Довгоочікувана зустріч: Розділ 33

Довгоочікувана зустріч: Розділ 33

Потяг прибув вчасно, точнісінько за розкладом, як завжди на пероні зібралась купа людей, чекаючи на зустріч зі своїми особливими серцями. Осінній Київський ранок був наповнений свіжістю і сонячним промінням, при такому розкладі одразу ж хочеться кави, чого власне і захотілось Дані. Ось так відданий прихильник чаю, при певних зовнішніх факторах життя, може зненацька забажати кави, а краще б, якби вона була з молоком. 

Покидаючи свій вагон, він вийшов на зустріч Златі, яку щоправда поки не міг угледіти, через величезну масовість пасажирів і тих хто їх зустрічав. Змішавшись з людьми одразу стало душно, його очі працювали на повну, проводячи прискіпливий та ретельний пошук, щоб віднайти такі знайомі і такі кохані очі. Його зіниці, швидко направляли свій погляд навколо, швидко і чітко, аналізуючи усе побачене, але марно, його очей ніде не було. Мабуть запізнюється, або не може знайти мене серед натлвпу, як і я її, подумав про себе Дані. Він одягнув свого рюкзака на обидві руки, закинувши його на свої сильні плечі, попрямував до головного виходу, чи входу.

Ступупивши кілька кроків, хтось обережно вдарився об нього ззаді на чималій швидкості, наче пргальмовував, обравши його як пом'ягшувальну подушку і вчепився в його рюкзак. Дані абсолютно спокійно і обережно повернувся, щоб допомогти людині, якій він, як на його думку став на заваді вільно промчати своїм шляхом. Обернувшись до людини він побачив ті самі очі, які щойно шукав, ті самі кохані очі, він побачив Злату.

Її очі були такими чарівним і блискучими як небесні зірки, вона усміхнулась йому щосили своєю ніжною усмішкою. Її щічки були червоними від ранкової прохолоди, а погляд таким теплим і рідним. Зелений шарфик доповнював красу Златиних очей, вона була одягнена в довге пальто, яке ніжно захищало її від осіннього вітру і ранкового холоду, який зазвичай панує осінніми ранками. Густе каштанове волосся лягало вниз розкішними локонами і пахло приємним ароматом свіжої осінньої пори. Ніяких сумнівів бути не могло, це була його квіточка, яка щоправда була приодіта за порою року.

Його серце завмерло так само, як і її серце, їхні погляди зустрілись, вони були так близько одне навпроти одного, що важко було повірити в реальність цієї миті. Було простіше уявити, що усе це просто сон, який сниться просто зараз. Кілька блискавичних секунд і їхні руки простягнулись одне до одного, кожен із них бажав обійняти найріднішу для себе людину. 

- Привіт моя квіточко! - прозвучали тихі, але чіткі слова з вуст Дані.

- Привіт мій рідний! - промовила не голосніше за нього Злата.

Вона ступила крок і опинилась в спраглих за нею обіймах Дані, які ніжно і люблячо її обійняли. Злата обійняла його своїми ніжними руками, їхні обійми були такими щирими і теплими, що можна було забути про холодний ранок. 

- Ти мене не бачив? - з його обіймів прозвучало тихе запитаня Злати.

- Я шукав щосили, але ніяк не міх знайти тебе моя квіточко, тому вирішив, що ти чекаєш мене біля виходу, або просто запізнилась!

- Я тут, я не запізнилась, просто зайшла з іншої сторони вокзалу! - пояснила Злата,

- Головне ти тут! - він поцілував її в чоло, ніжно прибравши її волосся. - Слава Богу, що ти тут, я чекав на твій приліт! 

- Ти отримав мого листа, я така щаслива, що ти приїхав, я сумувала, сумувала так сильно, як ніколи до цього! - говорила вона сховавшись у його обіймах.

- Тільки вчора отримав, а сьогодні вже тут! - Дані вхопив її підняв над собою, від чого роздався щирий сміх і її слова з ніжних тоненьких вуст: "ей не впусти мене, я вже наліталась."

- Нізащо не впущу тебе моя любов! - запевнив її він своїми твердими словами і закрутив, як крутить вітер осінні листочки.

- На нас дивляться люди! - промовила вона трохи зніяковівши від того, що очі людей були спрямовані на них двох, адже усіх захопила така любов простих прохожих.

