містом, багато хто на них дивився з подивом, а в замку барона просто ахали від несподіванки.

- Як я радий, що ви живі! - закричав барон, щойно вони увійшли до великої квадратної зали, де за столами сиділи люди. - Я вже вирішив, що загинув увесь загін. Боги відвернулися від мене - військова компанія провалилася. Тепер знову збирати гроші й наймати війська; добре, хоч трохи втратили. Розповідайте! Як вам вдалося вижити, і що взагалі сталося, - він посадив усіх за свій стіл, зігнавши недбалим жестом тих, хто сидів.

- Самі не знаємо, - відповів за всіх Рьохар, - фінал бою пройшов, як у тумані, прокинулися - а навколо одні трупи.

Правду розповідати він не став, розповів, що було насправді, а фінал, з активною підтримкою друзів, придумав майже на ходу.

А вже як раділа поверненню Рьохара баронеса! Тієї ж ночі вона ніяк не могла від нього відірватися, а він у відповідь намагався знайти все нові й нові слова подяки за турботу.

Після невдалої військової кампанії життя в місті та в замку барона потекло своєю чергою. Дуже скоро прийшли заморозки, а там і зима не змусила себе довго чекати. Барон активно збирав нове військо, наймав найманців, його вербувальники снували по всіх найближчих державах. Ерталь чекав весни та можливості поквитатися за поразку. Але до весни Рьохар із друзями в замку не дожив.

Пізно ввечері, майже під кінець зими, сніг уже почав просідати, а сонце пригрівати, у кімнату, де мешкали хлопці (а особистій охороні барон виділив окреме приміщення), прибіг схвильований Хенк. З моменту свого щасливого порятунку, він приєднався до четвірки друзів і легко влився в їхню групу. Усі готувалися до сну, Рьохару з Айлатом зранку заступати на охорону барона. Хенк увірвався без стуку, щільно зачинив за собою двері, і з палаючими від збудження очима видав пошепки:

- Барон дізнався про зраду дружини!

- І що? - якомога байдужіше відповів Рьохар.

- А то! - Хенк перевів дух. - І знає ім'я того, з ким вона це робила!

- І що він зібрався зробити? - обережно поцікавився рудий.

- Відомо що! Баронесі нічого не буде, вона йому гроші приносить, а от ти... Повісити він тебе зібрався! - випалив Хенк, витріщивши очі для переконливості.

У кімнаті повисла тиша.

- Догрався, - неголосно сказав Айлат, - і що будемо робити?

- Як що? - обурився Хенк. - Змиватися, поки не пізно! Я забіг на стайню - велів сідлати нам коней.

- Нам? - здивувався Гірк.

- Нам, - ствердно відповів Хенк, - ви ж не вважаєте, що вас це ніяк не торкнеться?

- Насправді - вважаємо, - втрутився Лис, - ми-то тут до чого?

- Може й ні до чого, та тільки затаїть злість, і в першому ж бою пошле в атаку в перших рядах, і це в кращому випадку.

Рьохар мовчки, квапливо кидав речі в мішок, дістав усі гроші.

- Я їду зараз, хто зі мною? - він обвів хлопців поглядом.

- Демони б тебе побрали, - зло кинув Гірк, - їдемо.

За пів години вони виводили зі стайні коней. Охоронці, не ставлячи запитань, мовчки відчинили їм хвіртку, хіба мало що наказав барон? А зв'язуватися з його особистою охороною ніхто не хотів, бачили, на що вони здатні. Замок барона Ерталя однією частиною виходив у місто, а інша брама відчинялася на дорогу, що вела на Панкор, ось нею і поїхали. До світанку гнали галопом, висвітлюючи дорогу смолоскипами, коли ж почало світати та видимість покращилася, звернули на схід, а зупинку зробили вже за межами баронства.

- І куди поїдемо? - перекинувши в себе кухоль пива, запитав Айлат. - Я дивлюся, ти вирішив на кордон не повертатися.

- Ні, - не став відпиратися Рьохар, - є ідея.

- І яка ж? - скептично поцікавився Айлат. - Знайти ще одну баронесу? Хоча краще принцесу, чого дріб'язкувати!

- Та годі тобі, - Рьохар не хотів лаятися, - воно саме так вийшло.

