Петро Гузiк "Сталеві серця янголів"

Каїн провів наступні дні у стані, що більше нагадував анабіоз, ніж життя. Весь його світ звузився до кількох базових дій: викурити цигарку, перевірити комунікатор від "Аїд", переконатися, що пропозицій немає, і знову провалитися в глухий сон. Ліжко стало тимчасовою в’язницею, але навіть воно не могло вберегти його від думок, що переслідували його.

Образ слідчої з відділку, Черіті, з’являвся у найдрібніших деталях: її очі, сповнені сили й прихованого болю, тонкі вуста, що приховували думки, і хода, яка говорила про її рішучість. У снах вона знову і знову дивилася на нього так, ніби знала про нього більше, ніж він сам.

На третій день він зрозумів, що більше не витримає цього стану. Бездіяльність гнітила його, і здавалося, що ще трохи — і розум остаточно здасться. Йому потрібен був рух, щось, що витягне його з цього стану. Вирішено: підпільний боксерський клуб, спершу в ролі глядача, а якщо випаде нагода то і самому вийти на ринг помахати кулаками.

Каїн кинув погляд на свою кімнату. Сорок квадратних метрів стерильного мінімалізму, що залишали після себе відчуття порожнечі. В певному сенсі його ровесниці, якщо метричну систему перевести в роки. Сірість простору ідеально пасувала його настрою. Він швидко схопив шкіряну куртку, сунув револьвер у кобуру, і вже за кілька хвилин його «Корвет» пожирав дорогу, немов голодний наркоман дозу.

Ніч плавно опустилася на місто, немов шльондра на черговий член клієнта.

Клуб «Чорний Кулак» був у самому серці нижнього міста, де неонова реклама і змішані запахи техніки та смогу створювали особливу атмосферу. Він не був публічним місцем, його адреса передавалася лише через вузьке коло впливових осіб, які шукали розваг, що балансують на межі закону. Зовні клуб нічим не вирізнявся: металеві двері без позначок, лише маленький датчик біля входу. Каїн приклав свою ідентифікаційну карту, і двері відкрилися з низьким гулом, впускаючи його всередину.

Атмосфера клубу била по всіх чуттях одразу: гучна музика, важкі баси та запахи алкоголю, змішаного з потом і кров’ю. Освітлення було навмисно приглушеним — червоні та сині вогні кидали спотворені тіні на стіни та обличчя присутніх. У центрі зали височів металевий ринг, оточений натовпом. На ньому, немов хижаки, рухалися двоє бійців. Їхні обличчя були спотворені ударами, а шкіра блищала від крові та поту.

Глядачі навколо — не типовий натовп відвідувачів підпільних боїв. Вони були одягнені в дорогі костюми та сукні, від яких відгонило розкішшю та холодним відчуженням. Це були впливові бізнесмени, політики, власники корпорацій і кримінальні авторитети, які намагалися забути про своїх клонованих охоронців і броньовані автомобілі. Їхні обличчя були майже байдужими, але очі блищали захопленням.

Усе тут було сповнене суперечностей: багаті насолоджувалися видовищем сирої, примітивної агресії, купуючи собі квиток до світу, якого вони не знали і боялися. На столах стояли келихи з найдорожчим шампанським, але поруч на підлозі можна було побачити плями крові.

Каїн зупинився біля бару, оглядаючи присутніх. Його очі ковзали по людях, які сміялися та робили ставки, шукаючи знайомі обличчя або щось, що могло б привернути його увагу. Бармен підсунув йому склянку віскі, навіть не запитавши.

— Привіт Каїне. Бачу, ти повернувся, — привітався бармен.

— Ага. Хочу трохи скинути напругу, — відповів Каїн, роблячи ковток. Його очі знову зупинилися на рингу, де один із бійців щойно впав, захлинаючись кров’ю.

Це місце смерділо смертю, гріхами та грошима. Але саме тут, серед цього хаосу, Каїн відчував, що знову живий.

