Епілог. Частина друга

Сім'я фермерів прийняла її як рідну, і коли настав час пологів, у місто послали одного зі старших синів по мага-цілителя. Дочок у фермера не було, і його дружина щиро раділа появі в домі ще однієї жінки. Як і передбачав Грієсс, Елва народила сина - точну копію Рьохара: те саме руде волосся, ті самі очі кольору блакитного неба в яскравий сонячний день.

П'ять років прожила вона на фермі, а потім вирішила, що з неї вистачить цього селянського життя з курми та свинями. Спокійне, розмірене, скоріше одноманітне, з важкою фізичною працею життя зовсім не пасує уродженій маркізі. Чіпляння старшого сина ставали дедалі настирливішими, а оточуючі стали відверто дратувати. Вона-то знала, що чужа тут. Чому вампір не стер їй спогади?

Однієї з теплих літніх ночей, коли в будинку всі спали, Елва осідлала коня, повантажила речі, розбудила Керта і, посадивши дитину в сідло, вивела коня з двору. Сівши на коня, вона направила його в бік Лютфрена. Ніч вона вибрала ясну, наїжджена дорога відмінно освітлювалася яскравим місяцем. Їхала повільно, згадуючи минулі роки та той день, коли її сюди привіз вампір. Згадала пологи, цілитель дуже її хвалив за передбачливість, без допомоги мага малюк міг померти. Сина вона назвала Кертісом, а не Діккером, як хотів Рьохар, але заперечувати він не міг, а їй ім'я Дік здавалося занадто простонародним.

Об'їхавши Лютфрен, направила коня на дорогу, що веде до Лурдії. Незважаючи на гарну видимість, гнати побоялася, рухалася риссю, а зі світанком прискорила біг. З першого разу місце сутички з караваном Елва проїхала, за минулі роки ліс зріс і вона не впізнавала місцевість. На ніч звернула з дороги та влаштувала привал, а вранці продовжила шлях. Коли попереду показалася таверна, Елва зрозуміла, що промахнулася, розвернула коня, і не поспішаючи поїхала назад. Її ніхто не зупиняв, верхові, селяни на возах, які проїжджали повз, просто ковзали поглядом - їде собі баба з дитиною, ну і нехай їде. А вона уважно роздивлялася ліс, прилеглий до дороги та, проїжджаючи дорогою вдруге, знайшла таки місце загибелі Рьохара. Смикнувши повід, вона рішуче звернула в бік і, проблукавши з пару годин, все ж вибралася до їхнього колишнього табору. Землянок і так було мало, і в сильно зарослому лісі помітити їх виявилося проблематично. Залишивши Керта тримати коня, увійшла в землянку. Тут усе залишилося, як і раніше, лише вітер наніс листя. З очима, повними сліз, вийшла на вулицю і пішла строго на північ, рахуючи кроки. Керт рушив слідом, ведучи коня. Потрібне дерево знайшлося швидко, високо на стовбурі в нього було дупло, хороший орієнтир. Тільки ось дерево підросло і дупло стало ще вище, ніж було.

Покрутившись навколо, Елва підвела до дерева коня, міцно його прив'язала і забралася йому на спину. Усередині дупло набагато більше, ніж здається зовні, і все, майже вщерть забите шкіряними мішечками, туго набитими монетами. Склавши гроші в сідельні сумки та посадивши перед собою сина, поїхала в Лютфрен і там майже все поклала в банк. Їхати з такими грошима через усю Ойкумену небезпечно!

У Лютфрені купила критий віз і ще одного коня, і за кілька днів виїхала до Лурдії, приєднавшись до торгового каравану. У Лурдії затримуватися не стала, хоча їй тут сподобалося, поїхала на схід, уздовж узбережжя, оминула Іфанію, і зупинила свій вибір на приморському містечку Мадара, що знаходилося вже в Манкері. На околицях міста придбала маєток і відкрила пансіонат для дівчаток. Кавалера Елва так собі й не знайшла, не цікавили її інші чоловіки, не відпускав її Рьохар чи вона його?

