Зелене серце

IV. День четвертий

Розділ 15

Перші промені сонця торкнулись верхівок дерев, а потім тихенько опустились до наметів в яких ще спали туристи. Сонце підкрадалось безшумно, щоб розбудити людей освітлюючи їхні намети своїм світлом, тим самим стати причиною перших звуків сьогоднішнього дня.

Поки люди спали природа вже ожила, краплинки роси намагались злетіти високо в небо, перетворившись дорогою в невидимок, а уся рослинність приймала рясний душ із сонячного проміння. Ніч минула, темрява давно вже втекла перед світлом. Яскраве сонце, стало причиною ще одного світлого дня, ще один новий ранок і ще один шанс стати щасливим вже цього дня.

Для кожної людини ранок це особливий час, який вона зустрічає чи проводить по власній традиції. Хтось продовжує спати - вкриваючи свою голову від світла, що освітлює його обличчя, ховаючись все глибше від нього під своє одіяло. А хтось встає - намагаючись посмакувати кожною хвилинкою, цього величного періоду дня за чашкою кави, чаю і бажано з книгою в руках.

Дані зустрічав черговий карпатський ранок у неабияких дивних відчуттях. Щось дивне продовжувало відбуватись в середині нього, вперше він відкрився людині, вперше він відчув Божу присутність, вперше його обійняли так сильно і ніжно після декількох років самотності. І все це через одну людину, ім’я якій – Злата.

Він ще продовжував відчувати своє минуле, увесь його жах і біль, але завдяки тому, що сталось після звичайної зустрічі однієї групи туристів і особисто Злати. Він по-іншому побачив світ, який завжди був тим самим і незмінним, як у минулому так і сьогодні, таким він залишиться і надалі .

Здається він зрозумів, що минуле говорить саме за себе, воно вже минуле, це те що пройшло і яким би воно не було, з ним треба розірвати болючі стосунки. Є лише сьогодні, сьогоднішній ранок, сьогоднішній день, сьогоднішні рішення і дії, саме сьогоднішній вибір впливає на наше майбутнє. Зокрема сьогоднішнє наше життя на землі, впливає на нашу вічність, саме сьогоднішній вибір стає ключовим фактором нашого майбутнього - там де немає часу, де немає болю, немає страждання і смерті, де лише вічне блаженство у присутності Творця.

Сонце гірського ранку знову нагадало йому про життя, саме про те життя, яке він споглядав протягом самотніх років, які намагались відкрити йому вічність. Минуле - це якір, важка тонна заліза, яка прикувала тебе до старої гавані, але ж є ще цілий океан, а в океану свої маршрути, своє небо і тисячі прекрасних берегів. Кораблі з якими ти можеш відкрити нові горизонти і написати нову історію, адже для цього і існують кораблі.

Хай навіть вони і зазнали страшних боїв і підступних стихій, та хвилі шторму можуть розбити лише матеріальну складову судна, але не його нутро. Потрібно лише скинути якір який заважає, те важке залізо яке тримає тебе на місці. Хай його поїсть морське дно за допомогою часу, а корабель отримає волю, яка необхідна для судна.

Люди помилково вважають, що їм дається саме майбутнє, і що воно важливіше всього, забуваючи про реальність теперішнього часу. Не може бути майбутнього без теперішнього дня, не можливо жити майбутнім чи минулим - це стан часу, який поза теперішнім. Саме сьогодні дається людині для того щоб виправити своє минуле і створити своє майбутнє.

Тому сьогодні час робити вибір і діяти, втілювати мрії, одружуватись, народжувати, відкривати нові вершини, робити нові кроки, саме сьогодні. Насправді сьогодні є найважливішою порою в нашому життя, часто завтра може й не бути і кому тоді потрібні будуть наші плани?

Бог дав людині життя, для кожного свій чудовий відрізок, у когось він довгий в когось короткий, але його потрібно прожити. Не існувати, а саме – прожити, життя так і називається – життя, а не існування.

