Кому я насправді потрібна
Коли очі наповняться стислим, невиспаним болем,
коли серце зупиниться, зойкнувши прикро і дрібно,
я надалі брестиму столоченим болем-полем,
якщо поряд є троє людей і собака, яким я потрібна!
Весь цей сум - порошинка на зранених грудях країни,
мої сльози - лиш крапля отам, під Ірпінським мостом.
Межи мною й зневірою теплиться усміх дитини,
та ще вранішній гавкіт собаки. Так рідно, наївно і просто!
Місто квітів і згарища. Боже, який же ти грізний!
Від безсилля з утомою ночі регочуть крізь морок.
І катують - словами й мовчанкою. Страхом. Вогненно. Залізно.
І буває, задивишся в дзеркало - й звідти ошкіриться ворог!
І накотить: не винесу! Світе, пробач, я старалась!
Хто там знав мої розпачі? Зникну - ніхто й не заплаче.
...Але схопить за руку любов. І засвітяться очі, мов гало.
І, мов пластир, приткнеться кудлате бочисько собаче...
09.08.22
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!