Петро Гузiк "Сталеві серця янголів"

Ранок почався з різкого звуку комунікатора, який грубо витягнув Каїна зі сновидінь. Перші секунди він лежав нерухомо, намагаючись зрозуміти, де він, і тільки побачивши стіну з книгами, усе згадав. Квартира Мадонни, ніч, яка залишила по собі тепло і спокій, до яких він не звик.

Мадонни поруч не було. З ванної кімнати долинав приглушений шум води. Каїн, протерши очі, потягнувся до комунікатора і прийняв дзвінок.

— Слухаю, — хрипко пробурмотів він.

— Каїн, це Пуф, — пролунав знайомий голос, який одразу змусив його прокинутися. — Ти де, чорт забирай?

— Довга історія, — відповів Каїн, сідаючи на ліжку. — Щось сталося?

— Є цікаве замовлення. В «Аїд» ще не потрапило, я перехопив і залишив для тебе.

— Що за замовлення?

З іншого боку почувся клацання клавіатури, потім звук електронної сигарети і кашель.

— Об’єкт — режисер снафф-порно. Звуть Теодорчик. Купа звинувачень: торгівля людьми, вбивства, тортури. Замовлення залишив клієнт, який втратив доньку через цього виродка. Винагорода — триста тисяч. Живий або мертвий.

Каїн стрепенувся. Лінь і залишки сну зникли миттєво.

— Серйозно? Велике цабе?

— Не зовсім. Але клієнт готовий платити шалені гроші. Я вже передав йому твої дані. Координати об’єкта скинув на твій навігатор. Ти поспіши, поки інші мисливці про це не дізналися. І будь обережним, цей Теодорчик — справжній псих.

— Зрозумів. Ще щось?

— Так, трохи пошукав про злами імплантів. Коли закінчиш із цим виродком, заїжджай.

Зв’язок обірвався. Каїн вимкнув комунікатор і потягнувся до одягу.

— Щось важливе? — пролунав голос Мадонни.

Він підняв погляд. Вона стояла в дверях, закутана в великий синій рушник, із краплями води, що стікали з мокрого волосся.

— Привіт, — відповів він, — Велике замовлення, і дуже неприємний тип.

— Все в рамках закону? — вона посміхнулася, перехоплюючи його погляд.

— Як завжди, — коротко відповів він. — Втрата ліцензії — не входить в мої плани.

Мадонна підійшла ближче і сіла на край ліжка, спостерігаючи за ним.

— До речі, — додав Каїн, застібаючи ремінь, — мій агент щось знайшов по твоїй справі. Ввечері завітаємо до нього.

— Ти не боїшся знайомити мене з ним?

— Ти моя зона комфорту, — він усміхнувся і швидко поцілував її. — І якщо це допоможе справі, то ні, не боюся.

Він узяв куртку й попрямував до дверей.

— Бережи себе, мисливцю, — тихо сказала вона, спостерігаючи за ним.

Каїн на мить зупинився, поглянув на неї через плече.

— Як завжди, — кивнув він і зник у дверях.

Мадонна ще довго стояла, слухаючи, як звук двигуна його «Корвету» розчинився в ранковій тиші.

Каїн ненадовго заїхав у свою квартиру, лише щоб взяти необхідне зі свого арсеналу. Екзоскелет, кілька додаткових коробок з набоями для револьверу та гвинтівка з оптикою перекочували в багажник його «Корвета». Він перевірив кожен елемент захисту, оновив системи авто, і тільки тоді знову вирушив у дорогу.

Магістраль, що вела за місто, була порожньою в цей ранній час. Небо ще не зовсім очистилося від нічної темряви, а неонові вогні міста поступово розчинялися вдалині. Відблиски червоного й білого світла миготіли на блискучих боках його авто, створюючи ілюзію руху в нескінченну порожнечу.

Каїн зосередився на дорозі, коли в дзеркалі заднього виду побачив яскраво-зелений «Мустанг», який стрімко наздоганяв його. Автомобіль мигнув фарами, і незабаром порівнявся з ним.

— Що за чортівня? — пробурмотів Каїн, кинувши погляд на сусіда по трасі.

Тоновані вікна приховували водія, але саме авто випромінювало виклик. Раптом машина різко рвонула вперед, сигналізуючи, що це запрошення до перегонів.

