Утік непрощеним?
Я стала зливою. Солоним каменем.
Душа скипілася на люту злість.
Утік непрощеним, з набитим гаманом?
Та мій проклін тебе ночами їсть!
Немає виходу. Вже не наситишся.
Колотить нутрощі жорстока хіть.
Забудеш правила, страхи й обітниці,
родинний затишок — іржава кліть.
Самиця схлипує. Чомусь не радує
захланну "жонушку" бучанський фен,
і крики хльоскають чіпкими гадами,
і біль кусається, немов рефрен.
Єдина вольниця — гранчак і спогади,
та скалки пам'яті, де ти — герой.
Душа броньована — не мучать здогади,
сусідські ж погляди — чіпкий конвой.
Самиця схлипує: "Не пий! У Сонєчки
напухли ніженьки. Вези в район!"
Нові кросівочки на ніжках донечки
погризли плоть її. Вже й до ікон
несеш байстря своє — святі сахнулися,
в Марії в погляді — бридливий жах.
І тіло дівчинки в петлі гойднулося:
зваблива, зламана... Так то ж чужа...
Це ж їй в Гостомелі ти руки виламав,
ділив з товаришем найперше зло?
До Бога кинувся?! Ригай могилами —
він рід твій висушить, як джерело.
Вже йдуть! Це янголи — безжальні месники!
Немає сховища таким, як ти.
А де ж ті спільники, де перелесники?
Вже відцуралися, на те й скоти!
Утік непрощеним? А дім твій трощиться.
З набитим гаманом? А то твоє?!
Твій рід опльований з огиди морщиться,
а в вікнах поночі мара встає:
смутні, скалічені, в пісок заховані...
Вони вже в Господа, він змив їх біль.
Їх діти висвятять свій край сплюндрований,
а твій витравлює кривавий хміль.
...Не маєш виходу. Ні сну, ні спокою.
Мовчу. Не виклену. Ти сам - свій біс.
Ночами рикаєш в пітьму стоокую,
а гріх твій шкіриться... живцем заїсть....
03.04.22
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!