Петро Гузiк "Сталеві серця янголів"

«Кавасакі» плавно маневрував між тріщинами випаленої землі, його модифіковані амортизатори поглинали вібрації, дозволяючи слідчій йти на максимальній швидкості. Небо над пустелею було важким, важким, як саме повітря, просякнуте радіацією та смертю.

Мадонна дивилася вперед, вдалину, де на обрії темніли гори, їхні контури були схожі на зламані кістки, що стирчали з-під землі. Дрони йшли за нею клином, скануючи місцевість. Вітру тут не було, пустеля завмерла, ніби сама природа затамувала подих, очікуючи її наближення. Гори здавалися вищими, ніж вона думала. Їхні хребти були шрамовані — розколоті, обсипані чорним попелом, і височіли, ніби свідки старої війни.

Коли вона наблизилася, дрон-розвідник передав сигнал:

"Нульова біоактивність. Відсутні відомі загрози."

Мадонна нахмурила брови.

Порожньо?

Ні. Щось тут не так. Ця тиша була аномальною, вона тиснула на вуха, як ніби весь світ замер у вакуумі. Її дихання стало чутним у шоломі, але навколо — нічого. Вона зменшила швидкість. Дрон завис перед нею, передаючи дані про глибокі ущелини між скелями, про темні входи до печер, що були схожі на пащі велетенських хижаків.

Її серце прискорилося.

Але вона відчула, що за нею хтось спостерігає. Мадонна зупинилася біля першого входу до ущелини. «Кавасакі» м’яко замовк, його двигун видихнув останній струмінь гарячого повітря.

Гори мовчали.

Вона зістрибнула з байка і поклала руку до візора, активуючи теплове бачення.

Темно. Жодних теплових слідів. Але відчуття чужої присутності наростало. Наче самі гори дивилися на неї. Її пальці лягли на рукоятку "Пустельного орла". Вона зробила крок вперед.

І тоді печери дихнули. З темряви повільно пішла хвиля густого чорного туману, він стелився по землі, виливався з ущелин, ніби сама пітьма ожила. Її сканери почали глючити. Дрони раптом затремтіли в повітрі, ніби щось втручалося в їхні сигнали.

На візорі з’явився новий напис:

"Невідома аномалія. Даних немає."

Мадонна стиснула пістолет. Звук її кроків заглушився, ніби її оточило щось не просто матеріальне, а жива безодня. Вона зупинилася. Тоді темрява почала підніматися.

Над ущелинами з’явилися дві світлові точки.

Очі.

Вони були глибокими, як колодязі, і чорнішими, ніж сама ніч.

А потім голос. Тихий. Глибокий. Шепіт, що не мав джерела.

— Ти не павук.

Гори здригнулися. А потім з темряви вийшло ЩОСЬ.

Темрява почала підійматися, густішати, ніби жива субстанція, що нарешті усвідомила свою присутність у цьому світі.

Ці дивні Очі, вони сканували її не так, як це робили оптичні сенсори чи біометричні зчитувачі.

Вони бачили крізь неї.

А потім знову пролунав голос.

— Ти не павук, – повторив він.

Електроніка її силової броні раптово зблиснула десятками аварійних сигналів і відключилася, залишивши її відрізаною від звичних цифрових імплантів, HUD-інтерфейсу, тактильного контролю. Світ став глухим, позбавленим даних, залишивши її лише з одним — порожнечею.

Вага броні тиснула на плечі, неначе в неї раптово відключили гравітаційні стабілізатори, але вона встояла. Більше того, Мадонна зробила крок назад, відчуваючи під ногами гравій.

Візор мерехтів статичними шумами, а потім знову ожив, наповнюючись потоками даних. Системи захисту та підтримки перезапустилися, сенсори відновили роботу, а аналізатор почав обробляти хаос.

Вона не спускала погляду з Очей, повільно відступаючи до мотоцикла.

Щось упало.

Дрон.

Той, що завис найближче до ущелини. Його корпус почорнів, з нього витікала тонка цівка диму—згоріла материнська плата, наночіпи, вуглинки електронних нервів. Інші два дрони повернули рухливість, зависли над нею, як вірні вартові, але перший— мертвий.

Мадонна запустила глибоке сканування. Дані аналогічні системному збою високого рівня. Усі внутрішні механізми вигоріли. Жодних фізичних пошкоджень. Жодного втручання. Просто випалена цифрова реальність.

Очевидно, чорний туман, що витікав із печери, не був просто тінню. Це був потужний електромагнітний імпульс. Не просто EMІ, щось інше. Щось, що змінювало саму природу матерії. Воно стерло дрон із цифрового існування, вимкнуло її броню, лишивши її з плоттю та металом.

І все ж…

Вона залишилася неушкодженою. Її система життєзабезпечення не постраждала, свідомість не була стерта, власне програмування не зламалося.

Воно дивилося на неї.

Вона дивилася у відповідь.