Зміст
  • Частина 1. Розділ 1. Привіт, Неприємності!
  • Розділ 2.
  • Розділ 3.
  • Розділ 4.
  • Розділ 5.
  • Розділ 6.
  • Розділ 7.
  • Розділ 8.
  • Розділ 9.
  • Розділ 10.
  • Розділ 11.
  • Розділ 12.
  • Розділ 13.
  • Розділ 14.
  • Розділ 15.
  • Розділ 16.
  • Розділ 17.
  • Розділ 18.
  • Розділ 19.
  • Розділ 20.
  • Розділ 21.
  • Розділ 22.
  • Розділ 23.
  • Розділ 24.
  • Частина 2. Безумство. Розділ 25.
  • Розділ 26.
  • Розділ 27.
  • Розділ 28.
  • Розділ 29.
  • Розділ 30.
  • Розділ 31.
  • Розділ 32.
  • Розділ 33.
  • Розділ 34.
  • Розділ 35.
  • Розділ 36.
  • Розділ 37.
  • Розділ 38.
  • Розділ 39.
  • Розділ 40.
  • Частина 3. Помилки. Розділ 41.
  • Розділ 42.
  • Розділ 43.
  • Розділ 44.
  • Розділ 45.
  • Розділ 46.
  • Розділ 47.
  • Розділ 48.
  • Розділ 49.
  • Розділ 50.
  • Розділ 51.
  • Розділ 52.
  • Розділ 53.
  • Частина 4. Вороги і Союзники. Розділ 54.
  • Розділ 55.
  • Розділ 56.
  • Розділ 57.
  • Розділ 58.
  • Розділ 59.
  • Розділ 60.
  • Розділ 61.
  • Розділ 62.
  • Розділ 63.
  • Розділ 64.
  • Розділ 65.
  • Розділ 66.
  • Частина 5. Катарсис. Розділ 67.
  • Розділ 68.
  • Розділ 69.
  • Розділ 70.
  • Розділ 71.
  • Розділ 72.
  • Розділ 73.
  • Розділ 74.
  • Розділ 75.
  • Розділ 76.
  • Розділ 77.
  • Розділ 78.
  • Розділ 79.
  • Розділ 80.
  • Розділ 81.
  • Епілог.
  • Від Автора.
  • Розділ 72.

    Марко не встиг нічого сказати. Я вдарив його прямо в дверях. Він втратив рівновагу і впав. Підніматись і давати здачу він не поспішав. Марко розлігся на підлозі, здивовано витріщившись на мене.

    - Знаєш за що? – я переступив поріг і зайшов в квартиру.

    - Не маю ні найменшого поняття.

    Він збрехав. Я хотів би повірити йому, але я занадто добре знав свого брата. Він обманював всіх, але не мене. Зі мною такий номер не проходив.

    - Я був правий з самого початку, – пройшов до себе в кімнату.

    Слідом за мною зайшли Саша з Аліною. Аліна не могла стримати задоволеної посмішки. Зовсім недавно їй самій перепало на горіхи від мого брата. А тепер вона бачила, як він розтягнувся по підлозі, тримаючись за розбитий ніс.

    Дістав з шафи свій дорожній рюкзак. Мої речі легко в нього поміщались, тож багато часу це не зайняло.

    - І куди ти підеш? – в кімнату зайшов Марко.

    - Геть, – голос прозвучав на диво спокійно. – Я закінчив тут.

    - Думаєш? – Марко підійшов ближче. – Розхотів шукати того психопата?

    - Я знайшов його.

    Лице Марка просвітліло.

    - То він…

    - Живий, – встряла Аліна. – Але знайти його тепер не проблема.

    - Не те що ти чекав, правда? – спитав Марка.

    Я бачив, як загорілись його очі. Їх аж спопеляло від люті, коли щось йшло не за його планом. Ось і зараз, він всіма силами намагався цього не показувати.

    - Ти не самий хитрий, брате, – я не зміг втриматися. – Думав, вічно зможеш маніпулювати нами? Як би не так!

    - І що ти тепер робитимеш? – запитав Марко. – Ось наш шанс. Тепер нам не доведеться переховуватись. Тепер ми зможемо дійсно рятувати людей, як хотіли колись. Ми всього за крок від цього…

    - На мене не розраховуй, – я направився геть з кімнати.

    Марко позаду лютував, хоч і не показував цього. Але ніхто не знав його так, як я. В нього тиша — найгірший прояв люті.

    - А про Лілю ти подумав? – кинув мені навздогін.

    Я зупинився.

    - Вона не поїде з тобою, – між тим продовжив Марко. – А я не буду рятувати її вічно. Чи ти тепер відступиш від її спасіння?

    - Думаю вона подбає про себе, – я вийшов з кімнати.

    І застиг. В коридорі стояла Ліля.

    Вона стояла в одній довгій футболці. Мабуть ми її розбудили. Очі були широко розплющені. Не треба бути генієм, щоб знати, що вона почула всю розмову.

    Я боявся дивитись в її очі. Боявся того, що там побачу. Я знав як їй. Вона почувала себе кинутою. Ми відмовились від неї, прирікши на смерть.

    - Тебе не було біля неї, зате я був, – між тим кричав мені вслід Марко. – Скоро мітка знову набере сили. І цього разу станеться катастрофа. Я не готовий ризикнути життями людей заради неї. А тебе поряд не буде. Ти ж йдеш, правда?

    - Значить тікаєш? – з її очей пішли сльози. – ось так просто?

    - Ні…

    Договорити я не встиг. Ліля босоніж вибігла з квартири. Двері за нею гримнули піднявши хмарку пилу.

    - Ліля! – крикнув їй навздогін, але вона точно не почула.

    - От ж блін! – видав позаду Марко. – Чорт, я не хотів...

    - Задоволений? – не стримуючи злість, запитав я.

    - Як думаєте, куди вона побігла? – Аліну це, здавалось, веселило.

    Ми з Марком переглянулись. Куди могла побігти дівчина, котру всі кинули? Та будь-куди. А дівчина, що знає про свою мітку? Після почутого…

    - От ж, блять! – я скинув рюкзак і побіг слідом за нею.

    Саша і Аліна хотіли кинутись за мною, але Марко їх зупинив.

    - Ви тільки будете заважати, – пояснив він. – Макс!

    Я повернувся, якраз вчасно, щоб зловити кинутий мені флакон делірія.

    - Думаю, тобі знадобиться, – сказав Марко.

    Я лише кивнув і вибіг вверх по сходах, сподіваючись, що ще не пізно.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.