Взагалі мало хто собі уявляє, але Бог створив людину для вічності, попросту кажучи для вічного життя, вічної насолоди, вічного блаженства і вічного спілкування і з Ним, зі своїм Творцем. Людина просто не оцінила того, що зробив Бог. Маючи все, вона схотіла більшого, того чого їй ніколи не потрібно було мати, адже вона ніколи не зможе стати “богом” як їй про це нашептав диявол у Едемському саду.

Він сам колись хотів стати вище за Творця, за що і був скинутий з небес, ставши батьком неправди і зла, яке наповнює наш світ. Тому йому схотілося обманути людину, яка оступилась таким самим гріхом як і сам диявол. Людина не послухалась Бога, їй сподобалась ідея стати вище за того ким її створив Творець, але це був лише обман сатани. Людина поплатилась вічним життям, зрештою і земним життям, вона відвернулась від Свого Творця.

Людина завжди залишиться людиною, при будь якій ситуації, буває що гіршою, буває і ліпшою, але саме людиною. З тим самим смертним тілом і душею, що завжди лишається невидимою і такою важливою та з тим самим духом, що завжди рветься далеко в небо – до Бога, в ту саму вічність, яка була назначена людині ще до її створення.

На хвилі своїх думок Дані поринув у свій невидимий океан і вирішив пройтись чудовим ранковим лісом, наповненим свіжого повітря і легкого туману. Вогонь вже майже погас, і він не став його розпалювати, сонця вистачало, щоб не відчувати холоду. Дані увійшов до лісу і зник між високими деревами поміж густого туману.

                                                          ***

Свіже повітря наповнювало собою увесь ліс і легені кожного хто вступив у володіння цього лісу. Легкий туман вештався між високих смерек періодично хапаючись за їх гілля, сонце вже оволоділо верхньою половиною лісу проганяючи густі хмари туману. Під ногами хрустіли старенька давно впавши гілки дерев, нагадуючи, що вони все ще тут і що вони все ще залишаються частиною лісу. Мякий мох приховував у собі маленькі грибочки які от от мали вирости і стати чудовим трофеєм для місцевих грибників. Піднявши голову можна було побачити кольорові пилинки які літали в освітленому повітрі лісу.

Дані насолоджувався моментом ранку, намагаючись поговорити з Богом, адже протягом свого життя він так  і ніколи не наважився на декілька щирих слів і кілька сміливих зізнань. Здається для нього настав той самий час і той самий момент щоб зробити це і цей ранок підходив для цього як ніколи краще.

Він трохи замислився, почувся ранковий спів пташок, блаженні звуки наповнювали серце, закликаючи душу до величезного таємства – молитви. Він оглянувся, щоб знайти підходяще місце, і за кілька секунд його погляд впав на малесеньку зелену полянку між могутніх смерек. Трохи постоявши між могутніми смереками він боязко зігнув свої коліна, спочатку став на ліве, а потім не кваплячись на праве. Усе навколо затихло його розум підбирав правильні слова, але серце вже давно їх підібрало. Він став тихенько промовляти слова які вмів, він відчув що Бог чує його і давно чекав на х особисту розмову, тому Дані відчуваючи тепло і батьківську любов розмовляв зі своїм Богом, стоячи на колінах посеред ранкового лісу.

                                                           ***

За спиною Дані тріснула стара гілка, він одразу ж обернувся на звук, то була Злата. Вона підкрадалась яка меле левеня, намагаючись застати його зненацька, проте з Дані таке не пройшло, адже живучи в горах найперше потрібно мати добрий слух.

- Куди ти зібралась у таку рань? – запитав він ще трохи сонну Злату.

- А хіба нам не у цю сторону до Синевіру? – запитала Злаа, наче нічого дивного не відбулось, а вона лише йде у правильному напрямку.

- Ну трошки не сюди! – посміхнувся Дані.