У працях і турботах минуло 15 років. Кертіс виріс і перетворився на молодого чоловіка, зовні - точну копію свого батька. Коли Елва дивилася на нього, який підходив до будинку, їй завжди здавалося, що це Рьохар живий і неушкоджений, повертається додому. Освіту синові вона дала прекрасну: він чудово тримався в сідлі, знав грамоту і відмінно вправлявся з мечем. Характер мав поступливий, легко сходився з людьми, а вже як він подобався дівчатам! Але настав момент, коли йому справді стало не під силу в маленькому приморському містечку, захотілося світ подивитися, та й себе показати, чи такий гарний, як здається? І в один із сонячних днів у другій половині літа він повідомив матері, що він найнявся в караван, що йде в одне з Вільних Баронств, у Філарс. "А вампір виявився правий!" - подумала Елва і зробила так, як радив Гріесс, назвала синові ім'я вбивці його батька і розповіла як його знайти.

- Битися з вампіром? - здивувався Керт. - Це квиток в один кінець.

- Він сказав: "Із чим прийдеш, те й отримаєш". Ти хлопчик розумний, сам вирішиш із чим іти, а можеш узагалі не йти, ніхто не змушує.

Дорога до Вільних Баронств далася каравану важко. Гинули люди, коні, доводилося часто хапатися за зброю. Купці везли дорогі пахощі, бурштин, кілька підвід були завантажені глечиками з дорогим вином, привезеним з-за моря. Але ось Манкера і Панкор залишилися позаду, і на початку осені караван сягнув Баронства Філарс, а за день дістався і до Кранка, головного міста Баронства.

Кертіс отримав розрахунок і, поставивши коня в стайню, вирушив бродити місцевими ринками. На одному з них він попався на очі Рагдаї. За минулі роки вона неабияк погладшала, постаріла та обзавелася трьома синами від барона. Побачивши на базарі рудого найманця, вона не повірила своїм очам, помотала головою, заплющила очі, але рудий нікуди не подівся. "Не може бути! - розмірковувала Рагдая. - 25 років минуло, а він ні краплі не змінився!" Нічим не видаючи своїх почуттів, намагаючись вгамувати серце, що шалено калатало, вона рухалася назустріч, супроводжувана служницями. Порівнявшись із рудим хлопцем, уже хотіла заговорити, але, придивившись, зрозуміла, що хлопчисько просто копія Рьохара, яким він був 25 років тому. Він не може зараз бути таким. Ретельніший огляд укріпив її в думці, що все ж таки це не Рьохар: у вухах немає сережок і меч на поясі тільки один. Прикинула вік - йому приблизно років 20, невже син? Чи просто двійник? Так і не знайшовши відповіді на запитання, пройшла повз і провела хлопця довгим пильним поглядом. Він відчув, обернувся і зустрівся з нею очима. Її наче блискавкою вдарило! Ті самі очі! Але він її явно не знав і, насилу відвівши погляд, вона пішла далі.

Рагдая так розхвилювалася, що ні спати, ні їсти не могла, навіть барон помітив її стан і поцікавився, чи не захворіла вона? Витративши кілька днів на роздуми, вона звернулася до ворожки. Вірна служниця, не привертаючи уваги, провела ту до баронеси. Ворожка розкинула карти й упевнено заявила, що Рьохара давно немає серед живих і тому бачити його на ринку баронеса не могла. А от ким є той, кого вона бачила - карти про це мовчать.

Поштовхавшись по базарах, поблукавши містом, Керт усе ж вирішив їхати до Варастії. Він ще сам достеменно не знав, із чим він поїде, вирішив, що розбереться на місці. Покинувши місто, попрямував у бік кордону з вампірами. Біля прикордонного поста, дивлячись на протилежний бік річки, він довго роздумував. На вампірському березі не виднілося жодних поселень і нічого схожого на місто, лише кілька будівель, що нагадували кошари для худоби, без вікон. Проїжджаюча повз сім'я селян на возі, запряженому парою коней, перервала його роздуми.

- Гей, хлопче! Відійди-но вбік! - крикнув мужик, який керував возом. - Не стій на дорозі!

Керт від'їхав убік. Селянський віз проїхав, з нього на Кертіса з цікавістю дивилася пара дітлахів, виблискуючи пустотливими оченятами. "Так, що я насправді? - зупинив він себе. - Зважився їхати, так треба їхати, нічого тут я не вистою!"