Каїн узяв склянку з бару та зайняв місце біля рингу. Його спокійна, але хижа постава, а також вираз обличчя, що був похмурішим за цю кімнату, миттєво викликав тривогу серед деяких гостей. Двоє чоловіків, які стояли неподалік, кинули нервові погляди на мисливця й, пробурмотівши щось одне одному, зникли в натовпі. Він не зважав. Цей звільнений простір став ідеальним місцем, аби спостерігати за тим, що відбувалося на рингу.

Чорношкірий боєць, немов висічений з граніту, великий як скеля, безжально атакував свого суперника. Кожен удар його кулаків – немов удари молота. Його противник, значно менший, залитий кров’ю, відступав назад, немов поранена тварина, яка шукала порятунку. Він притиснувся до кутового канату, підіймаючи руки, що ледве витримували натиск, і сподівався на гонг.

Але порятунку не було. Боєць кинувся вперед, пробивши захист, і, схоже, зламав щелепу своєму супернику. Останній удар змусив того впасти, як мішок із піском, і завмерти в калюжі крові.

Звук гонгу розітнув напружену атмосферу. На ринг зайшов рефері, який підняв руку переможця — Олівера Раста. Високий, кремезний, він підняв голову, немов гладіатор, якого вітала імператорська ложа.

— Леді та джентльмени! — голос рефері прогримів із колонок. — Ваш переможець — Олівер Раст! Дякуємо за підтримку, але це ще не все. Наступний бій почнеться за кілька хвилин, залишайтеся з нами. А для тих, хто хоче випробувати себе, — стіл заявок біля бару! Успіхів і сміливості!

Каїн підвівся, ковзнувши поглядом по натовпу. Мерехтливе світло клубу витягувало з людей те, що вони приховували за своєю розкішшю. Хтось виглядав байдужим, хтось п’яним, але здебільшого очі відвідувачів світилися тим самим диким азартом.

Мисливець повільно рушив до столу заявок. Його не цікавила перемога, як така, — він просто хотів випустити пару. Нічого більше. Але, підійшовши ближче, він помітив, що всі місця вже зайняті. І тут сталося те, що змусило його застигнути.

Його погляд упав на знайоме прізвище у списку. «Черіті.» Він спершу подумав, що це збіг. Але йому стало не по собі. Щось усередині шепотіло, що такої випадковості не могло бути. Він натиснув піктограму перегляду додаткової інформації. Прізвище перетворилося на повне ім’я: Мадонна Черіті.

Це була вона. Ніякої помилки. І вона буде битися наступною.

Мисливець переглянув програму бою зауваживши що опонентом слідчої буде теж людина. Це вже втішало. Каїн знав що імпланти «Мітсубіші» відомі своєю якістю як знав те, що ця жінка зможе за себе постояти. Пролунав гонг, і почувся голос рефері.

– Пані та панове, ми повернулися з перерви і вітаємо нових бійців. В синьому кутку рингу жінка, котру ви вже мали нагоду бачити на цій арені раніше, нехай її ім’я не вводить вас в оману, милосердя тут точно не буде! Мадонна Черіті!

Каїн побачив її, саме таку якою вона приходила в його снах. Шорти та топ підкреслювали її спортивне тіло. Вона підняла руку у вітальному жесті і підійшла до судді.

– В червоному, гостя з іншого міста котра виявила бажання перевірити себе на міцність. Зустрічайте Сталева Лізі

Жінка котра вийшла з протилежного кутку рингу мала обидві металеві руки та ноги. І ці імпланти були суто бійцівськими, програма «Цербер». Каїн бачив такі на службі у війську. Вони не лише надавали силу, а й забезпечували неймовірну швидкість і точність. Його серце зупинилося. Він стиснув кулаки і підійшов ближче.

Удар гонгу і бій почався.

Мадонна вийшла вперед, тримаючи високу стійку. Її ліва рука залишалася перед обличчям, а права була трохи зведена до тулуба, захищаючи корпус. Її рухи були чіткими й добре відпрацьованими. Вона перевіряла дистанцію, роблячи легкі «джеби» — короткі удари лівою рукою, щоб змусити суперницю показати свою тактику.

