Епілог. Частина перша

У Елви все падало з рук, що не почне робити, все не так. Плюнувши, вирішила просто посидіти біля землянки в очікуванні, більша частина розбійників повернеться відразу, на продаж і розподіл здобичі всі не потрібні. Вершників вона помітила однією з перших, важко піднялася (останнім часом у неї почала боліти спина), і навіть зробила кілька кроків у їхній бік. До вершників підбігли хлопчаки Нік і Різ, підійшов старий Дрісс. Як один із вершників, чоловік у чорному, кинув ножі, вона не помітила, навіть не одразу зрозуміла, чому хлопчаки раптом упали, а потім він змахнув мечем, і Дрісс повалився йому під ноги, затискаючи двома руками розсічене горло. Табір сполошився, народ схопився за зброю, дехто кинувся бігти, а дехто ховатися.

- Мара, щит! - голосно крикнув чоловік.

"Маги!" - здогадалася Елва і, розвернувшись, спішно покрокувала до землянки. За нею був виритий схрон, у якому могли сховатися кілька людей, знали про нього небагато, з тих, хто залишився в таборі, тільки вона одна. "Не може бути, щоб усіх перебили, - розмірковувала вона, зручніше влаштовуючись у низькій норі, - хтось та повернеться через якийсь час". Просиділа в схроні вона недовго, дикий, ні з чим незрівнянний жах змусив її вискочити з укриття і, збожеволівши від страху, бігти до дівчини-мага, що стояла в розгубленості. Тільки вона могла позбавити її від цього моторошного кошмару. Що казала дівчина Елва не розуміла, просто тягнула до неї руки в надії на захист. А потім різко все закінчилося, дівчина-маг доторкнулася до її руки й страх зник. Елва озирнулася. Крім неї з мешканців табору залишилися шестеро. Марта, подруга Бона, що підтримує величезний живіт; Лейна, що тримає на руках нещодавно народжене немовля; Еда, Ніда й Агата. Озирнувшись уважніше, вона не знайшла серед мертвих кількох жінок із дітьми, вочевидь, втекли до лісу.

- Усе добре, я прогнала чудовисько, більше воно не повернеться, - впевненим голосом сказала дівчина-маг, - але і вам тепер тут робити нічого, ви вільні, можете йти.

- Але, світла пані, куди ж ми підемо? Наш дім тут, - пролунало у відповідь.

От невдача!

- Гріесс! - покликала Мара мага в чорному. - Доведеться їх із собою брати до Лютфрена, і там прилаштувати. Є в таборі коні?

- Були, але втекли. Зараз пошлю Алода їх повернути, - відповів він.

Наближатися до нього всі боялися і трималися на відстані. Він задоволено хмикнув, бачачи їхню настороженість, і сказав, звертаючись до Мари.

- Відправ їх збирати пожитки, поки Алод збере коней. Але мені не подобається ця задумка, тягати за собою такий багаж. Навіщо вони нам?

- А що накажеш із ними робити? - у відповідь запитала Мара.

На це він холодно подивився на неї та провів вказівним пальцем собі по горлу.

- Ні! - різко відповіла вона. - Так не можна!

Він тільки зітхнув і похитав головою.

- Ідіть збирайтеся, - наказала їм Мара.

Вибору не було, бігти від магів? Усі потягнулися збирати пожитки. Елва подумала про гроші, Рьохар не довіряв банкам, точніше не хотів зайвий раз показуватися в місті та тримав усі гроші при собі. Основна частина була захована в лісі в дуплі дерева, про яке знав він і Елва, навіть Хенку не сказав. Вона, трохи поміркувавши, вирішила залишити їх там, де лежать, а потім, якщо вийде, забрати. Зараз же їх просто відберуть, перед очима постав погляд блідо-блакитних очей, цей маг запропонував усім перерізати горлянки, звідки він узагалі взявся? Поки всі збиралися, з лісу повернули коней, що втекли в паніці. Елва сіла на коня перша, вона має право! Косоокій Еді довелося їхати з дівчиною-магом. Виїхавши на тракт, Елва внутрішньо здригнулася: на узбіччях, але найбільше праворуч від дороги, там, де росла молода поросль, лежали трупи розбійників, їх було дуже багато, невже всіх вбили? Поки у вози впрягали їхніх коней і вантажили поранених і вбитих, Елва блукала вздовж узбіччя в пошуках Рьохара, раптом його тут немає? Вона повинна знати точно! Серце тьохнуло - Хенк! Елва пішла далі й зупинилася, ніби наткнувшись на стіну. Притиснула руку до грудей, намагаючись зупинити серце, що хотіло вистрибнути, другою рукою затиснула собі рот. Обезголовлене тіло в одязі Рьохара лежало осторонь дороги, на траві, з двома мечами, міцно затиснутими в руках. Слід на шиї чіткий, рівний, видно, що голову знесли одним ударом і абсолютно безкровно! Як це? Вона повела очима на всі боки та побачила голову, що відкотилася під кущ, з рудим волоссям і застиглими небесно-блакитними очима.