- Мені всеодно, хай бачать, який я щасливий поруч з тобою! - додав він.

- Добре, але постав мене будь ласка! - Злата ніжно попросила про це.

- Як скажеш квіточко! - він опустив її обережно на землю.

- Як ти доїхав? 

- Усе чудово, як бачиш я тут, перед тобою! 

- Слава Богу, я така щаслива! - вона ніжно поклала голову на його груди.

- Я також дуже щасливий, а як твоя подорож? Як твій переліт? - запитав він її.

- Якщо я бачу тебе, то надзвичайно добре! - вона ніжно усміхнулась закривши свої очі, але так само тримаючи свою голову на його грудях.

- Слава Богу!

- Амінь! - підтвердила вона з усмішкою на встах.

Вони стояли отак привертаючи увагу всього натовпу столичного вокзалу, розвіваючи любов навколо себе. Таке щастя не можливо було приховати, а така любов ніколи не може припинити свого існування.

- Мені страшенно хочеться кави! - промовив Дані.

- З молоком? 

- З молоком! - відповів він.

- А як же чай? - знову запитала вона.

- Сьогодні мені смакуватиме саме кава!

- Тоді ходімо, тут є одне чудове місце де готують смачну каву! - запропонувала вона.

- З радістю квіточко! - зрадів він чудовій пропозиції і вони вирушили насолоджуватись своєю зустріччю після тривалої розлуки.

- Тоді ходімо любий! - вона тихенько просунула свою руку під його плече і притиснулась до нього.

- Мій подарунок від Бога! - промовив він їй ніжно на вушко, і вони вирушили до кафе, їхньої першої зупинки у великому місті.

Маленьке, але дуже запашне і затишне кафе відкрило перед ними свої двері, запрошуючи їх своїм ароматом кави. Дані довірив вибір замовлення Златі сказавши їй, що йому потрібно кілька хвилин, вискочивши непомітно на вулицю і залишивши її одну в кафе, Він подався до квіткового магазину. Помітивши, його ще по дорозі до кафе, який розташовувався зовсім поруч, що грало на руку, економлячи час. 

Поки Злата зробила замовлення Дані уже не було, лише його рюкзак залишився на м'якому кріслі, дивно - подумала вона, але не надала цьому значення, адже вірила йому, як самій собі. Присівши за столик, Злата почала чекати на своє замовлення, але дочекалась на надзвичайний сюрприз. Двері кафе відкрились і в них з'явився величезний букет із рожевих троянд, вона й подумати собі не могла, що цей букет Дані купив для неї і що це Дані взагалі. Він підійшов до неї і подарував їй ніжніші троянди. Злата довго не могла повірити, але знаючи, Дані вона все ж таки прийшла в себе.

- Він такий красивий, але мабуть такий дорогий, не потрібно було так витрачатись! - говорила вона, адже була дуже скромною дівчиною.

- Будь ласка, не кажи нічого, вони так личать тобі красунечко! - заспокоїв її Дані.

- Дякую любий, вони прекрасні! - вона ніжно поцілувала його в щоку, даруючи свою подяку, особливим чином, з любов'ю.

- Будь ласка, насолоджуйся ними! - він обійняв її.

Вони дочекались Златиного замовлення, гарячого Американо з молоком і смачних мафінів, усе те що вона полюбляє і почали розмовляти, тихо і неквапливо, з любов'ю в очах.

Тоді Злата розповіла, які насправді пригоди чекали на неї та її рідних в місцях Бразилії, як вони були в джунглях, як заснували дитсадок, школу та розгорнцли медичний пункт поблизу фавел. Як Бог оберігав їх, як біля них ходили поліція та військовіі, супроводжуючи в небезпечні місця трущоб, де вони робили добрі справи, як їм довелось зробити маленьку подорож амазонсьутми джунглями, щоб відвідати племена, які обрали цивілізований спосіб життя, як там живуть люди, який це світ, і як там все влаштовано, незвично і дико. Дані щиро переживав, кожну її розповід, кожне її слово було сприйняте його серцем, як захоплення її силою і сміливістю. Врешті решт Злата зізналась як їй насправді не вистачало Дані, на що він відповів таким самим і щирим зізнанням, що йому не вистачало її.

