Зелене серце

Розділ 30

Коли сонце трохи опустилось зі своєї найвищої точки і повисло над лісом, туристи які вже трохи відпочили і набрались сил, вирушили до Синевиру. Внизу готеля на них чекав Дані, щоб зробити останню екскурсію їх спільного проведеного часу. Усе ще відчувалась спека, але ліс, який був зовсім поруч гамував її літні амбіції своєю прохолодною тінню, що нависла щитом над усім всередині нього.

Посередині самого лісу, відкривався казковий вид, озеро як чиста крапля води, синього відтінку, рівномірно заповнило своє визначене місце і ніжно торкалось лісового берега, на якому росли по-справжньому могутні дерева. Захопений дух туристів відчував усю красу цього місця, суцільний зелений хвойний ліс і спокійне, таємниче озеро просто посеред лісу. 

По середині Синевиру був маленьки острівець, який міг вмістити всьо декілька дорослих людей, але надавав озеру особливості і ще більшої таємничості. Якщо поглянути на озеро з висоти пташиного польоту то воно схоже на людське око, таке ж красиве і синє, а маленький острівець посередині як зіниця в ньому.

- Хтось хоче покупатись в озері? - запитав Дані.

Охочих було кілька людей з групи, які відкликнулись бажанням це зробити, але це був всього лише жарт з боку Дані.

- Розумію вас, адже пірнути в такі казкові води зваблива нагода, але я жартую, насправді це заборонено! - здається він розчарував бажаючих пірнути у глибочінь Синевиру.

- А видичка то не зовсім тепла! - Дем'ян вийняв свою руку з води, перевіряючи температуру озера.

- Звісно, це тобі не гарячий чан! - посміхнувся Дані.

- Здається купатись можна, якщо ми купались в Герешасці то це точно не холодніше, адже воно нижче!

- Але всеодно вище за рівень моря, дотогож там немає дерев, адже це полонина і сонце зможе тебе зігріти, а тут як бачиш навкрухи одні лишень смереки, яку захищать озеро, як охоронці і тим самим затуляють собою світло. Тай врешті це заборонено, адже це заповідник, тому цим все і пояснюється! - пояснив він.

- То на якій висоті озеро? - запитав Дем'ян.

- На висоті майже 990м над рівнем моря!

- Височенько! 

- Є трохи!

Синевир заспокоював, як і вся природа Карпат, наповнюючи миром твою душу.

- Що це за пам'ятник чи монумент такий великий? - запитала зацікаілено Злата.

- Це монумент героям легенди про це озеро! - відповів Дані усміхнувшись.

- Що це за легенда? - продовжила вона.

- Легенда про двох закоханих!

- Он як! - Злата змінилась у своєму обличчі і так звично її щічки стали червоними.

- Простий пастух Вир пас своїх овець на тутешніх схилах, а поряд полюбляла проводити свій час збираючи квіти, і насолоджуючись природою Синь дочка міцевого графа. З часом вони покохали одне одного, Синь була надзвичайно вродливою, її незвичні сині очі виділяли її з поміж інших красунь краю. А Вир був хоч і красивим хлопцем, але бідним і все, що він міг їй дати це своє серце, чого Сині вистачало, адже вона не була схожою на свого батька, і любила Вира не за золоті статки, а за більший скарб, який рідко знаходиш - за любляче серце. 

Жорстокий і жадібний до багатства граф дізнавшись про таку зухвалість своєї доньки і пастуха, про таке неспівставне кохання в його очах вівчаря і графині, він наповнився люттю. Розлючений граф віддав наказа вбити Вира, покаравши його зухвалість, і покінчити з цим недорозумінням раз і назавжди. 

Просто страта було дуже явним вироком, тому все мало бути схожим на нещасний випадок. Його слуги приготували великий валун на одній із вершин і чекали слушного моменту, щоб вбити молодого пастуха, який пас свою отару в цих місцях. І от того самого слушного часу, причатувавши на його душу, вони пустили валуна із вершини, який і вбив Вира.

Дізнавшись про смерть свого коханого Вира, Синь зрозуміла, що до цього причетний її злий батько, від того її біль була ще більшою. Вона прийшла на місце де було вбите тіло її коханого Вира і стала сильно плакати, так сильно що сльози лились струмком, який почав заповнювати водою усе навколо. Довго Синь оплакувала свого коханого, так довго, що її сльози заповнили усе навкруги, утворивши величезне озеро в якому вона і захлинулась від власних сліз, залишившись навічно поруч зі своїм Виром.