Торкнувшись колінами боків коня, направив його слідом за возом. На під'їзді до вампірського берега його зупинила постать у чорному вбранні й низько насунутому капюшоні.

- З якою метою прямуєте до Варастії? - голос, що поставив запитання, прозвучав неприродно глухо.

- Я, мені..., - запнувся Керт, потім відкашлявся і чітко вимовив, - мені потрібен Гріесс Асдок Пубертан де Крессон.

- Так-таки сам Грієсс! - здивувався співрозмовник. - А навіщо, дозвольте дізнатися.

- Та тут така справа, - Керт зібрався розповідати всю історію цілком, але його зупинили.

- Зачекай.

За кілька хвилин до них підійшов вампір без капюшона. Вперше побачивши вампіра, Кертіс розглядав його на всі очі.

- Що сталося? - запитав той, хто підійшов.

- Та ось, йому потрібен übergeordnet.

- Прям-таки сам? - і цей здивувався і серйозно запитав. - Мета?

Керт і йому спробував почати довгу розповідь, але вампір його перебив.

- Краще я сам, так буде швидше і зрозуміліше.

Рудий не встиг нічого відповісти, вампір подивився йому прямо в очі, і Кертіс застиг на якийсь час. Вампір відвів погляд і сказав:

- Тепер усе зрозуміло. Тобі треба їхати в Арнс'Керах, це королівський замок, там точно знають, де зараз перебуває Гріесс, бо на місці він не сидить.

- А як туди проїхати та чи довго?

- Дорогу зараз поясню, а от чи довго, - вампір задумався, - туди ніхто не їздив на звичайному коні, тож важко сказати. Головне, що точно доберешся, - вампір усміхнувся, - дороги в нас абсолютно безпечні для самотніх мандрівників.

За час шляху сюди Кертіс багато чого дізнався про Варастію, тож повірив вампірові одразу.

- То як їхати? - перепитав рудий.

- А це просто, - усміхнувся вампір і знову глянув Керту в очі.

За кілька хвилин той уже чітко уявляв собі дорогу до королівського замку.

- За провізією заїжджай у будь-яке поселення - продадуть. Вампірів не бійся, пояснюй куди їдеш і всі справи. Щасти!

Варастія його здивувала, все, що він тут бачив, не вкладалося в рамки звичного і вражало чистотою, порядком і відсутністю будь-якої суєти. У першому ж поселенні, в яке він звернув, коли мішок з провізією став показувати дно, до нього поставилися з привітністю і гостинністю. Запропонували переночувати, нагодували гарячою вечерею і не зажадали за це грошей, а припаси продали за дуже невисокою ціною. Почувши, куди він прямує, дивувалися, поглядаючи на нього із заздрістю і повагою. Керт не витримав:

- Та хто такий цей Грієсс?

- А ти хіба не знаєш? - його запитання чомусь розвеселило поселян.

- Ні, - невдоволено буркнув у відповідь рудий.

- Це всі знають, - усміхнувся літній селянин і, не ставши більше випробовувати терпіння рудого, пояснив, - він командувач вампірської армії, принц королівського дому. По суті - він найголовніший у Варастії, хоч і не формально.

- Ого! - захоплено вигукнув Кертіс. - Я справді цього не знав. Мати назвала тільки ім'я і сказала де шукати. Але це ж усе змінює!

До Арнс'Кераха він добирався понад два тижні, ледве не пропустив останнє поселення, що сховалося в долині, після нього тільки гори - скелясті, похмурі, без ознак життя. Про поселення попередили вампіри, вони їхали повз і зупинилися дізнатися про мету його подорожі. Заодно поцікавилися, чи вистачить йому припасів, бо он там за горою останнє поселення перед королівським замком. Спочатку Керт дивувався, де це бачено, щоб королівські замки будували так далеко від будь-якого житла. Потім зрозумів, що за вампірської швидкості пересування - зовсім недалеко. У горах на всю відчувався холодний подих осені, на рідкісних кущах червоними вогниками горіли плоди шипшини, трава майже вся пожухла, а на деревах жовтіло листя. Гори ставали вищими, через каньйони перекинуті кам'яні мости, рослинність потроху зникала. Замок вискочив з-за чергової гори абсолютно раптово, Кертіс навіть коня зупинив. Розміри Арнс'Кераха вражали, він більше скидався на місто, ніж на замок. Хоча, може так і має виглядати королівський замок вампірів?

