Зелене серце

Розділ 7

Смак перемоги група відчувала в повітрі. Він змішався з південно – західним вітром який приніс із собою аромат гірських трав. Група незмінно вірила у свій успіх. Сонце своїм промінням висушувало піт, який струмочком стікав по обличчю сьогоднішніх підкорювачів вершин. Дані як справжній лідер підіймався останній і як справжній чоловік разом з Дем’яном допомагав дівчатам нести їхні речі.

Дорога лягала через самий хребет полонини, вона стелилась двома коліями які утворились від коліс великих позашляховиків і радянських вантажівок. Тому не була такою важкою для сходження як стежини більш вищих вершин, яких в Карпатах дуже багато. Круті схили по обидві сторони хребта трохи лякали столичних туристів. Їм було дивно, як тут могли їздити машини. Наскільки сміливі водії були в цих місцях. Адже одна справа їхати по рівнесенькій асфальтованій міській трасі і зовсім інше, по такому екстремальному бездоріжжю, що простягалось по вершинах полонин.

-“Клива” дуже небезпечна - промовив до них Дані, бачачи їх злегка налякані очі і тремтячі коліна, що починали труситись при першому ж пориві вітру, який увесь час хотів підняти їх і понести над всією цією красою. Коли ж вітрові не вдавалось здійняти людей і понести з собою, він намагався щось у них вкрасти, бодай хустинку, чи якусь маленьку легку річ яка слабко трималась рюкзака, наче на згадку про кожного хто побував у Карпатах.  

- Що таке клива? - запитав Дем'ян.

- Мабуть це ще одно дивакувате невідоме нам слово гуцулів - мовила Карін.

Злата усміхнено обернулась щоб подивилась на Дані, чекаючи його пояснення. Дані трошки призупинився щоб перевести подих, і тоді промовив:

- Клива - це гора яка не має лісу, обо її стрімкий підйом, частіше всього це кам’яниста вершина, на якій полюбляють рости едельвейси. Благородні білі квіти, схожі на "лапку лева".

Одразу ж після його слів у всіх дівчат на обличчі зявились дуже милі гримаси, їхні очі загорілись як новорічні вогні, коли почули про "Едельвейси". Справжні акторки, яким не вистачає нагороди, за акторську майстерність. Їм би зараз позаздрив навіть сам Луї де Фюнес – майстер гримас, подумав про себе Дані.

- Дуже красива квіточка. А її можна знайти простим туристам? – поцікавилась з великим захопленням Олександра.

- Можна, ми якраз рухаємось однією з їхніх домівок. Вони полюбляють рости у важкодоступних місцях Свидовецького гірського масиву, по якому власне ми зараз і рухаємось.

- А можна її знайти, для себе? – спитала Злата, яка схожа була в цей момент на маленьку дівчинку, яка просто хоче квіточку.

- Не думаю, що це хороша ідея.

- Чому? - з легким розчаруванням запитала Злата.

Звісно їй разом з дівчатами перехопило дух від думки, що кожна з них може зірвати собі таку особливу квітку.

- Тому, що вона на грані вимирання! Білотка альпійська така її справжня назва, занесена до червоної книги України. Через людей які не думають про те, що буде з нею, а лише тішаться з бажання володіти її красою. Зірвати її і все, привласнити собі, тим самим знищити її. Краса досить зла штука, через яку можна і загинути.

Дівчатам стало сумно через таку статистику. Вони зрозуміли своє таке саме бажання володіти цією чарівною квіткою, як і бажання тисячі інших людей.

- Вибач! – розуміючи про, що говорить Дані мовила Злата з відчуттям провини.

- Добре, якщо вам стане легше то я прийму ваші вибачення і передам їй.

- Ти знаєш де вони ростуть? - запитав як справжній науковець Дем’ян.

- Так. Ось тут є місце, трохе небезпечне, прямо внизу. - вказуючи по праву сторону своєю сильною рукою Дані.

По праву сторону був небезпечний крутий схил у підніжжя якого виднілось красиве гірське озеро, прозоре як капля роси воно відбивало в собі всю велич синього гірського неба, наповненого почуттям свободи.

- Боже яка краса, - не могла натішитись Злата. Яке все прекрасне, наче якась казка, наче сон який хочеш снити завжди і ніколи не просинатись.

