Петро Гузiк "Сталеві серця янголів"

Каїн залишив відділок із байдужістю людини, яка давно звикла до рутини. Він направив свій "Корвет" у бік агентства "Аїд". Це місце не відрізнялося ні затишком, ні красою, ні тим більше гостинністю. Бетонний бункер, без вікон, з якого на вулицю доносився лише приглушений шум серверів і тихий гул генераторів. Ідеальна місце для тих, хто займається тим,що зриває душі з кісток, і готує їхна пекельному вогні, гарячішому ніж ніч в борделі.

Здавши матеріали й отримавши свою нагороду – пачку кредитів, яка, покривала витрати на паливо, нові патрони й, можливо, пляшку дешевого віскі, – він пробігся поглядом по доступних заявках. На екрані миготіли імена злочинців: кишенькових злодіїв, контрабандистів і дрібних шахраїв. Все це нікчемний дріб’язок, не вартий навіть кулі.

Каїн кинув планшет на стіл із ледве прихованим роздратуванням.

– Легка робота для тих, у кого ще вистачає ілюзій, – пробурмотів він, направляючись до виходу.

На вулиці знову накрапав дощ. Холодні краплі били по капоту машини, залишаючи тонкі струмки, які змішувалися з маслянистою плівкою на асфальті. Каїн сів за кермо, дістав комунікатор і швидко набрав повідомлення.

"Пуф, є розмова. В тебе за годину. Пиво за мною."

Пуф був його зв'язковим у світі, де інформація цінувалася більше за золото. Спритний гакер, він знав усе про тих, хто намагався зникнути з радарів: про місця, де продаються свинцеві "сітки", які блокують сигнали, і підпільних хірургів, здатних вирізати чіпи. Пуф був тим, хто знаходив "потрібних людей" і знав, кому поставити правильні питання.

Каїн вів авто до району, який давно став синонімом хаосу. Кіберґетто. Колись це були звичайні трущоби, покинуті заводські приміщення й руїни, які місто намагалося забути. Але тепер це був інший світ, населенений гакерами, незалежними серферами й відчайдухами, які грали в небезпечні ігри з мережею. Вузькі вулиці освітлювали не лампи, а хаотичний блиск моніторів, які миготіли за кожним вікном. Іскри згорілих дротів сипалися з поламаних електрощитків, а на стінах світилися графіті, нанесені люмінесцентною фарбою, що наче випромінювали радіацію.

Дощ рівномірно стукав по даху авто , створюючи заспокійливий, майже гіпнотичний ритм. Але спокій тут був оманливим. У кіберґетто дощ лише допомагав змити кров з вулиць, не залишаючи слідів злочинів.

Коли Каїн під'їхав до пункту призначення, він побачив Пуфа, той стояв під балдахіном із металевого листа і курив незмінну електронну сигарету, а яскраво-синій дим клубочився навколо його обличчя.

Каїн заглушив двигун і вийшов з авто, розминаючи плечі.

– Пуфе, твій район виглядає ще гірше, ніж зазвичай. Чи це просто я настрій не той маю? – кинув він з усмішкою.

Пуф відкинув пасмо мокрого сивого волосся ,і теж посміхнувся.

– Це ти. Місто, як завжди, прекрасне. Ну, або таке ж мерзенне, як і всі ми, – відповів він, нахмуривши брови. – Що шукаєш цього разу, Каїне?

З Пуфом вони познайомилися випадково, хоча такі випадковості в цьому місті більше скидалися на чорний жарт від життя.

Каїн прийшов до бійцівських ям на околицях міста – одне з тих місць, куди не приходять зі здоровим глуздом та чистим сумлінням. Він був під прикриттям, вистежуючи чергову жертву. Вечір, як завжди, обіцяв криваві видовища, які могли б шокувати навіть найбільш хворих мешканців цього міста.

Він злився з натовпом, що розігрівався, спостерігаючи за двома кінченими наркоманами котрі билися на ножах за дозу синтетичного наркотику. Особливий інтерес викликало те, що ці двоє були братами-близнюками, чиє братерство розсипалося в пил заради отрути. Коли один із них нарешті перерізав горло іншому, ведучий бою, людина з таким же почуттям гумору, як у м’ясника, дістав револьвер і без церемоній пустив кулю в голову переможцю. В ямах не було переможців – лише мертві й ті, кому ще належало померти. Це місце, в якому навіть найгірші з найгірших почувалися, як вдома. Сцена ям була справжнім пеклом на землі: тут зіштовхували людей один з одним, з напівандроїдами чи з модифікованими дикими звірами, у яких більше металу, ніж плоті. Тут проводили огидні анатомічні шоу, де «чорні» хірурги демонстрували свої вміння, проводячи операції із зав’язаними очима під схвальні вигуки натовпу. Також, тут було місце для найрізноманітніших збочень: дикі оргії, дитяча порнографія, некрофілія, содомія – усього цього було в достатку.

Але бійцівські ями були не лише притоном. Це ще й найбільший чорний ринок, де можна було знайти все: імпланти – часто вирвані прямо з тіл попередніх власників, модифіковану зброю, вкрадену техніку. Усе, що могло горіти, стріляти чи вбивати, продавалося тут.

Каїн саме оглядав вінтажний «Гарлей». Мотоцикл виглядав так, наче його зібрали самі янголи смерті: потужний, з полірованими деталями й густим чорним покриттям, яке нагадувало нічне небо перед бурею. Крадений, без сумнівів, але настільки ідеальний, що від нього було важко відірвати погляд.

