16
Далі Ягайла пішла сама. Попрощалася з батьками, яким було пора на переродження. Колись побачаться у Вирії! Подякувала Числобогу, сказала, що він завжди буде для неї братом. Попросила передати поклін Мокоші й Велесу.
Вона терпляче просувалася лісовою стежкою між вузлуватими коренями, обходила старезні дерева і намагалася зібрати думки докупи.
Отож, нога. Кістяна. Слід від прокляття, яке батькові не вдалося зняти до кінця. Ну не було в ньому крові відунів! Як ті кістки до коліна тримаються купи, було незрозуміло. Відчувалося все як звичайна людська стопа й литка. Неприємно, негарно, але змиритися можна.
Іще – раптова старість. Теж від прокляття. Знайді (от як називати його Числобогом?) не вдалося забрати її зовсім. Тільки обмежити в часі. Тепер вдень вона буде старою бабою, а вночі – дівчиною. Тому і половина голови сива.
Ну і навіщо ТАКЕ Творцю?
Числобог переконував, що Род любить її і кохатиме всякою. Але… Йому ж богині під пару, вічнні й сильні, а не перекручена людська дівка-баба…
А ще в грудях пекли образа й розчарування.
Чому платити за можливість бути разом з коханим мусить саме вона, Ягайла, та ще й так тяжко?
Вона ж повірила. Глибоко, беззастережно, усім своїм юнацьких серцем, переповнений чарами, всією силою першого кохання! І довірилася. А сталося стільки всього поганого – і навіть немає кому її втішити.
Вона йшла, брела, спотикалася, падала й піднімалася знову, бігла, майже летіла… Але вже й сама не знала треба їй у той Вирій, чи ні.
Стежка стелилася далі й далі. Час тут, у Темній Наві, наче й не йшов зовсім: незрозуміло було день чи ніч, ранок чи вечір. Здавалося, її дорозі не буде кінця. Аж раптом попереду засвітилася трояндова арка. Останній крок – і все навколо змінилося.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!