Петро Гузiк "Сталеві серця янголів"

Пустеля Скорботи простягається на сотні кілометрів за межами Край-сіті — гігантського мегаполісу, який ігнорує існування цього мертвого місця. Колись тут були родючі землі, невеликі поселення, де люди вели просте життя. Та влада вирішила інакше: серія ядерних випробувань стерла цей куточок з мапи цивілізації. Потім, щоб не витрачати ресурси на утилізацію цього отруєного простору, його перетворили на найбільш ізольовану в’язницю у світі.

Тепер Пустеля Скорботи — , розтріскана земля, випалена радіацією і сонцем. Вдень температура сягає позначки, здатної розплавити свинець, а вночі опускається до смертельного холоду. Замість мурів — силове поле, що стримує будь-кого, хто спробує втекти. По периметру розставлені автоматичні вежі з кулеметами. Влада навіть не намагається контролювати ув’язнених — вони тут самі по собі, кинуті виживати серед попелу й радіаційних штормів.

Злочинці, яких засуджують до цього місця, знають, що це квиток в один кінець. Куля в голову виглядала б милосерднішою. Але уряд любить нагадувати людям, що відбувається з тими, хто переступає межу дозволеного.

Мутанти — головна небезпека у Пустелі Скорботи. Одні втратили людську подобу, перетворившись на істот із покрученими кінцівками, палаючими очима та шкірою, вкритою пухирями. Інші виглядають майже нормально, але їхній розум уже давно належить не їм. Вони збираються у зграї, влаштовують полювання, живляться тими, хто слабший.

Деякі в’язні примудрилися створити тимчасові поселення — іржаві фортеці з уламків металу та бетону, що залишилися після старих будівель. Вони обмінюються ресурсами, воюють, укладають крихкі союзи. Але головне правило тут — довіряти нікому не можна.

Раз на місяць гелікоптери скидають у центр пустелі контейнери з провізією, ліками та зброєю. Це не акт милосердя — це видовище. Дрони влади транслюють у реальному часі, як банди мутантів і колишніх людей б’ються за ці крихти виживання. Глядачі Край-сіті роблять ставки, дивлячись, хто виживе цього разу.

Скажений вітер жене хвилі радіоактивного піску, що дряпає метал і вгризається в усе живе. Небо над Пустелею Скорботи важке, вкрите кривавими розводами сонця, що просочується крізь ядучі бурі. Єдина дорога, що веде до воріт, потріскана, вкрита старими слідами шин та чорними відмітинами згарищ.

Мотоцикл рветься вперед, залишаючи за собою хвіст куряви. Спеціально зібраний для цієї поїздки «Кавасакі» — модифіковані колеса, додаткові фільтри на повітрозабірниках, корпус укріплений латами з титанових пластин. Високий, загрозливий силует вершника зливається з машиною в єдине ціле. Байкер схиляється нижче, притискаючись до керма. Попереду з’являються іржаві знаки, ледь тримаються на потрісканих стовпах — попередження про наближення до воріт. Десь у пиловій завісі виблискують червоні лазери автоматичних турелей, що рухаються слідом за гостем, оцінюючи загрозу.

На останніх метрах байк сповільнюється і плавно зупиняється у виділеній зоні. Тиша. Лише вітер, що несамовито б’є у мертві стіни. Потім, майже безшумно, з вежі відокремлюється чорний дрон, його корпус відливає темним металом, а камери-окуляри миготять червоним світлом. Він зависає над мотоциклом, аналізуючи вершника.

— Будь ласка, ідентифікуйте себе. — Голос беземоційний, механічний, як саме це місце.

Палець вершника торкається піктограми на шоломі, і візор стає прозорим. На мить проявляється суворе, загартоване обличчя жінки з синім волоссям. Дрон фіксує обличчя, зелене світло пробігає по його сенсорах. Впізнано. Доступ дозволено.

— Слідча відділу надзвичайних злочинів Черіті. Доступ надано.

По периметру блимають вогні, і з оглушливим гуркотом починають відчинятися ворота. Важкі, немов самі кістки цього місця, вони ковзають убік, відкриваючи шлях у темряву. Всередині — похмуре нутро тюремного комплексу, куди світло денного світила майже не доходить.

Візор знову затемнюється, і мотоцикл, заревівши , минає за межі воріт, залишаючи за собою лише сліди, які вже через хвилину зітре пустельний вітер.