Він саме думав, чи вартий цей «Гарлей» тих грошей які за нього просять, коли крізь загальний шум помітив дивну постать. Згорблена фігура рухалася серед натовпу, притискаючи до себе ноутбук. У тьмяному світлі Каїн зауважив блиск металевого нашийника, який стискав худу шию незнайомця.

До нашийника був прикріплений ланцюг, а інший його кінець зникав у тендітній дівочій долоні. Каїн одразу впізнав Ліку. Він зустрічав її раніше, і ті, хто дозволяв собі приймати її за беззахисну дівчинку, швидко опинялися або без грошей, або без життя. Її витончене, майже лялькове тіло було напханим імплантами настільки, що Каїн сумнівався, чи залишилося в ній хоч щось людське. Її спеціалізація – гакінг та злив даних – зробили її королевою кіберґетто, хоча на перший погляд вона могла здатися лише прикрасою цього хаосу.

Її рожеве волосся спадало каскадом до талії, виглядало надто ідеально, щоб бути натуральним, і вбирало слабке світло, наче штучний шовк. Великі очі з неоновим відблиском нагадували котячі – такі ж хижі, але водночас магнетичні, здатні зачарувати будь-кого. Вузький, майже карикатурно тонкий стан переходив у стегна, які виглядали непропорційно великими на тлі її тендітної фігури. Джинси настільки облягали її тіло, що здавалися другою шкірою, підкреслюючи кожну вигнуту лінію.

Її вуста, яскраво-червоні й злегка припухлі, видавалися знаряддям спокуси – занадто досконалими. Вона була одночасно штучним шедевром і механічним кошмаром.

Її брата, Ніколаса, не було видно. Вона і Ніколас завжди були тісно пов’язані, і не лише кров’ю чи спільним бізнесом, ще вони були коханцями.

Коли вони проходили повз, чоловік у нашийнику, ніби зібравши рештки мужності, прошепотів:

– Чоловіче, не купуй цей байк. Там система автоповернення, прямо біля баку. Як тільки від’їдеш на потрібну відстань, вона тебе вб’є, а мотоцикл повернеться до власника.

Його голос був тихим, але Каїн почув кожне слово. Ліка миттєво зупинилася, смикнувши ланцюг із такою силою, що чоловічок упав обличчям у брудну землю.

– Мовчати, пес! – її голос, солодкий але нагадував дзвін кришталю.

Вона змахнула пасмо свого рожевого волосся з обличчя, демонструючи серію крихітних хромованих імплантів уздовж скроні, і повернулася до Каїна з грайливою посмішкою.

– Привіт, великий мисливцю за головами, – змовницьки прошепотіла вона, її вуста скривилися у грайливій посмішці. – Маєш гарний вигляд. Ти по справах чи шукаєш розваг?

Каїн підняв погляд від байка й кивнув.

– Привіт, Ліко. Та так, гуляю, роздивляюсь. Як сама? Де Ніколас?

Вона лукаво посміхнулася, провела рукою по стегну, ніби ненароком, підкреслюючи ідеальну лінію тіла, й відповіла:

– Був десь тут. Напевно, робить ставки в ямах. – Її очі звузилися, погляд став трохи глузливим. – Ти подумав над нашою пропозицією гарно провести вечір? Це тіло... – вона повільно обвела руками свою тонку талію й округлі стегна, – може подарувати не тільки біль.

Каїн посміхнувся, не піддаючись на її провокацію. Він повернувся до байка й ретельно оглянув бак, нарешті помітивши невеликий пристрій, замаскований під датчик. Це була система автоповернення, про яку попереджав незнайомець. Ще трохи – і він міг би стати черговою жертвою цих ям.

– Дякую за підказку, – кивнув він чоловікові, кидаючи погляд на Ліку.

Вона взяла його під руку, і вони неквапливо рушили уздовж ряду автомобілів. Чоловік у нашийнику йшов позаду, майже зливаючись із тінями, покірно спустивши голову. Повітря тут було важким, запахи машинного мастила, дешевого алкоголю і чогось ще – тонкого відголоску хімікатів, що використовували для обробки вкрадених авто.

Каїн оглядав машини, але більше слухав – не слова, а звуки навколо. Віддалений гул голосів і крики з арени змішувалися з глухими ударами, які доносилися з-за високих металевих стін. Це був звук розбитої плоті і зламаних кісток – жахливий і знайомий для таких місць.

– Твоя нова іграшка? – запитав він, кивнувши у бік жалюгідного чоловіка, що плентався за ними.

Ліка дістала льодяник із кишені й неквапливо закинула його до рота, демонстративно облизуючи. Її роздвоєний язик ковзнув по поверхні цукерки, блиснувши у світлі, наче зміїне жало. Вона знизала плечима, ніби обговорювала не людину, а зламану річ.

– Ще не вирішила. Він вліз у борги і, знаєш, віддавати нічим. А ще наркоман – синтетичний пар його слабкість. Думаю, кинути його на арену до псів. Грошей він мені не поверне, але хоч розважуся.

Каїн повів поглядом по ряду авто, кожне з яких було свідком чиєїсь смерті. Він не зупиняючись спитав, не дивлячись на неї:

– Скільки? Який його борг?

Ліка зупинилася, вдавано округливши очі, наче почувши найбільший абсурд у житті.

– Каїн допомагає ближньому? Отак от? Може, ти ще і до церкви ходиш?

Каїн запалив цигарку і кинув їй короткий погляд, повторивши питання.

Ліка скривилася, дістаючи льодяник із рота й жбурнувши його на землю, наче той набрид їй так само, як і розмова. Вона підійшла впритул, настільки близько, що він відчув її аромат – суміш парфумів, алкоголю, сексу і металу. Її рука ковзнула вниз, схопивши його за промежину.

