Зелене серце

V. День п'ятий

Розділ 22

Ніч була холодною, вперше така холодна з їхнього перебувпння в горах. Усе було мокрим, вологим і холодним, пронизливий вітер облизував тіла, але вогонь давав тепло стараючись нагріти усіх присутніх. Вже була десь друга година ночі, дехто вже висох і відправився до свого намету, щоб поринути до країни снів, а дехто лише збирався слідом за ними, досушуючи свої речі.

Злата залишалась біля Дані, не відступаючи від нього ні на крок, гріючи його замерзлі руки. Він спав, як сплять малі діти, його сон був таким мирним, що він був схожий на маля. Його спина була подерта гілками дерева, рани були несерйозні, але болісні, до всього він вдарився головою тому все, що зараз йому потоібно, це сон і відпочинок для відновлення.

Гілки вдерлись в його тіло трохи подерши його спину, але Злата перевязала усі рани в чому й допоміг Дем’ян, Вона з любов’ю попіклувалась про нього, головний страх лишився в минулому, там в тому самому лісі, біля того самого дерева. Думка, що вона може його втрати була жахливою, але Бог зберіг його життя і Злата була невимовно вдячна Своєму Батьку. Всі як один молились за Дані, обговорююючи негоду, яка ще кілька годин тому вирувала і панувала в горах, прийшовши майже нізвідки. Буря минула, залишивши за собою повалені дерева, кілька горючих пнів, спаленого намета, сирість, дощ і трохи постраждалого Дані.

- Ми назбирали дрова, а потім взялись за приготування вечері, і тут небо перемінилось і стало чорним! – розповідав Дем’ян.

- Як в справжніх фільмах про катастрофи! – доповнила розповідь Олександра.

- Як у фільмах жахів! - додала Каріна.

- Було дуже страшно! – знову додала Олександра.

- Я розгубився, адже Дані не було поруч, що ж робити вас немає, хотілось сховатись як страус, головою об землю лише б не бачити, як сяє небо блискавками і гримить грім! – ділився Дем’ян.

- Найстрашнішим було влучання блискавки в намет, а потім страшний змвук, який розривав усе навколо! – говорила Олександра.

- Почали падати дерева і ми не знали, що робити коли вже все більш-менш заспокоїлось, ми вирушили шукати вас! – додала знову Каріна.

- Було страшго, але найстрашніше було за вас, від невідомості де ви і що з вами! – закінчив Дем’ян.

- Було все так само, як ви і описуєте, але в лісі було мало сітла, ми не побачили блискавки і грому, а лише коли повіяв вітер і розчувся страшний звук грози, ми зрозуміли, що буря просто над нами, а ми далеко відійшли від табору у пошуках грибів і якось так вийшло.

- Я б обійшовся без грибної юшки! - похилив свою голову Дем’ян.

- Він врятував мені життя, я мала бути на його місці Дані, але він відкинув мене в сторону, а сам не встиг відскочити. Але слава Богу, що він впав біля старої колоди, яка захистила його прикривши від основного удару, єдине що великі крони його зачепили притиснувши до землі і подерли його спину!  

- Мабуть він сильно вдарився головою тому так міцно спить! – звернуа увагу на його сон Каріна.

- Все буде гаразд! - наголосив Дем’ян.

- Ми молимось за нього! – заспокола Злату Каріна.

- Якщо захочеш поспати розбуди мене і я заміню тебе, не соромся! – наголосила Олександра.

- Дякую дорога! - відповіла Злата.

Але в будь якому разі не була готова з кимось мінятись, щоб не залишити його на когось. А готовою вона була провести цілу ніч біля Дані і зустріти світанок також біля нього і з ним, і навіть, якщо треба усю вічність сидіти біля Дані, лише б не залишити його самого.

- Надобраніч сестричко! 

- Надобраніч дорогі, дякую вам!

- Якщо щось, ми поряд, не соромся!

- Гаразд! – Злата усміхнулась їм і направила сво зелені очі на Дані.

Вони відійшли по своїх вцілілих наметах, а Злата залишилась із Дані, зі своїм захисником і рятівником біля вогню. 

Сьогодні зорі не світили, сьогодні й так було вдосталь світла, тому зорі трохи перепочивали, лише вогонь освітлював цієї ночі табір. Злата ніжно гладила голову Дані, оберігаючи його сон своїми ніжними руками, на яких залишились подряпини. Адже саме ці руки, діставали його спасаючи з під великого дерева в голові не вкладається, що таке могло статися. Спочатку ледь не зірваний сам похід, то один провідник не зміг, а інший взагалі підвернув ногу на рівному місці, то зустріч з ведмедями, яка для всіх могла закінчитись трагічно. Потім гроза і падаючі дерева, одне з яких ледь не спричинило смерть. Це просто похід, просто шлях через гори, просто відпочинок, але скільки всього відбулось небезпечного, все так само як і у нашому житті.

“Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!”

(Біблія, книга Псалмів 22:4)

А може це перешкоди, але чому? Видно диявол не хоче, щоб вони вціліли, може через те, що вони місіонери і їх ціль блага звістка і любов, яку вони доносять до всіх куточків землі. Тому йому це не подобається, адже він противник Бога і людей, ми не подобаємось йому, він ладен нас знищити, адже Бог захищає нас і любить, даючи нам шанс повернутись до Себе і все робить для нас. Тому знаючи всю любов Творця до Свого творіння, диявол хоче зруйнувати це, щоб лишень зробити боляче Богові, щоб насолити Йому.

