частина 19

Наступного дня з самого ранку він чекав Рьохара біля виходу з його землянки, отаман жив один у великій землянці з коморою, в якій зберігалося найцінніше. Склад із провізією примикав до неї з тильного боку. Рьохар вставав рано: коли в тебе під керівництвом стільки народу, відлежуватися ніколи. Табір вже прокинувся. У вогнищі палав вогонь, над ним вже прилаштували здоровенний казан, збиралися готувати сніданок. До житла отамана стали підтягуватися десятники (Рьохар, не мудруючи лукаво, завів армійські порядки - система проста і завжди працює). Усіх, хто підходив до землянки, Айлат завертав.

- Прийдете пізніше, - казав він їм, не пояснюючи причини.

Рьохар вийшов, розглядаючи небо: сонця не видно, все затягнуто хмарами.

- Тільки дощу нам сьогодні не вистачало, - вимовив він замість привітання, побачивши біля дверей Айлата.

- Ага, - сухо кивнув той, - але я прийшов поговорити не про погоду.

- Це терміново? - окинув його поглядом Рьохар. - Може після сніданку? У мене купа справ, припаси майже закінчилися, час закуповувати ще.

- Я не можу більше чекати, - рішуче заявив Айлат, - давай усе з'ясуємо зараз.

- Тут чи підемо в землянку?

- Не має значення, можна і тут.

Люди, що проходили повз них, косилися, але не зупинялися, йшли далі у своїх справах. Осторонь почулися дитячі голоси - на вулицю випустили дітлахів.

- Я слухаю, - Рьохар став навпроти Айлата, вони давно вже були одного зросту, тільки рудий помасивніше і ширше в плечах.

- Поступися мені нею, - з викликом дивлячись в очі, заявив Айлат, - знайти їй заміну для тебе не становитиме проблеми.

- Ти про Елву? - вирішив уточнити Рьохар.

- А про кого ж іще? Поступися, я місця собі не знаходжу, ні спати, ні їсти не можу. Я кохаю її, розумієш?

- Розумію, - кивнув рудий, - але ось яка штука - я теж її кохаю, і поступатися або відступати я не маю наміру. Тим паче, - додав він єхидно, - вона дама шляхетна, і син лицаря їй підходить більше, ніж син купця.

- Ти бастард усього-на-всього! - вигукнув Айлат, стискаючи кулаки.

- Але це все одно краще, ніж простий торговець! - гордовито відповів рудий.

Айлат не витримав і завдав першого удару, або, можливо, це був тільки фінт, але так чи інакше, він не влучив у ціль, по обличчю Рьохара.   Той відбив його і відступив на крок, а Айлат швидко перейшов у наступ і завдав йому два удари по корпусу. Однак ще один удар в обличчя знову був відбитий, і Айлат закружляв навколо свого супротивника, завдаючи швидких ударів. Потім Рьохар двічі спробував кинутися на зближення, і обидва рази отримав по руках, а після другого з губи в нього засочилася кров. Однак під час третього ривка він відправив Айлата на землю, але не зміг навалитися на нього зверху, Айлат зумів частково вивернутися і відкотитися. Ледве встигнувши піднятися на ноги, він спробував штовхнути Рьохара ногою по правій нирці, і рудий схопив його за гомілку і піднявся, кинувши Айлата на спину. Упавши, той штовхнув його збоку по коліну іншою ногою. Але Рьохар не випустив його ногу, напираючи та починаючи викручувати. Тоді Айлат нахилився вперед зі спотвореним обличчям, зумів схопити рудого обома руками за праве зап'ястя і вирвати ногу із захоплення свого більшого супротивника. Потім він пригнувся і рушив уперед, усе ще тримаючи його зап'ястя, вставши на ноги та випроставшись по ходу руху, прослизаючи під руку Рьохара з правого боку. Повернувшись, він змусив його впасти на землю обличчям донизу. Потім він рушив, швидко згинаючи захоплену руку вгору, притримуючи її правою рукою, і схопивши лівою рудого за волосся. Але коли він відтягнув Рьохара, готуючись вдарити його головою об землю, Рьохар напружився, і його викручена рука стала рухатися вниз. Він випрямив її, пересилюючи Айлата. Стало зрозуміло, що Айлату буде непереливки, якщо розтисне будь-яку руку, а втримати захоплення він не в змозі. Зрозумівши це, Айлат кинув усю свою вагу на спину рудого, штовхнув його і схопився на ноги. Однак він виявився недостатньо спритним, бо Рьохар змахнув рукою, що звільнилася, і врізав йому по лівій щиколотці, коли той відскакував. Айлат спіткнувся. Рьохар схопився на ноги та миттєво змахнув кулаком. Він завдав Айлату нищівного неприцільного удару, який збив того з ніг.