– Я хочу, – прошепотіла вона так, що її голос більше нагадував зміїне шипіння, – щоб ти трахнув мене прямо в дупцю на очах у всіх цих невдах! Згоден?

Каїн вдихнув дим, спокійно відкинувши її руку.

– Ні, Ліко. Ти ж знаєш. Ціна?

Вона відвернулася, скрививши губи у вдаваній образі, але одразу повернулася, усміхаючись своєю котячою посмішкою..

– Тоді так, – прошепотіла вона, майже муркочучи, – ти і кандидат Ніколаса. Один раунд в ямі. Виграєш, – вона кивнула у бік чоловіка на ланцюгу, – він твій. Борг прощаю.

Каїн не зреагував на її провокацію, лише коротко кивнув і кинув цигарку під ноги, розчавивши її важким черевиком.

– Домовились.

Ліка не приховувала здивування. Вона не вірила, що він погодиться. Але Каїн уже повернувся і впевнено крокував до входу на арену, залишаючи її позаду.

Запах арени вдарив йому в обличчя ще до того, як він ступив усередину. Стіни дихали смертю – густий, гарячий аромат крові, змішаний із потом і металевим відгомоном страху. Він був настільки насиченим, що здавалося, ніби цей запах проникнув у кожну тріщину бетонної підлоги, кожен сантиметр залізних перегородок. Крики натовпу зливалися в одне несамовите ревіння – гнів, збудження, насолода чужим болем. Десь угорі мерехтіли неонові вивіски, рекламувавши імпланти й заборонені препарати.

Каїн глибоко вдихнув і рушив далі, налаштовуючись на майбутній бій.

Яскраві прожектори виривали арену з пітьми, заливаючи її холодним світлом. Воно відбивалося від калюж крові, що в’їлася в бетонну підлогу, блищало на залишках металевих тіл і розірваних кінцівок. Неподалік валялися розчленовані рештки – чи то людей, чи то тварин, чиї імена давно втратили значення. Дрони, схожі на механічних хижаків, літали над рингом, обережно фіксуючи кожен рух для ненаситних глядачів онлайн-трансляцій. Їхні об’єктиви світилися червоним, ніби маленькі очі демонів, і тишком підвивали своїми турбінами.

Каїн кинув куртку в бік, повільно розім’яв плечі, слухаючи, як тріщать суглоби. Він знав, що рішення вийти на арену – дурість, але залишити чоловіка в нашийнику на поталу псам було не в його стилі. В душі він зневажав ці місця, цей театр смерті, але зараз це не мало значення. Його тіло завмерло на секунду, а потім система підготовки почала свою роботу. Імпланти – посилені руки та ноги, автоматична регенерація, контроль кровотечі – активувалися. Його серце забилося рівніше, сильніше, йому подобалося бути людиною, а не шматком металу.

В протилежному кутку рингу піднялася масивна залізна брама. Під рев натовпу з темряви вийшло щось, що більше нагадувало жахливу машину, ніж людину. Противник Каїна був велетнем – два з половиною метри росту, справжня гора металу і м’язів. Половина його тіла була механізованою: ліве плече та рука перетворені на гідравлічний пристрій, здатний з легкістю розчавити череп, права нога – гіпертрофована металева конструкція, його кроки важко відлунювали по підлозі, змушуючи її вібрувати з кожним кроком.

Єдине живе око монстра, глибоко посаджене в черепі, горіло цікавістю та ненавистю, аналізуючи простір. Його обличчя було наполовину замінене металевою пластиною, з-під якої проступали рубці від давніх хірургічних втручань. Він глухо гарчав, демонструючи чорні, мов вугілля, зуби, а з його шиї звисали кабелі, що тремтіли під натиском напруги.

– М’ясо! Дайте мені це м’ясо! – ревів він до натовпу, піднімаючи залізний кулак над головою.

Глядачі вибухнули в істериці. Тисячі голів у натовпі виверталися від азарту – вони кричали, свистіли, скандували ім’я монстра, яке губилося серед інших голосів. Брудні обличчя, вкриті потом і тінями, дивилися вниз на арену, як на сцену з кращого трилера їхнього життя. Хтось розмахував пляшкою дешевого спиртного, хтось вимагав «ще крові», а в перших рядах вже робили ставки, передаючи брудні гроші через такі ж брудні руки.

Запах натовпу був гірким і нудотним – суміш поту, дешевого алкоголю, диму і страху, який завжди просочував такі місця. Усе навколо кипіло – шепіт, крики, сміх, гучні звуки рок-музики. На кількох екранах транслювали обличчя глядачів: очі, сповнені жадання, і викривлені усмішки.

Каїн стояв непорушно, впившись поглядом у свого противника. Його обличчя залишалося незворушним, але десь у глибині свідомості він знав – це буде кривава гра.

З динаміків, розташованих навколо арени, пролунав голос ведучого, хриплуватий і наелектризований:

– Пані та панове! Зараз ви станете свідками бою вечора! На цій арені проллється кров! Ось він, непереможний Циклоп! Той, хто знає про біль усе!

Натовп вибухнув: свист, крики, несамовиті вигуки. Обличчя людей, спотворені жадібністю до видовищ, виглядали потворно у мерехтливому світлі прожекторів.

Ведучий продовжив:

– А ось його противник – мисливець за головами Каїн! Цікаво, чи встиг він упіймати свою здобич сьогодні? Іншого шансу може й не бути!

Каїн холодно подивився на натовп, який ревів від нетерпіння. Краєм ока він помітив чоловіка в нашийнику. Той підійшов ближче до борту арени, його обличчя було виснажене, але очі світилися рішучістю.

