частина 16

Але Рьохар не став цього робити, він навіть трохи притримав коня, уважно розглядаючи людей, що бредуть дорогою. У голові визрів план. Перезирнувшись з Айлатом, вони зрозуміли один одного без слів, і той також притримав коня і злегка відстав. Рьохар зробив ледь помітний знак Лису і рушив до першого воза. Маги лише покосилися на них. А вони, порівнявшись із бортом воза, раптово одночасно стрибнули на нього і змахнули мечами. Клинок рудого з одного удару практично перерубав шию магу, що сидів праворуч. Лис поспіхом спіткнувся об мішки та промахнувся, лезо його меча полоснуло мага по плечу. Не зважаючи на рану, той обернувся і всадив у живіт Лису файєрбол. Лис скрикнув і, затискаючи рану руками, осів на мішки. Рьохар, не думаючи, рубанув мага другим мечем. Одночасно з їхньою атакою, інші напали на охорону. Ті лише встигли вихопити з піхов зброю, на більше часу не вистачило. Колона зупинилася, візники на останніх возах з жахом дивилися на те, що відбувається. Каторжники навпаки, радісно кричали.

- Ось звезло, так звезло! Звідки ви взялися? Розковуйте нас скоріше!

Повернувшись у сідло, Рьохар підняв руку, закликаючи всіх до тиші, уважно і неквапливо оглядаючи кожного. Брудні, зі скуйовдженим волоссям, одягнені хто на що здатен, вони з надією дивилися на своїх рятівників. Один із них привернув особливу увагу рудого. Нижчий майже на голову за всіх інших, з густою чорною бородою і волохатими бровами, кремезний, дуже широкий у плечах, він мовчки стояв у натовпі каторжників і дивився в землю.

- Зараз вас звільнять, але я так розумію, що йти багатьом із вас просто нікуди, - почав здалеку свою промову Рьохар.

У цей час зігнаних з останніх возів візниць змусили збивати кайдани, озброївши їх молотками та зубилами (інструмент знайшовся на одному з возів). Звільнені каторжники із задоволенням розтирали зап'ястя і поглядали на Рьохара, чекаючи продовження промови. Айлат оглянув Лиса: фаєрбол випалив у ньому пристойну дірку і він помер майже миттєво.

- Не пощастило хлопцеві, - зітхнувши, вимовив Айлат, закриваючи йому очі.

Рьохар чекав, поки розкують усіх і вони зберуться навколо, і періодично поглядав на низькорослого каторжника, який не виявляв жодних емоцій. Коли звільнені від кайданів люди були готові слухати, Рьохар продовжив:

- Ми збираємо людей у загін, збираємося грабувати купецькі каравани. Усіх охочих навчимо володінням зброєю, тримати нікого не станемо - набридне, зможете спокійно піти. Є охочі?

- Заманливо..., - протягнув хтось у натовпі.

Уперед, розштовхуючи народ, пробився високий, кошлатий і бородатий, як і всі, мужик у брудно-червоній сорочці з відірваними рукавами.

- Я з вами! - радісно заявив він. - Підкажу і поділюся досвідом. Я кілька років розбійничав на північ звідси, там дороги жваві, людці так і снують.

- Як звати?

- Рутом.

- Чудово! - Рьохар задоволено посміхнувся. - Бери собі на правах першого зброю та одяг одного зі стражників.

За Рутом пішли інші охочі, чоловік 30 виявило бажання приєднатися до найманців. Решта стояли осторонь, м'ялися і відводили очі. Кряжистий низькорослий бородань стояв осторонь від усіх і байдуже дивився на навколишніх.

- А ви що ж? - запитав рудий мужиків, що сминалися осторонь.

- Та в нас сім'ї, господарство, нам би по домівках, - відповів за всіх найсміливіший.

- Ідіть, коли так. Тільки не засуджуйте, крім провізії нічого вам дати не зможемо. Усе самим потрібно.

- Ми розуміємо, - закивали головами мужики.

- А ти що ж? - звернувся Рьохар до низькорослого бороданя, що стояв осторонь від усіх. - Тебе ніде не чекають?

Той спідлоба глянув на Рьохара і відповів:

- Ні, - голос у нього виявився грубий і потужний, як він сам.

- Тоді, може, з нами? - запропонував рудий, - не стоятимеш же ти тут вічно?

- Можна і з вами, - байдуже знизав плечима бородань, і зробив кілька кроків назустріч.

- І як звуть тебе?

- Діззаріус Гіларіон Гінессі III.

- Ого! - вигукнули всі, хто це почув, і з цікавістю втупилися на бороданя.

- Це де ж такі імена дають? - здивовано запитав Рьохар; Айлат, який підійшов ближче, зацікавлено розглядав низькорослого каторжника.

- У підгірному племені, - пролунало у відповідь.

- То ти гном, чи що? - першим здогадався Айлат.

- А що відразу не видно? - незадоволено пробасив той.

- Та не зовсім.

Охочим піти виділили на дорогу провізію, трупи магів і вартових відтягли якомога далі в ліс, Лиса поховали та, посадивши тих, хто залишився, на вози, рушили в дорогу. Весь цей час дорога залишалася пустельною. Рут сів правити першим возом, і дорогою повідав Рьохару історію свого життя і розповів про досвід розбійника. На вечірньому привалі, після недовгих суперечок, вирішили, особливо ніде не затримуючись, покинути межі Ірідана і перебратися в Сартан, і вже там облаштовуватися і втілювати у життя свої плани. Поки добиралися до кордону, стало зовсім тепло, і будувати землянки або ще щось не вважали за потрібне.