Лізі не кинулася в атаку одразу. Вона підняла руки, дозволяючи Черіті підійти ближче, і різко зробила крок уперед, завдавши потужного удару правою рукою. Її металевий кулак прорізав повітря, але Черіті встигла ухилитися, нахилившись убік. Відповідь не змусила чекати — «аперкот» у підборіддя змусив Лізі відступити на півкроку.

— Молодець, — пробурмотів Каїн, стискаючи кулаки, коли побачив, як впевнено вона рухається рингом.

Проте це було лише початком. Лізі почала тиснути, завдаючи серію «хуків» у голову. Її удари були неймовірно швидкими, а їх сила здавалася надлюдською. Один із хуків таки зачепив Мадонну, змусивши її відступити до канатів. Лізі скористалася моментом і спробувала завдати прямого удару в обличчя, але слідча знову довела свою майстерність, піднявши блок і відбивши атаку.

Черіті використала свій шанс. Вона зробила крок убік, уникаючи затиску біля канатів, і різко пробила правим «кросом» у скроню Лізі. Звук удару був глухим, але помітно ефективним — суперниця хитнулася назад. Черіті не зупинилася. Серія з трьох ударів: два «джеби» в обличчя і «хук» у корпус змусили Лізі затриматися на захисті.

Наступну атаку зупинив звук гонгу. Спопеляючи одна одну поглядом, жінки розійшлися.

Каїн побачив, як Мадонна вирушила до свого кута, де її тренер, андроїд — розпиляв воду на її обличчя. Вона дихала рівно, але крапля крові на її нижній губі свідчила про те, що бій іде на межі.

Лізі ж виглядала розлючено. Її обличчя залишалося холодним, а штучні очі блищали червоним, наче вогні пекла.

Новий удар гонгу, новий раунд.

Лізі одразу кинулася вперед, її стратегія була зрозумілою — максимальний натиск. Вона розпочала серію ударів у голову та корпус, намагаючись прорвати блок слідчої. Вибухова сила цих атак змушувала навіть міцні канати рингу здригатися. Черіті змушена була йти в «клінч» — вона притискалася до Лізі, не даючи їй простору для розмаху. Це виглядало ризиковано, адже Лізі мала перевагу в силі, але Черіті компенсувала це технікою.

У певний момент Мадонні вдалося ухилитися й завдати точного удару ліктем у скроню суперниці, змусивши її похитнутися. Цей момент вона використала, щоб відступити й атакувати з дистанції. Її ноги рухалися, як у танці, а кожен удар був чітким і влучним.

Лізі раптово зробила потужний «аперкот», намагаючись закінчити бій. Кулак зупинився в декількох сантиметрах від обличчя Черіті, коли вона відступила, залишаючи суперницю вразливою. Лівий «хук» у корпус змусив Лізі впасти на одне коліно, але вона швидко піднялася.

Черговий раунд закінчився.

Глядачі ревіли. Люди в елітних костюмах кричали на всі боки, хтось робив ставки на перемогу Лізі, хтось кричав ім’я Черіті. Атмосфера нагадувала гладіаторські бої, де кожен присутній прагнув крові.

Каїн стояв біля рингу, його руки були досі стиснуті в кулаки, а серце калатало так, що здавалося, його можна почути крізь шум натовпу

Удар. Третій раунд.

Це була вирішальна битва. Лізі й Мадонна кинулися одна на одну, немов дві сили, приречені на зіткнення. Удари сипалися з обох боків, кожен удар лунко віддавався в металі й плоті. Черіті ухилялася, контратакувала й використовувала кожну можливість завдати шкоди.

Лізі намагалася захопити ініціативу, але серія «джебів» Черіті змусила її закритися. І коли настав момент, Слідча завдала удару, який завершив бій: правий прямий в обличчя, що здавалося, пробив метал. Лізі впала, а рефері почав відлік.

Десять секунд. Лізі не піднялася.

Рефері підняв руку Черіті.

— Леді та джентльмени! Переможець цього бою — Мадонна Черіті!

