13
− Проклята... Проклята... − долинало шепотіння навів.
І раптово стихло.
Здавалося, хтось розпалив у сутінках маленьке тепле багаття. То світилася чиясь праведна душа. І кривдники-нави розлетілися, не витримуючи її м᾿якого сяйва. Ягайла здогадалася: це з тих, що добровільно затрималися у Сірих Полях.
− На тобі й справді Прокляття, знаєш? − запитав її приємний і звідкись знайомий жіночий голос.
Ягайла, ставши міцно на тремтячих ногах, приглянулася до рятівниці. Так і є, не нава. Прозора постать виглядала, напевне, як і сама жінка за життя. Одяг знайомий: сорочка, плахта, пояс, волосся сховане... Невже із їхнього племені? І обличчя це дівчина десь бачила... Помітила сльози, які котилися, падали і зникали між сірих трав, як зірки... Серце впізнало перше:
− Мамо?..
Вибігла з рятівного кола, але це вже не мало значення. Душа її матері тут, поруч. Обійнялися. Ягайлі здалося, що торкнулася теплого вітру.
− Чому ти тут?
− Чекаю на твого батька. Ти ж пам᾿ятаєш як ми любилися з ним?
− Не дуже... Я й тебе ледве пригадала... Маленька була, коли ти відійшла. Але він досі тужить. Не взяв іншої жони...
− Відаю. Чому ТИ тут? За чим ідеш, чого шукаєш у Темній Наві? Як сталося, що ступила в Сірі Поля?
− Мене, схоже, підманули кривдники. Налякали, заплутали думки... Я мушу пройти стежками Марени і дістатися Вирію. Там мій суджений. Род.
− Творець?.. Він не захотів на тебе почекати?.. Як міг послати на таке випробування?.. Чому ніхто не спинив?..
− Бо я сама захотіла! Нікого не слухала, навіть від Велеса і Мокоші втекла... Не змогла прийняти того, кого вибрав батько. Тепер, коли пізнала Рода − не змогла...
− То он за що батько тебе прокляв...
− Справді? То нави не брехали, на мені Прокляття? Яке хоч?
− Ти... Не дійдеш. Ноги стешеш до кісток, але не дійде. За те, що підвела все плем᾿я і зламала його слово.
− Це неправда! Племені нічого не буде!.. Так, я мала б сказати сама, але боялася, що Род передумає.. Дівчина заплакала. Голосно, беззахисною − як скривджена дитина.
− Тихіше... − заходилася вішати її матір. − Бо кривдники знову прийдуть. Ходімо, я і веду тебе до лісу. Там зупинимося, подумаємо.
…
До лісу вийшли якось несподівано швидко. Ягайла навіть подумала, що все найгірше позаду. Але щойно ступила на стежку між могутніх коренів – впала від болю в ногах. Прокляття батька почало діяти.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!