Зелене серце

Розділ 18

Пилюка здіймалась від міцного взуття туристів, але ліс швиденько її прибирав своїми зеленими листочками. Дорога була вже не такою важкою, якою вона була ще вчора. Маленька стежинка то простерлась рівненько через ліс і лісові галявини, то непомітно стелилась вниз, тому йти було не так важко. Могутні дерева змінювались, кущиками і чагарниками з чудовими видами долини в яку текла прудка річка і лише десь далеко за сивим горизонтом, виднівся населений пункт.

Чагарники з малиною та ожиною зажди живуть нероздільно, а тому люблять виростати дуже щільно, особливо на місцях вирубаного лісу, де ростуть молоді деревцята, або як ще називають це місце місцеві –вагаш. Улюблене місце бурих ведмедів, їжаків і звісно змій, адже високих дерев, що викрадають проміння у сонця на висоті тут нема, тому все тепло літнього дня дістається їм, а вони ну дуже вже полюбляють вигріватись. Тому так звані вагаші дуже небезпечні і містянам тут без нагляду місцевих годі щось і шукати, хіба що нещастя або пригод не зовсім приємних.

Старенька стежинка, якою вони прямували в сторону озера Синевір, почала трохи опускатись вниз і простягнулась під вершиною гори встеленою густим смерековим лісом. З іншої сторони стежини росли молоденькі смерічки, ялини і граби конкуруючи одне з одним за сонячне світло. За ними була здоровезна похила галявина покрита ожиною і малиною, справжнім святковим столом для деяких жителів лісу.

Дані не зводив своїх очей зі Злати, справжньої красуні. Йому здавалось, що таких більше немає, таких більше не зустрічають, таких одного лише разу в житті дають Небеса. Все що було в ній, було таким ніжним і добрим, таким турботливим і теплим, вона була справжнім “едельвейсом” між усіх квітів Карпат, які він тільки знав. Дані не міг збагнути як можна бути такою вродливою не лише ззовні, але у всією своєю душею і серцем.

Злата захоплювала його і він вже не міг відірватись від її очей, таких добрих, глибоких, забарвлених зеленими кольором як і її душа, вони були такими глибокими і люблячим, абсолютно зеленого кольору. Здавалось, що вони відображали душу такого ж кольору, кольору життя і народження чогось нового, здається її серце було таким же зеленим, дівчинка із зеленим серцем.

Дані йшов попереду, але вирішив сповільнити свою ходу і поговорити зі Златою.

- Отже Ісус – істина? – запитав Дані тихенько у Злати, трохи уповільнюючи свою ходу, щоб вона змогла з ним зрівнятись і йти разом.

- Безсумнівно! – відповіла вона трошки захекано, але все одно зі своєю чарівною усмішкою.

- То Він був просто перед Понтієм!

- Навпаки! – заперечила Злата.  – Це Пілат був перед Ним!

- Думаєш він збагнув що до чого?

- Що Ісус та істина про яку задумався Пілат?

- Так! Що це Ісус і що Він справді істина? – Дані очікував відповіді.

- Це відомо одному лише Господу, адже Він дивився в очі Понтія Пілата і бачив наскрізь його серце!

- То Він бачив навіть його серце? – здивувався він.

- Так, адже Бог серцевидець! – посміхнулась Злата.

- Але ж Ісус був людиною, такою ж як і ми, смертною хіба не так? Тоді як Він міг бачити серце Пілата? – Дані намагався скласти до купи всі пазли картини про Істину.

- Ти правий! Ісус був людиною, на всі сто відсотків, Він жив таким самим життям як ми, подорожував, навчав, працював, вчився, піклувався про інших, їв і пив, знесилювався і відпочивав, сміявся і плакав, відчував ті самі емоції і ті самі страждання що і ми – люди! Але є одна суттєва відмінність – Він ніколи не грішив! – Злата проникливо поглянула і очі Дані, торкаючись своїми словами його душі.

- Ніколи!? – повторив Дані.

- Диявол намагався скористатись Його положенням і підступав зі своїми спокусами, але Ісус не піддався і переміг усі спокуси диявола!

- Яким таким положенням? – він знову здивувався!

- Ми щойно говорили, що Ісус був на сто відсотків людиною! – Злата намагалась все зрозуміло пояснити Дані, для якого це були абсолютно нові істини і факти яких він ніколи не знав!

- Так, і що Він ніколи не грішив! – Дані все чітко пам’ятав.

Вітерець намагався розвіяти волосся Злати ніжно вкладене під зелену бейсболку, що яскраво підкреслювала колір її прекрасних очей. Сонце освітлювало шлях досягаючи туристів через молодесенькі дерева і їх молоде листя.