Дані розповів про свій відрізок життя, який він провів у Карпатах, як він назвав тітку мамою, як відвідує церкву і зростає духовно. Про те що знайшов себе у проведенні походів і різних заходах які проводить церква, що життя стає лише краще з кожним днем, завдяки Златі яка відкрила йому Бога який Любить.

- Вже обід, оце ми з тобою заговорились, нам вже час поспішати! - заметушилась Злата.

- Куди ми зараз підем? - запитав з цікавістю Дані.

- Взагаліто я хочу познайомити тебе зі своїми батьками! - усміхнулась вона.

- Думаєш вже час? - запитав він насторожливо.

- Ще й як час любий, вони з нетерпінням чекають зустрічі, признаюсь я багато розповідала їм про тебе! - Злата взяла його за руку щоб він відчув усю важливість цієї зустрічі.

- Тоді я довіряю тобі моя квіточко! - він одразу усміхнувся від полегшення.

- Навіть не переживай, це все звичайне діло, доречі ти навіть отримав значні рекомендації від Дем'яна, Олександри і Каріни, та навіть від усіх тих хто був тоді з нами, адже батькам важливо кого любить їхня дочка, і звісно хто любить її!

- Ох я все це розумію, тому дякую їм за хороші слова, але дійсно їм важливо знати, що я відчуваю до тебе і хто ти є для мене насправді!

- Отож ти їм про це і розповіси! - посміхнулась вона.

- В мене навіть є з собою один важливий елемент знайомства, який я спробую застосуввти, щоб донести їм свої наміри! - посміхнувся Дані.

- Що це таке? Що ти придумав? - запитувала з цікавістю Злата.

- Це смішно, але смачно, свіжі грибочки, з яких я зроблю одну смачну річ і ти мені в йьому допоможеш! - він сміявся і заразив сміхом Злату.

- Це чудово, я за, вони будуть у захваті! - вона щасливо ухвалила його план і дала згоду у своїй допомозі.

- Справжній смак Карпат має зіграти на мою користь! Але це все жарти, лише Бог може благословити наше знайомство і відкрити наші серця одне одному.

- Звісно, так воно і буде, ми ж молимось про це! - додала вона.

- Молимось! - кивнув він головою на знак згоди.

- Є ще дещо! - промовила Злата.

- Що саме?

- Ти ж бачив фото, які я тобі надіслала?

- Ну звісно, і те фото де ти з маленькою дівчинкою, яка схожа на Даніелу, як крапля води! - відповів він.

- Так, я справді була вражена, тому і надіслала тобі це фото! 

- Хто ця дівчинка і де ти з нею познайомилась? - з цікавістю запитав Дані.

- Її звати Катя, але мені вона розповіла по-секрету, шо її насправді слід звати Кеті, адже так її називали батьки! - промовила Злата ледь стримуючи сльози.

- Називали?... виходить...

- Так, саме це і виходить, вона сирота, така крихітна і беззахисна дівчинка, яка залишилась без батьків!

- Боже, хіба це можливо? - запитав він вголос.

- Для Бога немає нічого неможливого!

- Як ти її знайшла? 

- Після прильоту мені захотілось відпочити, і я відправилась до свого колишнього дитячого будинку, наче сам Бог взяв мене за руку і привів туди, наче мені необхідно було бути там саме зараз, от там я і зустріла цю крихітку. Одразу впізнала в ній себе малу і стало так жалісно, я здружилась із нею і вона стала мені такою рідною, наче це я ммала, наче це моя дочка. Знаєш, я полюбила її, вона справжня квіточка серед тернів цього світу!

- Що сталось з її батьками?

- Ти не повіриш - автокатастрофа, і батьків більше нема, вони більше не повернулись до додому!

- Це справжня трагедія!

- Знаєш, що вона мені сказала? - усміхнулась про себе Злата.

- Що вона тобі сказала? - з очікуванням повторив Дані.

- Що я схожа на її маму і все що вона хоче, щоб тато і мама повернулись за нею!

- Давай навідаємось до неї, якщо це можливо! - Дані загорівся і виявив палке бажання познайомитись з Кеті.

- Давай, я саме це і хотіла тобі запропонувати перед зустріччю зі своїми Батьками, познайомитись з цією особливою маленькою людиною!

- Тоді давай побачимось з нею!