- Подивись ліворуч! - мовив Дані,

Злата одразу ж обернулась на його слова, спрямувавши свій погляд ліворуч. В далечині виднілось ще одне озеро не менш красиве за те, що було зліва, оточене скалистим хребтом – кливою, яка нагадувала ребра величезного давно дрімаючого на тім місці гіганта.

- Вражає! - із захопливістю промовила вона.

Вітер продовжував свої нашестя поривів, які формували напрямок лежачої вівсяниці полонин, як волосся з зачіскою в одну сторону. Маленькі кущики чорниці звичайної , були розкидані обабіч дороги якою вони йшли, тому всі дружньо і періодично смакували цими чудесними капризними ягодами. Кінчики ніжних довгих дівочих пальців у всіх були вимазані то темно синім, то чорним, то фіолетовим кольром в залежності від насиченості соку який був у середині ягід. Демян закінчив наповнювати поліетиленовий кульочок чорницею, всі наче чекаючи лише на нього рушили далі.

В дорозі краще лишній раз не говорити, а правильно зберігати дихання. Щоб не збивати ритм серця яке старається правильно і своєчасно відправляти кров наповнену киснем до всіх органів, що особливо потрібно в момент великого навантаження.

- За годинку мали б справитись. Але враховуючи, що ви вперше в Карпатах, то десь годину півтори, а там побачим… - говорив на повному серйозі Дані як справжній провідник і лідер, з відчуттям, що він несе користь.

Всі раділи, а Злата ніжно усміхалась йому з під свого розкішного каштанового волосся, що придавало Дані неабиякої впевненості в собі. До умовної цілі залишалось три з половиною кілометра, група минула Великий Котел з якого відкривається один з накрасивіших кругозарів Карпат і прямувала далі.

                                                           ***

Звичайний дерев’яний хрест служив чи то оберегом, чи то пам’яткою, або просто монументом висоти, яку щойно взяла група під лідерством Дані. Радості не було меж Злата здавалось стрибала до неба її емоції були такими щирими і по дитячому милими, наче вона маленька дівчинка яка виграла цілу вантажівку шоколадок. Усі були дуже радісними, адже вони не просто виграли змагання, але й нарешті вляглись відпочити, після нелегкого шляху до цієї точки.

Зараз вони були прямісінько над озером Герешаска, красивішим за попереднє, що вони зустрічали десь дві години тому. До гірського озера вела дорога по якій їздили позашляховики, квадро цикли і мотоцикли, вирушивши в подорож Карпатами не могли залишити осторонь цього казкового місця. Всівшись на склоні гори над самісіньким озером, Злата величезними очима вдивлялась в кожну деталь кртини яка постала перед нею.

- Картина намальована Творцем! - промовила вона.

- Ну не зовсім! - впевнений у своїх словах, зіпсував момент насолоди Дані.

- Просто колись давно льодовик розтанув і заповнив цю гарну чашеподібну заглибину, що внизу цієї скелястої гори. З тисячоліттями схожість скелястої гори зі стіною, дала свій результат. На такій висоті, при певних метереологічних умовах, часто утворюються лавини, які в свою чергу, і живлять протягом тисячоліть, такі озера як це!

- Який же ти розумний! - з легкою іронією мовила Злата, але з ласкавістю запитала.

- Ти не віриш, що Бог створив все те, що ти зараз бачиш?

- Ну по правді сказати вірю. Бог це “годинникар”, що створив годинник, завів його та залашив іти! - іронізував він з малою усмішкою. - Я маю на увазі, що Богові не обов’язково було створювати це озеро саме тут, Він створив гори, воду, певні завкони природи, а далі все це з плином часу, само зробило себе і утворилось те що ми зараз бачимо.

Вітер знову освіжав змучених туристів, Каріна і Олександра взялись за свої розповіді, а Дем'ян взявся їм допомагати. Ніхто не хотів втрачати ні хвилини і увіковічнити всю красу моменту для інстаграму. Дані трохи помовчав, а далі продовжив досить тихим голосом:

- Але от не вірю у відносини людей з Богом! - він присів поруч неї дивлячись в озеро, що було просто у їх ніг.

- Чому ти так кажеш?

- Тому, що Бог давно залишив людей, дуже давно, і всі ці казочки, про дружбу між Богом і людиною, не для мене! – заявив Дані.

- Ти  "деїст"! - заявила вона розуміючи всю сутність їхнього діалогу.