Каїн усміхнувся.

— Чорт, Вік, схоже, ти все таки прокачала його, — пробурмотів він.

Він натиснув на педаль газу, і «Корвет» миттєво відповів, наче роздратований звір.

Машини мчали трасою, розриваючи ранкову тишу на дрібні шматки. «Мустанг» тримався попереду, але не настільки, щоб Каїн не міг його наздогнати. Його «Корвет» проявляв себе як істинний мисливець: стрімкий, витривалий і надзвичайно небезпечний.

Шини рвали асфальт, залишаючи за собою ледве помітний слід. Повороти були вузькими, небезпечними, але обидва водії були майстрами своєї справи.

На одному з прямих відрізків траси «Мустанг» спробував піти в значний відрив. Каїн відповів на це, натиснувши до кінця на газ. Його «Корвет» миттєво зреагував, і ось вже два авто мчали поруч, змагалися, наче два хижаки за право на здобич.

— Ти швидка, але цього недостатньо, — прошепотів Каїн, обігнавши «Мустанг» на різкому повороті.

Вік вирвалася на нову пряму ділянку й знову порівнялася з «Корветом». Машини не давали одна одній жодного шансу, вони мчали магістраллю з такою швидкістю, що зустрічний вітер здавався ножем, що ріже обличчя.

Попереду виник затор, і «Мустанг» різко змістився в ліву смугу, пролітаючи між авто на швидкості, яка змусила системи безпеки сусідніх машин блимати червоними сигналами. Каїн не відставав, використовуючи той самий прохід, але в останній момент ухилився від маленького автономного дрона-доставщика, що несподівано перелетів через дорогу.

— Майстерно, але цього недостатньо, — усміхнувся він.

На виїзді з затору «Мустанг» раптово змінив смугу, обігнавши вантажівку з таким розрахунком, щоб Каїну довелося піти на ризик: або різко гальмувати, або зупинитися. Але замість цього він прийняв виклик, прослизнувши між вантажівкою й бетонним бар’єром із лівого боку. Дистанція була настільки малою, що збила дзеркала його «Корвету».

Попереду виднілася розв’язка, і Вік вирішила влаштувати останній маневр: вона різко змістилася на додаткову смугу, яка вела на аварійну ділянку, де було багато вузьких проходів між бетонними плитами. Каїн подумав було відмовитися, але азарт узяв верх. Обидва авто неслися серед перешкод, наче хижаки, які б’ються за територію. Один невірний рух міг обернутися катастрофою, але вони знали свої машини до дрібниць. У якийсь момент вона розвернула машину на 180 градусів, рухаючись заднім ходом, ніби насміхаючись. Коли розв’язка закінчилася, траса звузилася до двох смуг. Обидва авто вийшли на одну лінію, мчачи паралельно, перш ніж одночасно натиснути на гальма. Машини зупинилися біля узбіччя майже одночасно.

Каїн підійшов до «Мустанга», який гарчав на холостих обертах, задоволений своїм виступом. Він підійшов ближче, торкнувся пальцями гарячого капота і крізь прочинене вікно побачив знайоме обличчя.

Вік опустила вікно, її синтетичні очі виблискували так, ніби в них жила справжня іскра життя, посмішка була настільки природною, що змусила його на мить забути, що вона — лише досконалий андроїд.

— Гарна гонка, — сказав він, ковзнувши рукою по металу, ніби дякував машині за гідного суперника. — Схоже, тобі вдалося довести цю красуню до ідеалу.

— Думаю, так, — засміялася Вік, нахиляючись до дверей. Її голос звучав так, ніби вона справді отримувала задоволення. — Твій «Корвет» теж непоганий, але, як ти розумієш, я тут не для змагань.

Каїн спохмурнів і схрестив руки на грудях.

— Пуф тебе прислав?

— Саме так, — відповіла Вік. —він хотів дати тобі креслення особняку і деякі вказівки для зламу системи. При потребі можу залишитися з тобою , на той випадок якщо потрібно буде прикрити спину.

Мисливець завантажив нові дані і швидко переглянув їх.

– Дякую Вік, але я зазвичай працюю один.