Ворота виявилися відчиненими навстіж, варта його мовчки пропустила, лише злегка скосивши очі в його бік. Проїхавши довгий, вузький прохід Керт потрапив у внутрішній двір, де на нього, мабуть, уже чекали. Що його дуже здивувало.

- Вітаю вас в Арнс'Керасі, - сказав вампір, що стояв біля ґанку.

На його відкрите обличчя спокійно світило сонце. "Вищий", - здогадався Кертіс, за час шляху він уже трохи розбирався в рангах, видах і можливостях вампірів.

- На жаль, його високості принца Грієсса зараз немає в замку, але я пропоную вам на нього почекати.

- Де ж мені його чекати? - розгублено запитав рудий.

- Тут, у замку, - уточнив вампір, не змінюючи виразу обличчя, - на людській частині замку, там і кімнату для вас знайдуть, і їжею забезпечать. Згодні?

- Так.

- Тоді я зараз розпоряджуся, чекайте, за вами прийдуть.

В очікуванні Грієсса минуло 12 днів, і це виявилися приємні 12 днів. Йому показали замок, ту частину, де могли з'являтися люди, тричі на день годували та відповідали на всі запитання, і взагалі ставилися, як до дорогого гостя. Єдине, чого йому не могли сказати, то це коли повернеться Грієсс, але за тиждень життя в замку Кертісу стало абсолютно байдуже - так чекати можна нескінченно довго.

Був час обіду і на кухні стояв галас, народ сідав за довгий стіл, потягуючи носом аромати, що пливуть від каструль. Керт давно з усіма перезнайомився і зараз весело балакав із Мірою, однією зі служниць, що живе при замку. Двері голосно грюкнули, і в зал увійшов вампір. Усі присутні поспішно підхопилися і схилилися в глибокому поклоні. Кертіс кланятися не став, просто стояв і розглядав того, хто увійшов. Так, усе як і розповідали. Високий, з довгим волоссям, зібраним у хвіст, із сережками у вухах, хижим розльотом брів і уважним поглядом.

- Це ти мене чекаєш? - запитав вампір, не звертаючи уваги на людей, що схилилися в поклоні.

- Якщо ви принц Грієсс, то так.

- Я-то принц, а от ти хто такий?

- А я Кертіс, син Елви та рудого отамана Рьохара.

- Точно! - усміхнувся Грієсс. - А я думаю, кого ти мені нагадуєш. Ходімо, поговоримо.

Вони вийшли на подвір'я, і Гріесс повів Кертіса в сад. Красою саду Керт уже встиг насолодитися, і зараз на всі боки не дивився, від цієї розмови залежало його подальше життя.

- Розповідай, із чим приїхав, - серйозно дивлячись на нього, запитав вампір, - маю ж я знати, що мені з тобою робити.

Глибоко зітхнувши, Кертіс відповів:

- Коли я виїхав із дому, то думав про помсту за смерть батька. Дорогою до Вільних Баронств я відмовився від цієї думки. Поки їхав Варастією, взагалі до пуття не знав, навіщо їду. Але ось поки я вас тут чекав, я зрозумів навіщо приїхав!

- І навіщо ж? - Гріесс не зводив із нього уважного погляду.

- Я хочу стати одним із вас! - рішуче заявив Керт.

- Ти добре подумав? Шкодувати потім не будеш? - продовжуючи його розглядати, запитав Грієсс.

- Добре, все складається один до одного!

- Чудово, - кивнув вампір, - і коли ж?

- Можна і зараз, чого тягнути? Тільки я хочу, щоб це зробили ви.

- Я так я, - не став заперечувати Грієсс, - зараз, так зараз. Тоді йдемо, чого тут стояти.

Керт задоволено кивнув і пішов за вампіром.

Харків, серпень 2019.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.