Час мине..
Час мине, і їх діти казатимуть: “Батько — не кат!
Він поліг майже чесно — при спробі “узяти” Гостомель.
Ось і довідка: лютий, летовище, перший десант.
Відгорів, не скривавивши руки в бучанськім содомі”.
І не треба картатися, став би він катом чи ні
реготав би між тих, що дитячого тіла жадали?
У родини є фото, що досі висять на стіні,
й навіть хрестик на цвинтарі. Треба ж померти так вдало!
Журналісти ще встигли сказати “погиб, как гєрой”,
а родина — поплакать від слів про сусідські “трофеї”.
“Але що ж це ми ляпнули! Брешемо. Вибачте. Ой!
Мародерство — це злочин. Навіщо нам ці “привілеї”?
І “вопше”, цю війну ми засуджуєм, путін — мурло,
від прозріння і сорому двоє сусідів — з цирозом.
Не садист наш татусь. Не доїхав. Ось так “повезло”.
І “вопше”, він хороший. Це телик примусив гіпнозом…”
08.04.2022
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!