Петро Гузiк "Сталеві серця янголів"

Ти відправив її туди одну… Одну, чорт забирай! Радіація, мутанти, банди й інша нечисть! Вона ж могла взяти підмогу, зачекати...

Голос Каїна гримів у майстерні, віддавався луною від сталевих балок і запилених моніторів. Пуф мовчки сидів, схрестивши руки, спокійно дивився, як мисливець нервово ходить перед ним, розмахуючи руками. Його трусило, кулаки стискалися, немов він ось-ось гепне їх об стіл. Але Пуф не реагував.

Зрештою, коли Каїн викричався, він важко опустився на диван і притиснув пальці до перенісся.

Пуф випустив хмару пару з електронки, підвівся, відчинив шафку в кутку майстерні й витяг пляшку віскі. Налив у високу склянку, підсунув її Каїну.

— Бро, в неї потужна броня. Я власноруч переробив її байк, і ти не гірше за мене знаєш, що вона може за себе постояти. Так, Скорбота—не місце для прогулянок, але не накручуй себе.

Каїн мовчки взяв склянку і перекинув віскі в горло одним ковтком. Кривлячись від болю, що розкотився по ще не загоєних ранах, він поставив склянку на стіл і підвівся.

— Ти можеш відслідкувати її місцезнаходження?

Пуф скривився, знову затягнувся, кивнув.

— Через сильну радіацію це буде важко. Але я можу зламати супутник і глянути звідти.

Каїн розвернувся до виходу, але не встиг зробити й кількох кроків, як його зупинив голос гакера.

— І хто тебе туди пустить? Твоя ліцензія не дає доступу.

Мисливець розвернувся, в очах блиснув ледь стримуваний гнів.

— То зроби мені підробку, зламай систему. Ти довбаний гакер чи хто?

Пуф пирхнув, кинув погляд на монітори, де блимали рядки коду.

— Каїне, це федеральна в’язниця. Коди міняються кожні кілька годин.

Пуф знову затягнувся електронкою, випустив кільце пару й втупився в монітори, де мерехтіли рядки коду. Він швидко пробігся по системах, оцінив складність злому, хмикнув.

— Я зараз зламаю супутник. Це займе кілька годин.

Каїн уже відкрив було рот, щоб щось сказати, але Пуф підняв руку, заперечливо похитав головою.

— Так, кілька годин. І ці години ти витратиш не на те, щоб носитися по майстерні, а на сон. Відпочинеш, приймеш стимулятори, бо якщо ти відправишся в пустелю у такому стані, то навіть з модифікаціями не витягнеш.

Каїн насупився, але промовчав. Він знав, що гакер має рацію. Його тіло було виснажене, нерви натягнуті, як троси, а перед поїздкою в Скорботу потрібно бути в повній готовності.

— Вік тим часом підготує все необхідне до подорожі. А я знайду обхідний шлях. Бо головний вхід—не єдине місце, крізь яке можна туди потрапити.

Гакер знову сів за термінал, пальці забігали по клавіатурі, екран засвітився потоком інформації. Каїн ще хвилину мовчки стояв, потім важко зітхнув, підійшов до старого шкіряного дивана в кутку майстерні й повільно ліг. Його мозок ще кілька хвилин пручався, намагаючись прорахувати всі можливі варіанти, але втома взяла своє.

А Пуф уже працював, його очі відбивали холодне світло моніторів, поки він прокладав шлях крізь цифрові бастіони, шукаючи вхід туди, звідки ще ніхто повертався.

Каїн прокинувся різко, ніби хтось увімкнув систему після вимушеного перезавантаження. Свідомість піднялася з глибокого мороку сну, збираючись докупи, поки тіло проходило діагностику після відпочинку. Голова гуділа, ніби всередині черепа ще не розвіялося електромагнітне поле після ударної хвилі.

За вікном місто жило своїм яскравим, неоновим життям. Голографічні рекламні панелі проектували на стіни кімнати психоделічні відблиски, перетворюючи її на лабіринт світла й тіней. Десь унизу ревли двигуни автівок та байків, у підворіттях блищали леза в руках нічних хижаків, а в небо піднімався дим із викидів тисяч пожеж.