- Ісус був Богом! – Злата знову шокувала Дані.

- Богом? – він здивувався, але в той же момент задумався.

- Саме так! Ісус до того як став людиною був Богом! – її червоні щічки відтворили тоненьку усмішку яка зігрівала серце Дані.

- То для чого Богові ставати людиною? – Дані дістав пляшку води і простягнув втомленій Златі.

Злата з радістю взяла пляшку і зупинившись повільно зробила кілька ковтків. Трохи перепочивши вона продовжила:

- Коли наші прабатьки згрішили, про що ми з тобою говорили, то вони стали приречені не лише на вічні страждання і муки, але і на вічну смерть. Хоча вони і були живими фізично, їх дух став мертвим назавжди, а дух це те що колись Бог вдихнув у людину при її створенні. Завдяки духові, людина має невидимий і важливий зв'язок з Богом, дух людини це серцевинка особистості нашої душі, і саме вона ця серцевинка, має особливий контакт і відносини з Богом.

Але після гріхопадіння все змінилось людина померла її дух помер, і вона стала ворогом для Бога, тому про вічність можна було забути, про ту вічність, яку створив Бог для нас, щоб ми могли бути завжди з Ним.

Тому Творець і створив план спасіння для людства, щоб повернути людину до Себе, адже Він не хотів щоб Його творіння, яке так жахливо зрадило Свого Творця, залишалось у вічній ворожнечі зі Своїм Богом. Творець знав, що людина не зможе віднайти шлях до свого Бога, Він бачив усю нашу безпорадність і Його любов до нас була набагато вищою за Його біль і відчуття зради з нашого боку.

Ще до свого об’явлення людині про результат її вчинку, який має вагомі наслідки для всього живого, Бог зробив першу згадку про Спасителя, тим самим озвучивши свій план:

“І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту.”

(Біблія, книга Буття 3:15)

- Який цікавий уривок! – промовив Дані.

- Надзвичайно цікавий!

- І що ж він означає? – його очі горіли цікавістю.

- Насправді це дуже важкий текст, який захоплює велику частину істин, і велику частину Святого Письма, тому навіть не знаю як правильно тобі його пояснити! – зітхнула Злата, адже розуміла, що для Дані попри його цікавість та щире серце, такі тексти є важкими для пояснення, як власне і для неї самої.

- Ну хоча б трішечки! Я знаю ти зможеш! – тепер вже їй посміхнувся він.

- Взагалі цей віршик, це найперша обітниця про Спасителя для людей. Це згадка про Спасителя людства і Його боротьбу та перемогу над Дияволом. Майже вся історія людства вміщена в ці слова Творця, це зворотній відлік до фінального протистояння між дияволом та Богом, в якій Бог отримає перемогу.

- Це те, що ми називаємо – “боротьба світла і темряви”?

- Боротьба за душі людей, яку ніхто ніколи не бачить, тому, що це велика духовна війна, яка схована від наших очей! Лише частково і періодично вона виливається у видимі протистояння, у вигляді війн і геноцидів, голодоморів і всього, що не просто забирає людські життя, але найголовніше губить їх душі. Коли відбуваються видимі речі, які жахають, коли війни виникають із затуманення розуму, тоді відбувається велика атака диявола, щоб згубити людей чим більше, тим краще для нього.

- Чому?

- Тому, що він знає, свою вічну участь і хоче згубити чим більше людських душ, щоб вони не дістались до Бога, тому що він батько зла і неправди. Бог все створив і продовжує творити, а диявол не може цього робити, тому він все руйнує, його природа – зло, і це зло захопило всю землю і багато сердець, але Бог зажди утримує диявола, контролюючи все, що відбувається у всесвіті! – Злата закінчила своє пояснення.

- Хіба ж все так погано? – чергове питання від Дані.

- Ні! Адже Творець став творінням, щоб спасти своє творіння від вічної загибелі через свою велику любов до нас.

“Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне.”

(Біблія, Євангеліє від Івана 3:16)

- Він помер за нас щоб заплатити за наші гріхи і повернути нас до Себе! – Злата ніжно усміхнулась.

- Той самий Творець, що створив нас і увесь всесвіт, помер щоб ми жили? Тобто смертю подарував життя виходить так!? – сумно промовив Дані.

- Виходить так! – погодилась Злата.

- Ісус був не просто людиною але й Богом?

- Не просто людина, а наш люблячий Творець! Який помер за нас і наші гріхи, від найменшого і незначного на наш погляд до найбільшого і важкого у Його справедливих очах.

Дані призупинився, дістав ту саму пляшку води і вирішив втамувати свої роздуми від усього почутого, зробивши кілька ковтків, він спитав:

- Хіба не можна було спасти нас інакше, не вмираючи? Не можна було обрати інший план спасіння? – він пройнявся усім, що говорила Злата.