Вона кивнула, і запустила мотор «Мустанга» , майстерно розвернулася і на прощання кинула, її голос потонув в звуку двигуна:

– Тоді до зустрічі. Сподіваюсь на ще одну гонку.

Витиснула на газ, і за мить авто зникло в клубах пилюки. Каїн рушив далі, обмірковуючи варіанти для полювання.

Каїн плавно з’їхав із асфальтованої магістралі, перевів трансмісію на повний привід і дав газу. Під колесами «Корвета» здійнялася хмара пилу, що швидко зникала в гарячому повітрі пустелі. Ґрунтова дорога вела до місця, яке здавалося немов зі старих листівок — колоніальний особняк, височенний і гордий, стояв самотньо серед пустельного пейзажу.

Будівля вирізнялася архітектурним шиком: високі колони, арочні вікна, різьблені двері — усе вказувало на хворобливу потребу в демонстрації статусу. Але справжній «шарм» цього місця полягав у деталях. Вздовж периметру стояли високі сторожові вежі, увінчані автоматичними турелями.

Власник цього маєтку був людиною, яку називали «королем снафф-порно». Теодорчик, колишній актор порноіндустрії, починав кар’єру як черговий «дрючок» — так у цьому бізнесі називали чоловіків, чий член був єдиною цінністю. Для інших він був лише шматком м’яса перед камерою, але Теодорчик швидко зрозумів, як грати за правилами.

Свій зліт до вершини бізнесу, почався шлюбом, його обраницею стала вдова одного з впливових мафіозі. Її чоловік залишив після себе статки, бізнес, а головне — зв’язки. Шлюб тривав лише два дні, перш ніж її знайшли з розрізаним горлом у ванній кімнаті. Теодорчик уміло розіграв із себе жертву, а потім тихо й без зайвих питань успадкував усе, що колись належало мафіозі.

За кілька років він перетворився на одну з найбільших тіньових фігур у місті. Його основний прибуток ішов із жорстокого порно, зокрема снафф-фільмів — відео, де актори помирали перед камерою. Ці відео завжди мали попит у найтемніших куточках суспільства, а Теодорчик став їх постачальником. Його жорстокість не знала меж. Коли один із конкурентів спробував вийти на його територію, Теодорчик відповів по-своєму: чоловік зник, а через місяць його побачили в одному з нових фільмів. Він став жертвою садистського «шоу», де Теодорчик особисто, трахав, катував і вбив його на камеру.

Після цього ніхто не наважувався йому суперечити. Інші платили йому частину прибутку, боячись стати наступними «акторами» його фільмів.

Каїн вимкнув двигун, залишивши машину в затінку старого дерева неподалік від маєтку. Пил осідав, поки він стояв, вдивляючись у цю картину абсурду серед пустелі. Особняк Теодорчика виглядав водночас як цитадель і монумент бездушності.

Мисливець відчинив багажник «Корвета» і дістав із нього кілька необхідних речей. Металевий кейс із зброєю, модифікований сканер імплантів, і нарешті — легкий екзоскелет, який забезпечував додаткову силу й захист. Закріпивши його на собі, Каїн ще раз перевірив спорядження: револьвер, кілька зарядів електромагнітних гранат для відключення турелей, і, звісно, улюблений складаний ніж із титановим лезом. В повітря злетів мініатюрний дрон, котрий ішов попереду скануючи простір.

Він грюкнув багажником чорного «Корвет», поправив наплічник і провів рукою по холодному корпусу машини. В навушниках екзоскелета клацнув канал зв’язку, і він почув голос Пуфа.

— Так? — коротко кинув він.

— Ти вже на місці?

— Готовий рознести це кодло. В чому справа?

— Тут дехто наполягає на розмові з тобою. З’єдную.

Перемикання каналу, короткий шиплячий фон, а потім тихий, здавлений голос чоловіка.

— Герр Каїн?

— Слухаю.

— Моє ім’я Фрідріх Рільке. Я ваш клієнт.

Каїн по голосу почув, що чоловік немолодий, говорить рівно, без емоцій, але під цією маскою ховався ледь стримуваний гнів.

— Кажіть.

— Моя донька, крихітка Аннет… вона серед заручників. Якщо ви знайдете її живою — зупиніть операцію і привезіть її додому.

