Зелене серце

Розділ 16

Ліс був наповнений свіжістю, повсюди лунало життя, від велетенських дерев, аж до ледь помітних крихітних мурах. Пташечки співали свої пісні, дятли добували собі черв’ячків, колона мурах будувала собі новий мегаполіс, бджілки старанно вже почали патрулювати околиці лісу у пошуках дорогоцінного цвіту. Лускокрилі розправили свої кольорові крила, оздоблені чарівними візерунками, особливим з усіх як завжди залишався красень “Махаон”, з яким може потягатись хіба, що “Сонцевик павиче око”, адже обидва прикрашають собою квіти Карпат.

Десь в долині річки почали прокидатись люди, яких ще не зігріло ранкове проміння. Знаходячись внизу вони бачили сонце, що лише сходить, освітлюючи вершини гір, які вони бачили кожного дня. Саме за сонцем, яке пізно освітлює їхній ранок і швидко ховається за вершинами Карпат, вони підлаштовують свій день, який змінюється порами року, роками, і формує своєрідний плин життя.

Місцеві люди живуть за власним часом, не переводячи свого годинника, на зимовий і літній часи. Тут відсутній столичний час, тут свій власний час, з яким стикається кожен столичний турист, що вирішив для себе відкрити це незвичне і особливе місце. Навіщо переводити стрілки годинника, якщо люди живуть тут за сонцем, яке досить норовливе і постійно ховається за могутніми вершинами.

Літній час для гуцулів – це час праці, важкої і нестерпної, під палючим сонцем на схилах гір, що ускладнює будь що, що вам доводиться робити. Всі звичайні справи, які ви робите у містах присутні і тут, але трошки в іншому форматі – форматі гір, їх підйомів і схилів.

Зимовий час - це час відпочинку, що правда відносного, адже худоба не спить, в неї немає свят, чи вихідних, Різдва чи Нового року. Її не цікавить  офіційний час і яка година зараз в столиці, якщо вона хоче їсти і звикла робити це за сонцем у свій власний час, в той в який вона робила це завжди. Коли в Києві шоста година і сонце будить людей в бетонних вуликах, в Карпатах воно ще не здолало рубіж високих гір, тому тут не шоста година, а четверта ранку ось і вся відмінність місцевих жителів у часі, влітку дві години, а взимку всього година.

Отже худоба поїдає запаси сіна, яке люди так важко запасають і приготовляють влітку, по крутих схилах гір і полонин. Весь цей процес триває так кожного літа і кожної зими, розтягуючись на всі роки життя людини.   

Ранок вступив у силу, все починало оживати  і одними з найперших в цьому лісі були Дані і Злата, що прогулювались крокуючи по м’якому килимку з моху в якому ховались ще сонні жителі лісу, зовсім крихітні щоб побачити їх.

- Що ти робив так рано в лісі? – запитала з цікавістю малої дитини Злата.     

- Ще вчора я б цього не робив мабуть, а сьогодні я це зробив! – спокійно відповів Дані на Златине питання.

- Що ж саме Дані? – вона дивилась в його такі ж самі зелені очі, як і в неї.

- Говорив з Ним! – тихо відповів він, намагаючись не розбудити ще тих хто досипав у величному лісі.

- Просто неймовірно! – посміхнулась Злата своєю щирою усмішкою.

- Так! – знову тихо, погодився Дані.

- Що ти відчув? – не переставала цікавитись Злата, як маленька цікава дівчинка, що розпитує дорослого про все на світі.

- Те, що ніколи раніше не відчував!

- Це особливе відчуття! – Злата вирішила описати за нього.

- На перший погляд нічого такого, але закривши очі я відчув таке тепле відчуття по всьому тілу, я відчував невагомість і спокій!

- Знається ти йшов до цього дуже довго?

- Все своє життя, але так досі і не наважився! – признався їй Дані.

- Тобі було важко! – Злата знову дивилась на Дані.

- Було! – погодився він.

- Але ж ти вже зрозумів, що Бог завжди був поруч і завжди стукав у твоє серце, просто ти не хотів бачити Його присутність і відкривати двері свого серця для Нього! – продовжувала Злата точно визначати все, що відбувалось з ним більшу частину його життя.

- Дуже образливо і соромно, але це правда! – Дані похилив свою голову.

- Головне ти знаєш це зараз, і тепер все в твоїх руках! – Злата ніжно торкнулась його передпліччя.

- Саме так! – посміхнувся їй Дані.

- Бог зробить дев’ятсот дев’яносто дев’ять кроків із тисячі на зустріч до тебе, але все одно, один останній вирішальний крок - Він залишить за тобою!

- Чому? – Дані подивився в очі Злати, намагаючись знайти відповідь.

- Тому що Він створив нас вільними з правом особистого вибору, і змусити насильно вірити в Нього, чи любити Його, Він не може. Адже Він залишається вірним тому, що створено Його руками, і справедливим Богом.

- Але ж Він всемогутній, то як це зрозуміти, що Бог чогось не може? – поцікавився Дані.

- Безсумнівно Бог всемогутній, і Він може все, але Він ще і справедливий, тому було б не чесно створювати робота в образі людини, який би без жодних роздумів корився б Йому і виконував усе ідеально, лише б задовольнити свого Бога. Натомість Бог створив людину не просто за своїм образом, але ще і подобою, що означає, що ми схожі на Нього, лише ми люди які згрішили і постійно грішимо, а Він ніколи цього не робить!