- Бог все знає, тому думаю можна було б, але Він обрав саме такий шлях, щоб ми побачили всю Його любов, якою Він нас так любить і якої ми, аж ніяк не заслуговуємо.

Дані мовчки подивився на Злату, не задаючи більше жодного запитання, він почув достатньо, щоб хоч трохи щось зрозуміти. Під його ногами здавалось провалилась, земля і от-от намагалась його поїсти за те, що він причасний до смерті Ісуса. Що Він мусів померти за його погані вчинки, за всі гріхи і прогріхи, за все те погане, що колись хоч раз в житті, він зробив проти Бога і людей.

Він зрозумів все своє життя, і йому було ніяково він не хотів прожити в пусту три роки, в нього ж були свої плани і мрії свої цілі які він так і залишив у планах. Оповивши себе образою на Бога за те, чого Бог не робив. Усі ці роки Дані вважав Бога винуватцем своєї болі, своїх ран і всього, що сталось в його житті - але це був не Бог. Бог навпаки був поряд і хотів, щоб він хоч якось його побачив, але очі Дані були закриті, як і очі багатьох людей у світі.

Коли ми чогось досягаємо, ми говоримо – це “я”, це мої вміння, мої знання, мої таланти, це мої руки які працювали, мій характер який змушував мене працювати, це все моє, лише я винуватець свого щастя. Але ж коли стається біда в житті, то це не я винуватець того, що відбувається зі мною, у всьому винуваті інші люди, обставини життя. А коли я не знаходжу вагомого аргументу, який би більше всього підходив мені з оправдання, то тоді - це Бог, винуватець моїх стражданнь.

Не даремно старі люди кажуть: “Як тривога та до Бога” і вони праві, ми розділяємо радість і щастя зі всіма, а коли стається біда то з нами немає друзі, немає нікого, всі нас покидають, до чужої біди нікому нема діла, тим більш до чужих страждань, залишається лише Бог. Він один непомітно для нас, стоїть за нами і несе нас на своїх руках, адже тоді ми не в силах навіть ворушитись, ми розбиті, подавлені, пригніченні, покинені усім світом.

Він терпить наші образи в Його адрес, нарікання і докори, усі біди, що стаються ми звалюємо на Бога, але коли нас торкається щось погане, лише Бог залишається разом з нами.

Ми відмовляємось від правди і істини лише тому, що вона не піддається нашому розуму, бо лише серце приймає її. Буває істин нам не підходить і мучить наше сумління, докоряючи його кожної миті, після того коли ми чуємо про неї. Ми люди втікаємо від істина, але насправді ми не можемо втекти від неї, вона всюди, на кожному нашому кроці, ми не можемо втекти від себе самих, ми не можемо втекти від Бога.

Настав час коли Дані зрозумів свою провину, викривлення істини, що Бог далеко, а не поруч, за своє життя без Бога, без Того кому він повинен своїм життям, своїм кожним подихом, кожним успіхом і усім що він має. Зазнавши втрат він відчув щастя мати друзів і близьких людей, яких він навіть не очікував мати.

Нарешті він збагнув, що ми його твориво, прекрасне і дивне. Бог створив нас для спілкування з Собою, для вічних, прекрасних, дружніх відносин і для вічності із Собою. А що обрали ми? Адам і Єва обрали протилежний шлях від Бог, а ми продовжуємо їх вибір кожного дня, наглухо зачиняючи двері перед своїм Богом. Затуляємо свої вуха, щоб не почути Його голосу, обриваючи всі кабелі зв’язку, і викидаючи телефони, щоб аж ніяк він не зміг зв’язатись з нами, зі своїм творінням за яке помер.

Нам легше визнати, що Бога немає, ніж те що я злочинець, якого Суддя милує, не за моє признання, чи щось хороше в моїм серці, бо його там немає. А просто за те, що Його серце переповнене добром і любов’ю до мене, до того хто знищив усе найдорожче, що Він дав, вбивши Його Сина на хресті.

Поринувши в роздуми, Дані відчував як пік шрам на потилиці, вочевидь мала мінятись погода, що для Карпатських гір звичне явище, але особливих ознак в небі не було, тому він не звернув особливої уваги на легку біль, що частенько нагадувала про його минуле.

Златі кортіло дізнатись, що сталось із Даніелою, і як так сталось взагалі, але боялась поранити Дані який просто на її очах почав змінювати своє відношення до Бога і відроджувати свою поранену душу. Та і взагалі сьогоднішній чудовий день, аж ніяк не підходив для таких розмов і історій, тому вона відклала це на потім, для слушного моменту їх розмови.