- Твій?

Запитання застало її зненацька і злякало, Елва здригнулася і повернула голову на голос. Позаду стояв маг у чорному оксамиті, з холодними очима, хоча зараз у них не було того могильного холоду, з яким він дивився на всіх у таборі. Сил відповісти не залишилося, вона просто кивнула, по щоці покотилася сльоза.

- Не пощастило хлопцеві, у нього не було шансів. Нічого особистого, - додав маг, дивлячись на неї дивним поглядом.

- Тоді навіщо? - Елва підняла на нього повні сліз очі.

- У мене свої цілі та свій шлях, він просто попався на дорозі.

Сказано це було настільки байдуже, що Елві стало страшно, дуже страшно.

- Не бійся ти так, ніхто вас не вб'є. Мара не дозволить, тож не бійся.

Він розвернувся і пішов до возів.

Увечері на привалі караванники, що залишилися живими, захлинаючись, перебиваючи один одного, обговорювали напад розбійників і захоплювалися Гріессом, так звали мага в чорному. Якби не його втручання, то караван дістався б розбійникам. Звідки він узявся? Це питання не давало Елві спокою, а головне - що далі буде?

У Лютфрені їм зняли кімнату, нагодували, і наступного дня дівчина-маг Мара водила їх містом, намагаючись прилаштувати хоч куди-небудь. Кухарку і прачок взяли в заможні будинки з радістю, але ні Елва, ні Марта, ні Лейна виявилися нікому не потрібні. Побачивши немовля і надуті животи вагітних, люди негативно хитали головами та закривали двері. Елва так втомилася за цей день, що її вже не хвилювало, візьмуть її чи ні. Увечері Мара відвела їх назад у готель і, замовивши на всіх вечерю, пішла.

- Невже завтра знову блукати містом? - з тугою запитала Марта, вкладаючись на ліжко, - у мене немає ніяких сил.

Повечерявши, вони трохи поговорили, будуючи здогади, але після ситної їжі їх швидко всіх зморщило.

Гучно грюкнувши дверцята змусила підстрибнути на ліжку - стрімко увійшов Гріесс. Усі завмерли, чекаючи, що він скаже.

- Завтра, вранці, з речами, чекаєте нас на стайні при готелі в самому центрі, вона там одна, не помилитеся.

- А куди, а навіщо..., - боязко спробували дізнатися жінки.

Але у відповідь він лише процідив крізь зуби:

- Дякуйте пані, що живі й ще прилаштує вас кудись. Я б із вами не панькався!

Він пішов так само стрімко, як і з'явився, пильно глянувши на Елву і гучно грюкнувши дверима, змусивши всіх здригнутися від удару.

- Може, втечемо? - неголосно запропонувала Лейна.

- Далеко? - уїдливо запитала Елва. - У таборі ніхто з нас не поспішав бігти, всі поховалися. Треба було в ліс бігти, не додумалися ми. Тепер уже пізно.

Вранці вони чекали в стайні, як і наказав Гріесс. На подив Елви, з'явився ще один кінь, на одного з них вона і залізла, її товаркам довелося влаштовуватися на іншому удвох. Вони навіть не намагалися питати куди їдуть, знали, що відповіді не дочекаються.

Виїхавши з міста, звернули ліворуч і приблизно через пів години, серед полів, фруктових садів, побачили ферму. Залишивши всіх чекати на дорозі, Гріесс забрав Марту, змусивши Лейну стояти в очікуванні. Повернувся він один, ведучи коня в поводу.

- Взяли? - з надією запитала Мара.

- Звичайно взяли, а ти сумнівалася? Але взагалі-то, треба було доручити це тобі, твоя ж ідея тягнути їх за собою! - відповів він невдоволено. - Даремно тільки час втрачаємо!

- Що ж не доручив? - з викликом запитала вона.

- Та тому, що це буде ще довше, і ти залишиш нас без грошей, при тому, що мої " засоби" заробітку тебе не влаштовують. І як тоді їхати? Ночувати в лісі й жити полюванням? Швидко ми так доїдемо! - продовжив Грієсс своє бурчання. - Поїхали, ще дві ферми попереду.

На іншій фермі картина повторилася, тільки повернувся Грієсс вже без коня. Настала черга Елви. Залишивши Мару чекати на роздоріжжі, він повернув до ферми, ведучи коня Елви в поводу.

- Ненавидиш мене? - раптово запитав він. - І водночас боїшся?