Каїн примружився, ковзнув поглядом по темному силуету особняка, що бовванів попереду.

— А Теодорчик?

— Ця тварюка своє отримає. Але Аннет — це головне. Винагорода залишається без змін. Плюс ще сто тисяч вам окремо.

Каїн переварював сказане. Це вперше клієнт виходив з ним на прямий зв’язок.

— Добре, пане Рільке. Якщо вона жива — забираю і їду.

— Дякую, герр Каїн… і ще одне.

— Кажіть.

— Якщо вона мертва… Чи не могли б ви…

— Ви хочете трофей? — перебив Каїн, голос його звучав відчужено.

— Ні. Просто… зніміть для мене відео. Я хочу бачити, як він помирає. Хочу знати, що він страждав.

Каїн кивнув, ніби той міг його бачити.

— Буде зроблено.

Він вимкнув зв’язок і ще хвильку постояв. У скронях пульсувала злість. Теодорчик помре сьогодні, це вже вирішено. Але тепер в нього була ще одна мета. Він підтягнув рукави, відчуваючи, як метал екзоскелета ковзає по шкірі, і рушив до особняка, зникаючи в тіні дерев.

Каїн побіг ґрунтовкою, в бік маєтку. Відстань до перших турелей складала близько п'ятсот метрів. Його силует губився серед пилу й рідких кущів, які росли вздовж дороги. Він ішов швидко, але обережно, тримаючи пульт дрона у руці.

Крок за кроком він просувався, використовуючи природний рельєф як прикриття. На шляху він помітив пару дронів, що патрулювали територію. Один із них якраз завис над стежкою, якою йшов Каїн. Його дрон активував режим атаки, і крихітний помічник ринув вперед і пробив собою тіло свого більшого родича. Ледь чутне клацання, і дрон впав у пісок, видаючи останній механічний хрип.

— Один є, — прошепотів Каїн, рушаючи далі.

Каїн зупинився за останнім кам’яним виступом, звідки відкривався прямий вид на одну з турелей. Їх було чотири, встановлені по периметру, кожна охоплювала сектор у 90 градусів. Високотехнологічні автоматичні гармати сканували простір у кількох спектрах: тепловому, інфрачервоному й оптичному.

Він дістав невеликий блок подавлення сигналу , пристрій, який міг тимчасово перервати зв’язок між турелями та центральною системою управління. Але щоб активувати блок, потрібно було наблизитися на дистанцію до тридцяти метрів.

«Час перевірити, чи вартий цей екзоскелет цих грошей,» — подумав він, активуючи систему приховування теплового сліду та силове поле.

Зігнувшись, Каїн почав обережно рухатися між низькими чагарниками, що росли довкола будинку. Турель на західній стороні повільно оберталася, скануючи територію, але завдяки скелету її датчики не могли зафіксувати тепло його тіла.

Він зупинився за великим валуном, дістав сканер і налаштував його на аналіз частот, на яких працювали турелі. Через кілька секунд пристрій видав короткий звуковий сигнал — частота була виявлена. Тепер залишалося синхронізувати її з блоком.

Каїн зачекав моменту, коли турель обернеться в протилежний бік, і ривком подолав останні п’ятнадцять метрів до її основи. Турель була масивною, корпус із композитного металу сяяв у променях ранкового сонця. Каїн прикріпив блок до її основи й активував пристрій. Протягом п’яти секунд турель завмерла, її ствол опустився, а світлові індикатори згасли. Наступні турелі розташовувалися на значно відкритішій території. Рухатися довелося швидше, використовуючи короткі пробіжки між укриттями. Каїн діяв точно, витрачаючи мінімум часу на кожну точку.

Коли остання турель була знешкоджена, Каїн піднявся й оглянув територію. Маєток тепер був незахищений, принаймні на зовнішньому рівні. Він увімкнув сканер, щоб переконатися, що система безпеки не активувала резервні турелі чи дронів. Все чисто.

«Дорога відкрита, входжу без стуку , не витираючи ноги,» — подумав Каїн, прямувавши до стіни маєтку.