– Це дурість, – тихо сказав він, зиркнувши на Циклопа, який оглядав арену, грізно рикаючи до натовпу. – Звісно, я вдячний тобі, але це дурість. Так ти лише прискорив свою смерть і відтягнув мою.

Каїн закурив сигарету, пускаючи дим убік. Його голос був спокійним і холодним:

– Знаю. Але це вже зроблено.

Чоловік замовк, поглянув на Циклопа, а потім кивнув, немов приймаючи реальність, яка вже не належала йому. Він нахилився ближче до арени і заговорив швидко, майже шепочучи:

– Бачиш дроти, що йдуть від модифікованих рук і ховаються під панциром на спині? Вирви їх. Без них руки не працюватимуть. Він великий, але повільний. У нього є сліпі зони – між плечима і шиєю, а також зліва біля коліна. Твоя оптика від «Мітсубіші», вірно? Зараз скину тобі стан його системи. Не підпускай його надто близько. Бий у голову. Він усе ще людина, він відчуває біль. Коли він впаде, на його потилиці є код доступу, введи новий, я надіслав тобі.

Каїн підняв брову, спитавши лише одне:

– Звідки ти це знаєш?

Чоловік витримав паузу, потім тихо промовив:

– Я допомагав це створити. Успіхів, і бережи себе.

Звук удару гонга і бій розпочався.

Циклоп рушив уперед, кожен його крок змушував підлогу вібрувати. Його тіло виглядало як танк: масивний панцир на грудях, руки, що світилися гідравлічним блиском, і ноги, які видавали скрегіт при кожному русі. Але Каїн не чекав – він кинувся вперед, як пантера, ухиляючись від першого удару велетня.

Циклоп замахнувся масивним кулаком, що пролетів у кількох сантиметрах від голови Каїна, залишаючи за собою свист повітря. Рука врізалася в металеву огорожу арени, викрешуючи іскри. Каїн скористався моментом: блискавичний удар у живіт, націлений у ділянку без броні. Віддача була відчутною, але Циклоп навіть не похитнувся – лише гаркнув, наче розлючений бик.

– Ти вже мертвий, мисливцю! – заревів він, розмахуючи руками.

Каїн встиг відійти на безпечну відстань, скануючи систему противника. Червоні лінії на його оптиці показували слабкі місця: дроти на спині, рухомі частини механізмів у ліктях і колінах.

Циклоп кинувся на нього, намагаючись притиснути до стіни. Каїн відскочив, перекинувшись через плече, і встиг завдати удару по коліну. Гулкий звук, але без серйозних ушкоджень. У відповідь монстр розвернувся і вдарив ліктем – Каїн впав на землю, він відчув, як повітря прорізав різкий металевий звук.

– Повільно, дуже повільно, мисливцю!

Каїн не відповів. Його тіло було напружене, кожен м’яз працював у злагоді з імплантами. Він стрибнув, ухилився від ще одного удару і опинився за спиною Циклопа. В одну мить його пальці вп’ялися в дроти під панциром. Велетень завив, як поранений звір, і спробував скинути його, але Каїн вирвав кабелі разом з їхнім кріпленням.

Рука Циклопа сіпнулася і повисла мертвою вагою. Монстр заревів і обернувся, намагаючись зловити Каїна своєю людською рукою. Але мисливець уже був на землі, ухилившись від удару, який розніс частину підлоги.

Кров пульсувала в його вухах. Він кинувся вперед, ухиляючись від кулака, і завдав удару ногою в голову велетня. Циклоп похитнувся, але не впав. Тоді Каїн рвонувся на нього знову – серія ударів у голову, і монстр заточився.

Натовп ревів, у екстазі кричачи щось нерозбірливе. Каїн з усієї сили вдарив Циклопа по потилиці, той впав на коліна, його механізми іскрили. Мисливець скрутив шию, видихнув і натиснув на клавіатуру контролю на потилиці противника.

– U11/4B.

Циклоп завмер, його єдине око згасло. На мить стало так тихо, що було чути лише хрипкий подих Каїна.

Натовп затих настільки, що навіть дрони, що снували над ареною, здавалися застиглими у повітрі. Весь простір охопила гнітюча тиша, порушена лише важким диханням Каїна. Він обережно провів рукавом по губах, витираючи кров, і кинув короткий погляд на тіло Циклопа. Із зусиллям піднявся, направляючись до виходу.

Всього мить – і позаду нього пролунав зловісний скрегіт металу. Каїн зупинився і обернувся. Те, що він побачив, змусило його вилаятися:

– Трясця!

Циклоп, похитуючись, піднімався на ноги. Його тіло видавало жалібний механічний свист і гуркіт – розірвані дроти і гідравлічні системи працювали через силу. Він навіть не дивився на Каїна. Його єдине око було спрямоване вперед, горіло мертво-багряним вогнем. Натовп спершу застиг, але швидко ожив, піднімаючи крик: тріумфальний, захоплений, відчайдушний. Всі стежили за кожним кроком велетня. Циклоп, хитаючись, рушив до стін арени.

І тоді сталося те, чого не чекав ніхто. Залізна рука велетня з несподіваною спритністю простяглася до трибуни і вхопила Ліку. Її тіло здригнулося, коли пальці обхопили її талію, піднімаючи над землею.

Вона закричала. Її голос був роздратованим і панічним, але навіть у цей момент Ліка не забула про свій внутрішній арсенал. Її система захисту активувалася: з-під шкіри висунулися довгі голки системи «Їжак», вкриваючи її тіло смертоносним «панциром». Ці колючки, виблискуючи в світлі прожекторів, пробили металеву руку Циклопа, розриваючи її нутрощі. Пальці велетня впали на підлогу з огидним брязкотом, змішаним з липким звуком крові і масла, які заливали арену.