Проміння освітило очі Дані, під їхніми ногами повзали маленькі комашки і мурахи, які займались своїми справами, він трохи постояв дивлячись на них, а потім продовжив:

- Але ж людина згрішила через те, що Бог дав їй право обирати? Людина згрішила через волю і свободу, яку їй дав Бог! – пролунало від Дані.

- Людина згрішила тому, що зробила свій вибір з катастрофічними наслідками для всіх нас! Бог не створив її для гріха і для того, щоб вона згрішила, Він створив її для вічності, але створив її вільною обирати вічність. Якою буде вічність людини залежить лише від самої людини. Або вона буде з Богом – це те, що ми називаємо “рай”, або вічність без Бога – це ми називаємо “пекло”!

- Бог знав про це? – спокійним тоном запитав він.

- Про що саме? – перепитала його Злата.

- Про те, що людина згрішить, обравши скитання на землі разом із змієм, замість вічності з Богом?

- Знав, Він знав, що Адам і Єва згрішать, але все одно їх створив, Він знав також, що один із Його ангелів збунтується і встане проти Свого Бога, захотівши стати вище за Бога, втягнувши в цю величезну авантюру третину всіх небесних ангелів. Але в тому і полягає природа Бога, Він суверенний, справедливий і люблячий. Він знає все і знав все до створення ангелів і людей, знав усе до того як Він створив всесвіт. Бог не жорстокий диктатор, а люблячий Владика, який прославляється у всьому, що створено Його могутніми руками!

- Він все таки нас створив! – Дані зітхнув, знову спрямував свій погляд вниз, де своїм життям і своїми шляхами існували дрібні мурахи.

- Попри все, що ми зробили, Він нас створив! – повторила Злата.

- Пам’ятаєш про дві істини, які ти мені мала розповісти? – нагадав їй Дані.

- Звісно пам’ятаю! – посміхнулась Злата, наче чекала цього питання вже давно.

- Здається я готовий! – посміхнувся він!

- Друга істина, яку я мала тобі розповісти, наразі стане першою, яку ти почуєш! – вираз обличчя Злата, став абсолютно серйозним.

- Я готовий! – запевнив її Дані.

- Ти пам’ятаєш, що ти тоді запитав?

Дані трохи задумався, щоб пригадати своє запитання і ту саму хвилину, а потім знову його повторив…

- Ми всі грішні, такими ми і помремо? – повторив він своє запитання.

- Так ми всі грішні! Біблія говорить що всі ми грішні:

“бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави,”

(Біблія, Послання до Римлян 3:23)

Народжуючись ми вже є грішними, тому що на нас перворідний гріх Адама, який передається нам з роду в рід і дійсний з самого нашого з’явлення на цей світ. Тому народжуючись на світ, ми вже є грішниками, що правда нести відповідальність за власний гріх ми починаємо тоді, коли робимо перший поганий вчинок.

Коли ми будучу маленькими невинними дітьми робимо свідомий вчинок проти волі батьків, людей, своїх однолітків, будь кого, а тим самим проти Бога, ми робимо гріх і несемо відповідальність за свої вчинки. Ми далеко не святі, тай взагалі святий не означає – безгрішний, люди не правильно його застосовують. Слово святий, давньоєврейською “кадеш”, що означає – відділений, відокремлений для Бога. Безгрішних нема, а святі є, потрібно правильно розуміти слова, які ми застосовуємо в своєму лексиконі.

- Я зрозумів! Усі ми грішники з самісінького народження! – повторив Дані, усе сказане Златою.

- Головне зрозуміти це і прийняти! – наголосила Злата, так ласкаво як це було можливо.

- А що ж з іншою половиною запитання? – Дані намагався не випустити з діалогу своє запитання.

- Чи помремо всі ми? – перепитала вона.

- Саме так!

- Так! Наше земне життя не вічне, і рано чи пізно воно закінчиться і всі ми помремо! – сумно промовила Злата.

- Але ж мусить бути хоч якась надія! - стривожено мовив Дані.

Ліс закінчився, величезні смереки лишились позаду них, їхня ранкова мандрівка привела їх на чудову галявину, освітлену сонцем і встелену карпатськими квітами. По всій галявині літали сотні бджілок і десятки метеликів, утворюючи дивовижний дружній танок. Повітря було насичене карпатськими квітами настільки, що достатньо було вдихнути, щоб в роті відчувався смак квіткового цвіту, який нагадував справжнісінький мед.

Злата зірвала красиву ромашку, піднісши її до свого обличчя, вона ніжно оглянула тендітну рослинку, а потім вдихнула її аромат.

- Смерть – це не кінець! – промовила Злата абсолютно спокійно.

- Як це? – Дані завмер від почутого.

- Смерть це не саме страшне, що відбудеться з людьми! Смерть – це лише перехід у вічність, це місток перейшовши по якому ми починаємо своє життя у вічності. Залежить лише якою вона буде, вічна участь кожної людини, з Богом чи без Бога! – слова Злати звучали моторошно, але правдиво.

Як би не звучали слова Злати вони не лякали Дані, так вони його здивували, вочевидь такою була істина, яку він ніколи не знав. Хоч би якою шокуючою вона не була б він відчував, що вона правдива.

- То як бути з Богом? – запитав він трохи не впевнено.

- Для цього є істина, яку я мала назвати тобі першою, але зараз вона прозвучить другою, проте вона завжди залишається головною! – посміхнулась вона.

- Що ж це за істина?

Злата підняла свою голову в небо, а потім опустила її в напрямку ранкового сонця, виловлюючи його ласкаве проміння. Подивившись на Дані своїм лагідним поглядом, вона промовила:

- Ця істина – Ісус Христос!