- Трошки це скільки? Пів дня шляху? – продовжила посміхаючись Злата.

- Думаю десь цілий день! – посміхнувся він їй у відповідь.

- Добрий ранок! – промовила Злата підійшовши до нього ближче.

- Добрий! – відповів він з маленькою легкістю в серці.

- Чудовий ранок!

- Беззаперечно! – погодився Дані.

- Можна залишитись просто тут, посеред цього лісу!

- І жити поруч із хижими сусідами, вовками чи ведмедями, а може кабанчиками! – посміхнувся він, його настрій був на висоті, і сьогодні він був не такий як завжди, а трохи інший, чого не могла не помітити Злата.

- Головне сам захопив самий красивий шматочок землі! – іронічно обурилась Злата.

- Не кожен захоче лишити комфорт і перебратись у будинок між дикого лісу, люди звикають до зони комфорту і відірватись таким важко! Тим більше власноруч поставити для себе житло, тим більше для містян, які звикли до кафе шок чи ресторанів, найближчий ресторан – стая, на якій ми були, і де можна посмакувати по – справжньому чимось незвичним! – Дані розговорився, впершез їх зустрічі.

- Ти правий, але все ж є такі люди які б проміняли комфорт міста з усіма його плюсами, і мінусами на такі самі плюси і мінуси, але вже в карпатських горах! – запевнила його Злата, підкресливши все сказане своєю чарівною усмішкою.

- Вірю! – посміхнувся він.

- Дані… - Злата стала перед своїм новим другом.

Її прекрасні очі злились з зеленим ранковим лісом, який вже наповнювався теплом, ліс відбивався в її очах, вона була прекрасною і надзвичайно вродливою. В усьому лісовому пейзажі,Злата виглядала ще прекрасніше, як місцева володарка природи. Її каштанове волосся світилось від сонячного проміння, а її тендітне тіло затуляло сонце, перед дані стояла не людина, а справжній ангел, що заблукав між людьми.

Саме ця людина стала для Дані особливою у його житті, саме їх зустріч, стала причиною сьогоднішнього такого особливого дня для нього. Злата стала наглядним прикладом, як Бог контролює наше життя і піклується про нас з висоти своїх небес не залишає нас Свого погляду і своєї ласки, абсолютно незаслуженої нами людьми.

- То що ти хотіла сказати? – запитав її Дані, не відводячи своїх очей від Злати.

- Я хотіла сказати, що Бог ніколи не помиляється! – її очі опустились вниз.

- Мені теж так здається! – погодився Дані також трохи опустивши свій погляд.

- Вчора я обійняла тебе! – Злата все тримала свої очі опущеними вниз.

- Я відчув це! – з теплом підтвердив її слова Дані.

- Знаю, що слова можуть менше ніж наші дії, але я відчула твій біль і відчуваю його! – вона підняла свої очі, дивлячись на Дані, вони були наповнені слізьми, які повільно стікали її ніжними щічками.

- Наша зустріч – це Божий контроль, останні дні у вашій компанії разом з тобою – це Боже піклування! – тихо промовив він.

- Ти віриш у це? – запитала в нього Злата.

- Вірю! – запевнив її Дані.

Злата ступила на крок ближче до Дані, він трохи боязко підняв свої сильні руки і наважився її обійняти, він обійняв її ніжно з неабияким відчуттям тепла. Таке тендітне і ніжне створіння опинилось у його руках, у його обіймах, що нагадало про любов і тепло. Одразу прийшли спогади про його маленьку сестричку, яку так нагадувала Злата, якої вже давно нема поруч. Дані ледь утримався від сліз, натомість Злата компенсувала і його сльози, здається плачучи за два серця.

В його обіймах опинився всесвіт, якого він так довго не міг зрозуміти. Лісове повітря все більше наповнювалось теплом, але не воно єдине, адже сьогодні ще одне серце наповнилось особливим почуттям, яке є справжнім дарунком Бога.