- Поїхали! - промовила Злата, і вказала на те, що їм час йти і вони хочуть розрахуватись за своє замовлення.

***

Прибувши до дитячого будинку, з величезним присмаком знайомства, їм не вдалось побачитись з Кеті. Злату повідомили, що сьогодні у них якась перевірка, до дитбудинку навідалась делегація з провіркою, тому побачитись з дівчинкою сьогодні не вийде. Засмучині цією навиною закохані Дані і Злата, вирішили дочекатись завтра, щоб знову навідатись до дівчинки, а на сьогодні вистачить і знайомства з її батьками. 

День був світлим і яскравим, парки почали встелюватись осінніми листочками, які безнадійно падали вниз, створюючи справжній осінній килим під ногами прохожих. Яскрава осінь прикрашала усе навколо, увесь сірий світ став розмальованим осінніми барвами. Дані і Злата прогулювались парком, два коханих серця, яких поєднав Бог прлводиди час рахом, про що вони так щиро мріяли останні три місяці. Злата несла свого чарівного букета із рожевих троянд, що нагадало їй той перший букет зібраний власними рукаи Дані, трошки прогулявшись столицею, вони вирушили знайомити її дорогих батьків з її найдорожчою людиною, яку їїй одного літнього походу, подарував Бог.

***

Знайомство з батьками пройшло чудово, вони прийняли Дані, як свого рідного сина, одразу було видно якими великими серцями володіли ці люди. Батьки Злати хоч і були їй прийомними, та насправді були рідними, настільки, що навіть не відчувалось, що вона не їхня кров, але вона була їхнього духу, і їхнього серця. Тато Анатолій Вікторович був пастором церкви і лікарем педіатром, а мама Іванна Василівна викладачем історії в університеті і помічницею тата у всіх його починаннях, вони обоє були чудовими батьками, а їхні щирі і добрі усмішки говорили набагато юільше про них ніж вони самі.

Дані сподобався їм від усього серця, саме таку людину вони бачили біля їхньої чудової донечки Злати. Саме такому чоловікові з добрим серцем і міцним духом, вони готові були віддати свою крихітку, до того ж такому красеню, а головним в цій сім'ї було серце і його цінності. Дані підходив під їхні уявлення і вимоги, до того ж він кохав їхню Злату, а вона кохала його, то що ще потрібно, щоб отримати батьківське благословіння?

Вони хотіли відвідати ресторан, але Дані попросив їх щоб вони залишились, а він зі Златою подбає про чудовий вечір знайомства і вони радісно погодились. Разом він приготував їм смачний вечірній стіл, необійшлось без свіжих Карпатських грибів, які встигла покласти в його рюкзак мама Василина. Смачна вечеря і тепле спілкування, усі залишились задоволеними і щасливими від чудового вечора проведеного в колі сім'ї. В Дані давно вже не було такого, але все змінюється, і зміюється на краще, чому кожна людина має завдячувати Господу, за Його активну участь у нашому житті. Головним є прийняти цю важливу істину в своє серце, а все інше Він зробить і втілить, навіть найпотаємніші наші бажання.

"Втішайся Господом, і Він виконає бажання серця твого. Доручи Господові шлях свій і сподівайся на Нього, і Він звершить."

(Біблія, книга Псалмів 36:4-5)

***

Наступного дня, Дані і Злата знову відправились до Кеті, сподіваючись на зустріч. Вони купили багато цукерок і фруктів для усієї малечі, щоб ніхто не залишився обділеним і ображеним, але кожне дитя отримало шматочок щастя і любові в цей прохолодни осінній день. Сьогодні їх впустили, навіть здивувались, що вони не з пустими руками, але одразуптали, чи вони не прийшли когось обрати для себе, що трохи здивувало і змусило зніяковіти. Адже їх прийняли за молоде подружжя, що відповідало їхній любові в зелених очах, але і прозвучало пронизливо, адже їх розглянули, як потенційних господарів чиєїсь долі і життя, що одразу образило Злату, адже вона була на місці цих діточок, вона одна із них.

Слова директорки звучали так звично і буденно, що відповідало її роботі, але якщо подивитись глибше то чіпляло душу, розкоиваючи справжню сутність дитячих будинку, де люди обирають собі людей, як іграшок. Діти схожі на іграшку, яку обирає собі доросла жінка, ця подобається, ця краща, цю будь ласка приберіть, але ж світ не без добрих людей, тому з кожним таким візитом дорослих людей, для однієї маленької жуші зростає шанс отримати свою власну сім'ю.