Мадонна ковзала поглядом по вузьких, захаращених вулицях поселення. Руїни колишніх будівель стояли мовчазними примарами минулого, їхні стіни були списані графіті та поплямлені плямами старої крові, скелети автомобілів та залишки багать, що давно догоріли. У повітрі висів кислуватий запах гниття й бруду.

Вона зупинила байк, активувала систему захисту свого «Кавасакі» , з кофра вистрілив дрон-розвідник, що злетів над головою, просканувавши місцевість. Датчики в шоломі повідомили про інфрачервоні сліди, що ховалися за стінами хатин, за темними проваллями вікон. Вона була тут не сама.

Коли Мадонна зробила кілька кроків уперед, тиша стала майже нестерпною. Її чекали.

Раптовий шурхіт на бляшаних дахах змусив її сповільнити рух. Позаду щось м’яко приземлилося, ковзнуло в тінь. Очі мерехтіли з темних провалів будівель, відбиваючи слабке світло.

Система броні спрацювала в момент, коли густий, липкий струмінь рвонулася їй в обличчя. Поле замерехтіло блакитним світлом, випалюючи речовину в повітрі, залишаючи за собою тільки спалені рештки.

Нагорі почувся глухий сміх.

Слідча підняла голову.

На даху, в темряві, хижо вигинаючись, сидів мутант. Його тіло було колись людським, але тепер перетворилося на химерну подобу павука. Кінцівки видовжилися, прориваючи шкіру новими суглобами. Жорстка, чорна щетина вкривала його скручені лапи. Зі спотвореного обличчя на неї дивилися кілька додаткових очей, а з рота стирчали хеліцери.

Він посміхнувся.

Ще одна порція павутини зірвалася в її бік. Мадонна відчула, як у повітрі шипить розряд силового поля, нейтралізуючи атаку. Її пальці вже тримали руків’я «Пустельного орла»*.

Постріл.

Куля пробила мутантові голову, і його посмішка перетворилася на гримасу жаху. Потилиця вибухнула, розкидаючи блідо-зелену кров на стіну позаду. Тіло ще мить сіпалося, а потім, здавшись, звалилося вниз, розбиваючись об дах і падаючи на вулицю, здійнявши хмару пилу.

Але це ще не кінець.

Черіті відчувала, як за її спиною щось рухається. Вони чекали моменту, щоб напасти.

Мадонна діяла спокійно, механічно. Її броня виблискувала відблисками сонця, що пробивалося крізь пил та чорний дим.

Коли двоє мутантів вистрибнули з вікон, вона була готова. Перший був блискавичним — його видовжені, гострі кінцівки потягнулися до її шиї, прагнучи пробити захист. Гострі, мов голки, загнуті пазурі вже торкнулися її броні, коли силове поле активувалося. Зловісне дзижчання супроводжувало те, як енергетичний бар’єр зрізав мутовані кінцівки, залишаючи на місці обрубки, що диміли і шипіли. Істота заверещала, відкинута назад у судомах агонії.

Другий мутант діяв розумніше. Його лапи міцно трималися за потріскані стіни, а з викривленого рота, з якого звисали жалкі залишки людських губ, вирвався струмінь павутини.

Мадонна ухилилася, ковзнувши вбік, і з двох пострілів знищила обох.

Постріл. Куля пробиває череп. Постріл. Кров і залишки кісток розлітаються в сторони.

Трупи падали в пил, а з усіх боків почали вилізати нові мутанти. Вони вирізалися з вікон, виповзали з нір, рухалися дахами, зливаючись із тінями. Їхні багатоочі обличчя жадібно вдивлялися в неї, роти ворушилися, промовляючи слова, які вже давно втратили людське значення.

Ці павуки розуміли один одного. Вони були зграєю.

Ще один "Пустельний орел" ковзнув у другу руку, і Мадонна відкрила щільний, прицільний вогонь.

Постріл. Куля пробиває череп і виходить через потилицю.

Постріл. Відірвана кінцівка летить у бік, кров бризкає по стінах.

Постріл. Очі мутанта вибухають.

Трупи встеляли вуличку. Зелена кров змішувалася з пилом, створюючи огидні, кислі калюжі, в яких судомно здригалися обрубки лап.

З байка злетів ще один дрон. Його високочастотний писк розрізав повітря перед тим, як вбудований вогнемет виплюнув струмінь напалму на тих, хто атакував з дахів.

