Волонтер
Дідо казав: ще в дитинстві зневірився в альтруїзмі.
Вірив, що світ порятують лиш велетні глобалізму:
долар, торгівля, розумні економісти.
Пирхав, що людям не треба культури, а тільки поспати й поїсти.
Правда, на пенсії множились втома і болячки,
тож наш герой вже ростив не “бабоси”, а грядочку — бурячки.
Гепнуло двадцять четверте, і ген за селом закурилось багаття.
Дідо ходив і кректав: “Парубки, та я все розумію — завзяття!
От уявімо: з діброви попре ДРГ,
де тут ховатись — за грушку, за гілля благе?
Нате лопату, окопом поправте пейзаж.
Це — для початку. А далі ладнайте бліндаж.
Господи, де ж вас набралося стільки, голодні та босі!
Зараз ще з бабою светрів сюди повиносим.
Бачу ж, що зимно в благеньких кросівочках в лісі!
Досить соромитись! В зятя цих лахів до біса.
Баба казала, що завтра наварить борщу.
Тільки ж каструльку верніть, а то більше не пригощу!
Баба у мене — газдиня, сам Біг у димар зазира!
Сьорбайте, сил набирайтеся бити того упира.
Ситому легше воюється. Шкода, мороз тут по смерку…
Завтра я ще звіробою запарю, зроблю з вас загін берсерків”.
Внуки раділи: “Дідусю, та ти ж волонтер!”
Він на те слово кашкетом потилицю тер,
брови насуплював, оком поводив негрізно.
“Ні, ну, який волонтер! Просто жив, та й набачив різне.
Поки за лісом бухтить ненажера-війна,
я у селі — зацікавлена сторона:
хай ці солдатики будуть здорові та витривалі,
й ворог не вичистить збіжжя, яке я сховав у підвалі;
виб’ють хлоп’ята отих подурілих танкістів,
й більше не будуть засранці до хати зі зброєю лізти.
Де ж то ви бачили, щоб волонтерить на старості літ!
…Там… Той хлопчина бухикає. Може, у нього бронхіт?
Дочко, спитай щось від кашлю, як будеш в аптеці!
Тре рихтувати медпункта нашій хоробрій безпеці…”
(Присвячую цей вірш усім людям, які допомагали військовим на місцях у лютому-березні 2022 року).
02.07.22
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!