Перебравшись через кордон, влаштувалися за кілька кілометрів від тракту, спорудивши тимчасовий табір із куренів. В обидва боки відправили розвідників, усіх людей одягли й озброїли. Гном зажадав сокиру через брак сокири, категорично відмовившись від меча. Рьохар пообіцяв, що у кожного будуть можливості придбати відповідну зброю, треба тільки запастися терпінням. Дорогою йому запропонували пограбувати багате село, але і він, і Айлат категорично стали проти.

- Грабувати станемо купців і шляхетних панів! - рішуче заявив Рьохар. - Що за дурість прийшла вам у голови? Налаштувати проти себе всіх селян в окрузі? Та вони ж потім першими здадуть нас королівським військам! Про це хоч хтось подумав? Я налаштований не тільки не чіпати селян, а ще й допомагати інколи за можливості та вважаю, що це піде нам на користь.

Перший напад на купецький караван виявився настільки вдалим, що всі повірили в отамана, і його слово стало незаперечним. Мало-помалу справа налагоджувалася, знайшлися люди, які скуповували товар, коней, вози, все оберталося на дзвінку монету. До зими всі виявилися добре одягненими, озброєними, і грошей вистачало на ситу зимівлю, яку вирішили провести на одному з далеких лісових хуторів, трохи далі від доріг і людського житла. На печі лежати Рьохар нікому не дав, майже щодня змушував народ вправлятися зі зброєю. Дехто нарікав, не всі горіли бажанням по холоду і снігу бігати зі зброєю, але нарікали між собою, так, щоб цього не чув отаман. 

Відчувши владу, він виявився доволі крутим на розправу, і не терпів заперечень, це дозволялося лише Айлату і Гірку. Грабувати селян Рьохар категорично заборонив, все необхідне купувалося, і дівок ґвалтувати теж заборонив. Якщо хтось із місцевих поскаржиться, то покарання буде негайно.

- Я нікого силою не тримаю, - часто повторював рудий, - не подобається, можете провалювати.

Але охочих піти не знаходилося, навпаки, людей додавалося, і до весни їх було вже близько п'ятдесяти.

Навесні, коли сніг розтанув, дороги підсохли, на узбіччях почала пробиватися молода травичка, вони залишили хутір і влаштувалися в районі жвавого тракту, що веде з Лурдії в столицю Сартана. Влаштувалися докладно: вирили просторі землянки, побудували загін для коней із навісом, склали велике вогнище. Коней у таборі у великій кількості не тримали, багато мороки з їхньою годівлею, та й не потрібні вони, верхи густим лісом не проїдеш, і для нападів на каравани їх не використовуєш.

Поспостерігавши кілька разів за процесом валки дерев для зупинки караванів, Діззі запропонував більш вдосконалений спосіб: використовували тільки одне дерево, яке підіймати за допомогою системи блоків, виготовленої гномом. Для зупинки поодиноких подорожніх або невеликих загонів використовували натягнуту поперек дороги мотузку.

Десь у середині літа, рано вранці до Рьохара привели дівчину, вдягнену в чоловічий костюм, з мечем на поясі. Грошей у неї при собі майже не було, розбійники вирішили, що вона може виявитися цікавою отаману. Самі вони не ризикнули вирішувати, як із нею вчинити. Її зовнішність привернула його увагу. Він мовчки розглядав її якийсь час, перш ніж почати ставити запитання. Сильно кучеряве волосся було заплетене в косу, світло-карі очі, задертий ніс картоплею, смаглява шкіра. Дуже пухкі губи, від них Рьохар довго не міг відвести погляд.

- Хто така? - нарешті запитав він злегка хрипким голосом.

Вона не відповіла, лише гордо задерла догори голову.

- У ваших інтересах, міледі, відповідати на мої запитання, - намагаючись бути максимально ввічливим і переконливим, відповів отаман, - інакше ваш шлях далі не продовжиться: коня заберемо, а вас, міледі, я накажу віддати на потіху чоловікам, вони без жіночої ласки скоро зовсім озвіріють.

Він підкріпив свої слова огидною усмішкою. В очах у дівчини з'явився жах.

- Усі ви чоловіки однакові! - зло випалила вона.

- З чого ви так вирішили? - поцікавився Рьохар, жестом відсилаючи її конвоїрів.

- Я втекла з-під вінця, батько вирішив видати мене заміж.

- Має повне право, у вашому віці давно пора заміж, - філософськи зауважив рудий, - що в цьому такого?

- А те, що я зневажаю синка маркіза Шаро, Дрюдо! Він товстий, дурний і жахливий бабій!

- І куди ж ви прямуєте в такому вигляді? І може все ж назвете своє ім'я?

- Елва, Елва фон Дараторн, володіння мого батька маркіза фон Дараторн знаходяться за сотню кілометрів звідси, якщо їхати на північ.

- І все ж, куди ви прямуєте?

- Не знаю, - вона опустила очі, - до родичів їхати немає сенсу, відразу повернуть додому. За мною женеться брат із людьми, ви крадете в мене фору!

- Мої хлопці і його зупинять, не хвилюйтеся, - він постарався посміхнутися якомога доброзичливіше, - і коней заберемо, а пішими складно за кимось ганятися!

- Гей, Хенку! - гукнув Рьохар.

- Щось сталося? - Хенк просунув голову в прочинені двері.

- Ще ні, терміново повідом хлопцям, що за дамою женуться вершники, нехай зупинять.

- Добре, - коротко кивнув Хенк.

- Якщо вам абсолютно нікуди діватися, може, ви залишитеся в нас? - запропонував Рьохар.

- У вас? - здивувалася Елва.

- А чому б і ні? - якомога байдужіше знизав плечима рудий. - Ми приймаємо всіх, кому нікуди податися, і я вам обіцяю, що без вашої згоди вас ніхто пальцем не зачепить, - і, помітивши в її очах сумнів, додав, - а зараз розберімось із вашим братом.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.