5
Усі четверо довго розмовляли в господі Благовида. Князь був дуже задоволений. Він виростив як сина небожителя! Назавтра заповідалася розкішна учта і прощання. Числобог повертався додому.
Найкоротша ніч року чогось усе тягнулася. Святослав вернувся до купальських вогнів. Благовид пішов розважати Твердила. Род забажав побути сам. А Числобог мусив погомоніти з Ягайлою.
Дівчина йому відмовила. Сказала, що любить як брата, але парою бути не зможе.
Дивно, але глибокої туги бог часу не відчув. Він ще не став собою справжнім, але вже відрізняв світлу любов до названої сестри від справжнього глибокого кохання. Знову не те! Гірко, незрозуміло, проте… не безнадійно!
Крім того, він помітив іще дещо: Ягайла і Род вразили одне одного до глибини душі. Чи на добро це? Дівчина майже заручена, а батько – одинак…
На ранок Благовид і Твердило пішли врешті спати до княжої хати, що її Ягайла власноруч вибілила й розмалювала весною (ще один привід похвалитися донькою). Гостю із Вирію князь теж пропонував відпочити в одній з кімнат. Але той зі сміхом відмовився й пішов понад берег − подумати. Святослав зі щасливою посмішкою приплентався від священних очисних вогнів (видно, було з ким стрибати й цілуватися!) і раптово зрозумів, що з названим братом доведеться прощатися. Вони посідали в садку, пили мед і присягалися навічно бути побратимами.
А Ягайла тихенько, через вікно (не вперше!) вибралася зі своєї кімнати і рушила за Родом. Вуглик (величезний котяра!) звично крався за нею.
Чорнявий красень стояв під старими вербами. Тепер було помітно, що він увесь трохи світиться золотим. Почув. Повернувся. Узяв дівочі руки в свої. Не спитав чого прийшла, про що думає. Відразу відповів:
− Ти ще дуже молода.
Посміхнувся кутиком вуст на її думку: «Старигань знайшовся!». Попросив залишити його.
Додому Ягайла поверталася геть розбита. Спати не хотілося, тож вона цілий ранок просиділа біля вікна, погладжуючи свого кота і дивлячись… Кудись.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!