Каїн повільно сів на ліжку, хруснувши затерплою шиєю, і розтер обличчя долонями. Тіло з прискореною регенерацією вже прийшло в норму, але залишило свої відмітини—нові шрами губилися серед старих, перетворюючи його шкіру на карту прожитих боїв. Він знав, що біль — це просто ще один сигнал у нервовій мережі, який можна ігнорувати.

Одягнувшись, Каїн вийшов у майстерню Пуфа. Тут пахло перегрітими мікросхемами і паром. Пуф сидів, під’єднаний до Мережі через інтерфейс перефирала — довгі дроти тягнулися від шолому з потилиці до консолі, наче він був підключений до самого серця кібервсесвіту. Його пальці беззвучно рухалися над клавіатурою, а перед очима метався потік даних.

Вік стояла за столом, розбираючи та перевіряючи гвинтівки. Леза її механічних пальців блищали у світлі моніторів, коли вона з легкістю розкручувала бойові механізми. Неподалік стояв «Центуріон»—екзоскелет, що виглядав так, ніби міг витримати пряме попадання ракети.

Вона підняла голову, почувши кроки.

— Як ти? — спокійно запитала, не відриваючись від роботи.

— Голова трохи гуде, але в іншому все в нормі, — відповів Каїн, хрускаючи пальцями. — Пуф щось знайшов?

— Він зараз переглядає дані із супутника. Злам був складний, — Вік кивнула на кавник. — Візьми собі кави, ще гаряча.

Каїн мовчки налив собі чорного напою, затягнувся сигаретою й сів поруч із Пуфом. На екранах перед гакером безперервно миготіли геолокаційні мітки, знімки з орбіти, розпізнавання теплових слідів, фото та відео з безпілотників.

Минуло більше трьох годин, пачки сигарет і шість чашок кави, перш ніж Пуф нарешті вийшов із Мережі.

Каїн за цей час не раз намагався сам підключитися до деки, але Вік жорстко відмовила його, змусивши зайнятися справами. Вони підключили та налаштували дрони, перевірили систему зв’язку, зарядили магазини набоями та провели тестовий запуск «Центуріона». Тепер екзоскелет стояв готовий до бою, мов безликий кібернетичний воїн, що чекав наказу.

Коли Пуф нарешті розплющив очі та відключив периферійний інтерфейс, він виглядав так, ніби провів зміну в пеклі. Очі червоні, шкіра бліда, тонкі дроти від деки ще тремтіли, наче нервові закінчення, що все ще передавали сигнали з Мережі. Він мовчки дістав із кишені інжектор і вколов собі дозу стимулятора, після чого жадібно затягнувся електронною сигаретою.

Каїн піднявся з місця, втиснувши пальці в кулаки.

— Ну що, старий, що знайшов?

Пуф потягнувся, зітхнув і зробив довгий ковток холодної води, яку принесла Вік. Він знав, що поспіх тут ні до чого—зараз усе має бути чітко, без помилок.

— Значить так… Вона без проблем проїхала через головний вхід і рушила в бік гір через поселення. Трекер байка показав, що якийсь час вона знаходилася там — чи заблукала, чи щось її затримало. Але після того, як вона виїхала, супутник зафіксував велику пожежу.

Каїн насупився.

— Значить, була сутичка.

— Майже напевно, — кивнув Пуф. — Далі трекер загубився в пустелі. Надто сильний радіаційний фон. Але ось що показав супутник.

Каїн мовчки дивився на екран, відчуваючи, як усередині наростає злість. Його пальці стиснулися на керамічній чашці з кавою, і тріщина миттєво побігла по її поверхні, неначе відгукуючись на його стан.

Знімки з супутника продовжували змінюватися, малюючи перед ним похмуру картину. На одному з них чітко проявився силует байка та вершника біля гірських печер. Байк стояв нерухомо, мов привид у нічному пейзажі, а його власниця—Мадонна—відправляла дронів один за одним, намагаючись проникнути всередину.