Після цих слів Каїн відчув найбільше полегшення в своєму житті. Він пішов на бар, і цього разу взяв подвійне віскі.

Каїн стояв у сутінках, спершись на стіну біля чорного ходу. Його пальці стискали цигарку, а дим клубився у важкому повітрі заднього двору. Побачене на рингу не давало спокою. З усіх жінок, яких він зустрічав, Черіті була першою, хто змушував його так почуватися. Двері скрипнули, і в темряві з’явилася вона. Її силует майже розчинився у світлі неонової вивіски, але коли вона підійшла ближче, Каїн побачив на її обличчі втомлену, але тріумфальну усмішку.

— Всі слідчі так проводять свій вільний час? — кинув він, випускаючи дим.

Мадонна зупинилася, здивована тим, що її впізнали, але швидко оговталася, примружившись:

— Тільки ті, хто впевнений у своїх силах. Ви бачили бій?

Недопалок полетів у калюжу. Каїн відштовхнувся від стіни й пішов за нею, коли вона рушила до стоянки.

— Бачив, — коротко відповів він. — І мушу визнати, ви добре її відлупцювали.

Черіті глянула на нього через плече й знову посміхнулася. Навіть попри синець під оком та подряпини на обличчі, її врода була неземною. У тій усмішці було більше, ніж просто самовпевненість — вона випромінювала щось сильніше, щось, що здавалося навіть небезпечним.

— Час від часу мені потрібно випустити пару, — відповіла вона. — І зібратися з думками. А ви? Що привело вас сюди? Полювання? Чи, може, вам просто подобається дивитися, як напівоголені жінки гамселять одна одну?

Каїн посміхнувся. Її сарказм був влучним, але не образливим.

— На жаль, цього разу не вгадали, — відповів він. — Моя причина була схожа на вашу. Просто не встиг у список.

Вона кивнула, і вони якийсь час ішли мовчки, поки звук їхніх кроків відлунював по асфальту.

— Як справи з вашою останньою справою?

Жінка трохи затрималася з відповіддю, обдумуючи, наскільки вона хоче бути відвертою .

— Ніяк. Зачіпок жодних, тільки рештки та коди. Рештки в експертів, але, швидше за все, вони ні до чого не приведуть, — додала вона. — Все ховається у програмах і стимах.

Каїн кивнув, витягаючи з кишені пачку цигарок, але так і не запалив.

— Мій агент думає, що це робота когось, хто вважає себе богом програмування, — сказав він, уважно стежачи за її реакцією.

Черіті зупинилася біля свого мотоцикла, злегка нахиливши голову:

— Це було б логічно. Але навіть богів можна знайти. Питання лише в тому, скільки часу це займе.

— Вас підвезти? — запитав він, вказуючи на свій «Корвет».

Мадонна підняла брову, ховаючи легку посмішку:

— Якщо пан мисливець не має нічого кращого, ніж розвозити побитих жінок, тоді чому б і ні?

Каїн відкрив дверцята, поглянувши їй просто в очі:

— Я везу переможницю. Це зовсім інше.

Вона сіла в авто, і, поки двигун ревів, розрізаючи ніч, Каїн відчув, що ця ніч стане початком чогось значно більшого, ніж просто зустріч двох самотніх людей.

Каїн зупинив машину біля висотки, фасад якої був ідеально чистим, як і все навколо. Його «Корвет» здавався тут чужинцем — темним і хижим, серед стерильної гармонії цього кварталу. Кожна деталь цього місця здавалася штучною: рівно пострижені кущі, вуличні ліхтарі, тротуари, що ніби не знали бруду.

На в’їзді авто просканував охоронний бот, і, отримавши перепустку, Каїн повільно проїхав уперед. Він не вперше був у цьому районі, але кожного разу відчував себе тут зайвим. Це була інша сторона міста — місце, де хижаків і здобичі не існувало, або, принаймні, вони добре маскувалися під респектабельність. Тут усе було бездоганним і... фальшивим.

Усю дорогу вони говорили про незначне: погоду, враження від бою, смаки в музиці. Розслідування лишили осторонь, неначе обоє відчували, що це порушить баланс тонкої нитки, яка зараз їх з’єднувала.

