29
У Вирії, здається, нічого не змінилося. Золоте світло, розкішні сади. Стара простоволоса баба з напівсивою головою і кістяною ногою виглядала тут неприродно й неправильно, та їй було байдуже. Підійшла до Прадуба, підняла голову:
− Ходи сюди.
Прекрасний золотий птах злетів на найнижчу гілку. Сокіл-Род у цій подобі був більшим за наймогутнішого орла. Мудрі очі з недовірою позирали на Бабу-Ягу.
− Я прийшла вибачитися, − вона похилила голову. – Якщо моїх сил вистачить, скільки б їх не знадобилося, я хочу зняти своє старе прокляття.
Нічого не відбувалося. Тиша і щебет пташок. Ягайла стиснула кулаки, мазнула по них поглядом, а тоді розтиснула почала уважно роздивлятися долоні. Молоді! А зараз у Яві, в Україні день і має бути навпаки!
Потім нахилилася трохи і уважно роздивилася дві здоровісінькі ноги. Голову піднімати боялася.
Її обійняли дві міцні чоловічі руки. Наймиліший у світі голос прошепотів кудись у волосся (знову русяве, без сивини):
− Ти теж мені пробач.
Голови колишня хранителька Калинового мосту так і не підняла. Вона плакала. Солодко-солодко. Прокляття зникло.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!