11
Велес не міг пригадати, чи було йому хоч колись настільки соромно перед Родом, як зараз... Творець дав богу чарів стільки сили й мудрості, що вони між собою говорили швидше як брати, ніж як батько й син. І от − такий дурний вчинок... І не виправдаєшся ніяк, бо виходить зовсім по-дитячому: хотів як краще...
Узявшись за руки, володарі Потойбіччя ввійшли у Вирій та схилилися перед Родом. Розповідь їхня була короткою. Творець побілів, але лишився ззовні стриманим. Зате Числобог мало не кинувся на Велеса з кулаками:
− Куди вона побігла?! Чому не пішли за нею? Вона ж смертна, вона пропаде між навами! Там жодної душі благої і праведної не затримується!
− Ти знаєш що це за місце, − тихо відповів володар Потойбіччя. − На туманних полях кожна душа отримує відплату за кривду, яку вчинила у Яві. Чисті й щирі там у безпеці. Хіба дівчина встигла за коротке життя чогось аж такого накоїти?
− На ній батьківське прокляття. За те, що зламала його слово, порушила волю й забула про долю племені.
Запала лиховісна тиша. Її порушило зітхання Мокоші:
− То ось чому...
Род і Числобог похмуро схрестили на ній погляди. Богиня долі поквапом почала пояснювати:
− Я бачила лихо. Велике лихо на ній, для неї, для тебе... Його можна було стримати, а потім розвіяти, якби вона залишилася в якомусь місці поза часом і простором, не зійшла зі свого шляху, але й не покинула його.
− І ми запросили її до себе, − докинув Велес.
− Здавалося, що це хороша думка. В моїх передбаченнях все безупинно мінялося й погіршувалося, діяти треба було швидко...
− А це дурне дівчисько втекло на Туманні Поля! − скривився Велес.
− Не кажи так на неї! − знову скипів Числобог. То моя названа сестра!
− От бачиш... − зауважила Мокоша. – Юнак Знайда нею захопився, але повернувши пам᾿ять і силу, ставши знову Числобогом, зрозумів що й до чого. Вона тобі сестра. Не суджена. Просто... Суджена буде схожа на неї. І з її роду.
Богиня витягла з-за пояса невеличкий червоний, як маки з її вінка, мішечок, а звідти – оберіг на тонкому шкіряному шнурі. Срібна двостороння сокира, знак Перуна, Паркунаса, якого особливо шанували в родині Благовида. На лезах – зображення терезів (знаку самого Числобога). І обидві шальки оздоблені крапельками медового (сонячного) бурштину. Річ маленька, поміститься навіть в дівочій жмені. Але неймовірно цінна. Бог часу відразу відчув могутні чари, якими обплели оберіг.
− Віддай його побратимові. Нехай носить сам і передасть нащадкам. Колись серед них народиться твоя суджена, і ти відразу про це дізнаєшся.
− Спасибі.
Числобог сховав оберіг, вклонився. Тоді повернувся до Рода:
− Батьку, я, здається, знаю як допомогти Ягайлі.
І зник.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!