В той день графство втратило не тільки просто пастуха, але і свою молоду графиню, того дня за злим наказом графа був вбитий не тільки пастух Вир, але і його рідна дочка Синь, яка була поєднана любов'ю серця зі своїм коханим. З того часу озеро, що утворилось зі сліз коханої за своїм коханим називають на їхню честь - Синевир, Синь і Вир, як знак того, що попри заборони і втручання злих людей вони залишились разом навіки, поруч одне біля одного. Озеро ніколи не дасть забути історію одного Карпатського кохання, завжди нагадуючи своєю красою і спокоєм, що тут знайшли спокій від усіх навкруги, двоє коханих сердець.

- Я хочу плакати! - промовила тихенько Злата.

- Просто неймовірна легенда! - додала Оександара.

- Який же у вас захоплюючий край! - промовив Дем'ян виражаючи справжнє захоплення від легенди і всієї природи Карпат.

- Це правда, край у нас чарівний! - підтвердив Дані.

- Любов живе вічно! Саме це головна ідея легенди! - озвалась Олександра.

- Любов жива і живе вічно! - погодився він.

- Справді чарівний край, це одразу відчувається коли спочатку потяг заїзджає в Карпати, а потім коли ти виходиш з нього і стаєш на землю, яка звідусіль оточена вершинами! - описувала Злата свої враження від Карпат.

- Я погоджуюсь з твоїми словами! - усміхнувся їй Дані.

- Дані я бачу тобі гарно вдається розповідати історії і легенди, це дуже добре, особливо коли маєш справу з дітьми! - похвалив його Дем'ян.

- Дякую, сподіваюсь, це стане мені колись у нагоді і допоможе доносити до людей важливі істини і ідеї!

- Це чудово, ти моложець! - тихенько додала Злата, і своєї похвали для Дані.

- Дякую квіточко!

Вони вийшли на майданчик де відкривається усе озеро у своїй красі і вид на нього, помилувались, пораділи, і зробили спільне фото, яке увінчало успішність їхньої подорожі Карпатськими вершинами, стежками й лісами, а голове прекрасним благословенним фіналом у чарівного озера Синевир.

Сонце вже сідало, ледь проблискуючи своїми променями через густі крони смерек, почав повіювати прохолоднтй вітерець, який натякав, що потрібно зігрітись чаєм і смачним Карпатським бограчем. Повертаючись до готелю на туристів чекали гарячі чани, Карпатська альтернатива звичній бані, але по дорозі Дані і Злата знову не втрачали час, а тепло говорили між собою.

- Ти справді вмієш красиво описувати, те про що говориш!

- Знаєш, мені здається це в мене від мого дідуся, більшість історій і легенд, які я знаю мені розповів він. Він був лісником, і спілкувався з багатьма цікаіими людьми, прожив цікаве життя і знав багато всього, чогось навчив і мене. Усі стежинки і вершини, місця і хатини я знаю лише тому, що цього навчив мене він. Тому я просто обрав не ту професію, але тепер я знаю чого мені потрібно, здається я зрозумів напрямок свого життя!

- Який же чудовий у тебе дідусь! - мило промовила вона! - Так класно, що ти знайшов Бога, і себе, зараз усе буде добре! - усміхнулась вона йому.

- А ще я знайшов тебе, найчарівнішу квітку у світі! - Дані видав чудовий комплімен для Злати.

- Усе це Бог, я вірю в це! - ледь чутно промовила вона.

- Дякую Йому за це!

- Знаєш я думала про те, як ми будемо підтримувати зв'язок такий довгий час!

- Я теж про це думав! - додав Дані.

- Справді? - здивувалась вона. - То це чудово, адже ми зможемо дізнаватись, як наші справи, які наші переживвння і досягнення! - радісно говорила Злата, те що відчувало її серце.

- Підтримувати і просто відчувати, що поруч, ти думала я проти? - запитав він усміхнувшись.

- Ні ти що, просто думала, що поки не будемо бачитись то і спілкуватись не будемо!

- Було б цікаво і дуже дивно, зв'язок потрібно підтримувати тому звісно ми будемо це робити! - втішив він її своїми словами.

- То ти відвідаєш церкву, коли повернешся до свого дому? - Злата хотіла щоб він почав її відвудувати, тому запитала про це.