Каїн підійшов до північного боку будівлі, де розташовувалися великі вікна. Він обрав одне з них, перевіривши сканером на наявність сигналізації. Захист був стандартним: сенсори на рамах і скло, що реагує на удари. Він дістав лазерний різак і почав обережно вирізати отвір у вікні, намагаючись не зачепити сенсори. Лазерний промінь рухався плавно, залишаючи ледь помітну лінію на склі. Через хвилину Каїн обережно витягнув вирізану частину й проник усередину, опинившись у темному коридорі.

Тепер він був на території ворога. Залишалося тільки знайти Теодорчика.

Каїн просувався темними коридорами, ніби тінь, що вбирала в себе всю похмурість і жах, що насичував це місце. Сама смерть крокувала поряд з ним. Особняк Теодорчика вражав своєю гнітючою атмосферою. Стіни були покриті дерев’яними панелями, які за століття ввібрали запах старої цвілі. На них висіли картини, виконані в огидному реалістичному стилі: гротескні зображення людських страждань, сцени насильства, спотворені обличчя, що викликали відразу.

Люстри зі свічками, які тьмяно горіли , додавали інтер’єру відчуття склепу. Час від часу було чути крики, що долинали з віддалених кімнат.

Він відкрив двері до однієї з кімнат і застиг. Там стояли кілька професійних камер, освітлювальні прилади й імпровізовані декорації, стилізовані під лікарняну палату. На столі посередині кімнати валялися закривавлені інструменти — молотки, ножі, навіть садові секатори. Все це явно використовувалося не для симуляції. Кілька ламп миготіли, створюючи моторошний стробоскопічний ефект. Деякі тіла звисали зі стелі на зап’ястях в кайданах, чоловіки, жінки, діти, всі на різних стадіях розкладу, на їх тілах були сліди після «розваг» Теодорчика. Маленька дівчинка, років десяти з пришитою гнилою головою свині, з вирізаними шматками, де колись повинні були бути її груди. Її тіло було ще теплим. Він підійшов до неї, і порівняв ДНК з даними доньки його клієнта. Це була вона. Що ж, схоже пан Рільке матиме свій відеозапис. У кутку кімнати була металева клітка, де корчився чоловік. Він був у стані напівсвідомості, з численними ранами на тілі, та ампутованими кінцівками. Його погляд говорив про одне — ця людина давно втратила надію на порятунок. Зараз він не міг йому допомогти.

У міру проникнення глибше в особняк ситуація ставала дедалі огиднішою. Він натрапив на коридор із низкою металевих дверей. З-за них долинали приглушені крики й стогони. Це була в’язниця для тих, хто ще чекав своєї черги щоб стати «акторами» в знімальному процесі. Одні кричали і билися в двері, інші благали про смерть. Каїн зупинився біля одних із дверей. У щілину між металом і підлогою витікала темно-червона рідина. Усередині кімнати він почув невиразне бурмотіння, але відчиняти двері не став. Бурмотіння звучало, ніби голос загубленої душі що звертається до небес з глибин пекла.

Наступною він побачив величезну залу, що служила складом для «декорацій». Ряди столів були завалені трупами. Тіла в різних стадіях розкладу лежали впереміш із реквізитом: ляльками, частинами андроїдів, штучною кров’ю. Повітря було важким, насиченим смородом гнилого м’яса та хімікатів, якими трупи обробляли, щоб уповільнити розкладання. Каїн опустив погляд на один зі столів. Жінка з порожніми очницями та моторошною посмішкою на обличчі була «прикрасою» для якогось із фільмів Теодорчика. Спина була розірвана, ребра стирчали в сторони, її руки були зламані, ноги відрізані, шматки шкіри вирізані, в животі рвані рани вкриті кров’ю та спермою.

Прислухаючись, Каїн почув розмову. Троє охоронців наближалися коридором. Він присів, ховаючись за колону, і дочекався моменту, коли вони пройдуть повз. Перший навіть не зрозумів, що сталося — Каїн підкрався ззаду, затиснувши йому горло передпліччям, і швидко зламав шию. Тіло безшумно опустилося на підлогу. Двоє інших, почувши шум, розвернулися, але було пізно. Каїн вихопив свій ніж і метнув його в одного з них, влучивши прямо в око, воно лопнуло і потекло по щоці. Другий охоронець встиг дістати зброю, але Каїн кинувся на нього з такою швидкістю, що удар у горло виявився смертельним ще до того, як той встиг натиснути на спусковий гачок.