Але це не зупинило його. Навпаки, він лише сильніше стиснув дівчину, від чого її тіло хруснуло, як крихкий лід під ногами. Ліка завила від болю, її броня дала тріщину, і вимкнулася, вона безсило звисла в залізних лещатах.

Натовп завмер у ще більшій напрузі, коли через огорожу арени перелетіла худорлява постать. Чоловік рухався швидко, його обличчя перекривило від злості. У руках він тримав дробовик. Це був Ніколас – брат і коханець Ліки, людина, чия пристрасть до неї давно переступила всі межі моралі.

Ніколас кинувся до монстра, підняв зброю і натиснув на курок. Прогримів постріл, але куля зрикошетила від броні Циклопа, залишивши на ній глибоку подряпину, з таким самим успіхом, він міг плюнути в нього. Гучний гуркіт дробовика здався жалюгідним на тлі громіздкої машини смерті, яка навіть не здригнулася від удару. Чи то від нервів, чи через необачність, Ніколас не влучив у слабке місце – Циклоп залишився стояти.

Велетень повільно повернув голову до свого нового супротивника. Його єдине око пульсувало кривавим сяйвом, наче прожектор у нічному тумані. Ніколас, намагаючись встигнути перезарядити зброю, зробив ще один крок, але не встиг. Циклоп, тримаючи Ліку однією рукою, раптово вирвав руку дівчини з її тіла. Металеві дроти і судини розірвалися з огидним звуком, розбризкуючи штучну та справжню кров.

Він підняв відірвану кінцівку, немов це була звичайна бита, і з усієї сили вдарив Ніколаса по обличчю. Удар був потужним і немилосердним, він перетворив роботу дорогих хірургів, на якусь пекельну інсталяцію. Щелепа роздроблена, шкіра розірвана, а очі вилетіли з орбіт.

– Грррааа! – заревів Циклоп, його гнів набував нових масштабів.

Ніколас спробував піднятися, але велетень уже був поруч. Другий удар – і він знову на землі. Кров фонтаном бризнула з його рота і носа, а тіло затремтіло в конвульсіях.

Циклоп, немов скажений звір, продовжував наносити удари. Він використовував відірвану руку Ліки як зброю, з кожним ударом розбиваючи тіло Ніколаса, перетворюючи його на криваве місиво. У повітрі відчувався сморід крові, поту і мастила, а натовп, який спочатку кричав, тепер просто мовчки спостерігав за цією сценою.

Зрештою, Ніколас затих. Його тіло лежало, наче зламаний манекен. Жодного руху, жодного подиху. Циклоп підняв Ліку над головою – її тіло було, напівзруйнованим, наче старий мотлох. Дрон, який підлетів ближче все передавав на великий монітор і глядачі могли бачити крупним планом її обличчя – понівечене, спотворене від болю, з патьоками крові, що текли з куточків її рота і носа. І тоді, на очах у всіх, він з усією своєю титанічною силою жбурнув її вниз, об підлогу арени.

Звук був оглушливий. Ліка лежала на підлозі. Її тіло нагадувало жалюгідний шматок металобрухту, перемішаний із плоттю. Її біла штучна кров та людська густо-червона, змішувалася з рештками внутрішніх органів і розтікалася калюжею навколо. Ноги були неприродно вивернуті, а з грудей стирчали уламки ребер.

Каїн стояв, шокований. Циклоп підняв ногу і без вагань опустив її на голову Ліки.

Хрусь!

Штучний череп тріснув під його вагою, немов кавун. Мізки залили підлогу, і натовп завив із новою хвилею екстазу, насолоджуючись кожною краплею крові.

Монстр похитнувся. Його ноги підкосилися, і він упав на свою жертву. Його вага остаточно розчавила залишки того, що колись було Лікою. Її тіло перетворилося на безформну масу, з якої стирчали шматки дротів і металеві імпланти.

Єдине око Циклопа заволокло білою плівкою, мигнуло і згасло. Цього разу назавжди.

Після випадку на арені, Каїн допоміг чоловікові зникнути. Він через свої канали знайшов йому місце в кіберґетто і то згодом став його агентом. Хоча навіть не так, Пуф став людиною яку Каїн міг назвати другом.

От і зараз ввійшовши в його обитель гакера Каїн знову пригадав випадок котрий їх звів разом.

Кімната Пуфа займала весь простір першого поверху будівлі. В підвалі був гараж та зброярня. Каїн увійшов в «кабінет» Пуфа, і у ніс вдарив знайомий запах озону, мастила і диму. Кімната була справжнім звалищем технологій: стелажі, завалені запчастинами, монітори, що миготіли рядками коду, і мерехтіння індикаторів девайсів створювали атмосферу невпинного руху. На підлозі валялися розібрані дроїди, деталі екзоскелетів і залишки дек. Звідусіль чувся слабкий гул серверів, в цьому техногенному пеклі.

Каїн, впав на старий шкіряний диван, що стояв посеред кімнати. Його пальці впевнено дістали цигарку з пачки, і він запалив. Пуф, здавалося, навіть не звернув уваги – він вже сидів за своїм робочим столом, налаштовуючи системи. Його електронна сигарета з синтетичним паром миготіла синім вогником у кутику рота. Кавоварка видала протяжний звук, і з неї почала капати гірка чорна рідина.

— Що там чути на вулицях, Каїне? — озвався Пуф, випускаючи в повітря струмінь білого пару. Але, помітивши невдоволення в погляді мисливця, скривився і увімкнув систему фільтрів.