- Ну звісно, що я буду її відвідувати!

- Це надзвичайно приємна відповідь, яка для мене дуже важлива! - усміхнулась вона вкотре своїми зеленими очима.

- Я багато чого зрозумів завдячуючи тобі, і вже знаю, що церква це те місце, яке потрібно кожній людині, а я так довго уникав її відвідування. А ще я зрозумів справжнє значення цього слова, це не будівля - це люди. Люди які зайшли Бога і продовжують знаходити Його в кожному дні свого життя!

- Ти все правильно зрозумів, я щаслива, що ти звільнився від тягаря минулого, що твоє минуле, дало тобі поштлвх до нового майбутнього, а нове сьогодення і майбутнє дає лише Бог. Нове життя і життя взагалі знаходиться в Господі!

"Промовляє до нього Ісус: Я дорога, і правда і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене" 

(Біблія, Євангелія від Івана 14:6)

Ми нещасні і самонадіяні люди, бо пкладаємочь лише на себе, годуючи свою гордість, насправді без Бога ми нічого не можемо, Він наша істина, Він наш шлях, і Він наше життя не тільки у земному житті, але і у житті вічному на Небесах.

"Коли ми надіємось на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!"

(Біблія, 1Коринтян 15:19)

Ісус наша надія і наше спасіння, не тільки тут і зараз, на сьогодні бо мені сьогодні підходить бути християнином, це дає мені статус чи славу, або пошану і визнання, ні, Ісус має бути у моєму серці сьогодні, завтра і до кінця мого земного життя, і в житті вічному. Він має бути моїм Спасителем завжди і завжди Його вчення має проявлятись в моєму житті, кожного дня я маю думати і робити щось що славить Його, що приносить Йому пошану, і прославляє Його величне ім'я серед усіх народів землі! Адже Він зробив заради мене величезний подвиг, Він помер за мої гріхи, щоб я не вмирав, щоб я не відповідав за свої злодіяння, бо я не взмозі цього зробити, усе що я можу це грішити, а потім звинувачувати у всьому Бога, навіть визнати свою провину не хочу!

- Важливо це розуміти, дякую, що ти відкрила мені Бога і Його любов, Його піклування, Його контроль над моїм життям! А що ж третє, що Бог робить у нашому житті? - згадав часом Дані і запитав про це.

- Він дає нам усе чого ми потребуємо і просимо, але особливість цієї дії Бога в тлму, що Він дає нам найкраще! Під словом "найкраще" розуміється не те, що ми вважаємо найкращим, але те, що "найкращим" для нас є у Божих очах, те що потрібно нам більше за все, в той чи інший момент нашого життя!

- Он воно як, ми навіть деколи самі не знаємо чого хочемо і що буде ліпшим для нашого життя чи серця, а Він точно знає, що нам треба! - Дані задумався і сказав - Дивовижний Бог!

- Він єдиний такий у всьому всесвіті! - сказала Злата.

- То виходить не менш дивовижнв річ! - він знову задумався.

- Яка ж? - Запитала Злата, очікуючи його відповіді.

- Ти це нагляднтй приклад третьої дії у моєму житті! - усміхнувся він їй.

- Як це? - Злата розгубилась.

- Бог дав мені найкраще - тебе! - після цих цих слів Дані, Злата просто розгубилась.

- Виходить... виходить після усього, що з нами сталось Бог подарував нам одну єдину найкращу людину, яка замінює тисячі звичайних! - її щічки були червоними від того що вона зрозуміла і сама говорила вголос.

- Виходить нам ще багато чого потрібно відкрити для себе!

- Великий Бог, ще більший у своїй дивовижності і могутності все кожного дня, вражає мене все більше і більше усе що Він робить!

- Якщо вражаєшся ти, дівчинка яка пізнала Його в підлітковому віці, то уяви як вражаюсь я, знаючи Його всього кілька днів!

- Це правда! - її очі заблистіли.

- Якось вже прохолодно, може вже повернемось до готелю, там вже чекають на нас? - запропонував Дані.

- Авжеж, давай до готелю, у нас залишилось не так вже й багато часу!

Вони відправились у готель де на них чекала їхня група і гарячі чани. Завтра було невідомим, але одне відомим було, година прощання наближалась, випаровуючи в повітря непрості хвилини прощання, людей серця котрих стали рідними.