Каїн увійшов у центральну частину особняка, знаючи, що Теодорчик десь зовсім близько. Його дихання залишалося рівним, але очі палали ненавистю. Цей дім, наповнений стражданнями, скоро перетвориться на руїни.

Мисливець піднімався сходами на третій поверх. Кожен крок був обережним, але впевненим. Охоронці, які зустрічалися на шляху, навіть не встигали зрозуміти, що сталося. Перший упав після короткого удару по сонній артерії, другий — від кулі дрона Каїна. Третій і четвертий, що стояли біля дверей, мали лише кілька секунд, щоб спробувати натиснути тривожну кнопку, але Каїн випередив їх. З андроїдами було складніше. Їхній металевий корпус і сенсорні датчики робили їх ефективними охоронцями, але навіть вони були неготові до хитрощів мисливця. Один був вимкнений серією імпульсів із пристрою, що Каїн підключив до його порту обслуговування, а другого вдалося знешкодити, вистріливши прямо в розподільчий вузол енергоживлення, розташований на потилиці.

Двері, за якими, ймовірно, ховався Теодорчик, були, зробленими з чорного дерева, з декоративними різьбленнями, що зображували сексуальні сцени античних міфів. Каїн ударом ноги відчинив їх.

Третій поверх вражав своєю розкішшю. Стіни були обшиті червоним деревом, інкрустовані золотом і перламутром. Люстри зі справжнього кришталю відкидали м’яке світло, роблячи інтер’єр схожим на покої вельможі. На стінах висіли оригінали відомих художників, але всі вони були спотворені — розірвані, розмальовані, доповнені елементами, що викликали відразу. Підлога була застелена килимами ручної роботи з витонченим візерунком. Але навіть ця розкіш не могла приховати запаху смерті, що пронизував увесь будинок.

У центрі кімнати стояв монументальний стіл, за яким сидів Теодорчик. Монітори на стіні за ним демонстрували сцени з його фільмів: насильство, тортури, крики жертв. Звуки, що долинали з динаміків, були майже оглушливими.

Теодорчик здавався зануреним у своє «мистецтво». Він був абсолютно голий, його тіло, створене скальпелем хірургів, нагадувало статую з мармуру. М’язи були досконалими, але неприродними, з ідеальною шкірою та обличчям Аполлона.

Каїн зупинився на кілька кроків від крісла, його револьвер був готовий до пострілу. Спершу Теодорчик навіть не помітив його присутності, повністю віддавшись сцені, що розгорталася на одному з моніторів. Але коли Каїн зняв із запобіжника, звук клацання змусив його повернутися.

Крісло повільно розвернулося. Очі Теодорчика були наповнені чимось, що водночас скидалося на хворобливу цікавість і глибоке збочення. Його посмішка була такою самою штучною, як і його тіло — широкою, натягнутою, позбавленою душі. Від цієї посмішки замовкали птахи, а немовлятам снилися жахи.

Каїн стояв непорушно, його очі уважно фіксували кожен рух Теодорчика. Револьвер залишався спрямованим прямо в лице збоченця, але той навіть не здригнувся.

— Ого, мисливець, — промовив Теодорчик, розслаблено відкинувшись у своєму кріслі, — не очікував, що на мене видадуть арешт. Певне, у цьому гнилому місті ще залишилися чесні копи. Але я не думав, що хтось на зразок тебе прийде так скоро.

Його голос був сповнений самовпевненості, в очах горів вогонь зверхності. Він явно насолоджувався моментом.

Каїн мовчав. Його обличчя залишалося незворушним, але пальці міцніше стиснули збро, він натиснув на курок.

Куля розсікла повітря, прямуючи до цілі, але за сантиметр до Теодорчикового чола її зупинило мерехтливе енергетичне поле. Куля вдарилася об нього, викликавши яскравий спалах і ледь чутний тріск. Теодорчик навіть не кліпнув.

Він засміявся — гучно, хрипко, майже маніакально.

— Класно! Бум! Бах! — він зробив жест рукою, зображаючи постріл. — Невже ти справді думав отак просто мене пристрелити?

Його сміх поступово переріс у тихе хихикання, а посмішка розтягнулася ще ширше.