- Ну це по книжковому, по правильному так сказати! - наче оправдовував себе розуміючи, що Злата дуже розумна людина.

Знявши хустинку, що була на голові Злати, її волосся повністю впало вниз на її плечі, і вітер одразу ж почав доторкатись до нього.

- Ти "деїст"! - знову заявила вона дивлячись на нього.

- Може й так, і звідки така інформація?

- Звідки така впевненість? - з лагідністю витягувала інформацію Злата.

- З життя! - коротко відповів він.

- Так – так! - нащурила свої зелені очі Злата, вії яких здавалось торкаються неба.

- А я знаю трошки іншу інформацію! - здалеку підійшла вона до неприступного серця Дані.

- Звідки?

- З життя! - іронічно відвела свою голову Злата, вже намагаючись розпізнати фігурки, що ліпило небо із своїх хмар.

Небо влаштувало шоу здогадок для людей, інтригуючи їхню уяву, що ж це фігурка така, і лише обраним дарувало короткочасну тінь.

- Тож ти не відвідуєш жодну церкву?

- Ні!

- Не читаєш Біблію?

- Ні! – все з таким непорушним спокоєм відповідав він.  

- Не бачиш підстав у власному житті для віри в Бога? Який сьогодні послав це сонце на нашу дорогу? – з легкою здивованістю питала Злата, хоча розуміла не всі люди ж вірять у Бога, а ще більше тих які до кінця не розуміють вірять вони чи ні.

- Ну Бог же встановив всі закони і правила, тому тисячі років Його відсутності ніхто не помічає. Сонце сходить, зорі освітлюють ніч, метелики блукають у пошуках їжі, не бачу чогось особливого. Все залежить від людської уяви, комусь легше живеться коли над ними є вища сутність яка начебто бачить їх дії. Комусь краще без цієї вищої сутності.

- А якщо ти помиляєшся, якщо все не так? – з лагідністю говорила Злата, бажаючи допомогти йому у його питанні – віри.

Дані приліг на вівсяницю своїми широкими плечима.

- Можливо я б хотів помилятись, краще б я помилявся! - посміхнувся він побачивши ті самі фігурки із хмар.

Злата розуміла, що всі його не зовсім сильні і десь недолугі аргументи для неї християнки - це просто захист. Таким чином Дані захищав свою територію хоч і не до кінця розумів всієї ясності питання. Але протягом життя в його голові сформувалась певна позиція, яку він і намагався відстоювати на рівні рефлексів, щоб бути правим. Хоча його серце в глибині єства яке закрито для людей завжди хотіло вірити в щось інше.  Злата хотіла знайти вести розумний діалог і обов’язково дізнатись причину яка вплинула на таку позицію Дані.

- Ти читав "Біблію"?

- Не бачив в цьому потреби!

- Але ж знайомство з Богом відбувається саме через цю книгу!

- А чому лише через неї? – здивувався Дані.

- Вона написана Ним, для нас, послання для людини, щоб навчитись чогось ти мусиш здобути знання, так дещо й тут. Хоча дивившись на цю всю красу на ці дивовижні гори розумієш, що Він є і набагато ближче ніж  ти думаєш! - посміхалась тепло Злата.

- Ти стверджуєш що в тебе з  ним відносини?

- Так! Як би це смішно для тебе не звучало, але так!

- І які ж вони? – в очах Дані горів вогонь не аби якої цікавості.

- Теплі, як у друзів! Так, як у друзів, як у у батька і доньки!

- Цікаво. - рівним тоном мовив Дані,

- Ти відчуваєш їх? – знову запитав він.

- Чи ти лише це все надумала собі? – очі Дані дивились в Златині очі з підозрою.

- Ні вони реальні! - заперечила Злата.

- І як вони проявляються?

- Я завжди звертаюсь до Нього! Говорю з ним, раджусь, прошу мудрості, коли мені важко я просто жаліюсь і прошу сил, щоб справитись з певними переживаннями чи проблемами. Прошу Його допомоги, стараюсь робити Йому приємне.

- Приємне? - з подивом запитав він.

- Ну так, що тут такого?

- І як це?

- Ну робити, щось для Нього, співати пісні, писати вірші, любити інших, піклуватись про них, адже в цьому проявляється моя любов до Нього.

- Через любов до інших? – знову очі Дані виявляли цікавість і здивування.