Він так сильно ненавидить нас, адже Бог любить нас, а сатана завжди повторює Бога, бо хоче бути схожим на Творця, що правда робить він це навпаки, він вважає себе богом, звісно самопроголошеним і для когось він таким є. Диявол хоче тієї самої любові від людей, яку вони проявляють до Свого Творця, ту саму славу і поклоніння, яке вони приносять Своєму Богу, тому схиляє людські серця обманюючи їх, щоб вони служили йому. Він завжди приймає вид “ангела світла” хоча насправді творить діла темряви, бо він сам і є темрявою.

Злата була щасливою, що вона є частиною Божої сім’ї і що Бог подарував їй Дані, коли вона зрозуміла, що його накрило дерево її серце ледь не зупигилось. Дані став для неї особливою людиною, тією самою, яку в житті дарує сам Бог.

Який він милий, думала вона про себе, як же я могла тебе втратити? - запитувала себе Злата. Повітря було прохолодне, але руки Злати були теплими. Вогонь потріскувпв, а вона все молилась, закривши свої очі, бажабчи щоб з ним все було добре. 

- Ти не сон?! - промовив тихо Дані, думаючи що вона спить.

- Ти проснувся! - розплющила вона свої красиві зелені очі.

- Злата! - промовив він втішливо наче заспокоївся побачивши її.

- Це я Злата, слава Богу що з тобою все добре! - промовила вона, ледь не плачучи.

- Я думав, що помер!

- Ні ти що, ти просто заснув під деревом! - заперечила вона з усмішкою. - Як я без тебе?

- Трошки заспав, це правда, як я без тебе? – повторив слова Дані. 

- Як ти почуваєшся? – запитала вона голосом мами.

- Трохи болить голова і пече спина, а так все добре! – відповів він.

- Це мине, головне ти живий і ти тут поруч!

- Головне ти поруч ! - промовив він. - Я й справді подумав, що помер, все було таким світлим і невагомим, що я майже переконався, у смерті. Я подумав, що прямую до зустрічі з Богом, і там Він скаже мені те, що я не хотів би почути, адже я не хотів вірити у Нього і визнавати Його, як Бога, Який поряд, Який любить і лише з тобою я зрозумів це, цю важливу істину. 

- Я рада, що ти зрозумів це, що ти вже ніколи не житимеш як раніше! – усміхнулась Злата.

- Я міг насправді померти на якись час? – абсолютно серйозно запитав він у Злати.

- Не знаю, можливо тобі здалося і твій сон був дуже реальним! – пояснювала вона.

- Можливо й так і скорше за все це так, просто я бачив свою сестру!

- Свою сестру? Даніелу? – перепитала здивована Злата.

- І маму! – додав Дані. – Вони були в таких білосніжних вбраннях, схожі на ангелів, зовсім близько, але нажаль я не зміг їх обійняти, моє тіло не слухалось, а вони не підгодили ближче, наче їм було заборонено!

- Неймовірно і що було, ти розмовляв з ними?

- Лише із сестрою, мама мовчала, здалось що вона й так усе знає, то чому лишні слова?

- Можливо Бог дав тобі відповіді на твої питання, або занепокоєння, які ти довго носив із собою! – продовжувала Злата.

- Він дав мені зрозуміти багато чого! – Дані спрямував свої очі в небо.

- Дерево впало просто на тебе, накривши собою, дивом ти залишився живим, це справжнє диво зроблене руками Бога! Вочевидь ти втратив свідомість, я страшенно перелякалась, що ти вже не прокинешся! – Злата ледь не заплакала.

- Я теж думав, що ніколи вже не проснусь і не побачу тебе! Пробач, що налякав тебе і змусив так сильно переживати! – заспокоював  Дані.

- Слава Богу ти тут і ти живий!

- Ти віриш мені? – запитав він.

- У те що ти бачив?

- Це не був рай, але здається це був шлях до раю! – описав побачене Дані.

- Я вірю у Всемогутність Бога, а тому вірю тобі! Сни однозначно бувають пророчими, або прихованими посланнями Бога до серця чи розуму людини! Часто вони є відповіддю на важливі питання, які турбують наше серця і часто впливають на наше життя, вірніше наслідки цих питань виливаються у наше буденне життя! У Бога багато способів, щоб достукатись до серця людини і сон один із цих способів, тому навіть можливо ти бачив справжніх своїх рідних, але завуальованих під образ сну!

- Це було більше ніж сон! – додав Дані.

- Ти розумієш це краще за мене, адже ти відчуваєш це, і якщо ти впевнений в цьому, то скоріше за все, це так і є!

- Вона сказала, що я не винуватий, вона була ж такою, як і за свого життя!

- От бачиш хіба це не відповідь на твоє питання, яке турбувало тебе всі ці роки? Ба навіть більше – це об’явлення для тебе від Бога!

- Схоже на те! – тихо промовив знесилений Дані.

“…і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.”

(Біблія, послання до Римлян 12:2)

- Хочу пити! – попросив Дані.

- Звісно! – Злата піднесла до його рота, чашку ароматного чаю.

Дані попив і знову похилив свою голову на її коліна.

- Хочу спати!

- Дані! – тихенько покликала його Злата.

- Що! – ледь відповів він засинаючи.

- Дякую тобі, що врятував мене!

- Моя квітка! – тихо промовив він засинаючи.

За якісь півтори години почнеться світанок, знову розганяючи сірі нічні хмари, проганяючи темряву, з’явиться сонце від променів якого проснеться половина населення нашої планети і почне новий день, з можливістю змінити своє життя. Але до світанку залишилось півтори години темряви і холоду з які потрібно витерпіти і перечекати, щоб діждатись світанку і яскравого сонця., Усе так само як і у нашому житті, темрява окутує серця, світло проганяє темряву, як день чергується з ніччю так само і світло чергується з темрявою, але завжди перемагає саме світло, і прийде час коли світло остаточно переможе темряву встановивши свою перемогу навічно.