Зображення змінилося. З глибини печер виникли чорні щупальця—тонкі, але смертоносні, вони вихоплювали дронів з повітря, ламали їх, мов паперові іграшки. Наступний кадр зафіксував, як слідча використовуючи «Привида», проскочила в печеру. А потім—сутичку.

Каїн побачив, як андроїди, мов зграя металевих хижаків, вирвалися назовні. Їхні сріблясті корпуси відбивали тьмяне світло місяця, механічні рухи були швидкими, небезпечними. Мадонна тримала оборону, її постріли лягали точно в ціль, але чисельна перевага була не на її боці. Камера супутника зафіксувала, як її байк—старий добрий «Кавасакі»—рушив у свою останню поїздку. Він помчав прямо в натовп машинерії, і за мить вибухнув, розриваючи темряву яскравим спалахом.

Каїн відчув хвилю злості, що накриває свідомість.

А потім його погляд зачепився за новий рух на знімках. Через деякий час після вибуху з’явився автомобіль. Темний, без розпізнавальних знаків. І чоловік—один, без броні, без зброї. Він повільно підійшов до розкиданих решток андроїдів, неначе щось у них шукав. І потім—знайшов.

Каїн ледве не вилаявся вдруге, коли побачив, як цей тип витягнув із купи уламків жінку в броні, затягнув її в салон і зник.

— Трясця! — він гепнув кулаком по столу, але Пуф навіть не здригнувся.

— Дивись далі, — спокійно сказав гакер, запускаючи новий запис.

Каїн повернув погляд до екрану. Відео перемотувалося в прискореному режимі. Ніч відступила, поступаючись місцем сірому, похмурому світанку. Пилові бурі трохи змінили рельєф, але одне лишалося незмінним—печери.

З пустелі прибули два автомобілі. Один—той самий, яким приїхав незнайомець. Інший—джип, який виглядав, як машина, що вже бачила десятки боїв.

Двері джипа відчинилися, і з нього вийшла Мадонна, Каїн полегшено видихнув.

Поруч з авто зайняв позицію чоловік зі снайперською гвинтівкою. Той самий, що приїхав першим. Він розмістився так, щоб мати огляд на вхід до печер, але не поспішав атакувати.

А потім вона рушила всередину. Каїн прослідкував за її рухом до моменту, коли вона зникла в темряві проходу. Через деякий час за нею увійшов і той чоловік.

— На цьому кінець, — Пуф вимкнув запис і похмуро опустив голову. В повітрі зависла важка тиша, яку порушувало лише тихе потріскування ламп під стелею та шипіння його електронки. Він мовчки затягнувся, випустив густу хмару пару і втупився в підлогу.

Каїн відкинувся на спинку стільця, пальці нервово барабанили по краю столу. Його очі ще довго не відривалися від затемненого екрану.

— Супутник показує, що машини досі там стоять, — нарешті промовив Пуф. — Жодного руху.

Каїн перевів на нього погляд.

— Ми повинні поїхати туди.

— Підтримую, — Вік закрила кейс зі зброєю. — Вона знайшла там щось точно варте уваги.

— Якщо вона ще жива... — тихо додав Пуф, але Каїн перебив його

— Вона жива.

— Якщо так, то тобі знадобиться ось це. — Гакер встав, підійшов до металевої шафи й дістав з неї компактний кейс, обтягнутий посиленою карбоновою оболонкою. Він поставив його на стіл і натиснув комбінацію кодів.

Кришка відчинилася з легким клацанням, і Каїн побачив всередині старий знайомий девайс — перефирал, той самий, що колись зламав Корвін.

— Візьмеш його з собою. Якщо там буде тіло Корвіна, підключиш до нього та активуєш «Козир». Нехай він сам пройде через свій Лабіринт.

Каїн повільно провів пальцями по холодному металу.

— Ти впевнений, що він ще працює?

— Якщо цей гад досі живий, «Козир» витягне його з тієї темряви, в яку він сам себе загнав.

Каїн зловісно посміхнувся.

— Тоді поїхали.