— Я трохи пошукала інформацію про тебе, — зізналася вона раптом, дивлячись у вікно.

Каїн на мить напружився, але швидко відновив контроль.

— І що знайшла?

— Небагато. Ти, здається, цінуєш приватність, — вона кинула на нього погляд. — Я не стала копати глибше.

— Мудре рішення, — відповів він сухо.

Черіті розповіла трохи про себе, про Торгову палату, про той день, який змінив її життя. Її голос був рівним, без пафосу, наче вона говорила про щось буденне. Але Каїн помітив, як вона уникала деталей, а в її очах було щось схоже на сором. Геройство рідко виглядає героїзмом для тих, хто його здійснює.

Коли вони під’їхали до її будинку, Каїну здавалося, що час минув надто швидко. Він заглушив двигун, але не поспішав відчиняти двері. Нервово постукував пальцями по керму, перебираючи в голові можливі слова. Черіті сама порушила тишу:

— Що скажеш, мисливцю, завітаєш на каву?

Він підняв брову, приховуючи легке здивування:

— А пані слідча не боїться запрошуючи до себе когось на кшталт мене? За безпеку, і за репутацію?

Черіті засміялася, відкривши двері машини.

— Пані слідча вміє за себе постояти, ти ж бачив, — кинула вона, нахилившись до вікна. Її очі знову зустрілися з його. — А репутація? Тут усе одно дивляться на мене як на чужу. Цей район не надто любить копів.

Вона зачинила двері й пішла до входу, злегка нахиливши голову, немов очікувала, чи піде він за нею.

Каїн важко видихнув, залишившись у машині ще на секунду. Він ненавидів, коли щось вибивало його з рівноваги. І зараз ця жінка робила це навіть без зусиль. «Чорт із ним,» — подумав він, виходячи з машини. Її силует уже зникав за дверима будинку, але вона залишила їх трохи прочиненими, запрошуючи його увійти.

Її квартира була на останньому поверсі. Простір дихав стриманою розкішшю: спартанська меблювання, мінімум декору, ідеальна чистота. Але справжнім магнітом було панорамне вікно на всю стіну, через яке відкривався вид на нічний Содом. Місто виглядало звідси зовсім іншим — мозаїка вогнів, химерний спалах життя, який здавався майже красивим здалеку.

— Почувайся як удома, — сказала вона, і зникла в одній із кімнат.

Каїн, знявши куртку, пройшов ближче до вікна. Його увагу привернула стіна з книгами. Справжніми паперовими книгами. Це видалося дивним — у світі, де друковані слова майже зникли, знайти когось із такою колекцією було майже нереально. Він ковзнув пальцями по палітурках, читаючи прізвища давно померлих авторів.

— Щось цікаве знайшов? — пролунав її голос іззаду, і він майже здригнувся, наскільки безшумно вона підійшла.

— Каїн обернувся. Мадонна виглядала зовсім інакше, ніж на ринзі. Вільна футболка з логотипом якогось старого рок-гурту, яка ховала її фігуру, волосся, зібране в хвіст, сліди бою, що ледь виднілися на обличчі. Вона простягала йому чашку, наповнену гарячою кавою?

— Тебе це дивує? Моя бібліотека? — запитала вона, помітивши, як він дивиться на стелаж.

Каїн узяв чашку, на мить затримавши руку поруч із її.

— Дивує не те, що вони в тебе є, — він зробив ковток. — Дивує, як ти знаходиш час це все читати.

Вона розсміялася — чисто, без тіні фальші, і цей сміх ніби розірвав тугу, яка його огортала.

— У кожного має бути щось своє, — сказала вона, проходячи повз нього до стелажа. Її пальці ніжно ковзнули по корінцях книг. — Для мене це — паперові галюцинації. Я збираю цю бібліотеку все життя. Це моя зона комфорту, місце, де світ не такий жорстокий. Багато поезії. Вона робить життя... легшим. А в тебе є така зона? — запитала вона, повертаючи до нього погляд.

