14
Ти часом Числобог розшукав Благовида. Той сам сидів у хаті, спершись ліктями на стіл. На мить бог часу знову став отроком Знайдою, якого цей чоловік виростив і навчив усього, що вмів сам. Прийшло співчуття, накрив хвилею жаль. Чи змінилося б щось, якби Ягайла відповіла на його юначі почуття і вони – тут, людьми – одружилися? Навіть Мокоша того не відає…
Зараз сивий князь з вицвілими очима виглядав змарнілим від тяжкої хвороби. Втім, десь так і є… Прокляття забирає дуже багато, і від того, хто його наслав – теж
Числобог, прийнявши людську подобу, став перед столом і опустився навколішки.
Благовид, зауваживши його присутність, закляк із відкритим ротом. Зморшки за кілька годин глибоко покраяли його обличчя – дід дідом!
− Чому ти тут? – спитав він тремтячи голосом.
− Я прийшов просити про ласку.
Немічний Благовид несподівано швидко вискочив з-за столу і вхопився за рамена колишнього вихованця:
− Устань!.. Сядь, поговоримо…
…
Двоє чоловіків пліч-о-пліч на лаві, важке мовчання. А потім той, що виглядав старшим, озвався:
− І що ти мені скажеш, могутній боже? Повернеш час назад, щоб нічого цього не сталося?
− То не в моїй волі. Мокоша вже спряла нитки наших доль і вплела їх у полотно світу.
− То нащо прийшов?
− Просити. Зніми з дочки прокляття, і я довіку берегтиму твоїх нащадків у Яві.
− Я… Не зумію…
− Ти ж сам його наслав! І знав що робити, як сказати!
− Знав. Вона вчинила недобре і та кривда дала словам силу. Але сам я сили відунів у крові не маю. І назад повернути зроблене не зможу. Навіть ти цього не зможеш – сам говорив…
− А хочеш зробити це? Насправді – хочеш?!
− Усім серцем! Вона ж моя дитина…
− Тоді я допоможу. Але ти маєш бути поруч із нею. Не побоїшся на якийсь час піти в Темну Наву? Смертним без дару там тяжко…
Здавалося, Благовид раптово зцілився. Він вирівнявся, розправив плечі, обличчя променилося усмішкою.
− Не на якийсь час! Я хочу нарешті туди відійти. До моєї Вдачі. Вірю, вона чекає.
− Гаразд. Тоді йди, попрощайся з сином і родом. І дай йому цей оберіг. Скажи: нехай носить і нащадкам передасть. У кого він на шиї – за тим я невидимо наглядатиму. Часу маєш до вечора. На заході сонця я прийду невидимим з Мареною-Смертю і заберу тебе.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!