- Так, - вона не стала відпиратися, - і не можу зрозуміти чому. Ні до кого я не відчувала таких дивних почуттів, у чому причина? Начебто така сама людина, як і всі, ну маг, але я багато зустрічала магів, і жоден не викликав у мене таких дивних відчуттів.

Гріесс хижо посміхнувся.

- Не вгадала. Я давно вже не людина. А боїшся, бо я так хочу, хотів би іншого - помирала б від бажання.

Елва недовірливо на нього подивилася.

- Це жарт такий?

- Анітрохи. Це особливості моєї магії, я не людина, Елво, я вампір.

- Як вампір? Тут, під сонцем? І тоді навіщо тобі це все?

- Як багато запитань, - він усміхнувся, - проте ми приїхали.

Ця ферма стояла на невисокому пагорбі, вздовж дороги, що вела до широко відчиненої брами, росли високі тополі, навколо лежали поля з пшеницею, кукурудзою та густою кормовою травою. Вони минули ворота, назустріч їм з гучним гавкотом вискочили собаки, але вистачило одного погляду Грієсса і вони забралися в будки, скиглячи та підібгавши хвости.

З дверей хазяйського будинку визирнула жіноча голова і тут же зникла.

- У тебе народиться син, - несподівано сказав Грієсс.

- Звідки тобі знати?

- Я бачу, і пологи будуть важкими, ось тобі кілька золотих, звернися до мага, сама не впораєшся, - і, дивлячись на її ошелешене обличчя, додав, - а коли син виросте і йому стане нестерпно сидіти біля твоєї спідниці, назви йому ім'я вбивці його батька, у Варастії мене легко знайти. Досить назвати моє ім'я на будь-якій прикордонній заставі і йому розкажуть куди їхати.

- Навіщо? - видавила з себе Елва. - Навіщо ти мені це кажеш?

- Не знаю. Мені здалося, що так треба, а своїм передчуттям я звик довіряти.

З будинку вийшла жінка, за нею двоє підлітків.

- Чого бажають панове? - звернулася вона до Грієсса з легким поклоном.

- Де господар?

- У полі, де ж йому ще бути? - жінка витерла руки об фартух. - А вам він навіщо?

- Запитання тут ставлю я, - невдоволено відповів Грієсс і подивився жінці в очі.

- Так, так, - затараторила вона, щойно він відвів погляд, - зараз пошлю хлопців.

Елва мовчки стояла, тримаючи коня в поводу. Гріесс по-господарськи пройшовся подвір'ям, за ним по п'ятах слідувала дружина фермера, поспіхом і дуже докладно пояснювала, де які споруди, скільки врожаю зібрали торік, і скільки планують цьогоріч. Нарікала на ціни на ринку і скаржилася на збирача податків. З поля в супроводі молодших синів прибіг фермер. Високий, чорнявий, із сивиною, що пробивається подекуди, з густими бровами та твердим підборіддям.

- Хлопці сказали, що приїхала племінниця, але в мене..., - він заткнувся на середині фрази, вампір впився поглядом у його очі.

За хвилину погляд фермера змінився, він усміхнувся.

- Елва! - вигукнув він. - Як же ми раді тебе бачити!

Підійшовши до неї фермер міцно обійняв Елву, яка нічого не розуміла, і розцілував її в обидві щоки.

- Ласкаво просимо до нас!

Елва незрозуміло подивилася на Грієсса. Він чудово розумів її стан, задоволено посміхнувся і перервав радісні голосіння фермера.

- Мені час їхати, ні, ні, не вмовляйте, немає часу. Я заберу на кілька слів вашу племінницю, а потім поверну її вам цілою і неушкодженою.

Він повів Елву вбік і неголосно заговорив:

- Я навіяв їм, що ти його племінниця, твій чоловік загинув, і зараз, щоб не тягнути час і ти точно все запам'ятала, я вкладу ці відомості тобі в голову. Не лякайся, це не боляче.

Відповісти вона не встигла, її погляд застиг. Відвівши очі Гріесс сказав:

- Не дякуй, це не моя ідея, ти ж знаєш. Перший час поживаєш тут, а там як забажаєш. А коли син виросте, нехай приїжджає. Прощавай.

Вампір покликав свого коня помахом руки, легко застрибнув у сідло і спрямував його геть.

- А йому точно стане не під силу? - крикнула йому вслід Елва, прикривши долонею очі від сонця.

- Точно, - Гріесс повернув коня, - сама побачиш.

- І навіщо йому до тебе їхати! На смерть?

Вампір знизав плечима і хитнув головою.

- Майбутнє не визначено наперед, із чим приїде, те й отримає.

Він ляснув коня долонею по шиї, і той зірвався з місця в галоп.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.