Гостомельський півень
Грудкою смерті й вогню падає ворог з-під хмар,
лютий свинцево навис сірістю, димом і страхом,
сонце — і те затягнув мертвої гуми нагар...
В тиші лиш голос дзвенить, голос домашнього птаха!
Стріпує півень крилом, кличе солдатів у бій,
гетьман з барвистим хвостом ворогу в руки не дасться!
Вклавши патрон в магазин, пісні рішучій, живій
тихо всміхнеться вояк: “Виживу, хай тобі трясця!”
Квітень між битого скла, вулиці в розсипах гільз.
Свято-Покровська гірчить, мов закатована рана.
В вирваних пащах воріт — шрами чужинських коліс…
Вітряна тиша… І спів! Спів бойового гетьмάна!
“Хто попід тином розкис? Гей, та не бійся — ходи!
Шкода майна, але що ж… Діти в безпеці — і добре!
Віник приносьте, мітлу, вигребіть двір від біди.
Бачиш, вражино? Живий! Вільний гостомельський обрій!”
Літо… “Сусіде, привіт! Як там город, підгорнув?
Родить земелька?” — “Ще й як! Славно ж напоєна гнівом!”
Люди, собаки, авто… Й знов свою пісню гучну
в неба безхмарний кришталь тягне гостомельський півень!
Блискає хрест в далечінь, качка в рогозі дріма,
котяться ринком хліби, вікна мигтять, мов намисто…
Знову панує життя там, де гніздилась пітьма.
Спів тріумфально дзвенить: півень приглянув за містом!
07.06.2022
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!