Полум’я миттєво охопило будівлі. Темні силуети палахкотіли, корчачись у муках, видираючи свої ж очі, намагаючись втекти. Але їх було ще більше.

Раптом почулося глухе ревіння.

Із будівлі навпроти пробилася огидна, жива маса плоті та хітину.

Він був більший за всіх інших.

Верхня частина ще залишалася людською — широкі плечі, довгі руки, колись м’язисті, але тепер вкрити чорно-синіми прожилками, які пульсували під шкірою. Його шия виглядала ненатурально розтягнутою, а обличчя зберігало людські риси, хоч вісім очей світилися з його чола червоним мерехтінням.

Але нижче поясу все змінювалося.

Там, де колись були ноги, тепер виростало масивне, блискуче черево павука, вкрите гладким чорним хітином. Його довгі, потужні лапи, мов викривлені колони, впивалися в потрісканий асфальт.

Його черево здувалося і здригалося від кожного руху. Чорні краплі отрути капали на землю, випалюючи в камені дірки.

Розбиваючи стіну, він стрибнув, приземлившись перед Мадонною.

З його горла вирвався рик — низький, тягучий, огидно зловісний.

— Що потрібно людині на наших землях? —

Його голос все ще мав людські нотки, але вони змішувалися з хрипким, клацаючим звуком, схожим на тертя хітинових пластин. Вісім очей впилися в неї, блимаючи в темряві, що пахла смертю.

Вулиця завмерла.

Мадонна стояла серед трупів павукоподібних, її броня виблискувала у відблисках вогню, що досі жеврів на дахах. Її постава була спокійною, але напруженою, мов стиснута пружина.

— Ти головний?

Велетень, цей гібрид людини та павука, обійшов її, ступаючи важко, його лапи злегка скреготали по потрісканому асфальту. Коли він наблизився, силове поле знову замерехтіло, обпалюючи його волоски-антени. Він скривився, хеліцери нервово сіпнулися, але не відступив.

— Так! Я лідер клану Шпінне!** Це наша земля!

Його голос розрізав повітря, змішаний із тихим клацанням хітину.

Мадонна ігнорувала його крик, розбираючи свої пістолети, вставляючи нові магазини. Звичними рухами перезарядила зброю, вклала її в кобуру й схрестила руки на грудях.

Над її головою дрон з напалмом завис, націлюючи свою смертоносну зброю на лідера павуків. Вона активувала голографічну карту, і м’яке блакитне світло освітили її броньовану рукавичку.

— Мені потрібно дістатися цих печер. Це теж твоя земля?

Павук нахилився, його вісім очей відбили світло голограми, ніби чорне скло, що вловлює тремтіння зоряного неба. Його хеліцери клацнули, ніби роздратовано.

— Печери не належать нікому! Там живе демон! Павуки не люблять демона!

З різних кутів поселення почулося гудіння — решта мутантів підтримали його слова, вони ніби злилися в єдине живе павутиння звуків, що заповнило простір.

Мадонна підняла погляд.

— Чия земля простягається за містом?

— Моя, мого клану!

— Тоді ти проведеш мене до кордону своєї землі.

Павук замовк. А потім засміявся.

Це було глухе, різке гарчання, що передавалося іншим. За мить усе поселення задрижало від моторошного сміху. Лідер павуків підняв свої людські руки, і почав вибивати ритм долонями.

Тук-тук.

Тук-тук-тук.

Мутанти повторили, їхні кігті, хеліцери, лапи барабанили по стінах, по землі, по дахах.

Їх ставало більше. Ними кишіло. Вони заповзали на стіни, спускалися з дахів, повзли з темних провалів, створюючи живу стіну, що змикалася навколо неї.

Павук розкинув руки й нахилив голову:

— Скажи, людино, а якщо я відмовлюсь?

Його очі світилися вогниками жорстокої насолоди.

— Твоїх іграшок надовго вистачить?

На його обличчі з’явилася крива посмішка.

У відповідь від байка відділилося ще чотири дрони. Найбільший із них завис точно по центру вулиці. І вибухнув. Крихітні голки розлетілися сталевим дощем, впиваючись у мутовані тіла.

Тиша.

Павуки завмерли.

Вони здивовано дивилися на свої тіла, торкалися пальцями голок, що застрягли в їхніх кінцівках, шиях, грудях.

Хтось скептично засміявся.

— Що, людино? Іграшки не працюють?

Мадонна клацнула пальцями.

БАХ!