- Ми вирішили трохи порадувати діток, адже ми з моїм коханим знаємо, як це втрачати рідних, і як це коли рідні відмовляються від тебе! - пояснила Зата, ціль їхнього візиту.

- Ви зробили дуже гідний вчинок, я щиро рада цьому, тай малеча зрадіє, адже їм так мало потрібно для щастя! - промовила директорка.

- Можна поспілкуватись з дівчинкою, яку звати Катя? - запитав Дані.

- Звічно можна, але прошу вас тільки обережно, адже вони пртв'язуються дуже легко, якщо відчувають твоє тепло до себе! - зауважила директорка.

- Ми маємо досвід у спілкуванні з дітками! - додала Злата.

- Я мушу попереджати і радити, це моя професія!

- Звісно, ми все розуміємо! - заспокоїв її Дані своєю усмішкою.

Маленька Катя була рада знову зустрітись із Златою, своєю великою подругою, яка так була схожа на її маму, але ще й неабияк була щаслива від того, що Злата була не одна, а зі своїм коханим. 

- Привіт Кеті, ти здається трішки підросла з нашої минулої зустрічі! - обійняла її Злата.

- Я ж з'їла усі цукерки, якими ти мене пригостила! - усміхнулась Кеті.

- Ти просто молодчинка, я хочу тебе познайомити з Дані, що скажеш Кеті?

- Я не проти знайомства! - подивилась вона на Дані своїм малим пронзливим поглядом, що сходив з її надзвичайно милих оченят.

- Я Дані! - простягнув він свою руку до Кеті.

- А я Катя, точніше Кеті, але це тільки для своїх, для всіх інших я Катя! - зауважила вона пошепки, потиснувши руку Дані.

- Я запам'ятаю це! - усміхнувся він.

- Це твій чоловік? - запитала вона у Злати, на що та усміхнулась.

- Майбутній чоловік! - відповіла щаслива Злата.

- Ви дуже гарна молода пара, як мої татусь і мамуся! - зазначила Кеті, абсолютно спокійно.

- Ти теж дуже гарна Кеті, справжня ппринцеса! - говорив Дані, бачучи перед собою копію Даніели.

- Кажуть у гарних батьків гарні діти, тому я схожа на них, а у вас теж будуть гарні діточки! - промовила Кеті, на що вони ніжно посміхнулись.

- Це правда! - підтримала її твердження Злата.

Провівши чудовий час в дитячому будинку і познайомивши Дані з Кеті, вони вирішили прогулятись і попити кави. 

- Я вражений, вона точна копія Даніели, ті самі манери, рухи, очі! - поділився він своїми відчуттями із Златою.

- Це ніщо інще як чудо, тепер ти розумієш? - запитала Злата.

- Коли ти щось втрачаєш, Бог обов'язково тобі дасть щось нове, але не просто замінює втрачене даючи взамін, Він дає найкраще!

- Саме так, я відчула це на собі, і Кеті це просто нове відкриття від Бога для мене!

- Просто немає слів, одні емоції, це все не поосто так, як і наша з тобою зустріч, як і ми самі Злато!

- Звісно, Бог говорить нам важливу річ, показує зовсім нову істину! - додала Злата.

- Дякую Богу за тебе квітко! - Дані обійняв її.

- Дякую, Богу за тебе, я люблю тебе! - промовила тихо Злата в його обіймах.

- А я люблю тебе моя рідна! - він відчинив її густе волосся і поцілував в ніжне чоло.

Вони стояли так випромінючи свою любов для світу, холодного осіннього дня, жвоє зеленооких закоханих із такими ж зеленими серцями любові. Якщо ви зустрінете їх в тому самому парку, то можете підійти привітатись і сказати, що їхня історія припала вам до душі. Ось так одна начебто випадкова зустріч в очах людей, може змінити життя, але не випадкова в очах Бога. Бо в Бога нема випадковостей, усе що Він робить, усе воно прекрасне і неповторне, адже Бог бачить людські серця і те що їх наповняє.

"...Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце."

(Біблія, 1Самуїлова 16:7)

Кінець.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.