— Чи ти вважаєш, що оті охоронці, які зараз трупами лежать на сходах, — це все, що я можу виставити проти тебе? Моя маленька армія вже чекає, але, зізнаюся, мені цікаво: який твій наступний крок?

Каїн залишався незворушним. Він швидко перемкнув боєприпаси на імпульсні й випустив ще дві кулі. Обидві досягли поля, але результат був той самий. Силове поле мерехтіло від ударів, але залишалося неушкодженим.

– Каїне,- голос Пуфа прозвучав в його голові,- я дивлюся очима твого дрону. Це захисне поле від «Бетельгейзе» , його може вимкнути тільки власник, теоретично я можу зламати його, але до того часу ти можеш бути мертвим. Це погані новини, хороші те що воно обмежений територією. Я дещо вигадав, це звісно ризиковано але...бачу на тобі екзоскелет, добре вмикай захист на повну потужність, активуй геть все що можна. Зліва від тебе вікно, коли почуєш різкий свист кидайся в нього. Зараз нічого не запитуй, твій я дрон переключаю на режим камікадзе, це дасть тобі трохи часу.

Він розумів, що Пуф діє швидко й безкомпромісно, відчув, як екзоскелет нагрівається, переходячи на максимальний режим захисту. Металеві пластини щільніше притиснулися до тіла сигналізуючи активацію підсилювачів та ізоляційних модулів.

Пролунав гучний вибух, від якого здригнувся весь будинок. Кімната перетворилася на пекло. Стіна захисту Теодорчика засвітилася, тріснула, і поле на мить спалахнуло, ніби горіла плазма. Каїна підкинуло назад, він важко вдарився об підлогу, підвівся і побіг до іншого кінця кімнати. Уламки меблів, мармурових статуй вкрили його, загорілися гардини та килими.

У повітрі запахло горілим пластиком. Теодорчик, який ще мить тому виглядав непорушно, тепер нервово натискав щось на консолі, але від самовпевненості не залишилося й сліду. Він кричав на охоронну систему, намагаючись активувати додаткові режими захисту.

З-за рояля, за яким сховався Каїн, було чути автоматичні постріли. З глибини стін почали висуватись портативні лазерні турелі. Їхні червоні промені перехрещувалися кімнатою, полюючи на нього.

Каїн зробив глибокий вдих. «Десять кроків. Усього десять кроків до вікна.» Розум підказував, що це самогубство, але інстинкти шепотіли: «Вперед».

— Пуф, — промовив він крізь зуби, — якщо я це переживу, з тебе новий дрон.

— Якщо ти це переживеш, я навіть налаштую його, — відказав Пуф.

Перш ніж мисливець встиг дістатися до вікна, лазерні турелі відкрили вогонь. Промені поцілили поруч, зрізаючи шматки підлоги й роялю. Одного разу надто близько, обплавивши край його броні. Каїн стиснув зуби, тамуючи біль.

Теодорчик кричав щось про помсту, про те, що Каїн «ніколи не втече», але мисливець його вже не чув. Він кинувся вперед, до вікна, у ту саму мить, коли пролунав пронизливий свист.

Каїн важко хапав ротом повітря, кожен м’яз віддавав тупим болем, хоч екзоскелет поглинув силу удару від приземлення. Добре коли болить, адже це означає, що він досі живий. Перекотившись, він швидко підвівся, і, не гаючи часу, кинувся геть від будівлі, що стрімко перетворювалася на палаючі руїни. Земля під ногами тремтіла, ніби сама відчувала агонію особняка. Вогонь лизав небо, його язики відбивалися в чорному димові.

Діставшись стіни гаража, Каїн зупинився, щоб оцінити наслідки хаосу, що розгортався перед ним. Особняк Теодорчика — його гордість, що височіла над пустелею, тепер виглядала так, ніби її розірвало зсередини. Третій поверх, який ще недавно хизувався антикварними меблями та предметами розкоші, буквально зник, наче його вирвали гігантськими пазурями. Кам’яні колони зруйновані, шматки даху звисали, а діри у стінах нагадували пащі демонічних істот.

Автоматичні турелі, що раніше захищали володіння Теодорчика, тепер обернулися проти нього самого. Плазмові заряди, бронебійні кулі, навіть ракети — все це трощило, руйнувало будівлю, роздираючи її на шматки.