- Ну так, - не втримався від іронії Айлат, - саме, і ти зовсім ні до чого.

- Хай буде тобі, - рудий зніяковів, - все одно вже нічого не зміниш. Треба рухатися далі.

- Що там за ідея? - вирішив уточнити Гірк.

- Ви пам'ятаєте сутичку з розбійниками, коли супроводжували баронесу? - Рьохар не став продовжувати далі, поки всі не кивнули. - Я впевнений, що ми для цієї роботи підходимо набагато краще, і якщо робити все з розумом, то за кілька років кожен із нас зможе купити собі маєток, замок або що він там забажає.

Видавши все одним духом, він задоволено подивився на друзів.

- Я щось не зрозумів, - Лис посмикав на лавці, - ти що ж, пропонуєш нам стати розбійниками?

- Саме так!

- Ти це серйозно? - запитав Айлат. - Чи новий жарт?

- Серйозніше не буває, - Рьохар зі стуком поставив кухоль на стіл, - самі поміркуйте, хто йде в розбійники? Селяни, голота і будь-хто більш-менш навчений тримати меч. Від таких розбійників будь-яка охорона каравану відбивається без зусиль, і розбійники задовольняються одинаками або селянами. А ми? Та за правильно спланованого нападу жодна охорона не врятує караван. А ми зможемо за кілька років заробити пристойні статки. Погоджуйтеся. Контрактів тут підписувати не треба. У будь-який момент можна передумати та піти, - він витер рукавом рот і встав, - думайте, я не кваплю.

Судячи з того, що ніхто не звернув, а всі продовжували їхати з ним, Рьохар сподівався, що друзі приймуть його пропозицію. Рано вранці, за сніданком, після ночі, проведеної на заїжджому дворі, він порушив питання.

- Подумали?

- Подумали, - відповів за всіх Айлат, - думка гарна, але є одне але...

- Що саме не так?

- Нас занадто мало, потрібно більше людей. Де їх будемо брати?

- Невже це така велика проблема? - знизав плечима Рьохар. - Охочих знайти не складно, ще й не всіх братимемо.

- Ти зібрався оголосити набір у банду? - саркастично поцікавився Айлат.

- Не зовсім так.

Рьохар неголосно, у подробицях розповів друзям про свій план, його слухали уважно, схилившись ближче один до одного.

Вирішили забратися якомога далі від Вільних Баронств, щоб навіть випадково не зіткнутися з людьми барона Ерталя. Проїхали весь Маніар і перетнули кордон з Іріданом. Весна дедалі сильніше вступала у свої права, сніг посилено танув під спекотними променями сонця, дороги остаточно розвезло, тому довелося зупинитися в містечку під назвою Мілано, і почекати, поки підсохнуть дороги. Грошей у них вистачало, але все одно ними не смітили, хіба мало як все обернеться, краще заощадити зараз, ніж потім кусати від досади лікті.

Через десять днів рушили в подальший шлях. Місця тут виявилися болотистими, дорога петляла, перетинаючи по мостах і містках численні річки та річечки. Тішила відсутність мошкари, влітку від неї немає ніякого порятунку. Вони їхали через ліс, дорога майже безлюдна, по краях росли осики, з уже набряклими бруньками, на узбіччях зеленіла молода травичка. Після чергового повороту виїхали на довгу і відносно пряму ділянку дороги, і до середини дня наздогнали дивний обоз. Спочатку його прийняли за купецький караван але, під'їхавши ближче, зрозуміли, що це не так.

Колона приблизно з 50-ти осіб, скутих попарно, які гриміли залізом при кожному кроці, повільно брела дорогою. Попереду і позаду неї їхали вози. Задні навантажені вщерть і прикриті брудно-сірою парусиною, а на передньому сиділи двоє добре вдягнутих чоловіків, з вигляду схожих на магів. З боків колону супроводжувала нечисленна охорона. Об'їжджаючи її, найманці розтягнулися в ланцюг, дорога вузька, інакше не розминутися. Порівнявшись із першим возом, Рьохар привітав чоловіків і поцікавився:

- Невже це каторжники?

- Ну, а хто ж іще? - хмикнув один із магів. - А ви проїжджайте, нема чого їх роздивлятися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.