Найближчий павук розірвався кривавим фонтаном. Його нутрощі розлетілися, шиплячи на асфальті. Ще двоє вибухнули майже одночасно, залишаючи лише клапті кісток і тканин. Крики павуків відлунювали вулицями, деякі кинулися назад, від страху чіпляючись за стіни.

Мадонна зробила крок вперед, обійшовши криваві рештки. Її голос був холодним.

— Слухай сюди, потворо. Ти проведеш мене туди, куди я скажу.

Вона наступила на обрубок лапи павука, що ще смикався в судомах і розчавила, зиркнула на лідера мутантів.

— А якщо потрібно, то підеш і в печери до демона.

Її шолом знову засвітився тактичним інтерфейсом, у якому кожен із павуків був позначений червоною міткою.

— Ці голки — це система «Рій». І якщо я захочу, твій клан завершить своє існування просто зараз.

Павук не одразу відповів. Його хеліцери повільно клацнули, а вісім очей пильно вдивлялися в неї. Позаду нього його послідовники перестали сміятися.

Вони чекали.

Потім, повільно й майже неохоче, він розтулив рота, і його голос став тихішим, але просякнутим отруйною люттю:

— Я проведу тебе, людино, не відставай.

Він розвернувся спиною, його масивне тіло повільно рушило вперед. Мадонна сіла на байк, мутанти мовчки розступилися, пропускаючи їх.

Вони пробиралися крізь вузькі, похмурі вулиці поселення павуків. Гюнтер, так він себе назвав, змахнув покритою щетиною рукою, наказуючи своєму клану розчистити шлях.

Павуки повзли по стінах, стрибали з дахів, зникали в темних проходах між хижами, звільняючи дорогу для Мадонни. Вона йшла тінню за Гюнтером, нахилившись над "Кавасакі", тримаючи двигун на низьких обертах. Її дрони тримали небо під контролем, їхні сенсори сканували кожен рух, кожен звук.

За годину похилені хибари залишилися позаду.

Попереду лежала випалена пустка — гола, мертва земля, що ховала в собі отруєний пісок та кістки тих, хто тут загинув. На горизонті темніли гори, їхні обвітрені хребти виднілися, як ребра мертвого бога.

Гюнтер сповільнився, а потім різко зупинився, його лапи врізалися в землю, підіймаючи хмари пилу. Він озирнувся, вісім очей холодно блиснули.

— Тут кінчається земля павуків, – він повільно підняв одну з передніх лап і вказав на темні ущелини гір, – Далі — територія демона.

Його голос звучав жорстко.

— Іди, людино. Але пам’ятай: якщо демон тебе відпустить і ти повернешся…, – Він оскалився, його хеліцери клацнули, а щетина на лапах стала дибки, – клан Шпінне чекатиме на тебе.

Візор шолома знову став прозорим. Мадонна лише усміхнулася на його погрозу. Вона торкнулася сенсора на комп’ютері мотоцикла, її палець завмер на іконі активації «Рою».

— Не думаю, що це стане для мене проблемою.

І натиснула.

Гюнтера труснуло, наче ударом струму. Він розкрив рота, але не встиг видати ані звуку. Його тіло вигнулося, його лапи засмикалися в конвульсіях. Пролунав вибух. Його хітинова оболонка розлетілася в повітрі, вкриваючи пісок густим, зеленим дощем нутрощів, черево вибухнуло, як стиглий фрукт, розкидаючи шматки плоті.

Вдалині почулися нові вибухи. Поселення задрижало, павуки кричали, вони горіли, вибухали. Вони вмирали. Клан Шпінне перестав існувати в межах трьох секунд.

Візор затемнився, приховуючи порожній погляд слідчої. Вона знову натиснула кнопку, і «Кавасакі» ожив, двигун заревів, колеса врізалися в випалену землю.

Вона не дивилася назад, вдалині темніли гори. Її дрони йшли позаду неї, їхні сенсори знову вирівнювалися після перешкод, спричинених вибухами. Вона прискорилася, вітер ніс запах горілого хітину.

«Цікаво, що ж це за демон», — подумала вона, тиснучи на газ.

*Пустельний орел — (Desert Eagle) — це культовий самозарядний пістолет великого калібру, розроблений ізраїльською компанією IMI (Israel Military Industries) у співпраці з американською Magnum Research. Його головна особливість — використання потужних патронів, таких як .50 AE (Action Express), .44 Magnum та .357 Magnum.

**Шпінне — (die Spinne) німецькою мовою павук