- Так, але не просто через любов яка несе тобі якусь користь, а щиру, ту яка походить від Нього через моє серце.

- Тобто альтруїстичну?

- Так, саме так! Якщо я щось роблю для інших, я роблю це для Бога. Він створив світ, він створив усе про, що ми можемо подумати, все, що ми можемо відчути створено ним. я його власність тому можу хоч так через любов до інших людей, що мене оточують, доводити Йому свою любов. Любов основа відносин міцних, постійних, найприємніших.

- Ні не дивись так на мене! сміялась Злата, схвильована поглядом недовіри Дані.

- Я не божевільна! Розумію для тебе це все дивне і в деякій мірі нове тому ти можеш так подумати, але я здорова, і все що кажу тобі це правда.

Хмарини вже розійшлись і сонце знову почало відбиватись у воді озера.

- Завжди вважав, що вас у ваших церквах в деякій мірі зомбують і нав’язують неправдиву інформацію, шаблонне вчення яким легко контролювати ваші голови.

Злата щиро розміялась.

- То тепер бачиш, що ми не зомбі? - протягуючи йому свою руку.

- От, можеш спробувати. Хоча Дем’ян мабуть такий, ти обережніше з ним, а то з’їси тебе вечором. - жартівливим шепотом проговорила вона.

Вони разом сміялися, вперше за довгий час Дані посміхався.Йому було якось спокійно на душі, задоволенням було не лише споглядати Злату, її розкішне каштанове волосся, ніжна постава, зелені яскраві очі, в яких злились всі таємниці гір, щира усмішка, така легка і непримусова. Спілкувались вони, наче знаються довгий час просто не бачились ціле літо.

- Все велике починаєтся з малого.

- Вже таке я колись чув! - сказав Дані.

- От бачиш тим більше, значить так воно і має бути. Треба почати читати Біблію, яка допоможе тобі знайти істину.

- А що таке істина?

Злата розсміялась.

- Що такого смішного я запитав? – із абсолютно серйозним видом запитав Дані.

- Вибач, але зараз ти нагадав мені Пилата, який задав Ісусові те саме питання. – пояснила Злата.

- Мабуть важливе питання, якщо воно турбувало римського префекта! -  задумливо говорив Дані.

- Надзвичайно важливе! - ствердила його думки Злата.

- А що думаєш ти сам? - вдивляючись прямо в очі Дані, своїми світло – зеленими очима запитала вона з лагідністю.

Дані задумався, схоже таких важких питань в житті йому не задавали. Можливо лише зараз вперше, він по справжньому задумався над цим питанням. Його турбували зовсім інші питання, але це питання прозвучало як виклик. Що ж воно таке думав про себе Дані, поринувши у свій розум, шукаючи логічного пояснення – "істини".

- Насправді по відношенню до істини можна застосувати багато визначень. - нарешті мовив Дані.

- Ну наприклад? - підштовхувала його до відповіді Злата, заганяючи його в кут своєю ніжною усмішкою.

- Істина - це те в що вірять люди!

- Люди вірять і в брехню! - одразу ж розбила його твердження Злата.   

- Істина - це те що може приносити результат!

- Брехня теж приносить результат, але залишається брехнею.

Дані продовжував мислити і шукати правильне твердження у своїй голові.

- Тоді – це те, що робить людей щасливими!

- Погана новина може бути істиною, але вона принесе лише біль людському серцю.

- Тоді - це те, що зрозуміле для всіх! - продовжував Дані, намагаючись віднайти правильне твердження.

- Багато людей може говорити одну й ту саму добре продуману, неправдиву історію, але це не зробить її істиною!

- Тоді - це те, що всі називають істиною! - продовжував не здаватись він.

- Так, але одна половина людей може вважати так само як ти зараз, а інша половина, вважатиме, що це не так. Тому це не те, чим насправді є істина. – Злата знову обдарувала Дані своєю ніжною усмішкою, щоб не розчаровувати його.

Він волів би вічно дивитись на неї, на її усмішку, на її волосся, дивитись в її очі, і хай він ніколи не дасть правильної відповіді. Хай навіть не дізнається правди про істину, але щоб вона сміялась йому вічно. Хай відповідь на це важке питання скаже йому вона, але з цією самою усмішкою, що зараз яку він волів би бачити цілу вічність.

- Ти знаєш, що це? - знову спитав він.

- Знаю! Я обов’язково тобі розповім!