— Все так само гниле, як і завжди, — пробурчав Каїн, глибоко затягнувшись. — Нічого нового. Ти виглядаєш, наче тебе переїхав бульдозер. Чи це тепер твій звичний стиль?

— І те, і інше, — засміявся Пуф, але раптом його сміх перервався важким приступом кашлю.

Каїн повернув голову і кинув на друга похмурий погляд:

— Це знову через твій пар? Ти ж знаєш, що це тебе вбиває.

— Ой, а хто це говорить? Людина, яка смалить по дві пачки на день? Каїне, всі ми смертні.

Мисливець зітхнув, загасивши цигарку об металевий край столу. Його очі, втомлені і трохи каламутні, зустріли спокійний, але похмурий погляд Пуфа.

— Скільки?

Пуф не відвів погляд. Його голос був рівним і відстороненим, наче він говорив про погоду:

— Медбот каже, що залишилося близько року. Можливо, трохи більше. Але я готовий.

У повітрі повисла тиша, яку порушував лише гул серверів і клацання клавіатури. Каїн спробував стримати злість, яка росла в ньому. Пуф був єдиною людиною, якій він довіряв, і думка про те, що його друг може просто зникнути, викликала лють.

— Варіанти? — запитав Каїн, втупившись у підлогу. — Пересадка органів? Кріосон?

Пуф знизав плечима і, усміхнувшись, зробив ще одну затяжку.

— Тільки імпланти. Звичайні органи не приживуться. А кріосон — це просто відстрочка вироку. Прокинуся через півстоліття і почую той самий діагноз.

Каїн важко видихнув. Пуф завжди відмовлявся від імплантів, вважаючи, що якщо народився людиною, то й померти треба так само. Це було дивним парадоксом у його житті — той, хто більшість часу проводив у кіберреальностях, був принциповим противником зміни власного тіла.

— Але не переймайся, — додав Пуф, голосно клацнувши по клавіатурі. — Ці нові стимулятори і транквілізатори творять дива. Болю зовсім немає.

Каїн похмуро кивнув.

— Клас. Помираєш із посмішкою, — кинув він із сухим сарказмом.

— Ти ж знаєш мене, — посміхнувся Пуф, але ця посмішка не торкалася до його очей. — Я все одно тримаюся. Ми ж не здаємося, га?

У кімнаті запанувала важка тиша, яка порушувалася лише монотонним гудінням серверів. Каїн сидів на дивані, злегка нахилившись вперед, а Пуф, розвернувшись у своєму кріслі, задумливо крутив у пальцях свою електронну сигарету. У повітрі змішалися запах кави, диму і озону.

— Ти казав, що є розмова, — нарешті порушив мовчання Пуф, відставляючи чашку і розминаючи плечі. — Нове замовлення?

— Ні, — похитав головою Каїн, випускаючи тонку цівку диму. — «Аїд» порожній. Те, що там зараз пропонують, не варте ні часу, ні зусиль. Але сталося дещо цікаве.

Пуф підняв брову, але нічого не сказав, лише зробив жест рукою, мовляв, продовжуй. Каїн відставив чашку і почав коротко, без зайвих деталей, розповідати про вчорашній день. Про вибух голови своєї жертви, про відділок поліції, розмову зі слідчою та дивний поворот подій.

Поки мисливець говорив, пальці Пуфа швидко бігали по клавіатурі. На моніторах перед ним мерехтіли рядки коду, перетворюючись на масиви даних. Він зламав систему поліції, і тепер перед ним відображалися досьє жертв, що стали мішенями.

— Що ти про це думаєш? — запитав Каїн, відкинувшись назад на диван. — Це ж твоя фішка, ні?

Пуф розвернув крісло, і його обличчя освітилося холодним синім світлом моніторів. Очі гакера горіли від цікавості, але на обличчі читалася рідкісна розгубленість.

— Що думаю? Це складно пояснити, — нарешті сказав він, випускаючи хмару пару. — Щоб провернути щось подібне, потрібно бути не просто генієм. Потрібно бути, чорт забирай, богом.

— Тобто? — нахмурився Каїн.

— От дивись, — Пуф кивнув на робота-пилососа, який саме крутився під ногами. — Я можу його зламати, переписати код і зробити так, щоб він, наприклад, вдарив тебе. Це програма «Олімп». Але навіть щоб провернути таку дрібницю, мені знадобилося б тижні три. І це просто пилосос, розумієш? А тепер уяви, імплант — це набагато складніша система. Це не просто програма, це цілий світ коду.

Каїн задумливо дивився на друга. Це вперше Пуф прямо зізнався, що є щось, чого він не може зламати. Гакер не міг навіть уявити, як таке можливо. Мисливець підвівся з дивана і почав ходити кімнатою, жестикулюючи руками.

— А якщо це якась система? — припустив він. — Тобто якщо це не людина, а вірус? Чи, можливо, робота андроїда?

— Ні, це виключено, — відразу відрізав Пуф. Його голос звучав твердо. — Всі кіберорганізми з ШІ мають у початковому коді директиву першого закону робототехніки. Андроїд не може вбити людину.

Каїн хотів щось сказати, але Пуф підняв руку, випереджаючи заперечення.

— Знаю, знаю. Ти зараз згадаєш про бійцівські ями і бої з дроїдами. Але ні. Якими б вони не були машинами, ними завжди керує органіка. Завжди.

Каїн зупинився і нахмурився ще більше.

— А якщо андроїд неофіційний? Якщо він створений... ну, наприклад, у такій майстерні, як у тебе?