Каїн поставив чашку на полицю, продовжуючи розглядати книги.

— Мені здається, я вже забув, що таке комфорт, — відповів він, ніби сам до себе. — Якщо ніч проходить без снів і спогадів, це вже непогано.

Він почув, як вона підійшла ближче. Її чашка злегка дзенькнула об скляний стіл. Потім він відчув її голову на своєму плечі. Від запаху її тіла, несподіваної близькості його серце забилося частіше.

— Від чого ти тікаєш, мисливцю? — тихо запитала вона. Її голос був ніжним, але в ньому звучав натяк на сум.

Він не одразу відповів, уповільнивши дихання. Її тепло, запах кави й легкий аромат її шкіри заповнили кожну клітину його свідомості.

— Напевно, від самого себе, — нарешті вимовив він, не піднімаючи очей.

Вона злегка підняла голову, нахилившись так, що їхні обличчя опинилися зовсім близько.

— Сьогодні не треба тікати, — сказала вона так тихо, що це більше нагадувало шепіт. — Сьогодні ти в моїй зоні комфорту.

Він повернувся до неї. Її очі зустріли його погляд, і раптом світ за межами цієї кімнати перестав існувати. Вона потягнулася до нього, і він дозволив собі втратити контроль. Їхній перший поцілунок був повільним і обережним, але за ним відчувалося більше, ніж просто мить.

Каїн застиг, відчуваючи її тепле дихання на своїй шкірі. Світ навколо здавалося розтанув у густому тумані, залишивши лише цю мить — неочікувану, але неминучу. Її губи торкнулися його м’яко, несміливо, немов вона давала йому вибір відступити. Але відступати він не хотів.

Він обережно обійняв її, притягуючи ближче, ніби боявся, що вона зникне. Її тіло виявилося теплим і ніжним, контрастуючи з холодною, ворожою реальністю, що оточувала їх за вікном. Їхні губи зустрілися знову, на цей раз з більшим натиском, більше впевненості й пристрасті. Кава залишилася осторонь, забута, як і все інше.

Вона обхопила його шию руками, її пальці заплуталися у волоссі. Від її дотику він відчув, як під ногами зникає опора. Її рухи були плавними, кожен жест — запрошенням до чогось більшого, глибшого. Їхні подихи злилися в єдиному ритмі, серця калатали в унісон, немов намагаючись наздогнати невловимий момент. Каїн підняв її, і вона легко обхопила його ногами. Її тіло, гнучке і сильне, притиснулося до нього, як би стираючи всі межі між ними. Він відніс її до дивана біля вікна. Місяць високо в небі залишився мовчазним свідком їхньої близькості. Їхній світ здавалося обмежився тільки цим простором — теплим, затишним, але водночас наповненим дикою пристрастю. Її пальці досліджували його тіло, кожен дотик залишав гарячий слід. Він зняв з неї футболку, ніби звільняючи її від тягаря, який вона несла, вкриваючи поцілунками її тіло, пестив груди, обережно торкаючись місця де тіло переходило в імпланти. Хірурги «Мітсубіші» , майстри своєї справи : ні швів, ні рубців, ідеальна робота на ідеальному тілі. Вони рухалися повільно, відчуваючи кожен дотик, кожен подих, як останній ковток повітря перед бурею. Її шкіра була м’якою, немов шовк, а її погляд — глибоким, як безодня, в яку він був готовий впасти без вагань. Каїн увійшов в неї, і вона прикривши очі тихо застогнала, піддавшись його тілу, дозволивши злитися з нею. Місто за вікном поступово зникало в мороці ночі, але в їхньому світі розгорілася зірка. Їхні рухи ставали дедалі інтенсивнішими, немов двоє загублених у морі людей, які знайшли одне одного і трималися за цей момент.

Коли все завершилося, вони залишилися лежати поруч, злившись в єдине ціле. Її голова покоїлася на його плечі, дихання було рівним, але все ще теплим. Він дивився у вікно на далекі вогні міста і думав, що вперше за довгий час знайшов місце, де хочеться залишитися.