Той, що обманює смерть

Я вийшов з під’їзду вже з цигаркою в зубах. Костюмів на мені не було. Тепер я вліз старі джинси, футболку та спортивну куртку. На ногах кеди. З сьогоднішнім доглядом за зовнішністю, я хіба почистив зуби. Ох, запустив ти себе, Макс.

Закашлявся, так, що аж зігнувся пополовині. Не можна курити, бо легені постраждали від чадного газу?! Ой, я вас прошу. Йшов поволі, так як тіло моє нило і просило повернення в ліжко де спала Карина. А вона зараз міцно спала. Перед тим вона переконалась, що я не трахну Наталю в силу нестачі сил. В неї майже вийшло, я мало того, що майже не спав, так ще сильно боліло в паху. Тепер я не просто кульгав опираючись на палицю, я тепер кумедно кульгав.

Дим неприємно дражнив шлунок. Хотілось їсти. Ранок — це взагалі паскудна пора. Паскудна, бо ти невиспаний, а навіть якщо виспався, то ненавидиш себе, що бродиш в тишині, і спостерігаєш, як люди йдуть на роботу. Всі кудись поспішають зранку, і що може бути гірше, ніж стати частиною цього біжучого стада й з ненавистю спостерігати, як попри тебе йдуть ті, кому не потрібно поспішати. Єдина пора дня, коли ти заздриш алкоголікам, що сплять на лавці, раз в раз смикаючись від власного похмілля.

Перевірив телефон. Начальник чекав мене в офісі, але до роботи ще кілька годин, якщо не днів. Ліля вчора бажала приємних снів. Це би було мило, якби я зранку вмів відчувати. Марко запропонував зустрітись ввечері на тому самому місці. Лише від Сашка не було нічого. Він мав би, хоч щось написати.

Годинник тікав. Часу було все менше. Вчора я гарно розповідав Карині, що все покину. Зранку впевненості в своїх словах в мене не було. Вона була права: я не міг так просто піти. Внутрішній голос передражнював її слова: звісно ти не можеш піти, спочатку доведи все до пиздецю.

Дуже смішно – сказав вголос. Кілька людей, що йшли зі мною Івано-Франківськими двориками, обернулось. Від клейма шизофреніка мене врятував телефон в руці. Але їм було не до мене, як мені не було діла до них. Я просто йшов попри них. Інколи я стукався з кимось з них плечем, не в змозі обійти.

Інколи все втрачало свої кольори, ставало холодно і я бачив нові смерті. Я пів дороги до відьми пролітав безплотним духом над тілами людей, що проходили повз.

Це неприємно. Може хтось би і хотів це бачити, але повірте, це неприємно. Дивитись в живі обличчя людей і розуміти, що скоро блідість шкіри покриється восковим кольором. Це їхні останні сонячні промені, пориви легкого вітерцю. Останні подихи.

От того я й уникаю натовпів людей. Це боляче, як би я не вбивав у собі жалість. Коли ти стикаєшся з людиною, що має померти, ти розумієш її. Розумієш всі негаразди, крізь пальці дивишся на гидкий ранішній вираз обличчя. Тебе інколи немає, ти далеко. Тобі холодно, ти стаєш дальтоніком. Ти вириваєшся з тіла, з страхом, що залишишся безплотним духом не в змозі повернутись. До цього не звикнеш, в такі моменти ці страхи завжди з тобою. А все на що ти спроможний дивитись – це як хтось помирає. Весело, правда?

Думки про це допомогли мені зосередитись на справах. Прокляття не знято, а той хто міг його зняти лежить в власній оселі з вивернутими на 180 градусів в’язами. Просто прекрасно. Ліля знає про свою мітку. А я до сих пір не знаю, що могло її викликати. І мій брат в пошуках створеного мною серійного вбивці.

Просто прекрасно…

Але навіщо йому це? навіщо Марку шукати його? В цьому немає змісту. Допомогти мені? Не думаю. Тут щось не те. Я давно знав свого брата, і щось тут не складалось. Для чого йому це? Для чого йому я — було зрозуміло. Він вірив, що в мене і того самогубця був невидимий зв’язок. Щось таке, як між мною і Кариною, Едиком і його духами. Згідно з теорією покійного Геральта — це мало б допомогти нам впізнати саме тих людей, котрих він відправив на той світ. Може навіть побачити, як саме він їх повідправляв на той світ. Але це в теорії. На практиці могло статись будь-що.

Але це однаково аніскільки не пояснює, для чого йому це. Для чого він викликав поліцію, коли ми були там з Сашею. Якби нас взяли, я б не зміг допомогти йому з пошуками…

Я зупинився. Цигарка випала з мого рота. Недопалок впав на землю і прокотився кілька кроків. Він хоче забрати мене з дороги. Він хоче відволікти мене.

Проблеми з міліцією, затримали б мене, якби я не вшився вчасно. Тепер в пошуки того, кого я не міг знайти вірилось слабо.

Ні, він знав, що полтергейст пробудиться в момент, коли я побачу смерть Едика. Я був би беззахисним під впливом ілюзій. Він, як ніхто знав це. Зміст тоді доводити всі події до летальних наслідків? Те, що Скінхед хотів принести мене в жертву, ще вилами по воді писано. Марко хотів захистити мене? Віриться слабо. Та все ж…

Що, як мій брат хоче почати все спочатку!?

Відновити те, що ми колись почали? Який сенс в новому колосальному фіаско? А що як він хоче скинути мене, через те, що я незручний йому? Що як я зможу завадити йому? Але завадити в чому?

Чи він все ж хоче допомогти? Хоче допомогти мені скинути тягар, що ось вже пів року висів на мені?

Я не знав відповіді на всі запитання. Я не знав, що було правдою, а що ні. Я вже втратив нить правильного потоку речей. Я думав, що розбираюсь в людях і я помилився. Я не можу зрозуміти мотиви Марка. Він розповів мені свою версію, але в неї віриться слабо. Марко грав в Бога. Він любив відчувати, що контролює людські життя. Це тішило його его.

- А ти хіба не такий самий? – запитав сам себе.

Я промовчав. Дійсно, хіба я не такий самий? Хіба я не втручаюсь в природній стан речей? Хіба я не хотів змінити все? Хіба я не похерив усе в своїх жалюгідних спробах, змінити світ на краще?

Пиздець підкрався непомітно.

Я дістав ще одну цигарку з пачки. Закурив. Біда то не в тому, що задумав мій брат. І навіть не в тому, чи хоче він скинути мене з дороги, різними хитрощами. Біда в тому, що я не розумію, як мені діяти далі. Сильно велика спокуса кинутись на пошуки того горе-самогубця. Сильно велике бажання залишитись з Лілею, дізнатись її історію. Зняти її мітку, бути героєм в її очах…

І звісно ж Карина. Її не можна скидати з рахунків. Але її мотиви прості: вона хоче, щоб я був з нею, хоче сім’ї та дітей.

І ось в мене три варіанти розвитку подій. Та я не знаю, що вибрати. Ну не бовдур?