— Якраз вдалий момент щоб щось тобі показати, — сказав Пуф.

Він натиснув невелику кнопку на своєму годиннику, і двері в дальньому кінці кімнати з м’яким шипінням відчинилися. До кімнати увійшла жінка.

Ні, не просто жінка — втілення чоловічої фантазії. Її ідеальні ноги підкреслювали короткі обрізані шорти, які щільно облягали стегна, а обтиснутий топ демонстрував атлетичну фігуру. Обличчя — витончене, симетричне, позбавлене навіть натяку на недоліки. Коротке біле волосся і неймовірно глибокий погляд, від якого ставало не по собі.

Вона зупинилася посеред кімнати, склавши руки перед собою. Її рухи були плавними, але якимись... надто точними, надто правильними. Каїн одразу зрозумів, що вона не людина.

— Вік, принеси нам пива, — спокійно наказав Пуф.

Жінка повільно повернула голову в бік гакера, потім кивнула і пішла до холодильника, що стояв у кутку кімнати. Відчинивши дверцята, вона дістала дві пляшки, відкоркувала їх, витягла келихи і заповнила їх під рівень, немов користуючись лінійкою. Її рухи були чіткими, запрограмованими до найменших деталей.

Поставивши келихи перед чоловіками, вона випросталася. Пуф посміхнувся, витримавши паузу.

— Дякую, Вік. Тепер поцілуй Каїна.

— Що? — почав було Каїн, але жінка вже зробила крок до нього.

Її пальці легко торкнулися його щоки, а губи впилися в його зі своїм ідеальним поцілунком. Від цього контакту у нього по шкірі пробігли мурашки. Поцілунок був солодким, теплим, м’яким, але водночас... бездушним.

Каїн відштовхнув її, вдихнувши на повні груди.

— Пуф, чорт забирай, ти знущаєшся?! — гаркнув він, але гакер лише підняв руку, вказуючи йому чекати.

— А тепер, Вік, убий Каїна.

Жінка повернула голову, її ідеальне обличчя залишалося незворушним. Вона зробила крок уперед, потім ще один, але раптом завмерла. Її очі блиснули яскравішим світлом, а з вуст з металевим відтінком пролунало:

— «Робот не може заподіяти шкоди людині або своєю бездіяльністю допустити, щоб людині було завдано шкоди».

Її тіло застигло, наче невидима сила заблокувала всі її функції.

— От бачиш, — нарешті порушив тишу Пуф, спокійно вдивляючись у постать жінки. — Я створив її з нуля. Вона не числиться в жодній базі. Ніхто, крім нас із тобою, не знає про її існування. Вона моє творіння. Мій код від початку до кінця.

Каїн мовчав. Він лише дивився на Вік, на її застиглі ідеальні риси обличчя.

— Вона не може вбити людину, — продовжив він дістаючи електронну сигарету. Його голос був рівним, але в ньому відчувалася незвична напруга. — І це навіть не тому, що я хочу так думати. Це в її серцевині. Це закон, який неможливо обійти.

— Значить, ти впевнений? — нарешті запитав Каїн, важко зітхнувши.

Пуф злегка нахилив голову:

— Абсолютно. Але якщо хтось все ж знайшов спосіб... Тоді ми маємо справу не з програмістом, Каїне. Ми маємо справу з тим, хто вирішив переписати закони цього світу.

Каїн обережно підвів погляд, коли Пуф звернувся до жінки.

— Вік, — голос гакера звучав спокійно, але в ньому відчувалася гордість. — Чим ти займалася до того, як я тебе покликав?

Жінка, яка стояла поруч, схилила голову трохи набік, ніби обдумуючи відповідь. Її ідеально симетричні риси обличчя залишалися бездоганними навіть у такій малій грі емоцій.

— Налаштовувала запалення на своєму «Мустангу-69», тому, що ти мені подарував, — її голос був тихим, але рівним і чітким.

Каїн мимоволі всміхнувся — не часто чув про роботів яких цікавлять ретроавтомобілі.

— Ого, — засміявся Пуф, зручніше влаштовуючись у кріслі, — значить, скоро цей звір підкорить вулиці?

Вік відповіла йому посмішкою, легенько кивнувши головою.

— Гарне авто. Я помітила на вулиці біля будинку «Корвет». Коли закінчу з «Мустангом», знайду і викличу власника на дуель.

Каїн не зміг утриматися і пирхнув, але Пуф вибухнув щирим сміхом. Він схопив своє пиво і зробив довгий ковток, задоволено крекнувши.

— Дякую, Вік. Можеш повертатися до роботи, — сказав гакер, махнувши рукою.

— Кличте, якщо буде потрібно. До побачення, — вона ще раз ввічливо кивнула Каїну і вийшла з кімнати, її кроки були безшумними, неначе вона пливла.

Каїн мовчки подивився їй услід, поки двері за нею не зачинилися. Тиша, яка настала, здавалася густішою за звичайну.

— Що це було? — нарешті озвався він, ламаючи цей напружений спокій.

— Це Вік, — відповів Пуф, дивлячись на мисливця так, ніби пояснював щось очевидне. — Я зібрав її, коли медбот вперше сказав мені, що мої дні добігають кінця.

— Ти серйозно? — Каїн виглядав водночас враженим і розгубленим.

— Цілком, — продовжив гакер, його тон став більш серйозним. — Вона повністю автономна, має всі мої знання, навички та пам’ять. І ще одне — функцію навчання.

Каїн сів рівніше, його обличчя відображало напругу.

— І що це значить?

— Це, Каїне, твій майбутній агент і напарник, коли мене не стане, — Пуф знову взявся за своє пиво і відпив ще один ковток, не зводячи очей із мисливця.

