4
Ягайла всі очі видивила, намагаючись прочитати щось тільки їй відоме в обличчі вродливого чужинця. Відблиски купальських багать пробігали його волоссям, скріпленим над чолом вузькою стьожкою. І здавалося, що в темних пасмах мерехтить щире золото. Молодь, вражена дивною з’явою, навіть перестала скакати через вогнище. Усі перешіптувалися й оглядали незнайомця. Та не може він бути батьком Знайди! Занадто молодий…
− Візьми, − він повернув Ягайлі її вінок.
− Залиш собі, коли вже зловив, − чомусь ображено відгукнулася дівчина, випроставшись гордо.
Золоті очі зустрілися з зеленими. Коротка, гостра, гірка мить.
− Ти ще знайдеш собі судженого серед людей. А я однаково не зможу тебе з собою забрати.
Чоловік вклав мокре зело, сплетене колом, у руки красуні. Свічечка давно згасла і десь загубилася.
− Не зможеш? Чи не схочеш? − перепитала вона, вперто відпихаючи від себе поламані стебла.
− Ти не схочеш. Бо не зможеш.
− Куди не захоче? − нагодився нарешті Благовид.
Княжі діти розгубилися. Числобог у ту мить ще не встиг поєднати в собі знання повелителя часу та пам᾿ять смертного юнака. Святослав чувся як дітвак, якому волхви показали чари. Ягайла заплуталася у власних думках.
Тому Род попросив Благовида відвести їх кудись у затишне місце, щоб поговорити. Молодь поступово повернулася до своїх забав та пісень, волхви далі чарували, і тільки Твердило похмуро стояв край берега.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!