Посеред цього хаосу, наче диригент симфонії руйнування, знаходилась Вік. Вона сиділа на капоті «Мустанга», схрестивши ноги. Її обличчя сяяло самовдоволеною посмішкою, в руці вона тримала портативну консоль, за допомогою якої, керувала цим вогняним шоу.

Коли звук пострілів нарешті затих, Каїн підняв голову й побачив: силове поле вистояло. Останні рештки третього поверху, немов величезний саркофаг, зависли на бетонних уламках, обплутаних мереживом арматури. Воно досі тремтіло під ударами вибухів, але не зникло — технологія «Бетельгейзе» виконала своє завдання.

Каїн обвів поглядом руїни. Це було місце смерті, місце страждань, тепер — місце розплати за гріхи. Він дозволив собі коротку секунду задоволення від побаченого. Якщо поле ще активне, це означає, що покидьок ще живий.

Всередині силового поля картина була ще більш жалюгідною, ніж зовні. Оскільки енергобар’єр утримав вибухову хвилю, вся її руйнівна сила замкнулася всередині. Стеля обвалилась на підлогу, немов віко труни. Сам Теодорчик був ще живий. Обличчя в крові, розсічене уламками скла. Його розкішний торс тепер нагадував шматок м’яса, кинутого на розтерзання псам. Одна рука безвільно висіла на сухожиллях, з живота стирчав гострий уламок арматури, хитаючись в такт його хрипкому диханню.

Він корчився на підлозі, намагаючись дотягнутися до вцілілого терміналу. Обрубки пальців хаотично вдаряли по сенсорній панелі, залишаючи відбитки смерті на склі. Його губи ворушилися, але з пересохлого рота виходило лише беззвучне бурмотіння. Він боровся не за життя — за контроль. Контроль, що вислизав з його пальців разом із кров’ю.

Каїн, шкутильгаючи, підійшов до Мустанга, скинувши пошкоджений екзоскелет, і сперся на капот. Він підкурив сигарету, глибоко затягнувся і випустив дим, спостерігаючи за агонією тирана.

— Гарну виставу ти влаштувала. — Його голос був рівний, майже байдужий, ніби він коментував черговий фільм, яких тут було знято тисячі.

Вік посміхнулася — і в цей момент вона майже нагадувала людину.

— Ага. Коли ми розійшлися, Пуф вийшов на мене. Нарив купу даних на цей притон, включно з системою захисту, а ще йому було цікаво протестувати мене в справі. Тому він вирішив скористатися планом «Б». Отже, я просто повернулася і дала йому час зламати коди турелей. Потім чекала сигналу.

Каїн кинув погляд на силове поле, де подихав Теодорчик.

— Вчасно, дуже вчасно. — Він знову затягнувся і випустив дим.

Раптово, з гуркотом, залишки кімнати зірвалися з третього поверху й рухнули на землю. Товстий шар пилу злетів у повітря, змішуючись із димом від пожежі.

Теодорчика привалило уламками розбитих меблів. Десь серед цієї купи хаосу він скиглив, стогнав, кричав. Його крик був глухим — це була агонія істоти, яка усвідомлює свою нікчемність перед смертю.

Вік легко зіскочила з капота й потягнулася.

— Ідемо ближче. Подивимося, як він там?

Вони підійшли до краю купола. Поле мерехтіло синім сяйвом, розсічене тріщинами, але ще трималося. Всередині Теодорчик вибрався з-під завалів і повз по підлозі, залишаючи за собою кривавий слід.

Він тягнувся до них, простягаючи тремтячу руку, намагаючись щось сказати. Але голосу майже не було чути, тільки кров яка фонтаном бризнула з розбитих губ. Його нутрощі, розірвані уламками, тягнулися за ним, немов потворний серпантин. Очі — ще не мертві, але вже й не живі — були сповнені жаху. Вони слухали його благання, немов чарівну колискову.

Його слова можна було розпізнати лише за рухом губ:

— Допоможіть…

Каїн викинув недопалок, його очі були позбавлені співчуття. Оптика крупним кадром вела зйомку останніх хвилин монстра.

— Та ну. Вибач друже, але ти ж не знімав тут фільми зі щасливим кінцем, правда ж?