19
Повітря, насичене ароматом квітучих дерев, здавалося густим і солодким. Ніби ще трохи – і його можна буде різати та їсти, як пиріг. Під розкішною, білою від цвіту сливою лежав навзнак невисокий худенький юнак. Прості штани і сорочка з невибіленого полотна були прикрашені тільки сірою вишивкою місяця на грудях. Поруч в траві виднівся якийсь напіврозгорнутий сувій. Та зеленаві очі хлопця блукали навколо. Яскраво-жовті кульбаб щиро відкривалися сонцю. Бриніла мошкара, гуділи бджоли між гіллям. І тільки підійшовши ближче, можна було побачити, що під тілом невідомого не приминається жодна травинка. Він просто висів над землею.
Числобог нечасто приходив у Яву, але сьогодні був особливий день. Ще одній із нащадків Благовида й Святослава вдягнули його оберіг. І щось дивне відчув він, коли шкіри дівчинки, якій було трохи більше місяця, торкнулося зачароване ним срібло. І це примушувало задуматися…
Він ще трохи полежав, а тоді рвучко піднявся і невидимим перенісся на кілька кілометрів. Україна. Полісся. Міська охайна квартирка. І – ВОНА.
Цього не може бути!
Суджена!
Дівчинка повернула голівку, на якій сіявся темний пушок (чорнявою виросте) і витріщилася на нього неймовірними синіми оченятами.
Бачить?
Поспішив зникнути, твердо вирішивши: ніяких більше зустрічей, наглядатиме здалеку – і все. Досить з нього і Ягайли!
…
Суджена Числобога, Ксенія Миколаївна Хамуляк, народилася 17 березня 1994 року у старому княжому місті Чернігові. В її сім’ї передавався у спадок давній срібний оберіг у вигляді сокири, прикрашеної зображенням терезів та медовим бурштином. А також легенди, за якими, ця річ має чарівні властивості і передав її роду чи не хтось із давніх жреців Перуна-Перкунаса (бо предки були і з балтів, і зі слов’ян).
Батьки Ксені мали педагогічну освіту. Але в «буремні дев’яності» чим тільки не займалися – і городину вирощували, і перепродували всього потроху, і багатіли, і втрачали останнє… Вони були справжніми патріотами, їздили в Київ на Майдан під час Помаранчевої революції. Тому коли 19-річна одиначка замість святкування «екватора» опинилася з іншими студентами Чернігівського педагогічного на Євромайдані, не заперечили навіть словом. Боялися. Молилися. А тоді приєдналися. Люди допомагали майданівцям чим могли: і старі, й малі. Тоді з’явився такий собі тест, на визначення свій/чужий: яка асоціація виникає в людини при слові «коктейль». Якщо Койтейль Молотова – «свій», а Мохіто, Піна-Колада – «чужий».
Коли почалася російсько-українська війна, чимало друзів сім᾿ї пішли на фронт: офіційно, «з повістками», а також у складі добровольчих батальйонів.
Родина Хамуляків активно волонтерила. Поки дружина й дочка кидали клич і по всьому Чернігові з миру по нитці збирали на фронт їжу та одяг, Микола Хамуляк з друзями-бізнесменами діставали техніку, якої теж не вистачало: тепловізійні прилади, високоточну денну оптику, GPS навігаційні системи, біноклі, труби розвідника…
Влітку 2014 один з кращих друзів перед поїздкою до Києва зустрівся з нею і спокійно повідомив, що був на зборах добровольців і скоро вирушає на війну. Ксеня раптово усвідомила, що він їде туди і може не повернутися. Стало по-справжньому страшно. Потім мобілізували багатьох інших знайомих, з ким разом росли, вчилися, ходили на вечірки, в походи... За них теж боліло серце.
Ксенія все більше втягувалася у волонтерський рух. Вона раділа, що робить щось справді корисне, та ще й батьки підтримують. Одне тільки тато заборонив: возити передачі бійцям на фронт. Категорично.
А їй хотілося…
Не тому, що дівчина була примхливою дурепою. Там, на лінії фронту в бункерах ночували її друзі, з якими вона росла, з якими пройшла Майдан. Таке не забути, не перекреслити.
І своє безпечне буття в рідному місті сприймала мало не як зраду.
Місяць думала-гадала, і врешті наважилася.
У серпні 2014 дівчина перевелася на заочне і поїхала в Київ. Сказала, що знайшла роботу. І, крім того, буде допомагати добровольцям. Батьки тривожилися… Але й заперечити не могли. Зрештою, скільки там до того Києва? Будуть приїжджати одне до одного. Може, хоч до хлопця достойного прихилиться… 20 років, половина подруг заміжні – а в цієї всі юнаки навколо – «друзі, і не більше!»
І ось, перша поїздка з колегами-волонтерами на передову. Потрапили під обстріл.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!