Петро Гузiк "Сталеві серця янголів"

Вік відчула запах ще до того, як побачила саме місце різанини. Важкий, їдкий аромат паленого бензину, розплавленого металу і… крові. Дим клубами здіймався в небо, перекриваючи зорі, ніби сама ніч вирішила приховати це місце від людських очей.

Вона скинула швидкість, обережно минаючи розкидані байки — колись це були горді бойові машини, а тепер лише купи обгорілого металу. Деякі все ще диміли, палаючі фрагменти двигунів потріскували в розпеченому повітрі. Байкерський бар виглядав, наче пекельний жертовник. Полум’я охоплювало дерев’яний фасад, піднімаючись вгору до брудного неба. Через вогонь ще можна було розгледіти вивіску «Прокляті», але літери вже почали плавитися, розтікаючись, мов чорна смола.

Пустельний вітер піднімав клуби піску, змішаного з попелом і кіптявою, створюючи ілюзію примар, що танцювали серед руїн.

А потім Вік побачила тіла.

Вони лежали всюди — хаотично розкидані, деякі навзнак, інші скручені в судомах. Шкіряні жилети були пробиті кулями, червоні плями крові перетворили емблеми на моторошні плямисті малюнки. «Прокляті», «Раби Сатани», «Воїни Хаосу», «Нічні Демони» — смертельний клуб байкерських угруповань зібрався тут востаннє. Кулі не розбирали, хто ким був. Хтось отримав вирок пострілом у лоба, комусь рознесло груди. Дехто ще тримався за руків’я зброї, ніби сподівався дати останній постріл. Але вже було запізно.

Вік пригальмувала біля розбитого чорного "Корвета" Каїна. Його двері були в дірках від куль, капот продірявлений, лобове скло тріснуло павутиною ударів.

Сам Каїн сидів на землі у тіні машини, подалі від пекельного світла пожежі. Він мовчки курив, видихаючи дим, який швидко змішувався з загальним хаосом навколо. Його обличчя було закіптюжене, кулак стиснутий так, що пальці побіліли.

Вона вийшла з "Мустанга", не закриваючи дверей.

— Що тут сталося, Каїне?

Він затягнувся ще раз, повільно випустив дим крізь зуби і відповів:

— Шукав інформацію.

Вік уважніше поглянула на мисливця. Каїн виглядав так, ніби щойно вийшов з м’ясорубки і якимось дивом залишився цілим. Обличчя вкрите пилом і засохлою кров’ю, широкий поріз тягнувся через щоку, ніби хтось спробував вирізати в ньому нову посмішку. Губи розбиті, потріскані, під оптикою темніла гематома. Його руки були роздерті до м’яса – кісточки пальців здерті, в подряпинах і синцях. Куртка — порвана, прострелена в кількох місцях, ліва штанина вкрита запеклою кров’ю, хоча здавалося, що він вже майже не звертає уваги на біль.

Він затягнувся ще раз, випускаючи дим крізь зуби, і відкинув голову на двері розбитого "Корвета". Очі закрив, ніби на мить відключаючись від усього навколо. Вік мовчки витягла стимулятор і швидко зробила укол в його передпліччя.

Каїн зітхнув, відкрив очі і вдячно посміхнувся розбитими губами.

— Скоро подіє, — сказала вона, прибираючи порожній шприц.

— Дякую, — він провів язиком по потрісканих губах. — Добре, що ти приїхала. Зв’язок тут, як бачиш, повне лайно. До «Аїда» сигнал не пошлеш, а машину мені добряче побили.

Вона мовчала, чекаючи, поки він заговорить далі.

Каїн розтиснув пальці, викинув недопалок в полум’я.

— Так, ці хлопці не дуже хотіли говорити, — його голос звучав хрипло, ніби він останні години кричав або кашляв від диму. — Але я дещо дізнався.

Він кивнув у бік бару, що ще досі палахкотів, освітлюючи околиці брудно-помаранчевими відблисками.

— Це місце було не просто притоном клубу. Під землею є ще комплекс приміщень.

Вік перевела погляд на розвалини.

— Там були гакери, — додав Каїн.

— Були?

— Ага. Тепер там морг.

Вона повела поглядом навколо — пустельний вітер змішував попіл і пісок, ніби саме повітря намагалося стерти будь-які сліди цієї різанини. Вона навіть не питала, що сталося з тими, хто був у підземеллі. Відповідь була очевидна.

Догораючі балки скрипіли, осідаючи в полум’ї, повітря було густе від їдкого диму і смороду гару. Пустельний вітер ганяв попіл, закручуючи його у вихори, ніби намагався стерти сліди різанини. Вік краєм ока звірилася з медботом – життєві показники Каїна стабілізувалися, хоча його організм ще був виснажений.

— Здається, я вже в нормі, — нарешті мовив він, струшуючи попіл із сигарети. — Поїхали звідси.

Він підвівся, нехотячи, ніби тіло ще не встигло наздогнати його рішення. Його рухи були трохи сповільненими, але впевненими. Він нахилився у розбитий салон "Корвета", витягнув з-під сидіння зім’яту куртку, обтрусив її від попелу і накинув на плечі. Револьвер з характерним клацанням ліг у кобуру. Каїн провів рукою по знівеченому корпусу свого авто , видихнув крізь стиснуті зуби і коротко вилаявся.

Андроїд мовчки спостерігала, потім підійшла і прикріпила до авто невеликий маячок. Його ледь помітний сигнал підтвердив зв’язок із її системами.

Каїн рушив до "Мустанга", важко ступаючи по змішаному з попелом піску. Вік глянула на руїни бару, де ще недавно кипіло життя, і на безлад з мотоциклів та трупів. Вона знала, що скоро тут не залишиться нічого, крім обвуглених уламків і спогадів.

Вона розвернулася і мовчки рушила за мисливцем.

"Мустанг" рвався вперед крізь темряву, червоні очі габаритів розсікали нічну пилюку. Вік вела машину об’їзними дорогами, уникаючи патрулів—поліцейські не любили, коли в місті з’являлися цілі кладовища байкерів.

Каїн сидів на пасажирському, підперши голову рукою, і дивився у вікно. Неонові відблиски міста вже маячили на горизонті, але дорога ще тягнулася мов нескінченний рубець крізь пустелю. Він витягнув з кишені цифровий ключ-карту, тонку пластину з чорного карбону з крихітним екраном.

— Що це? — запитала Вік, не відриваючи погляду від траси.

Каїн перекрутив карту в пальцях, оцінюючи її вагу, потім зітхнув.

— За цю хрінь задроти з підвалу були готові віддати життя. Власне, вони й віддали.

Він сховав картку назад у кишеню і потягнувся до заднього сидіння, дістаючи пляшку води. Ковток, другий—вода текла по горлу, змиваючи залишки попелу і сухості.

— Один з них зізнався перед смертю, що «Прокляті» працювали на Корвіна, доки той ще був живий. Постачали обладнання його людині навіть після розпаду «Залізних крил». А саме—капсулу для кріосну, відновлювальні рідини, купу периферії, та ще багато іншого. Але головне—імпланти.

— Вживані?

Каїн похитав головою.

— Жодного попереднього власника. Нові, з конвеєра.

Вік трохи сильніше стиснула кермо.

— Це вже щось. А та людина Корвіна… вони знають, хто це? Де він зараз?

Мисливець відкинувся назад, витираючи рот рукавом.

— Ні. Він зник після отримання останньої партії імплантів. Але сліди ведуть до пустелі Скорботи.

Вік мовчки кивнула. "Мустанг" летів крізь ніч, залишаючи за собою лише клуби пилу та запах озону.