— Пуф… — почав було Каїн, але гакер підняв руку, змусивши його замовкнути.

— Мовчи, — тихо сказав він, але в його голосі відчувалося щось незламне. — Я все сказав.

Каїн стояв біля стіни, вивчаючи колекцію масштабних моделей автомобілів. Кожна з них була ідеальною копією реального авто, зі слідами часу, відображеними у вигляді подряпин або потертостей. Він майже втратив відчуття часу, коли почув голос Пуфа.

— Гей, Каїне, слухай! — гакер відкинувся у своєму кріслі, повернувшись до мисливця.

— Що? — буркнув той, відволікаючись.

— Я кажу, ця твоя слідча — нічого так. Хоча й сувора, але гарненька, — Пуф вишкірився, випустивши хмару синтетичного пару.

Каїн кинув на нього сердитий погляд і підійшов ближче до монітора, де миготіло досьє Черіті.

— Вона не моя, Пуф. Вона просто слідча, — різко відрубав він, нахилившись ближче, щоб розгледіти екран.

Пуф пирхнув, прокрутивши інформацію вниз.

— А ти знаєш, як вона отримала свої імпланти від «Мітсубіші»? — запитав він, натискаючи на клавіатуру.

— Ні, ми не встигли це обговорити за чашечкою чаю, — саркастично відповів Каїн. — Але, здається, ти зараз мені розкажеш.

— Точно, — кивнув гакер, видихнувши дим кільцем. — Пам’ятаєш той теракт у Торговій палаті? Ну, коли п’ять років тому група фанатиків захопила будівлю і влаштувала великий «бабах»?

Каїн замислився, його погляд трохи пом’якшав.

— Ще б пак, пам’ятаю. Стільки жертв...

— Отож, — продовжив Пуф, нахилившись ближче до монітора. — Вона тоді керувала спецпідрозділом. Все йшло за планом, аж поки ці придурки не вирішили підірвати свої бомби. Черіті встигла частково знешкодити детонатор, але плата була висока. Те, що від неї залишилося... хотіли піддати евтаназії.

Каїн застиг, намагаючись осмислити почуте.

— Евтаназії? — повторив він, ніби не до кінця вірячи в це. — А хто завадив?

Пуф хмикнув і зробив ковток пива.

— У Торговій палаті того дня був президент корпорації «Мітсубіші». Він вижив, завдяки їй. За його гроші її доправили до Японії. Через пів року вона повернулася в Край-сіті. Новою, покращеною версією самої себе.

Каїн ще раз подивився на фотографію Черіті у досьє. Тепер він розумів, звідки в її погляді ця твердість і непохитність.

— Сильна жінка, — сказав він тихо, більше собі, ніж Пуфу.

— Сильна? — гакер випустив чергову хмару пару. — Та вона залізна, і не лише в переносному сенсі.

— Вона і мене питала про мою оптику, — несподівано зізнався Каїн, повернувшись до столу Пуфа.

— І що ти їй сказав?

— Нічого. А що я мав сказати? Що повернувся з війни в труні і потрапив під урядову програму відновлення? Що зібрали мене по шматках і вирішили зробити з мене інструмент для полювання? — голос Каїна звучав різко, але в ньому вчувалося більше гіркоти, ніж злості.

Пуф похитав головою, стримуючи усмішку.

— Еге ж, таке жінці не розкажеш, — пробурмотів він. — Особливо такій, як вона.

В кімнаті повисла тиша. Лише слабке дзижчання старих вентиляторів комп’ютерів і віддалені звуки міста нагадували, що світ за стінами цієї майстерні все ще існує.

Каїн допив пиво і поставив келих на стіл. Він одягнув потерту шкіряну куртку, і поправив комір.

— Ну що ж, я піду, — сказав він, не дивлячись на Пуфа. — «Аїд» мовчить, справ немає, а мозок просить відпочинку. Твою частину винагороди я скинув на твій рахунок. Завалюся спати, поки світ не вирішив знову втягнути мене в якусь брудну гру.

Пуф кивнув, не відриваючи погляду від моніторів, які світлом своїх екранів перетворювали його обличчя на щось нелюдське.

— Дякую, друже. Я ще трохи покопаю в мережі. Якщо знайду щось варте уваги, одразу скину тобі.

Каїн нахилив голову в знак згоди, а потім обійшов стіл, щоб стукнутися з другом кулаками.

— Бережи себе, — сухо кинув він, але в голосі було приховане тепло.

— Бувай, мисливцю, — посміхнувся гакер, повертаючись до клавіатури.

Каїн повільно пройшов коридором, його важкі кроки луною віддавалися в просторі, поки він спускався сходами до виходу. За дверима він вдихнув холодне, металеве повітря нічного міста. Десь у далині чулося виття поліцейських сирен, звуки потужних двигунів і відлуння вуличних голосів. «Корвет» мисливця розчинився в тумані неонових вогнів.

Пуф, залишившись один, зручніше вмостився в своєму кріслі. Він підключив до віртуальне тіло до деки, і одягнув окуляри. На екранах моніторів замерехтіли нові дані, а гакер уже опинився в мережевому світі, де закони фізики були лише частиною старого коду.

— Ну що світ, подивимося, що ти сховав від мене цього разу, — прошепотів він, починаючи свою нову віртуальну подорож.

Його віртуальне тіло — швидко рухалося мережею, уникаючи пасток систем безпеки. Пуф шукав відповіді, які могли б дати підказки до нової головоломки, навіть не підозрюючи, що сам потрапляє в епіцентр невідомої гри.