24
До Києва повернулися наступного дня, зі знайомими Лари. А ще через день дівчина почала після роботи ходити в госпіталь.
Дуже скоро зрозуміла, що буде опікуватися родичами поранених солдатів. Супроводжувала їх, пояснювала, допомагала з різними паперами, радила як залагодити побутові проблеми (хоча б де знайти недорогу кімнату на якийсь час). І дуже скоро зіткнулася з тим, що відсутність документів (а в поранених частенько якогось папірця не вистачало – не до того було, коли їх, закривавлених, з-під обстрілу вивозили) – серйозна проблема. Особливо тяжко було бійцям добровольчих батальйонів. Їх наче не існувало для держави! І родини залишалися сам-на-сам із бідою. Якщо воїн гинув, близькі не отримували допомогу на поховання, місце на кладовищі, пенсію. Живі теж мали проблеми: поранені не могли офіційно лікуватися у військових госпіталях. Дівчина не раз чула розповіді, що мінно-вибухові травми записували як побутові.
За тими клопотами непомітно настав 2015 рік. Ксенія думала-гадала, розпитувала знайомих і врешті пішла в Службу соціального захисту добровольців ДУК та УДА, що потім стала громадською організацією «Добровольці».
Часто у їхніх підопічних виникали проблеми з довідками, де зафіксований вхід на позиції в зону АТО й вихід. Їх же видає Міністерство оборони, і в добровольчих формуваннях такого не було. Волонтерам доводилось їздити по бригадах, на полігони, на передову, шукати там командирів, адже потрібне було офіційне підтвердження: військові бачили ту чи іншу людину. Їх знаходили, вмовляли, шукали свідків. Дуже допомагали члени Юридичної сотні (ще одна громадська організація, з правової допомоги, починали вони як консультанти поранених учасників російсько-української війни, у військових госпіталях).
Якраз до Юридичної сотні належав новий знайомий Ксені, який дуже її здивував.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!