Елва прокинулася пізніше, ніж зазвичай, її сусідки по землянці давно встали та поралися по господарству. Останнім часом вона перебувала в прекрасному настрої, здається, вона закохалася! Від цієї думки на обличчі розцвіла щаслива усмішка. Вона, шляхетна дама, дочка маркіза, закохалася в розбійника, як просте дівчисько! Гучні крики, що лунали з вулиці, змусили її поспіхом схопитися з лежанки, вдягнутися й вибігти із землянки, на ходу пристібаючи меч. Вона не відразу зрозуміла, звідки доносяться крики, а розібравшись, поспішила на звук. Щільний натовп, майже все населення табору, юрмився тут, оточуючи галявину непрохідним кільцем, і гучними криками реагуючи на те, що відбувається там. Рішуче зробивши крок уперед, розштовхуючи ліктями розбійників, Елва пробралася в середину кола й ахнула!

Запекло лупцюючи один одного, посеред галявини боролися Рьохар і Айлат, підбадьорювані глядачами.

- Що сталося, через що бійка? - запитала вона Парка, що стояв поруч.

Він усміхнувся, окинувши її поглядом.

- А то ти не знаєш! - його рот розплився в вульгарній усмішці. - Тебе ділять!

- Мене?! Ну я їм зараз покажу!

Елва вискочила на галявину, як розлючена фурія, і відразу кинулася між тими, хто б'ється, розштовхавши їх і надававши обом смачних ляпасів під загальні крики схвалення. Розвівши їх у сторони, вона з гнівом подивилася на обох, вигляд у них був ще той! Скуйовджені, як горобці, вони дивилися спідлоба один на одного, косячись на Елву. Рьохар спльовував кров, його верхній зуб валявся під ногами в пилу, з розбитої брови Айлата струмочком текла кров, падаючи на землю великими краплями.

- Яка муха вас вкусила? - обурено вигукнула Елва. - Я вам що, здобич? З чого ви вирішили в бійці вирішувати, з ким мені бути, а мою думку забули запитати?

Вона перевела гнівний погляд із Рьохара на Айлата.

- Він перший почав, - прохрипів рудий, - я ні до чого.

- Ну так! Прямо безневинне ягня! Негайно припиніть, влаштували тут цирк, - вона повернулася до людей, які їх оточували:

- А вам що, більше зайнятися нічим? Нумо марш звідси, стоїте, роти роззявили, ні, щоб бійку припинити!

Народ, приголомшений її напором, і розуміючи, що, загалом, вона має рацію, почав поспішно розходитися, і за якихось п'ять хвилин на галявині, крім Елви та двох суперників, нікого не залишилося. Вона мовчки блиснула очима і, високо тримаючи голову, пішла, не озираючись.

День минув спокійно, суперники не бачили одне одного, займаючись справами. А наступного ранку в землянку до Рьохара зайшов Хенк, рудий ще спав, тільки почало світати, у лісі ще було зовсім темно.

- Що сталося? - запитав Рьохар, сівши на лежанці.

- Айлат їде, - неголосно повідомив він.

- Ну й нехай котиться куди хоче! - в серцях заявив Рьохар.

- Він сідлає Демона, - так само неголосно додав Хенк.

- Якого..., - рудий поспішно схопився і, натягнувши штани, вискочив із землянки.

Підбігши до загону з кіньми, він перейшов на крок і вже не поспішаючи увійшов у загін. Айлат дійсно закінчував сідлати його Демона.

- Так-так, - промовив Рьохар, - а коня мого навіщо вирішив забрати?

- Хоч когось, - злісно кинув Айлат, різко розвернувшись усім корпусом до Рьохара, - тим паче, що він тобі й не потрібен, стоїть без діла, а я зібрався до Ерідану, якомога далі від вас, тому кінь мені потрібен більше, - з викликом у голосі закінчив він.

Помітивши зціплені кулаки, Рьохар вирішив поступитися, ще одна бійка може сильно розлютити Елву, а кінь, навіть такий гарний, не вартий цієї жінки. Тому він, несподівано для Айлата, сказав:

- Бери, тобі він і справді потрібен, буде в тебе пам'ять про мене.

- Пфф, - фиркнув Айлат.

- Ні, справді, - продовжив рудий, - бери та дякую тобі.

- За що? - Айлат здивовано підняв брову.

- За те, що тоді у форті підійшов до мене і став другом, першим справжнім другом у моєму житті. Ми пройшли з тобою багато чого, і саме за це я тобі вдячний. Шкода, що ти вирішив поїхати, таких би справ ще накоїли!

- Ні, я не можу не їхати, інакше ми повбиваємо один одного. Хтось повинен поступитися, і раз вона зробила свій вибір, то так тому і бути, - він сів у сідло, - прощай, друже, я буду пам'ятати про тебе. Може ще колись побачимося.

- Сподіваюся, - Рьохар підняв руку в прощальному жесті, Айлат відповів тим самим і, торкнувшись колінами боків коня, виїхав із загону.

Після від'їзду Айлата життя в таборі потекло своєю чергою. Елва лише полегшено зітхнула, дізнавшись, що він поїхав.

- Це на краще, - переконано сказала вона Рьохару.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.